Сектор незламності: про що наш рік та важливі меседжі на 2023-й

Наш рік хвилювання та надії, знову хвилювання і великої певності, що правда з нами і ми її боронитимемо... Не тільки наші захисники перемагають в бою, але й ми тут, в беззв'язковому, генераторному, ...

322496017_492466179662381_4961874990096845080_n

Громадський Простір

Наш рік хвилювання та надії, знову хвилювання і великої певності, що правда з нами і ми її боронитимемо… Не тільки наші захисники перемагають в бою, але й ми тут, в беззв’язковому, генераторному, але такому світлому і дієвому тилу, лишаємося людяними — в нелюдських обставинах. Ми перемагаємо щодня нові виклики, попри все продовжуємо працювати, отримувати якісні послуги, жити життя, триматись всього нормального…

Рік, безумовно, був складним, але він вкотре оприявнив силу нашого духу, здатність до немислимої самоорганізації, показав усьому світові, хто є українці. Рік здійняв нову, потужну хвилю волонтерства, взаємопідтримки, і разом з тим — показав над чим варто працювати. Щодня ми стаємо ближчими до нашої Перемоги. Але це вимагає наших надзусиль, терпіння, зібраності. Про що був рік? Як вдалося діяти в нових реаліях? Що важливого взяти в 2023-й?… Ми запитали про це лідерів та лідерок громадського сектору — про їхні рефлексії року, про важливості для їхніх команд, що працюють в різних куточках нашої незламної країни. 

 

****** 

Ми вдячні всім, хто долучився до ProstirTalks: сектор незламності:

Алла Прунь, виконавча директорка ІАЦ “Громадський Простір” (м. Київ)

Олександра Матвійчук, очільниця Центру громадянських свобод (м. Київ)

Юрій Степанець, голова Правління Спілки “Громадські ініціативи України” (м. Вінниця)

Олексій Тільненко, Голова Правління КримSOS (м. Херсон)

Оксана Глєбушкіна, виконавча директорка Громадського центру “Нова генерація” (м. Херсон, релокація в м. Івано-Франківськ)

Юрій Трохименко, директор з розвитку Центру АХАЛАР (м. Чернігів)

Ольга Мороз, комунікаційна менеджерка Татоhub.Хмельницький 

Микола Колодяжний, директор БФ “Імпульс.ЮА” (м. Запоріжжя) 
 

******

 

Про що був цей рік?

“Для мене це рік спільної переможної емоції, ініціативи та активної дії, єднання, доброї комунікації, яка рятує й уможливлює безперервний потік підтримки й допомоги, — зауважила Алла Прунь. — Ми пірнули в нові глибини пізнання нашої української сили, волі, вміння єднатись, підставляти плече… А ще передбачати потреби, про які ще не запитано, а волонтерський бусик з цим всім добром уже мчить… 

 пірнули в нові глибини пізнання нашої української сили

Ми згуртувались в єдиному пориві — допомогти вистояти, захистити й перемогти, допомогти прокричати на весь світ — що коїться у 21 столітті в центрі Європи!

people_int(61)

На жаль, такою ціною вказано на великий історичний геп, що ще так багато українців не хотіли знати, не вірили в можливість повторення потворності й зла, яке віками на нашу землю несла москва.

І так розп’ята — віки, вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила!..” Тогоріч, до 30 річниці відновлення Незалежності, ми обирали вірш для командного прочитання. Гадаю, не просто так вибір пав на такий щемкий і дуже сильний вірш Євгена Маланюка “Невичерпальність”. Його рядки вражають емоцією уже прожитого українцями і, як ми бачимо, з передбаченням майбутніх випробувань…  Невичерпальність — це про нашу невичерпну силу, волю, гідність, сміливість і ще багато чого, що ми стверджуємо ці 10 місяців, 9 років і багато століть, і завдяки чому ми перемагаємо.  

Що завжди вражає в темні часи? Світлі люди. Рік ще більшого усвідомлення того, хто ми — кожен з нас. І хто поруч нас. Я бачила поруч себе людей, які не панікували, знаходили свої зони підмоги, де могли бути максимально корисними, жартували та підтримували.

Цей ще рік про надцінність і благо — лишатися на зв’язку, в усіх аспектах. Знаючи, що з твоїми рідними й близькими все гаразд, буде ресурс та енергія продовжувати діяти”.

******

Олександра Матвійчук, очільниця Центру громадянських свобод, сказала в коментарі Громадському Простору: “Це був рік повномасштабної війни, коли я кожен день питала себе чи достатньо я роблю, щоб перестали гинути люди на фронті, на окупованих територіях та в тилу”.

people_int(64)

******

жоден ворог не зламає нашої волі до Перемоги

Юрій Степанець, голова правління Спілки “Громадські ініціативи України” так бачить 2022-й: “Цей рік був складним і важливим. Він розповів нам більше про самих нас, показав те, чого ми не бачили за щоденною рутиною планів та обов’язків. Цей рік показав нам, наскільки міцними є наші організаційні структури, які ми будували роками. На яких принципах та зв’язках вони базуються і наскільки вони готові до непередбачуваних викликів.

 people_int(63)

Певним відкриттям для нас самих стала міцність горизонтальних зв’язків між людьми та організаціями, згуртованість, взаємодопомога та турбота, яку ми проявляли один до одного протягом всього року. В цей важкий, але важливий рік ми зрозуміли, що фундаментом нашої організації є: довіра, взаємодопомога, уміння пристосовуватись та тримати удар. На цьому побудоване все інше – наші цілі, напрямки, заходи.

Ми дивимось в майбутнє впевнено, адже тепер точно знаємо, що жоден ворог не зламає нашої волі до Перемоги, не змінить нашої цілі побудувати вільну, демократичну та успішну Україну. І тепер ми точно знаємо, що нам це до снаги!”.     

******

Оксана Глєбушкіна, “Нова генерація” розповідає: “Для мене особисто і для нашої організації це був рік викликів  і прийняття рішень — в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну, в умовах окупації, в умовах зміни місця проживання і релокації організації.

people_int(58)

З кожним з цих викликів ми впорались,  але це було часом дуже непросто”. 

нам як народу, треба бачити будучність

Як не дивно, це про можливості, — ділиться думками Юрій Трохименко, АХАЛАР.  — Хоча це ніби дивно говорити про війну і можливості. Але це про вміння адаптуватися і побачити в цьому можливість. Знову ж таки, це про віру, про підтримку, про віру в те, що ми на світлій стороні, що ми все одно переможемо… Тобто ніяких сумнівів у цьому немає. Це про світові тренди, які виводять Україну на певний пік, на новий рівень, на новий щабель.

people_int(60)

Задача — знову ж таки, утриматися на цьому. Вийти на цей пік і зафіксуватися на ньому. Легко отримати певний стан, але якщо воно не триває довго, то це не є досягненням. І це про те, що нам як народу, треба бачити будучність. Тому що ми завжди вибудовувалися від росії. Україна — не росія, як писав Кучма. А ось якщо і коли зникне об’єкт, від якого ми відбудовувалися, то ким ми будемо? Це про те, щоб взагалі зрозуміти — українці — хто ми, що ми, куди ми? І має бути позитивна конотація. Адже якщо ми не росія — окей, а хто ми тоді, якщо не росія? Це питання на виріст. 

Про що для нас був цей рік? Це ще про роботу зі своїми страхами. Особисто в моїй ситуації є певні розклади, які я зміг подолати. Якби в цьому житті не було війни, то я би ніколи цей аспект не подолав, всередині моєї сім’ї. Тобто для мене це було на благо, як не дивно, мені це допомогло вийти на якийсь рівень. Ось я зараз говорю це і розумію, що це дивно, але це так. 

******

 планували провести рік зовсім інакше, як і всі українці

“Цей рік про війну, відчай, надію, патріотичність та роботу попри обставини – окупацію, обстріли, вимкнення світла та тривожні новини з фронту,  — говорить Олексій Тільненко, КримSOS. — Ми планували провести його зовсім інакше, як і всі українці.

people_int(55)

У нас були заплановані проєкти, які довелося скасувати після 24 лютого. Проте ми змогли переорієнтувати деякі напрямки роботи організації. Зокрема, ми створили окрему “гарячу лінію” та почали допомагати родинам викрадених людей. На кінець листопада ми зафіксували 381 випадок насильницьких зникнень у Херсоні й області.

 

******

“Для нас 2022-й рік став роком здатності відповідати на нові виклики, які постали перед українським суспільством, українською державою та і перед світом в цілому, — говорить Микола Колодяжний БФ “Імпульс.ЮА”. —Хоча можна сказати, що такими стали минулі три роки, ще коли розпочалася пандемія коронавірусу.

people_int(62)

Після початку повномасштабної російсько-української війни в сфері громадської діяльності, благодійності, волонтерства, третього сектору знову постали нові завдання і нові виклики, відповідно до яких необхідно було змінювати та адаптувати діяльність організації. Працювати суто у попередніх напрямках було вже неможливим, і у суспільства були нові запити. Тому ми були змушені розпочати повноцінну роботу у сферах, де до цього працювали тільки частково і періодично, а саме — в сфері соціально-психологічної, правової та гуманітарної підтримки переселенців та інших вразливих категорій населення, становище яких погіршилося через війну. 

З початку квітня наша організація розпочала системну діяльність з соціально-психологічної, правової та гуманітарної підтримки жінок-переселенок з дітьми, і цю роботу ми фактично продовжуємо і розширюємо по теперішній час, залучаючи для цього нових донорів, благодійників та партнерів. На даний момент фонд надає соціально-психологічну, правову та гуманітарну підтримку жінкам-переселенкам, які перебувають не тільки у місті Запоріжжі, але і в сільських громадах Запорізької області, проводячи для того спеціальні виїзні заходи.

 

******

О, таких насичених років я давно не пам’ятаю… — ділиться Ольга Мороз, Татоhub.Хмельницький. — Рік поділився на дві частини: страху, страждань, жалю на початку року. Та піднесення, пошуку власних ресурсів, нові онлайн/офлайн знайомства з людьми зі всієї України, пошук нової роботи, переформатування в діяльності та проєктній діяльності — впродовж року.

people_int(59)

Можна сказати, рік вийшов супер мотиваційний і минув під девізом “Шукай можливості там, де інші не бачать”. Я не чекала, що хтось мені допоможе, а сама вирішувала питання, які були у моєму житті. Але вдячна батькам — вони мої крила. Вони підтримували і допомагали мені.

Отримала дві нагороди. Вперше отримала подяку від Міністерства молоді та спорту України до Міжнародного Дня молоді в Україні: “За вагомий особистий внесок у реалізації державної молодіжної політики в Україні, національне патріотичне виховання молоді, активну громадську діяльність, відданість справі та з нагоди Дня молоді”. Подяку вручив голова Хмельницької обласної військової адміністрації — Сергій Гамалій. І до Міжнародного дня волонтера мене вперше нагороджено почесною грамотою. Подяку також вручав Сергій Гамалій, начальник обласної військової адміністрації.

 

******

 

Як вам та вашій команді діялось у реаліях війни?
 

“Громадський Простір на зв’язку! Інформуйте про ваш актуальний статус, корисні ініціативи та відстежуйте, як реагує наш нескоримий Український Простір”. Таким був ключовий меседж, з яким ми звертались в нашій комунікації в перші дні після 24 лютого”, — згадує Алла Прунь

Громадський Простір на зв’язку!

Була певна пауза в третьому секторі, але вже за тиждень-два хвиля небаченої досі потужної дії наростала з усіх усюд. Волонтери, НУО та міжнародні фонди переформатовували діяльність під гуманітарні потреби, бізнес долучався, формувались спеціальні ініціативи для евакуації, для забезпечення потреб ВПО, кипіла робота на правозахисному, інформаційному та міжнародному фронтах — і то була і є наша #СилаТилу. Саме так ми назвали нашу спеціальну рубрику, щоб акумулювати там всю помічну й важливу інформацію для українців в Україні і за кордоном.

За кілька тижнів, у березні, Громадський Простір вже отримав не просто цифру відвідуваності до 24 лютого, а й зафіксував денний рекорд унікальних користувачів за попередній рік. Це справді надихало: все більше нас повертається до активного життя і праці. Попри ракетні атаки, багато горя і жахіть, власні життєві історії — громадський фронт працює.

Всією країною стоїмо, боронимось і що важливо — починаємо перемагати. Так з’явився наш інформаційний дайджест “Україна перемагає…” — як віддзеркалення скільки всього важливого і корисного робить громадянське суспільство України, живучи та діючи в ім’я Перемоги.

 Команда_22(2)

Усе це ми змогли, бо команда. Бо Просторові. Попри весь хаос і сум’яття, ми лишались на зв’язку, нонстоп спілкувалися в нашому спільному чаті — де ми, як ми, про відчуття, переживання. Власне, ми це робимо завжди, знаємо, що це велика перевага — мати саме таку внутрішню комунікацію, з емпатією — одразу інформативну й підтримувальну. Дуже вдячна моїй команді за взаємопідтримку, включеність 24/7, лікувальний гумор, за те, що втримали й тримаємо наш громадський інформаційний фронт.

Якщо згадувати щось головне, що запам’яталось в цей період — то це якраз неочікувана для нас хвиля запитів від людей, які масово звертались про допомогу в ті перші тижні. Чому до нас з таким питанням? Хто всі ці люди? Звідки вони про нас дізнались?.. Ми ж не оголошували про старт гарячої лінії — а вона самостворилась. Нам писали на пошту, у Фейсбук, в Інстаграм люди, які не мають жодного відношення до громадського сектору, але якимось своїм чином (ок, гугл!) знаходили нас… І всі ці сотні запитів ми намагались обробляти: відповідали, переспрямовували до фахівців, підказували контакти, добрим словом підтримували.. Вкладено величезний ресурс для такої індивідуальної комунікації… А напрацювавши базу контактів, ми створили гайд з гарячими лініями — і це одна з найзапитуваніших сторінок на Порталі.

Також звертались і за профілем НУО й міжнародні організації… Але саме ця самоутворена просторова (широка за тематикою) гаряча лінія, через яку проходило багато різних людей та історій, їхні довіра та щире очікування отримати допомогу, рятувала нас, додавала змісту та наснаги. Люди дякували просто за те, що відповідаємо”.

******

 “Важливим було зберегти людей, зберегтися як команді, визначити пріоритети та перебудувати командні ролі під нові завдання”, — говорить Олександра Матвійчук, Центр громадянських свобод.

Команда_22(15) 

******

“Ми, як і багато інших організацій, з початком війни, змінили фокус діяльності і реагували на потреби, які виникали щодня в Херсоні. Потім працювали у підпіллі, потім переїзджали і відновлювали діяльність у Івано-Франківську, — ділиться Оксана Глєбушкіна, “Нова генерація”. — Пережили час, коли частина команди виїхала, а частина — залишалась в окупації.

прагнули, аби голос херсонських активістів проти російської окупації чула вся Україна

Після періоду, коли ми реагували на виклики і займались гуманітарними питаннями, ми повернулись до того, що нам вдається найкраще — створення партнерств, мережування, підтримка активістів  для посилення результативності дій громадянського суспільства. Цього року ми прагнули, аби голос херсонських активістів проти російської окупації чула вся Україна.  

Команда_22(12)

Якщо говорити про внутрішні процеси, то ми  визначили для себе два пріоритети в організаційному розвитку — люди в команді та перегляд стратегії розвитку організації, яку встигли розробити рік тому. Зараз ми працюємо у партнерстві з Пакт в Україні в програмі “Жінки України: залучені, спроможні, незламні” як Південний хаб з організаційного розвитку для жіночих правозахисних організацій і  маємо можливість працювати над власним організаційним розвитком.  

Завдяки підтримці партнерів, ми змогли ще влітку запустити серію групових та індивідуальних консультацій  для команди організації із зовнішньою експерткою й коучем Анною Валенсою. Завдяки цьому, з’явився час і простір для наших особистих рефлексій і діалогів всередині команди.  Ці зустрічі дали можливість віднайти стійкість і фокус діяльності в умовах війни. Знайти відповіді у діяльності організації в умовах нових викликів. І навіть переглянути та адаптувати свою стратегію розвитку із залученою експерткою Іриною Соловей. 

******

Юрій Трохименко, АХАЛАР, розповідає про свій досвід: “Наша команда на початку війни… Місяць, коли Чернігів був в оточенні — у нас всі виїхали, вивезли сім’ї, дітей, один директор залишився в місті. У нас дві сім’ї виїхали в Чортків і ми з колегою працювали в команді мера Чорткова. Просто прийшли і запропонували свої послуги, стали на облік в військомат і мер сказав: “Ну ви потрібні мені такі тут”. І ми почали працювати над залученням інвестицій, працювали з переселенцями, працювати з психотерапевтичними підходами.

 Команда_22(11)

Для мене це був дуже цікавий, дуже динамічний досвід, коли треба було вбудовуватися в нові реалії, в нові команди, знаходити ту користь, яку ми можемо принести цьому оточенню, цим людям, ту цінність, яку ми можемо привнести. Для мене це було дуже важливо — про самоусвідомлення, що я самоцінний, я можу допомогти комусь, я не потребую чогось від когось, я можу сам підтримувати  інших. Навіть за умови того, що ми багато років спокійно працювали в Чернігові, їздили Україною, закордон, то передислокація все одно дала зрозуміти, що ми можемо в реальності принести максимальну користь. Більше пів мільйона гривень ми залучили для реконструкції будинку — осередку для переселенців. 

Плюс ми працювали щотижнево з групами з психологічної адаптації і стабілізації переселенців у місті. А їх декілька тисяч було в Чорткові… 

******

“Через війну, і ми як спілка, і всі громадські організації, що входять до спілки, пристосовувались до нових умов, шукали, де можемо бути корисними, працювали на нових напрямках віддано та відповідально, — говорить Юрій Степанець, Спілка “Громадські ініціативи України”. — Навчались нового, дізнавались про себе, що можемо бути ефективними у нових для себе сферах, брали відповідальність за себе, за команду, а ще за інших, часом незнайомих нам людей. І що важливо — жодного разу не розчарувались.

Команда_22(8)

За цей рік ми, як і багато інших організацій, навчились працювати віддалено, використовуючи наявні онлайн інструменти, наскільки це можливо. Коли якихось інструментів нам бракувало – ми видумували свої, поєднуючи кілька наявних інструментів у щось одне. А ще ми навчились слухати і чути один одного, бути чуйними до потреб і можливостей різних людей нашої команди.  

Через, те, що багато української землі тимчасово окупована, а частина все ще перебуває під постійними обстрілами, багато організацій переїхало в інші регіони, а інколи і країни. Часто команди цих організацій розділені, що безумовно заважає розкрити потенціал організацій на повну. Попри ці виклики, нам тричі за рік вдалось провести загальні збори, і до того ж не онлайн, а справжні, живі. І це були мабуть одні з найбільш емоційно теплих  зустрічей і водночас одні із найбільш продуктивних.

******

Микола Колодяжний,  БФ “Імпульс.ЮА”: “З початку повномасштабного російського вторгнення наш фонд розпочав допомагати переселенцям, які почали у великий кількості приїжджати до Запоріжжя. Для нас це була дещо нова сфера, адже до початку повномасштабного вторгнення ми працювали в основному у сфері неформальної освіти. Але нові події принесли нові виклики. Тому вирішили спрямувати свої зусилля туди, де в цей момент найбільше загострились потреби суспільства – у сферу допомоги людям, які змушені були залишити свої домівки і шукати нове місце проживання через війну.

Спочатку ця допомога мала дещо несистемний і стихійний характер, ми намагалися допомагати у всіх потребах, які виникали: житло для тимчасового проживання, продукти, засоби гігієни, лікарські препарати, одяг та інші необхідні речі і так далі. Для цього ми залучали і свої власні ресурси і можливості, і зверталися по допомогу до партнерів. 

Через деякий час, вже трохи здобувши досвіду і розуміння потреб переселенців, ми вирішили сконцентрувати свої зусилля на допомозі певній категорії ВПО, а саме — на допомозі жінкам-переселенкам із дітьми. Адже вони стали однією з найбільш незахищених і вразливих до наслідків війни верств населення. 

Команда_22(1)

 Так у квітні 2022 року ми розпочали реалізацію проєктів з соціально-психологічної та гуманітарної підтримки жінок-переселенок з дітьми, які перебувають у місті Запоріжжі. Жінки та діти є найбільш вразливими категоріями постраждалих від війни, тому ми вибрали їх як основну цільову аудиторію нашої допомоги. Практично всі жінки та діти, яким ми допомагаємо, приїхали з тимчасово окупованої території та зони бойових дій. Це Запорізька, Донецька, Луганська та Херсонська області України. Багато з них, і жінок, і дітей, перенесли сильні стреси та психологічні травми під час перебування в зоні бойових дій під обстрілами та бомбардуваннями. Деякі довгий час змушені були жити у підвалах. Все це дуже негативно вплинуло на їхнє фізичне та психологічне здоров’я. Ми стикалися з ситуаціями, коли у дітей після перебування під обстрілами порушувалася мова, починали відніматися руки та ноги, починалися істерики тощо. Також деякі родини втратили своє житло та своє майно через бойові дії, у багатьох житло частково зруйноване обстрілами.

Також ми дійшли висновку, що подібної комплексної підтримки потребують жінки-переселенки, які перебувають у сільських громадах нашої області. Тим більше, що далеко не всюди у сільській місцевості вони можуть отримати необхідну підтримку. Так виникла ідея проведення виїзних заходів комплексної соціально-психологічної та правової допомоги для жінок-переселенок з дітьми у сільських громадах Запорізької області.

Під час виїзних заходів жінки-переселенки та їхні діти отримували комплексну допомогу психологів та правознавця. Важливий і великий блок у кожному заході займала робота психологів, як з жінками, так і з дітьми. Психологи допомагали учасницям висловити і проявити свої важкі емоції, викликані вимушеним переїздом, втратою майна, житла, близьких людей та іншими негативними наслідками війни. Під час багатьох зустрічей жінки відверто плакали, настільки важкими та гострими є переживання, які спричинила війна. Часто від жінок-переселенок можна було почути фразу: “Я нічого не хочу. Просто поверніть мені моє минуле життя”. Спеціалістки проєкту допомагали жінкам не тільки звільнитися від таких негативних емоцій, але й навчитися опановувати їх, долати їх, долати апатію і фрустрацію, та знаходити мотивацію і сили жити і рухатися далі. Тому також після зустрічі від учасниць також можна було почути: “Дякуємо, що приїхали і вислухали. На вулиці ось так зі своїми проблемами просто так до когось же не підійдеш…”.

Команда_22(6)

Також спеціалісти надавали консультації щодо подолання проблем, які виникають у поведінці та емоційному стані дітей через наслідки війни. Перебування в зоні бойових дій, під обстрілами, в тимчасовій окупації, на жаль, часто не проходять безслідно для дитячої психіки. Як пом’якшити наслідки таких стресових впливів на дитину, і якими мають бути наступні кроки батьків, щоб від цих негативних наслідків позбавитись, також радили психологи під час заходів.

Окремим блоком були консультації з правових питань. А запитань у жінок переселенок завжди було багато: щодо отримання чи підтвердження статусу ВПО, щодо відновлення втрачених документів, щодо отримання належних виплат, щодо отримання компенсацій за пошкоджене чи втрачене майно, щодо отримання необхідної медичної допомоги для самих жінок та їхніх дітей, щодо влаштування дітей до освітніх закладів і так далі. На всі ці питання на кожній зустрічі спеціалісти проєкту намагалися дати консультації, а за необхідності — надавали додаткову інформацію у дистанційному форматі. 

Одним з найбільших викликів у роботі з жінками-переселенками у сільських громадах, та і з жінками-переселенками в цілому — це мотивувати їх отримувати не тільки матеріальну, але і соціально-психологічну підтримку. На жаль, через певні стереотипи нашого суспільства, у людей середнього та старшого покоління досить скептичне ставлення до психологічної допомоги. Втім, практично всі учасниці наших зустрічей, після роботи з психологами зазначали, що відчули значне полегшення і покращення свого емоційного стану, своїх внутрішніх відчуттів. Для того, щоб все ж таки заохотити жінок-переселенок брати участь у таких заходах, ми зверталися по допомогу до своїх друзів та партнерів, які надавали гуманітарну підтримку, і яка ставала поштовхом для жінок відвідати захід. А вже після зустрічі учасниці переконувалися, що психологічна допомога також для них є не менш важливою, аніж матеріальна.

Також останнім часом до нас почали звертатися за допомогою сім’ї загиблих учасників АТО, це також переважно матері та дружини (правильніше сказати вдови) загиблих захисників України, яким ми також намагаємось надавати гуманітарну допомогу”. 

******

Олексій Тільненко, КримSOS, розповідає: “Ми готувались до початку вторгнення: проводили тренінги з безпеки і виживання,  перевезли усі архіви та документи в безпечне місце. 

Проте, окупація відбувалась блискавично, ми розраховували мати більше часу після початку, тому не усім вдалось вчасно виїхати з нашого офісу в Херсоні. Я та частина колег декілька місяців прожили в окупації. Зараз усі в безпеці й продовжують займатися наданням допомоги постраждалим, в рамках роботи КримSOS. 

 Команда_22(9)

Головним для роботи під час війни я б назвав: 

Використовувати правила та інструкції для безпечної роботи команди й збереження інформації про бенефіціарів. Наприклад, ми спілкуємось в месенджерах, де є наскрізне шифрування, а також намагатись мінімізувати паперовий документообіг. 

Дбати про ментальне здоров’я команди – всі різні і потребують різного часу для відновлення. Тож, як мінімум, потрібно організовувати ретріти для відновлення чи просто регулярне неформальне спілкування в кінці робочого дня.

Не варто нехтувати вихідними, – вони обов’язково мають бути у кожного в команді. Ми, як і багато інших, у перші півроку після вторгнення працювали практично без відпочинку – це шлях до вигорання людей і проблем зі здоровʼям.  

Гнучкий графік – без прив’язки до часу. Важко планувати деякі робочі зустрічі онлайн через відключення світла та інтернету, а через постійні тривоги майже неможливо проводити офлайн заходи. Треба підлаштовуватись до складних умов і бути готовим в будь-який час змінити плани”.  

******

Ольга Мороз, Татоhub.Хмельницький, говорить про свій цьогорічний досвід: “Влітку я познайомилася з Ярославом Бойком, головою ГО “Клуб рибалок України — Юей фішинг клуб”, керівником проєкту Тато Хаб у Краматорську, Хмельницькому, Ужгороді, Тернополі. Він разом із командою приїхав в Хмельницький і запропонував мені посаду комунікаційної менеджерки проєкту “Татоhub.Хмельницький”, на яку я з радістю погодилася.

 

Команда_22(4)

Разом із командою ми провели нереальну кількість заходів: арт-терапевтичних майстер-класів, фестивалів, “Чоловічих клубів”, тренінгів, сімейних фотосесій, просвітницьких зустрічей, тренінгів з психологом, “Гарбузову вечірку”, чемпіонату міста з ловлі риби “Проскурівська риболовна ліга 2022″, малювання піском, таборування для ВПО та ще багато цікавинок… Ми всі разом працювали багато і дуже наполегливо. 

Я вважаю, це доленосна зустріч, бо я отримала не просто команду, а й друзів. Юлія Борисова (координаторка проєкту ТатоХаб.Хмельницький), стала мені подругою. Це дуже ціную.

Головне у діяльності — чітко визначена ціль, надійна команда, волонтери, вагон запасу часу, віра у свій проєкт. А в силу останніх подій, що важливо — запас власної енергії, заряджений павер банк, запасна батарея для ноута”.

 

******

 Побажання та меседжі на 2023-й

Алла Прунь: Дуже надихає, коли крім потужної волонтерської дії й оперативного реагування НУО на виклики, є острівки стратегічної роботи в організації, коли перемагає наш впертий і спрямований погляд в майбутнє… так тримати!

Все буде добре, треба лише вірити в нас

Я хочу побажати нам всім більше емпатії, слухання один одного, розуміння, що кожен з нас в контексті війни ще може бути в різних життєвих обставинах... Важливо підзаряджати один одного довірою, вдячністю, підбадьоренням, що ми всі великі молодці й кожен з нас робить свій вклад в Перемогу.

Ми йдемо довгу дорогу, ми переможемо, коли дієво генеруватимемо світлу єдність та певність, що наша всеукраїнська сила — невичерпальна. І завершу своїм же меседжем, який знайшла в робочому чаті від 27 лютого: “Все буде добре, треба лише вірити в нас”.

****** 

маємо звільняти українські території та проводити демократичні реформи

Олександра Матвійчук: “Перед нами стоять два взаємосуперечливі завдання. Вистояти у боротьбі із російським агресором. Продовжувати рух у європейський цивілізаційний простір. Це значить, що у нашої країни немає розкоші зосередитися виключно на чомусь одному.

Війна звужує простір для демократичної трансформації, але нам належить пройти цим вузьким коридором. Ми маємо звільняти українські території та проводити демократичні реформи”. 

****** 

всі українці повернуться додому – в Донецьк, Луганськ, Крим

Олексій Тільненко: 2022-й рік показав, що завжди треба готуватись до найгіршого можливого розвитку подій, тому кожному треба бути підготовленим і не розслаблятись, попри успіхи наших військових. Українці, на мою думку, завжди були індивідуалістами із суперздібністю миттєво гуртуватись в разі небезпеки. Тому, 2023-й рік продовжить тенденцію до максимальної автономності у побутових і професійних аспектах. Це дозволить, в разі необхідності, більш ефективно допомагати людям. А також стане запорукою нашої стійкості. 

незламності та віри у нашу Перемогу

Я б побажав усім незламності та віри у нашу Перемогу. Але для цього потрібно продовжувати підтримувати ЗСУ, працювати з нашими іноземними партнерами для посилення тиску на росію, дбати про здоров’я та добробут, свій та близьких людей. 

Ми щиро віримо, що у 2023-му році ЗСУ звільнять від загарбників усі території України, а наші цивільні та військові, які наразі перебувають в полоні чи заручниках, якнайшвидше повернуться до родин живими та здоровими. Що ми побудуємо нову країну, і у нас буде план й ресурси для допомоги у відновленні України. Й що найближчим часом всі українці повернуться додому – в Донецьк, Луганськ, Крим.

 

****** 

відновити психічну стійкість всього сектору

Юрій Трохименко: Я можу сказати, що зараз питання стоїть навіть не про якийсь розвиток, а про виживання, про відновлення, збереження того, що є. Адже багато хто виїхав, багато хто постраждав, щось розпалося, щось шукає нових форм… Тому для мене це про те, що потребує лікування, загоєння нашого третього сектору. Тому що третій сектор — це передусім люди. А якщо люди травмовані, вони не просто виїхали, а й переживають ПТСР, то нам зараз потрібно відновити психіку народу, нації.

Відповідно, якщо ми говоримо в контексті третього сектору, то нам треба відновити психічну стійкість всього сектору, носіїв цих цінностей, цієї культури суспільного договору. Тому я бачу нашу функцію в тому, щоб проводити ретріти, допомагати, робити консультації — це те, в чому ми на постійній основі відчуваємо необхідність. На останній ретріт у нас на 16 місць було 205 людей. Тобто більше, ніж 12 людей на одне місце. Це люди, які стоять у вейтінг-листі, які хочуть, які потребують такої підтримки. Ось в цьому я бачу необхідність зі свого боку.  

******

 турбота про себе стає життєво необхідною потребою

Оксана Глєбушкіна: Зараз ми всі живемо і працюємо в  такий час, коли ресурси вичерпуються часом швидше, ніж наша можливість їх відновлювати і накопичувати. І якщо ми з організаціями  хочемо бути ефективними на  довгій дистанції, то турбота про себе стає життєво необхідною потребою, яку варто задовольняти.

Тому, моє побажання для всіх, хто працює на виконання місії 24\7 — зупиняйтесь іноді, знижуйте швидкість і знаходьте час і можливості попіклуватись про себе. Допомагати і віддавати можна лише тоді, коли ви самі наповнені ресурсами.

******

 Перемоги над ворогом, повернення в рідні оселі

Ольга Мороз: Я завжди говорю, що потрібно шукати позитив у всьому, що тебе оточує. Розвивайте в собі це вміння — воно надає сил.

Поділюся власним спостереженням: люди стали міцнішими, вони натягнуті як невидима струна. Сила духу українців — стала прикладом єдності народу для усього світу. Віра в Перемогу настільки непохитна, що часто чую «Після Перемоги».

В 2022 році я познайомилася з новими людьми, перевірила на надійність друзів, долучилися до нових проєктів. 

Зичу активістам в новому році: Перемоги над ворогом, повернення в рідні оселі, продовжувати боротися зі вільну і незламну Батьківщину, плекати рідну мову. Ще більше пишатися нашими захисниками та захисницями. Якщо плакати — то лише від хороших новин.

 

******

 створення відчуття самореалізації і серед переселенців

Микола Колодяжний: Дуже багато гострих проблем та викликів, які поки не мають системного вирішення, залишаються у гуманітарній сфері. Зокрема, у сфері підтримки внутрішньо переміщених осіб. На мій погляд, від постійної роздачі гуманітарної допомоги необхідно переходити до системного і масштабного створення можливостей для самостійного отримання прибутку шляхом працевлаштування, щоб сім’ї переселенців могли самостійно себе забезпечувати всім необхідним. Це також важливо для створення відчуття самореалізації і серед переселенців, для подолання фрустрації і загубленості, які продовжують бути поширеними серед ВПО.

Також великим викликом для українського третього сектору є вирішення проблеми влаштування дітей, які повністю чи частково посиротіли внаслідок війни. Існує ризик, що Україна може піти шляхом відродження архаїчної та антигуманної інституційної системи, тобто системи інтернатних закладів, чого не можна допустити ні в якому разі. Головним напрямком вирішення проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має бути сімейне влаштування таких дітей. Відповідно, підтримка розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має стати одним з пріоритетів діяльності громадянського сектору. До початку повномасштабної війни, та і зараз, цим напрямком займаються лише одиничні організації, і цю роботу практично не підтримують донорські інституції, що є докорінно неправильним.

І ще однією проблемою, яку необхідно буде вирішувати третьому сектору України, є значна дегуманізація, радикалізація та поляризація українського суспільства, які можуть відбуватись внаслідок повномасштабної війни і тих трагічних подій, які вона принесла. Якими б не були болючими трагедії, які принесли окупанти і війна на нашу землю, ми не маємо самі стати подібними на нелюдей, з якими зараз боремося.

 

******

підтримувати наше військо та всіх, хто наближає Перемогу

Юрій Степанець: 2022 рік безперечно був роком складним, але був він і важливим. Він показав нам нашу внутрішню силу, яку часом ми не могли побачити за всіма організаційними процедурами, планами та стратегіями. Ми побачили, на що ми здатні у найскладніший період, як для нашої організації, так і нашої країни. Пройшовши ці складні часи, ми твердо стоїмо на ногах і з надією дивимось у майбутнє. Майбутнє вільної, успішної та демократичної країни. Майбутнє, де права та свободи людини будуть головними цінностями, а верховенство права буде звичайною справою.  

Таке майбутнє нам ще належить створити, а для цього не можна зупинятись у своїй щоденній та відданій праці. Бути там, де наша робота є важливою і потрібною. Допомагати цивільним та військовим, волонтерським та громадським організаціям, підтримувати наше військо та всіх, хто наближає Перемогу. 

 

Ми завжди раді чути ваші думки, тож запрошуємо ділітись ними в коментарях.

Дякуємо безмежно всім нашим колегам і колежанкам за те, що поділилися з громадським простором своїми рефлексіями року, важливими спостереженнями й щирими побажаннями на наступний рік. Ми певні — наш Переможний!


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Олександра Степанова: наше завдання — не тільки перемогти, а й відновити країну

Війна в Україні увиразнює цінність вільної та креативної особистості

Як громадянське суспільство України формує нові смисли у час війни

Як традиції, творчість та мальовнича природа допомагають адаптуватися переселенцям у Вижниці

Роман Гловацький: якщо до війни ми працювали на сто відсотків, то зараз треба на двісті