Україна: що маємо осмислити? (думки знакових людей)

Любов Єремічева

Навіть у ситуації, коли двоє людей знаходяться у стані конфлікту, кожна зі сторін має можливість взяти свої уроки, переосмислити та переоцінити себе та свою поведінку, незалежно від того, хто винуватець (початківець) конфлікту. Те ж саме можна перенести й на країни. Що ми – як країна, можемо усвідомити та переосмислити для себе у ціннісному вимірі у ситуації, яка зараз склалась? Продовжуємо разом осмислювати це питання разом із лідерами думок.

Богдан Гаврилишин, відомий громадський діяч, український, канадський, швейцарський економіст, дійсний член Римського клубу, меценат, засновник Благодійного Фонду «Богдана Гаврилишина», тезово читачам Громадського Простору означив речі, які б нам варто було переосмислити:

Важливість колективної самопошани як нація, держава;

Компетентна, незалежна від олігархів чи окремих політиків Верховна Рада;

Уряд, який працює як команда;

Гармонізація ключових рішень між Президентом, Верховною Радою, Прем’єр-міністром;

Добра система судівництва;

Мала компетентна нескорумпована державна служба з відповідними зарплатами;

Зникнення ілюзії про «братський народ»;

Розуміння, що інтегруватись в Європу найлегше музикою, мистецтвом, наукою і молодим поколінням.

Олександра Матвійчук, координаторка громадської ініціативи Євромайдан SOS, голова правління Центру Громадянських Свобод:

Найперше, що той, хто не знає своєї історії, змушений її повторити. Це далеко не перший раз ми змушені відстоювати свій демократичний вибір, свободу та незалежність від імперських амбіцій Росії. Тому абсолютно безвідповідальним з точки зору наших владних еліт було легковажне ставлення до інформаційної політики, формування боєздатної контрактної армії, збереження історичної пам’яті тощо. Будь-який вірус шукає ослаблений імунітет та сприятливий грунт для розмноження. У цьому сенсі нам, звичайним громадянам України, теж не слід перекладати відповідальність тільки на “властьімущіх”, а братися до справи та заповнювати ці пустоти своїми руками. Так, як ми це робили на Євромайдані.

Андрій Нагірняк, священик УГКЦ, віце-президент Карітасу України:

Власне ці події є для нас – як для країни, як народу, як політичної нації, приводом взагалі задуматись над своїм існуванням… усвідомити себе, виставити для себе ціннісні орієнтири… Свобода, Братерство, Гідність, Єдність.

А щодо християнських цінностей любові і прощення, чи актуальні вони зараз – звичайно, актуальні. Але яка Любов без Свободи? Яка Любов без Братерства? Яка Любов без пошани Гідності? Яка Єдність без прощення?

Лариса Денисенко, письменниця, адвокат, теле- і радіоведуча:

Власний потенціал. Слабкості та сильні сторони. Переваги та вади. Те, на кого і на що ми можемо покластися. Те, в чому ми не можемо покластися на самих себе. Будь-який конфлікт витягує з людини те, що вона зазвичай приховує, те, з чим вона не хотіла б миритися та зживатися. Ми можемо побачити – якою є реакція країни на екстремальну ситуацію. Ми бачимо, що ми здатні єднатися. Ми бачимо, що ми не готові пробачати і не вміємо слухати. Можливо, через те, що не вміємо говорити, а переходимо на крик.

Ми усвідомлюємо, що продовжуємо потребувати сильної влади, але багато що здатні здійснити самотужки. Ми бачимо, що ця війна повитягувала назовні шахраїв, мародерів, але також героїв та волонтерів. Ми бачимо, що можемо бути схильними до самосудів.

Краще відчувається ціна життя, ціна свободи, ціна слова, ціна справедливості. В таких ситуаціях людині комфортніше почуватися воїном, а не жертвою, ми, на мій погляд, продовжуємо шукати баланс.