Громадський Простір

Простір, у якому живемо, може багато про нас сказати. Він може розповісти історію людини. Історію спільноти. Простір відображає, наскільки люди в ньому згуртовані.

Самосад – це той людський простір, який не просто точка на мапі. Він може розповісти набагато більше, аніж будь-який черговий звіт на сесії міськради.

Та щоб з’явитись, довелось спочатку об’єднати людей. І це вдалось.

Сьогодні Самосад – це наповнений життям сквер на перехресті Волоської та Спаської вулиць на столичному Подолі.  Зелена трава, квіти та овочі в горщиках, функціональна лавка-сцена та люди. Люди, що тут живуть і працюють, власними руками створили сад. Тепер це хороше місце для прогулянок, зустрічей та навіть освітніх заходів.

 Історія одного саду, що об’єднав людей

2015 рік – це час, коли Україна пережила Революцію Гідності. Люди все більше починають розуміти свою власну причетність до того, що відбувається в країні. З’являється безліч урбаністичних та екологічних ініціатив, що прагнуть покращити середовище.

Того ж року мешканці Подолу та активісти почали роботу над трансформуванням одного з київських пустирів – у простір для людей.

“Тут був просто склад різного будівельного сміття. Ми з сусідами почали обговорювати, що хочемо тут зробити. У підсумку взяли за основу берлінський «Сад принцес», вирішивши встановити рослини в горщиках” – розповідає співзасновник Самосаду Павло Калюк.

Павло мешкає на Подолі 23 роки. За півроку до появи Самосаду, разом з Ольгою Закревською створили спільноту сусідів “Подоляночка”. Мешканці нарешті почали спілкуватись одне з одним та радо підхопили ідею прибрати пустир, який зрештою перетворився на публічний простір, той самий “Самосад”.

Виявляється, ще з 1998 року ця територія здається в оренду російському посольству. На третій рік після того, як над ділянкою почали працювати мешканці, представники Посольства навіть вирішили вийти на зв’язок. Зрозумівши, що тут не планується відкриття ніякого ресторану, лишились, скажімо так, задоволені прибраною від сміття територією та зникли. Активісти пояснюють, що в нинішній ситуації війни на Сході, Посольство навряд чи буде розраховувати на “захист” з боку України.

“Не зносити паркани”, а зробити сад

Оля Закревська – співзасновниця саду та спільноти мешканців Подолу. 8 років живе та працює тут, мама 2-річної дитини.  Собачниця. Саме так пояснює свою мотивацію змінювати щось власноруч, а не чекати, що хтось “повинен”.

Оля розповіла про свою поїздку в Нью-Йорк. Великим здивуванням для неї стали такі собі “комунальні сади”, які виникли на місці зруйнованих будинків. Це дуже надихнуло, адже кожен сад створено за ініціативою мешканців з підручних засобів. Крім того, подібний сад має своїх господарів, мешканців, які постійно за ним наглядають. Вони як ніхто інші знають правильне його застосування.

Як виявилось, не лише Олю дратувало пустище на перехресті Волоської та Спаської.

“Тут було брудно та страшно навіть знаходитись поряд – 6 баків сміття, ніяких доріжок, навколо лише зарослі та будівельне сміття… Тож люди були готові трансформувати своє дратування в якусь корисну дію. І в момент обговорення з громадою, Наталя з цього дому, показала фото з Берліну, де з підручних засобів, так як і в Нью-Йорку, мешканці оформлювали сади, квітники та навіть маленькі грядки. І ми зрозуміли, що нам потрібно лише кілька мішків землі та ящики. Що взагалі нічого нам не вартує”, – пригадує співзасновниця Самосаду Оля Закревська.

Так подолянівці очистили територію від бруду та місяць займались висаджуванням квітів та овочів. Сад облаштували піддонами, на які поставили розмальовані горщики з квітами та овочами. До появи будь-яких спонсорів, витрати брали на себе. Стало зрозуміло, що це не просто пустка, а сад, за яким приглядають його ж мешканці.

“Самосад – це дуже важливий проект в житті його мешканців. Ним ми довели, що громада здатна не лише зносити паркани. А вона здатна зібратись, щось зробити і навіть скинутись грошима”.

Простір для людей

Найбільшим досягненням скверу стала можливість познайомитись та об’єднатись людям, які живуть поруч, але до цього ніби були ізольованими одне від одного в своїх квадратних метрах.

В ході роботи над садом, почали приєднуватись різні активісти, архітектори та спонсори.

Крім садівничого аспекту, мешканці розглядають Самосад більше як громадську зону. Тож плануються різні заходи для дітей та дорослих.

Дуже важко не помітити лавку-сцену. Рішення полягає в багатофункціональності – лекції, концерти, ну і звісно відпочинок в колі друзів чи сім’ї. Лавку-сцену зконструював архітектор Сергій Ковальов. Ідея такого формату “не просто пильної лавки” також належить йому. Тому зовсім незабаром Самосад виконуватиме освітню функцію.

“Ще від самого початку ця ідея викликала скепсис у дуже багатьох людей. Але тепер цей Самосад викликає у мешканців довіру” - додає Оля Закревська.

Самосад – це великий виклик. Кожен крок вперед означає натикатись на чергову проблему, без рішення якої важко йти далі. Так наприклад було і з лавкою-сценою.

“Для мешканців району лавка означала, що ночами тут будуть збиратись шумні компанії та випивати. Що ж робити? У нас зібрались гроші на полив Самосаду. Ним ми вирішили проблему гучних компаній ночами. Все просто – встановили полив біля лавки та відрегулювали таймер. О 9 вечора він вмикається і до ранку по трошку поливає те місце, де знаходиться лавка. По-перше, це найбільш суха зона під деревом. По-друге – миється лавка. А по- третє, з моментом появи поливу, – проблема шуму зникла”.

За великим рахунком облаштування Самосаду сталось завдяки соціальному капіталу. Спільними зусиллями, ідеями, технічно та фінансово – до роботи над садом долучалось безліч людей і не лише мешканців.

Так сталось, що автоматичний полив саду подарувала компанія Husqvarna, а чудовий зелений газон став можливим завдяки MacPaw. Проте, як говорять співзасновники Самосаду, усі ці спонсорські внески стали можливими саме через те, що самі ж мешканці інвестували в нього як фінансово, так і фізичною роботою. Що може бути кращою гарантією?

Простір може багато чого розповісти про людей та спільноту. Саме тому простір є відображенням цінностей, які культивуються людьми.

“Самосад – це людський проект. Допомоги від політичних сил ми не приймаємо та не плануємо. Одного разу ледь відбились від такого”.

Загалом, сад немає як такої “інфраструктури”. Найголовніше в ньому – це зелена трава, яка витримає певні масові заходи. А всі події на території саду узгоджуються з мешканцями будинків.

“Тож сусіди всі на нашому боці – бо це і зелено, і тихо. І для багатьох людей це дійсно стало важливо. Люди тепер готові захищати цю територію, бо відчувають до неї пряму причетність”.

Переосмислення публічних просторів

Самосад – це простір, в основі якого цінності спільноти людей, які територіально мають до нього найбільше відношення, а отже й можуть і повинні нести відповідальність.

Такий підхід уже популярний в Берліні, Нью-Йорку та інших розвинених містах. Для України – це поки щось доволі нове, проте не чуже. Він переосмислює не лише питання активізму чи створення публічних просторів. Він задає питання про те, хто ж насправді має бути основним стейкхолдером. Адміністрації? Чи все таки люди, що тут живуть, працюють, найбільше проводять часу і відповідно знають про цей простір більше, ніж будь хто?

Олександр Анісімов вивчав інтеґроване міське планування у CANactions School та займається дослідженнями в “Агенти змін”.

Агенти змін займаються дослідженнями про те, як працює місто та збирає дані, як організовано простори. Саме дані потрібні людям, які приймають рішення (тобто місцевій раді) та людям, які проектують “ці рішення” (тобто архітекторам).

Сьогодні в Україні бракує цієї практики “досліджувати перед тим, як щось робити”. А саме на таких дослідженнях повинні базуватися рішення.

 “Адже чи не краще робити щось, дослідивши спочатку? Проте зазвичай влада сама знає, що “краще”. Кожен проект, чи парк, чи велодоріжка, чи дитячий майданчик, завжди повинен мати обгрунтування. Для чого, для кого, чому в цьому місці і так далі. Зазвичай подібних обгрунтувань немає. Саме тому створити якісний продукт не виходить. Вони постійно з якимись недоробками та провалами”, – розповідає Олександр Анісімов.

Олександр також наголошує, чому так важливо переосмислювати уже сьогодні (як і зрештою вчора) простори не лише в площині новітніх архітектурних рішень, а й з погляду “людиноцентризму” загалом. Тобто для кого саме той чи інший простір і чи може він бути для всіх.

“Сьогодні дуже важливо робити речі з розумінням для кого вони. Наприклад, як це сталось із Самосадом.

Самосад – це спільний проект людей, які живуть та працюють поруч. Саме тому й створення певних умов відбувається з урахуванням конкретних людей, що найчастіше будуть його відвідувачами та матимуть найбільший інтерес. А не лише абстрактно – для всіх киян чи гостей міста. Саме такими місцями й переповнені усі великі міста. А от локально, для певної громади, яка ще й буде брати на себе відповідальність по догляду за ним – це зовсім інше.

Олександр наголошує, що перед нами зараз стоїть дуже важливе питання – як можна сформувати такий процес, в якому люди, які живуть в місті/району, ставали б частиною процесів змін. Щоб дійсно хотіли цього. Адже такі собі локальні простори повинні грунтуватись на балансуванні комфорту різних людей. Хто з собаками, хто з дітьми, кому потрібна тиша, а хто хоче веселощів. Подібну історію, як ми вже переконались, має Самосад.