Тіна Пересунько: ми йдемо до себе, але наш шлях пролягає через європейську цивілізацію (відео)

Любов Єремічева

Тіна Пересунько, випускниця польсько-литовських студій з культурної дипломатії, стипендистка польсько-американської програми ім.Lane’a Kirklanda, журналістка, дослідниця, людина, яка намагається творчо та по-своєму осмислити пережитий Україною досвід, поділилася з нами своїми думками про сьогодення нашої держави, нашу європейськість та українськість, розповіла про досвід навчання в Польщі та можливість його втілити у межах українських реалій.

- Тіно, Україна сьогодення твоїми очима. Якби ти її описала? Де ми знаходомося зараз?

“Що стосується нашого розташування в середовищі країн, то ясно, що ми маємо рухатися в сторону якихось цивілізованих принципів життя, тобто теж в сторону гуманного ставлення один до одного. На сьогоднішній день так сталося, що ці, начебто найкращі принципи соціального життя, з’єднані в такому понятті як європейські стандарти, або такому понятті як демократія… Я думаю, що ми теж стали значно ближчими, як по відношенню до Європи, так і до Америки, якщо говорити про те, куди ми в світі рухаємося. І, звичайно, далі ми стали від Росії, тому що сьогодні Росія не асоціюється з любов’ю до ближнього, з любов’ю до правди…

Хоча я люблю думати про те, що рухаючись до Бога, Україна стає собою, стає тією індивідуальністю, і, рухаючись до Європи і до Америки, ми не стаємо Європою і Америкою, рухаючись туди, ми стаємо собою. Якщо говорити про точку нашого призначення, де ми є зараз і куди ми йдемо, то ми йдемо до себе, але наш шлях пролягає через європейську цивілізацію і через демократичні цінності…”

- Якщо уявити Україну як особу, то за що їй варто було б покаятися?

“Чомусь, побутує і в літературі, і в народному фольклорі, таке уявлення про Україну як про матір, як про Святиню, як про досконалу істоту, яка частіше чомусь страждає.. Тому я думаю, що Україна не потребує каяття, вона потребує з нашого боку любові до неї. Якраз каятися повинен українець і каятися повинен дійсно перед Україною”

“Я вірю в те, що як люди, так і держави, іноді мучаються, страждають, не лише через те, що вони в минулому робили погані вчинки, це не лише покута за щось, а це може бути така данність від Бога, яку треба прийняти, навіть як дар, як дар стати кращими”.

“…вірити в те, що Бог має якусь мрію по відношенню до нашої країни, і вірити в те, що ця мрія, внаслідок нашої праці, внаслідок нашої надії, обов’язково здійсниться”.

- Громадянське суспільство: які в нас є недоліки і щоб насправді мало би робити громадянське суспільство у сучасній ситуації?

“Громадянське суспільство має бути максимально неформальним. Коли громадянське суспільство формалізується, тобто переходить в політичні рухи, або береться за державницьку політику, перестає бути рухом спонтанної творчості, тоді… втрачає свою унікальну ключову роль в державотворенні… Тоді суспільство перетворюється на якусь супер ліберальну модель, де втрачаються цінності… Коли громадянське суспільство перетворюється на безліч організацій, які отримують безліч якихось дуже цілеспрямованих… відпрацьовують гранти. Тобто, культивують не свої ідеї, як має розвиватися держава, а стають провідниками відпрацьованих ідей, при чому в інших країнах і в інших суспільствах…”

“Сьогодні дуже багато дорікають, що громадянські лідери пішли в політику. Я, чесно кажучи, трошки негативно до цього ставлюся… Я як громадянин України, як частина Майдану, тобто частина тих людей, які змінювали історію (у нас таких дуже багато), маю більший запит не на партії, а на особистості, а ці особистості стали членами блоків. І нічого не міняється. Політична система не міняється. Натомість, громадянські лідери мали би продовжувати створювати громадський рух…”

- Якщо уявити Європу як живий організм, то яка роль у ньому України?

“Розум є тим органом, яким світ сприймають європейці. Українці світ не сприймають розумом. Це наскільки очевидно… На Майдані, якби ми світ сприймали розумом, і людям говорили б, що сьогодні буде зачистка,  то розум говорить про те, що ти маєш залишитися живим, і повинен звідси піти. Тому що, он – стоїть сотні, тисячі “Беркуту”, які тебе знищать. Розум відповідає за збереження життя. Тобто, якби українці керувалися розумом у прийнятті своїх рішень ключових у житті, то, звичайно, ми би не були тими, кими є,  людьми ПостМайдану,  ми би не були людьми, які зберегли свою державу”.

“Україна як творча частина європейської цивілізації, виконує свою питому функцію в цій цивілізації – це функція чуттєвого балансу. Тобто, ми якраз прагнемо до європейських цінностей, але навіть на Майдані ми відчули, що європейські цінності, виявилися навіть більш обмеженішими, ніж українські цінності”.

“Україна могла би задати новий ритм життя в Європі, тобто серце задає новий ритм життя. Можливо, сьогодні європейське життя б’ється в одному ритмі… Ця наша співдружність через кровоносні судини… комунікація відбувається між європейськими громадянами, але Україна мала би задати новий ритм життя. І це буде дуже цікаво, тому що Європа не зміниться, але ритм життя в Європі зміниться, внаслідок якихось нових, більш доповнених цінностей”.

“Я вірю в те, що Україна має і відіграє свою дуже важливу роль в Європі і оновить європейську цивілізацію, але при цьому вона має залишатися собою”.

- Кілька слів про програму Кіркланда в Польщі, а також про спільні містки між країнами сьогодні.

“Треба тримати баланс між тим досвідом розвиненої Польщі у порівнянні з Україною в Європі, і реальними потребами України, які дуже часто можуть відрізнятися в різних сферах”.

“Ми, українці, їдемо в Європу зі своїми назвами, зі своїми питаннями українськими, а отримуємо європейські відповіді. Фактично, функція оцих студентів або цих молодих лідерів громадянських, що вони мають бути світоглядними міждержавними перекладачами. Тобто, нам треба навчитися перекладати для європейців українське питання, а європейську відповідь перекладати на українську мову“.

“Я хочу ще раз і ще раз підкреслити, ми їдемо туди просто подивитися картину. Все одно – це інший світ, інший музей. Ми потрапляємо в музей польського мистецтва. Це польське мисцецтво малювали поляки, це картини їхнього спільного життя. Ми що, можемо запозичити їхні фарби чи методи того, як малювати? Ну що, ми хочемо намалювати такі самі картини? Ми ж створюємо музей українського життя, української держави, українського мистецтва… Це дуже важлива думка, вона, можливо, метафорична, але через метафоричність більш зрозуміла, що я б хотіла сказати. Ми їдемо в музей, ми дивимося, які красиві картини, ми хочемо дослідити, звичайно, як вони малюються, але ж ми не хочемо намалювати те саме. Ми хочемо намалювати, можливо, таке ж красиве, як там, можливо, в такій же техніці, але ж ми маємо виразити себе. Ми ж є теж творці. Саме тому користь полягає у тому, що ми маємо можливість подивитися довершені, досконалі витвори мистецтва суспільного життя цієї країни”.

- Коли все буде добре в Україні?

“Тільки тоді, якщо кожен буде виконувати свої обов’язки, якщо буде кожен на професійному рівні себе реалізовувати. Буде не те, що добре, а буде дуже добре. Тому що я, наприклад, відчуваю, що українська нація – має такий потенціал креативності (це те, що зараз модно в Польщі і в Європі говорити про креативний капітал, соціальний капітал, культурний капітал, це все поєднує таке поняття як креативний капітал). Тобто, здатність народу, здатність нації, здатність країни творчо вирішувати всі виклики. Я не сумніваюсь, що українському народу притаманна ця здатність, ми маємо дуже потужний капітал креативності. Але ми маємо свій, абсолютно свій шлях того, як нам реалізувати цей потенціал. Ми тільки по-своєму будуємо ту мережу інституцій, культурних інституцій… Тільки по-своєму. Тільки наші люди, можливо, в співпраці з іноземцями, можуть висловити. Тому все буде добре, дуже добре, якщо кожен буде працювати і реалізовувати свої знання, реалізовувати свої переконання. Свої, громадянські”.