Суспільство вже готове сприймати жінок як героїнь, як суб’єктів, – соціологиня Ганна Гриценко

Станом на березень 2016 року у Збройних Силах України проходять військову службу більше 17 тисяч жінок-військовослужбовиць, у тому числі — понад 2200 жінок-офіцерів. Ще близько 33 тисяч працюють ...

Ганна Гриценко

Галина Жовтко

Станом на березень 2016 року у Збройних Силах України проходять військову службу більше 17 тисяч жінок-військовослужбовиць, у тому числі — понад 2200 жінок-офіцерів. Ще близько 33 тисяч працюють на посадах державних службовців і працівників Збройних Сил України. Понад 1,5 тисячі виконували завдання в районі проведення антитерористичної операції, – за даними Міністерства оборони України. Порівнюючи ці дані із цифрами 2015 року, можна побачити, що кількість жінок зростає у Збройних силах України суттєво, проте інтереси та потреби цих жінок все ще  ігноруються.

Громадський Простір на цю тему поспілкувався із Ганною Гриценко, співавторкою тексту дослідження* із метафоричною назвою –  «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО. Дослідницями уже розроблено стратегію “Невидимого батальйону” на 2016-2017 роки, яка спрямована на досягнення гендерної рівності в армії та в МВС України.

Соціологиня Ганна Гриценко займається гендерними дослідженнями, дослідженнями праворадикалізму, консерватизму та теми ЛГБТ.

“Дослідження “Невидимий батальйон” мені як соціологині, цінне тим, що це низове дослідження, воно виникло з ініціативи самих жінок-військовослужбовиць.  Вони зіткнулися з певними проблемами, вони знайшли мене і ще кількох соціологинь для того, щоб це питання конструктурувати, для того, щоб ми написали це дослідження, яке  зробили б первинний аналіз ситуації,  і далі з цим можна вже працювати предметно, робити більш глибокі дослідження, робити адвокаційну кампанію. Ми вже розробили стратегію “Невидимого батальйону” на найближчий час – на 2016-2017 роки, і незабаром її презентуємо. Тобто, це стратегія кампанії, спрямована на досягнення гендерної рівності в армії та в МВС”.

Громадський Простір: Розкажіть детальніше, як почалося дослідження «Невидимий батальйон»?

Ганна Гриценко: Починалося з ініціативи самих жінок-військовослужбовиць. Я написала Марії Берлінській гайд для емпіричної частини для опитування, вона сама їздила на фронт і опитала цих жінок. У нас опитано 42 жінки-військовослужбовиці, одна жінка – волонтерка та 9 чоловіків, для порівняння, чи стикаються вони з тими ж самими проблемами. Ми так само запитали їх про те, чи вважають вони, що є жінки дискримінованими на фронті, чи може вони не є дискримінованими. Послухали їхню точку зору, це теж було цікаво.

Розділів у дослідженні є кілька, там є експертні опитування, є розмови з фахівцями, є юридичний аналіз ситуації, первинний, бо там досить багато юридичних нюансів, багато законодавчих зав’язок всього на все, тобто юридичні проблеми є не лише на рівні Міністерства оборони, оскільки це певна праця і вона регулюється Законом України Про охорону праці, регулюється певними нормативами Міністерства соцполітики та Міністерства охорони здоров’я. Ми зробили базовий аналіз, з яким далі юристи будуть працювати. Є ще в дослідженні частина про репрезентацію жінок-військовослужбовиць у засобах масової інформації. Це основні частини. Марія Берлінська попрацювала інтерв’юеркою для емпіричної частина, я цю частину структурувала та записала, обробила, проаналізувала. Я намагалася давати  по максимуму прямої мови, щоб ці жінки максимально були почуті та самовиражені. Мої засоби соціології в даному разі виступають як медіум, як спосіб, щоб це зібрати докупи та дати їм бути почутими. Там небагато моїх інтерпретацій, там більш зведення все це у цілісний текст.  Такий формат, такий низовий, мені здається, у даному разі більше працює на їхню адвокацію.

Громадський Простір: Завдяки вашому дослідженню багато хто дізнався, що жінок в АТО, наприклад, оформляють як начальниць бані чи бухгалтерок, хоча вони насправді займаються іншим. На Вашу думку, яка проблема є все таки найсерйознішою, яку необхідно терміново вирішити?

Спочатку відправляють до “борщу”, а потім вдалося переконати їх, що я можу служити на рівні з ними

Ганна Гриценко: Передусім треба створити їм юридичні умови служби та інфраструктурні. Дати їм рівність на рівні нормативів законодавства, а далі вони все зроблять самі. Вони вже зараз воюють, стикаючись із стереотипами, з дискримінацією, починаючи від військкомату та закінчуючи тими чоловіками, з якими вони зараз служать. У них немає форми, але вони форму вшивають. Це теж велика проблема. І проблема із стереотипним ставленням теж є, але з цими проблемами можна справитися на особистому рівні, і вони з цим справляються самі більш-менш. У нас майже кожна респондентка, коли ми питали про ставлення до неї,  то всі казали, що “спочатку не дуже добре ставляться, спочатку відправляють до борщу, а потім мені вдалося переконати їх, що я можу служити на рівні з ними“. Найважливіша проблема лежить на законодавчому, на нормативному рівні. Вона там лежить і лежить, і лежить… і треба просто працювати в юридичній сфері зараз.

Квітень

Фото – УЖФ (“Невидимий батальйон”. Календар на 2016 рік)

Громадський Простір: Ця тема уже більше двох років на слуху. Чи змінилося сприйняття даної теми за цей час – жінки в АТО?

Перші репортажі на тему жінок і армії виглядали так:  от є жінка, вона не забуває нафарбувати очі на службі

Ганна Гриценко:  Сприйняття теми змінилося, в тому числі завдяки нам. ЗМІ з нами постійно працюють, і ми їм за це дуже вдячні. Досить добре те, що ЗМІ почали говорити про це як про якусь юридичну інфраструктурну проблему, бо перші репортажі на тему жінок і армії виглядали так: от є жінка, вона служить, вона не забуває нафарбувати очі на службі, і її чоловік підтримує чи, навпаки, не підтримує. Тобто це якась орієнтація на стереотипи, на те, що жінка має відповідати певним нормативам краси, що у жінки має бути сім’я, що у жінки мають бути діти. Зараз, потроху жінки стають більш суб’єктними у репрезентації ЗМІ. Хоча теж не все одразу робиться.

Громадський Простір: Які типові помилки роблять ЗМІ. Озвучте їх, щоб можна було виправлятися… Є якісь рекомендації?

Рекомендуємо говорити про жінку як про суб’єкта

Ганна Гриценко:  Безумовно, є рекомендації. Рекомендуємо говорити про жінку як про суб’єкта. Ставитися до жінки так, як ставилися би до чоловіка.  Тобто, коли ЗМІ беруть інтерв’ю з чоловіком, то його не питають про зовнішність, не звертають увагу на його зовнішність – він не має охайно чи гламурно виглядати, його не питають, чи дружина не проти, що він служить в армії, чи діти не проти, що він служить. Тобто його позиціонують як якогось самостійного дорослого суб’єкта, який питання із жінкою та дітьми сам для себе вирішив, і для якого те, що він воює, є первинне. От до жінки, мені здається, треба ставитися так само.

Вони взяли “голову” Надії Савченко і прифотошопили до якогось чужого тіла…нонсенс… це зайва гламуризація

Нещодавно була дуже дивна ситуація, коли глянцевий журнал зробив “правила життя Надії Савченко“, взяв якісь її цитати, і за форматом журналу героїня публікації мала бути у білій сорочці. То вони взяли “голову” Надії Савченко і прифотошопили до якогось чужого тіла, навіть чоловічого, у білій сорочці. Це якийсь нонсенс. Це зайва гламуризація.

Громадський Простір: Суспільство привчилось чи то привчили до “гарної картинки”…

Суспільство вже більш готове сприймати жінок як героїнь, як суб’єктів

Ганна Гриценко: Так, воно хоче бачити якусь стереотипну картинку, воно може бути не завжди гарно, це залежить від формату… Але це ж двосторонній процес, це не тільки суспільство має виховувати ЗМІ, це й ЗМІ мають якось виховувати суспільство. І наразі суспільство вже більш готове сприймати жінок як героїнь, як суб’єктів, і  ЗМІ, відповідно, теж мають встигати за тенденцією. Якісь подвижки на краще є.

Громадський Простір: Тема героїзації в основному охоплює чоловіків, але завдяки Надії Савченко є зміни. На одній із нещодавніх дискусій Ви говорили про те, що більшість наших жінок-військовослужбовиць поводилися б так само як і Надія, і нічого дивного тут немає.

Це взагалі нормально, що є люди хоробріші і є менш хоробріші, і немає якогось розподілу за статтю, гендером

Ганна Гриценко: Я трохи знаю наших респонденток. Думаю, вони б поводилися так само. Савченко… це з усіх боків якась така виняткова ситуація, бо вона і депутатка, і делегат ПАРЄ, плюс її викрали із території, яка офіційно визнана Росією як українська, вона єдина жінка серед політв’язнів. Вона не є якимось сильним винятком із жінок за великою мірою, серед тих, які воюють. Їм теж доводиться долати  якісь перешкоди. Знову ж таки, дістати собі форму, піти у військкомат та переконати там чоловіків, приїхати в частину і там когось переконувати. Це теж постійне психологічне навантаження.

На прикладі Савченко дуже добре видно: от вона жінка, і вона хоробра, смілива і героїчна, то її вважають – от “справжній мужик”. Але якщо взяти чоловіка, який у жіночій професії, наприклад, вихователь дитсадка, який дуже добре справляється із роботою, то про нього ж не будуть казати “справжня жінка”, “подивіться який він жіночний”.  Якщо якась така сильна героїчна жінка, то чоловіки “хочуть її до себе забрати”. Це таке неформальне протистояння, у якому чоловіки трошки нечесно грають. Якщо жінка демонструє якісь якості, які приписуються чоловікам, то це вона як чоловік, давайте її до нас, замість того, щоб руйнувати цей стереотип. І що це взагалі нормально, що є люди хоробріші і є менш хоробріші, і немає якогось розподілу за статтю, гендером.

Мені в цьому плані дуже подобається фотопроект ГО «STUDENA», фотопроект із жінками- військовослужбовицями та волонтерками: “Я не “МУЖНЯ”, я – ХОРОБРА”. Слово “мужня” стосується чоловіків. І це теж руйнування стереотипів, бо це спосіб сказати про жінку, спосіб визнати жінку, не асоціюючи її при цьому із чимось чоловічим. Тобто, не дивлячись на неї чоловічим поглядом.

Kateryna_pryimak1

Фото - studena.org

Громадський Простір: Чоловіки та жінки зазнають насильства у зоні конфлікту, і навіть показовим є спосіб, яким була викрадена Надія Савченко. Чи є у вас якісь дані щодо насильства у зоні АТО?

Ганна Гриценко: Насильство у зоні конфлікту безумовно є. Є міжнародні організації, які з цією темою працюють. Ясно, що воно збільшилося. Про це говориться. За великим рахунком, жінки, які звертаються за допомогою, то їм все одно, з якого боку конфлікту був той чоловік, який чинив насильство.

Громадський Простір: У якій ситуації зараз перебувають жінки на непідконтрольній території, на території так званих “денеерівців-ленеерівців”?

На цих територіях збільшилася кількість проституції

Ганна Гриценко: На цих територіях збільшилася кількість проституції, і що, в принципі, закономірно. Там сильно погіршена економічна ситуація. Також, з іншого боку, є солдат, який зараз отримує мінімум  7 тисяч, також доплати,  і на що солдат їх витрачатиме?. Їжею вони забезпечені, формою теж забезпечені, то вони витрачають на проституцію. Це, якщо з нашого боку. З іншого боку,  зрозуміло, що бандити мають джерела доходу за рахунок мирного населення, і теж гроші у них є, і зрозуміло, що жінки, які втратили роботу, то якось з цього користаються. На обидва боки конфлікту, відповідно.

Громадський Простір: Тобто, на окупованій території “духовні скрєпи” Росії не особливо “впливають”…

Рівень проституції залежить від того, наскільки жінки є бідні

Гана Гриценко: Насильство, забирання людей у підвали, грабування, обстріли, то це в принципі не про “духовні скрєпи”.  А проституція – це ж не про мораль, це про економіку. Тобто від рівня консервативності та моралізованості не залежить рівень проституції, він залежить від того, наскільки жінки є бідні, наскільки жінки мають якісь альтернативні види заробітку.  Де їх немає, то там проституція.

Громадський Простір: Можете детальніше розповісти про стратегію “Невидимого батальйону” на 2016-2017 роки. 

Далі ми збираємося досліджувати питання освіти – наскільки жінкам доступна військова освіта

Ганна Гриценко: У ній буде дослідницька частина, ми плануємо вивчати цю ситуацію далі. Спочатку був базовий, поверхневий попередній аналіз, просто первинні інтерв’ю. Далі ми збираємося досліджувати питання освіти – наскільки жінкам доступна військова освіта. Це питання, на яке складно відповісти, його треба досліджувати.  І ми заклали це в дослідницьку компоненту. Є адвокаційна компонента.  Задача в тому, щоб ці жінки навчилися відстоювати свої права самотужки. Щоб це не було, що якісь люди з досвідом, з соціологічною освітою, з досвідом роботи в НУО… щоб ми ними не керували, не влаштовували зайву ієрархію над ними. Задача стоїть в тому, щоб ці жінки самі вчилися відстоювати свої права, самі на себе працювали. Те, що англійською називається “empowerment“. Щоб вони самі могли за себе стояти, щоб самі за свої права поборолися. Ми, звичайно, будемо працювати зі ЗМІ, будемо коментувати, пояснювати ситуацію, презентувати результати, коли вони будуть.

*Дослідження “Невидимий батальйон”стало можливим завдяки інформаційній та фінансовій підтримці МБФ «Український жіночий фонд» та за сприяння ООН Жінки.


Тематика публікації:            

Останні публікації цього розділу:

Микола Бурлуцький: багато ромів мають освіту, але вони не ходять з плакатами «Я – ром!»

Габріеле Бауманн: квоти потрібні для процесу залучення жінок до політики

Дев'ять днів про права людини на 16-му Docudays UA

Без документів, освіти та роботи: як живеться ромам в Україні

Ольга Бєлькова: якщо у парламенті буде сто жінок, суспільство відчує покращення роботи цього органу

Українська дійсність: чим ближче до верхівки влади — тим менше жінок на топ-позиціях