Війна в Україні увиразнює цінність вільної та креативної особистості

"Мене вразило, коли я тільки починала працювати директоркою школи, ми з учнями розбирали тест, де треба було обрати правильну відповідь. А  діти замість "вважай себе гідним любові, поваги  й усього ...

320732610_710321980661454_1584110812594986845_n

Громадський Простір

“Мене вразило, коли я тільки починала працювати директоркою школи, ми з учнями розбирали тест, де треба було обрати правильну відповідь. А  діти замість “вважай себе гідним любові, поваги  й усього найкращого в житті” масово обирали  “ти такий як усі”…  Звісно, це відгомін минулого, це проблема не школи, а суспільства, от театру пригноблених тут і  є чим зайнятися,  нам треба позбуватися пригноблення насамперед самого себе, тоді ми бачитимемо інших і зможемо допомагати одне одному” — ділиться своїми думками учасниця майстерні театру пригноблених, директорка загальної освітньої школи міста Житомир Олена Кулініч.

Майстерня для вчителів Ліцею № 36 ім. Я. Домбровського у м. Житомир. (c) Ігор Косташ

Майстерня для вчителів Ліцею № 36 ім. Я. Домбровського у м. Житомир. (c) Ігор Косташ

Здавалося б, де війна, а де вільна, креативна особистість? Але вже у квітні було багато новин та аналітики, де наголошувалось про цінність горизонтальних зв’язків та нестандартних рішень українців та українок —  як ключової складової успіху військової стратегії, яка надає ЗСУ перевагу на полі бою.

Запит у суспільстві на вільну та креативну особистість підтверджують усі форум-вистави, створені джокерками (прим. автора — так називають практикинь методу театру пригноблених) української спільноти театру пригноблених від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну з травня по листопад. Форум-вистави “Справж_Ні” м. Львів, “Мрійник маленького міста” м. Бар, вінницька область та “Один у полі не…” у м. Житомир  зачіпають тему прийняття суспільством та близькими вибору та бажань людини, проблематизують культурні установки про те, що заробіток важливіший за мрію, страх бути покинут_ою, якщо ти не так_а як усі або виховуєш дитину, яка відрізняється від інших тощо.

Майстерня _Як жити далі_ Надія в умовах війни_ у Житомирі – (c) Ігор Косташ

Наявність мрій дає надію та вибудовує перспективу

Водночас потреба в колективній єдності та безпеці, коли, здається, соціальне стає вищим та важливішим за особисте, власні мрії та бажання людини губляться, але дуже потрібні, аби продовжувати триматися самим та підтримувати інших. Саме з цим пов’язані коментарі учасників/-ць такого характеру: “а ось після війни я буду…”, “я вже знаю, що хочу робити…”. Наявність мрій дає надію та вибудовує перспективу можливого майбутнього для людини. А ми, своєю чергою, кажемо, не думайте, а дійте, як у театрі! І, можливо, ви вже зараз зможете реалізувати хоча б частинку своїх мрій. 

Яна Салахова та Владислава Крижна. Майстерня _Як жити далі_ Надія в умовах війни_ у Житомирі – (c) Ігор Косташ

Кожному потрібно вчитися наповнювати себе енергетично

“Ці два дні на майстерні, в першу чергу, нас учили акцентувати увагу на собі, на своїх емоціях, на своєму тілі, на собі особисто. Я переконана, що кожному потрібно вчитися наповнювати себе енергетично —  насамперед позитивом, бо якщо я не маю ресурсу, не розумію і не бачу себе, то не дам ради собі, тим паче нікому не допоможу, ні колегам, ні дітям” — продовжує свої роздуми під час форуму Олена Кулініч.

Мистецтво діалогу через форум театр у м. Бар, Вінницької області (с) Тарас Щерба

Майстерні театру пригноблених роблять свій внесок у розбудову культури піклування про себе, яка наразі лише починає торувати свій шлях у культурних та інституційних практиках українського суспільства. Але саме це визначає нашу здатність триматися у часи величезного стресу та невизначеності в умовах воєнного стану, травмованості та допомагати триматися українкам та українцям у своїй громаді.

На майстернях через вправи та театр ми тренуємося вибудовувати комунікацію, створювати горизонтальні зв’язки та співтворчість, вчимося налагоджувати соціальну  взаємодію, досліджувати різні стратегії поведінки людей з різними темпераментами, життєвим досвідом, протидіяти пригнобленню та шукати можливості для діалогу та надії. 

Якщо вас зацікавила практика театру пригноблених і ви б хотіли підтримати свою місцеву громаду через проведення театральної майстерні — ви можете написати на [email protected]  

 

У підготовці цієї статті завдячуємо Яні Салаховій та Владиславі Крижній, джокеркам та співзасновницям Школи театру пригноблених, громадської організації “Театр змін”. Дізнатись більше можна на сайті – https://teatrzmin.org.ua/  або на сторінці у Facebook.

 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Олександра Степанова: наше завдання — не тільки перемогти, а й відновити країну

Сектор незламності: про що наш рік та важливі меседжі на 2023-й

Як громадянське суспільство України формує нові смисли у час війни

Як традиції, творчість та мальовнича природа допомагають адаптуватися переселенцям у Вижниці

Роман Гловацький: якщо до війни ми працювали на сто відсотків, то зараз треба на двісті