Реєстрація


Сергій Бондаренко: Ми змогли вивезти прапор з Донецького університету

Сергій Бондаренко, відомий громадський діяч з Донецька (голова правління Центру аналізу та розвитку громадських комунікацій "Діалог"), а тепер керівник прес-центру Донецького національного ...

Бондаренко С.
Сергій Бондаренко: Ми змогли вивезти прапор з Донецького університету

Сергій Бондаренко, відомий громадський діяч з Донецька (голова правління Центру аналізу та розвитку громадських комунікацій “Діалог”), а тепер керівник прес-центру Донецького національного університету у Вінниці поділився з Громадським Простором своєю історією переселення та інтеграції у нову громаду, історією переїзду ДонНУ.

Г.П.: Скажіть кілька слів про себе, чим Ви зараз займаєтеся?

Сергій Бондаренко: Я зараз працюю в Донецькому національному університеті в екзилі. Я є керівником прес-центру Донецького національного університету. До приїзду у Вінницю, до подій на Донбасі, я займався громадською діяльністю. В мене була невеличка громадська організація,  невеличкий аналітичний центр, в якому ми займалися аналізом інформаційної політики, розвитком громадянського суспільства, але, на жаль, доля склалася по-іншому, і ми зараз займаємося іншою діяльністю, але плануємо повертатися все ж таки в громадський простір.

Г.П.: Розкажіть свою історію – як так сталося, що Ви зараз очолюєте прес-центр ДонНУ у Вінниці?

С.Б.:  До війни, десь протягом семи років я працював в громадському секторі, в різних організаціях – в благодійних організаціях, в організаціях, які працювали з молоддю, з підприємцями, дуже широкий спектр. А десь в 2010 році після стажування в США я вирішив відкрити свою громадську організацію – аналітичний центр, який займався аналізом інформаційної політики, співпраця із ЗМІ, розвиток ЗМІ, інформаційного простору Донецької області, але події 2014 року внесли дуже серйозні корективи і в професійну дільність, і в особисте життя. Тому трошки все змінилося. Я з Донецька виїхав наприкінці серпня, коли вже була загроза здоров’ю та життю. Причини зараз я б не хотів називати, але були об’єктивні причини, що треба було виїжджати. Після того як я виїхав з Донецька, я приїхав в Дніпропетровську область, потім в Київ. Ми там налагодили контакти з колегами, які переїхали з Донецька, з якими ми працювали.

Я вже планував жити в Києві, працювати в Києві, продовжити громадську діяльність, але в 2014 році восени я поступив в аспірантуру Донецького національного університету і після того як він переїхав у Вінницю, поступила пропозиція взяти мене на роботу і очолювати прес-центр ДонНУ, тому що я багато років працював у сфері зв’язків з громадськістю. От ми й почали працювати. Я з листопада вже знаходжуся у Вінниці, ми працюємо. Чесно кажучи, цей рік я повністю присвятив себе університету, бо була дуже складна ситуація. Ми приїхали, і у Вінниці окрім будівлі, яку нам видала місцева влада і які ми орендуємо, нічого не було. Пусті стіни. Окрім відновлення матеріально-технічної бази треба було ще проводити певну інформаційну кампанію, роз’яснювати, по-перше, нашим студентам, що ми виїхали, що ми залишилися, відновлюємо свою роботу. Тобто те, що залишилося в Донецьку вже не є Донецьким національним університетом, а він є у Вінниці. Певні інформаційні бар’єри треба було розбивати, тому що донецький інформаційний простір був захоплений, і дуже потужна пропаганда, дуже багато дітей, викладачів і співробітників в омані знаходилися. Треба було пробивати цю пропаганду, виходити на людей, інформувати як внутрішню аудиторію, так і зовнішню – органи влади, щоб бачили, що ми працюємо, треба було налагоджувати комунікацію з місцевою громадою. Ми вдячні вінничанам за те, що дуже тепло нас зустріли. Дуже добрі люди, дуже багато нам допомагали і допомагають, і будуть допомагати.

Засоби масової інформації…. дуже багато негативу, багато було стереотипів, стигматизація була, і треба з цим було працювати. Десь протягом трьох місяців ми з цим боролися, потім ми вийшли на такий нуль, коли вже ми почали говорити про те, що дійсно у нас відбувається. Слава Богу, почалася відновлюватися матеріально-технічна база. Нам дуже багато і місцевих донорів допомогло, дуже потужну підтримку ми отримали від Посольства США, від Фонду “Відродження” – у нас реалізується потужний проект “Європейський розвиток ДонНУ у Вінниці”, багато меценатів, приватних осіб, які надали допомогу. Ми вдячні меценату з Канади Джиму Темертею, який надав матеріальну допомогу, фінансову, щоб 120 співробітників з родинами мали можливість отримати фінанси, і три місяці ми могли оплатити оренду житла.

Г.П.: Тобто, це була така особиста ініціатива мецената?

С.Б.: Так. Що дуже цікаво, він родом з Донецька. Він з батьками виїхав в Канаду. Потім, коли склалася ця ситуація, то українсько-канадська фундація вийшла на ОПОРУ, ОПОРА вийшла на місцевий фонд “Подільська громада”, через яку надавалася саме фінансова допомога. Але завдяки саме Джиму ми отримали потужну підтримку. Чесно кажучи, дуже дороге житло, а враховуючи те, що з оплатою праці була проблема, тому що університет переєструвався як нова юридична особа, десь три місяці наші викладачі, співробітники взагалі не мали грошей. Але до нового року всі ці проблеми вирішилися, були виплачені всі заборгованості. Постійно до нас приїжджає делегація із закордону і місцеві, дуже багато таких перспективних проектів. З норвежцями ми зараз ведемо переговори про будівництво академмсітечка у нас.

ДонНУ

 Фото – Донецького національного університету

Г.П.: Тобто, це буде інфраструктурний проект?

С.Б.: Так. Зрозуміло, що це потужний проект. Дуже плідно співпрацюємо із Британською радою. Перспектив багато. Не дивлячись на те, що ми втратили дуже багато – у нас було 11 корпусів, багато техніки….а ми приїхали взагалі без нічого. Єдине, що залишилося таке фундаментальне з університету, це те, що наші співробітники змогли вивезти прапор. Є така традиція, якщо військовий підрозділ зберігає свій прапор, то залишається частина, якщо його б втратили, то морально б підірвалися. Важко було б. Прапор вивезли і він є. Але ця ситуація, яка відбулася в Донецьку, вона дозволила провести дуже серйозну переоцінку цінностей і взагалі всього, що відбувалося до, під час і те, що буде відбуватися. Сподіваюся, що все буде добре. І нам дуже повезло, що переїхали разом, у нас багато друзів залишилося, колег, знайомих, тобто ми такою великою родиною переїхали, і нам трохи легше ніж іншим переселенцям.

Зараз відкриваються дуже серйозні перспективи. Головне, що ми зараз зберегли цей дух університетський наш, але й змінилася сама система взаємовідносин. Якщо раніше була така жорстка вертикаль, то зараз все гнучкіше. Гнучка система, що можна дуже швидко вирішувати питання, до ректора можна підійти, проректора. Як наші колеги кажуть, що ми зараз були в одному окопі… де є певна субординація, але більш горизонтальні зв’язки. Тому дійсно, у нас університет вже такого родинного типу, ми дуже поріднилися морально і духовно, тому сподіваюся, що все в нас буде добре.

Г.П.: Взаємна підтримка дуже важлива, і ми бажаємо, щоб у вас все склалося.   


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

Ні "поліцейщині" в Україні! Відбулась перша Всеукраїнська акція проти законопроекту 6556

Дані та е-демократія - в контексті України та світу

Надія Бабинська про конкурс молодіжних інновацій U-Inn: інновувати, творити і змінювати свої громади

Уперше Програма IT-освіти для дівчат-підлітків Technovation Challenge відбулась в Україні

Імплементація Національної стратегії у сфері прав людини - що показав громадський моніторинг

Два роки дії Національної стратегії у сфері прав людини: результати моніторингу