Волонтерка АТО: там ворог знаходиться на відстані від 50 метрів… можна почути як вони розмовляють

Галина Жовтко

Нещодавно Громадський простір мав нагоду поспілкуватися з унікальною жінкою – Раїсою Шматко, яка волонтерить уже багато років, а з початком війни невпинно підтримує наших бійців –  залучає допомогу від активних людей не лише з України, а й із закордону та відвозить на передову.

Громадський простір: Розкажіть кілька слів про себе?

Раїса Шматко:  Я лідер Всеукраїнського жіночого руху “За вільну Україну”. Коли почався Майдан і війна, то я зібрала всіх жінок, а їх у мене 1,5 тисячі по всій Україні, це майже у кожній області. Ми вирішили, що зараз недоречно збирати великі форуми, кожна з нас знає, чим вона може допомогти на місці, і це краще, ніж щось диктувати. Всі згодилися, але бачите, цей процес затягнувся.  Тому зараз я волонтер в Раді Волонтерів Дарницького району.

Громадський простір: З чого почалася Ваша волонтерська діяльність після цих подій?

Раїса Шматко: Моя волонтерська діяльність почалася задовго до Майдану. Я допомагала онкогематологічним хворим діткам. Це всі знають. І ви мабуть чули, була найбільша акція в країні “Допоможи – це просто!”. Видатні артисти шоу-бізнесу допомагали онкохворим. То “мама” цієї акції – це я.  Найбільші концерти в Україні – це ми робили, щоб допомагти цим діткам. А волонтерська діяльність, пов’язана із війною почалася у мене в квітні 2014 року, коли тільки все це почалося. Як ви чули, у мене дуже багато активісток-жінок по всій Україні, і коли почалася ця війна, почалося це з Краматорська, Слов’янська, то саме там у мене дуже активні жінки … і їх треба було вивозити. Чому? Тому що їх би забрали в полон, і це зрозуміло. Тому я дякую своїм жінкам із Полтави, з Кременчука – це Ксенія Бикова, Ірина Метрофанова, з Краматорська – Зінаїда Глушкова. Ми тоді організовували дуже багато машин, щоб їх перевезти, було задіяно сім автівок.

На фото – активістка Зінаїда Глушкова разом із бійцями

Перевезли трохи, але ми не встигли нашого Сергія Боженка вивезти, який попав у полон,  і попала у полон дівчина з Жіночої сотні – Мілана, їй 22 роки, дуже гарна дівчина. Вони були в полоні і ми їх звідти виймали. На жаль, Мілана, яку ми  витягли з полону, зійшла з розуму і досі її не можуть привести до тями, вона лікується в Німеччині. Сергій Боженко втік, але він фактично має інвалідність, над ним дуже сильно знущалися.

Потім я почала їздити на фронт, з травня 2014 року, на Луганщину у 12-й батальйон. Ми їздили не у штаб, а по всім блок-постам – Трьохізбенка, Райгородка, Михайлівка, Щастя… І знаєте, до цього уже начебто звикла. Їздили ми по три рази на місяць, потім зі мною їздила Оленка Запорожцева, яка теж є в нашій Дарницькій Раді Волонтерів, дуже смілива жінка.

На фото – волонтерка Оленка Запорожцева

Коли хлопці із 12-го батальйону пішли на ротацію, то я почала їздити в Піски, якраз був цей “аеропорт”, там стояли добровольчі батальйони Правого Сектору, ОУН, Карпатська Січ, 93-я Бригада, 17-та танкова. І я почала їздити, бо мої побратими  по Майдану, і ще до Майдану, вони входять в Правий сектор, входять в ОУН. І це люди, яких я дуже поважаю. Ми їздили спочатку з Оленкою Запорожцевою, а зараз ми трошки змінили наш ритм, 12-й батальйон вернувся, але вони стоять в Артемівську. Оленка їздить в Артемівськ, туди можна вже артистів возити, а вже їжджу сюди – в Піски, в шахту “Бутівку”, але туди артистів не можна возити. Хіба що тихенько віршики почитати.

Громадський Простір: Що саме Ви робите там?

Раїса Шматко: У ці проміжки часу, коли я не там, то ми все збираємо, я постійно на телефоні, питаю про потреби. А потреби, на жаль, не зменшилися. Як нам не каже ЗСУ, що все так гарно та добре… Ні, це не так. Я не бачу таких змін. Можливо це те, що на “нульовці”, я не можу сказати. Але ж на “нульовці”, то повинно бути краще за всіх. Чому? Бо там ворог знаходиться на відстані від 50 метрів, це шахта “Бутівка”, до 300 метрів… Якщо тихо, то можна почути як вони розмовляють. Тому є багато поранених, є загиблі. Нам не говорять ці цифри, але я знаю.

На фото – легендарна Степанівна

Є така знаменита Степанівна. У Пісках це легендарна людина, у якої вдома шестеро дітей. Вона вже другий рік на фронті на передовій. Розумієте? Якщо поранили якогось хлопця, то вона його з поля забирає. Це людина з великої літери. Знаєте, солдати її дуже люблять, вона як мама для них, вона для них все!  І вони говорять: “якщо ти не був у Степанівни, то ти ніколи не був на передовій”. Так говорять всі. Вони дуже її люблять. І я дуже рада, що я знайома з цією жінкою, що я маю можливість бути їй подругою, і це для мене дуже велика честь.

Громадський простір: Що найважче  зараз у Вашій волонтерській діяльності?

Раїса Шматко:  Зараз стало важко. І це не тільки в мене. Про це зараз всі говорять. Коли почалося це все, то у людей був підйом, пересічні громадяни дуже сильно допомагали, і на них все трималося. Зараз, на жаль, пересічний громадянин України сам потребує допомоги. І допомога від пересічних громадян України різко зменшилася, вона впала. І якщо є 15-20%, то це добре. Дякувати, що я маю дуже багато закордоном друзів, хороших, відомих. Вони допомагають з гуманітарною допомогою. Наприклад, у мене в Амстердамі є такий благодійний фонд Нідерландської платформи “Ukraine today”, керує ним моя подруга Сюзанна Достальова. Вона нагороджена Філаретом медаллю “За жертовність”, вона дуже багато допомагає. Вона колись жила в Одесі, і зараз її подруга відшиває форму хлопцям – термобілизну, те що вкрай зараз необхідно, бо холодно. Вона з Амстердаму проплатила це в Одесі, а з Одеси мені присилають. Вона проплатила 15 комплектів. І це не просто комплекти, щоб ви розуміли – це шкарпетки, теплі штани, шапка, балаклава…. і коли вона почула, що там стоять 55 чоловік на 18-тій висоті, то вона каже: “То що ж я вислала?!” Зараз вона проплатила ще 30. Думаю, що завтра я їх отримаю через Нову пошту. Це дуже велика допомога. Вона привозила і раніше гуманітарну допомогу.

На фото – Сюзанна Достальова

Є у мене такий хороший товариш в Парижі – Ігор Карумов. Його теж Філарет нагородив медаллю “За жертовність”. Коли у нас був Майдан, то він приїздив сюди. Він уже більше 25 років мешкає в Парижі, і він зробив Євромайдан біля Ейфелевої вежі. Ви не повірите, але він зі мною на фронт їздив. Я не знайду слів, якими б я могла охарактеризувати його.

На фото – Ігор Карумов

Громадський простір: Це вражає… така допомога та таке об’єднання людей…

Раїса Шматко: Є така відома режисерка у Вашингтоні – Оля Онишко, то на Майдані вона до мене підійшла, вона тоді тут працювала, знімала “Жінки Майдану”, і зі мною працювала два-три дні, то ми дуже здружилися. З того часу ми з нею весь час листуємося на Фейсбуці. Уявіть, вона з Вашингтону зорганізувала скаутів і вони збирали нам допомогу. І вона з Вашингтону мені літаком передає цю допомогу. Ось так люди з усього світу…

Я дуже хорошу подругу маю в Польщі – це Малгожата Гошевська, депутатка Польського Сейму. Вона до мене приїздила, і не раз, вона приїжджала приватно. Вона приїжджала автівкою, в яку вона ледь вміщувалася, бо все інше місце грузила для нас допомогою. Вона теж їздила на фронт, їздила в Піски. Ось такі хороші друзі допомагають.

Громадський Простір: Ми знаємо, що Ви отримали нещодавно нагороду. Розкажіть, що це за нагорода.

Раїса Шматко: Першу нагороду я отримала на першому в Україні з’їзді Об’єднання Українських Націоналістів. Мене було нагороджено орденом  саме ОУН “За жертовність і волонтерство”. Другу я не очікувала… це мої бійці, яким я допомагаю. Мені ці нагороди до сліз… як і моїх ОУНівців, бо я з ними вже майже  1,5 років на передовій, але я не тільки їм допомагаю. Я отримала другий орден “Єдність та воля”. Подання робили теж бійці. Третій орден… мені подзвонили мої розвідники з 5-ї бригади і сказали, це командир подзвонив, що дали мій номер телефону своїй мамі, вони мешкають біля нас, і що вона прийде  та сказали: “ми хочемо вас так поздоровити, ми вас дуже любимо… вона прийде і ви все побачите, а передайте Сінцову, що коли закінчиться війна, ми приїдемо до Вас і накриємо столи, не у вас у штабі, а на вулиці, перед входом, і будемо вас поздоровляти. Ці нагороди дуже до серця мені. Третя нагорода  – це був Орден Пресвятої Богородиці “Покрова”. Я не очікувала.

Громадський Простір: Ви робите велику справу…

Раїса Шматко: Ми всі її робимо. Одна людина не може це зробити. Я завжди кажу, коли отримую нагороду: “це не моя нагорода, це наша з вами нагорода, я одна не можу це зробити”. Тому ці нагороди стосуються кожного, хто допомагає.

Фото – з Фейсбук сторінки Раїси Шматко