ProstirTalks: чим живе екологічний рух України

Громадський Простір

Весна – найактивніша пора для еко-активностей – численних подій, суботників, акцій та фестивалей, що покликані нагадати нам про бережливе та відповідальне ставлення до нашої Планети. Ще б пак – День Землі, Всесвітній день дикої природи, Міжнародний день лісу, День довкілля, Міжнародний день захисту клімату, День біологічного різноманіття – це лише частина “мапи” важливих еко-дат навесні. Саме тому Prostir Talks ми вирішили присвятити екологічному активізму: чим живуть організації цієї сфери, які у них успіхи та до чого ще варто прагнути, а також – які актуальні події нас чекають найближчим часом. Про все це – у розмові з еко-активіст(к)ами, що відбулася за сприяння команди міжнародної громадської організації 350.org. 

Учасники (ці) Prostir Talks:

журналісти Громадського Простору: модераторка – Любов Єремічева, фото/відео Віталій Ніщименко
Інна Індутна, координаторка 350.org з залучення людей в регіоні Східна Європа, Кавказ
Анастасія Макаренко, виконавча директорка ГО “Асоціація велосипедистів Києва”
Валерія Немикіна, координаторка комунікацій Всесвітнього фонду природи WWF в Україні
Маргарита Мельник, менеджерка з комунікацій ГО “Україна без сміття”
Ксенія Ренчковська, координаторка м. Києва ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Let’s do it, Ukraine!”
Катерина Мірошніченко, виконавча директорка ГО “Колегія екологічної освіти “Світ освіт”, координаторка проекту “Міста для життя” (м.Київ)

Екологічний активізм: тенденції у русі

“ProstirTalks – це формат, при якому ми збираємо активістів в певній тематиці та фокусуємо наш промінь прожекторів на певну тему, щоб зрозуміти, які в ній є тенденції, – пояснила журналістка Любов Єремічева, – Здебільшого, нас цікавить обличчя сектору, що відбувається хорошого та поганого, що є тривожного, що потрібно рятувати, де треба групуватися разом. Оскільки прийшла весна і дуже багато цікавого відбувається саме в екологічному русі, ми вирішили присвятити цю розмову саме цій темі. Загалом, цікаво зрозуміти, чим живе екологічний сектор, адже часто-густо трапляються поодинокі події у Facebook, але якоїсь загальної інформації, чим живе екологічний рух України, в нас немає.  Тож яким ви бачите зараз екологічний рух? Зокрема, з часів Майдану: що змінюється, чи додається в нього нових людей, професіоналів; хто ці люди – молодь чи люди старшого віку; за які теми вони беруться; які є проблеми, успіхи; чи зростає він, чи може, зменшується; яким є, зокрема, фінансування… Ми зараз спробуємо намалювати його по пазлам вашими думками”.

“Я можу говорити про ті тенденції, які за останні три роки відбулись в русі дикої природи, – говорить Валерія Немикіна,  координаторка комунікацій Всесвітнього фонду природи WWF в Україні, – Він трішки відрізняється від загальноекологічного руху, тому що там є своя специфіка, але він є в контексті всього екологічно-кліматичного руху. Наша специфіка саме волонтерська. Це пов’язано з дикою природою, зокрема, з виїздами «в поле», де ми допомагаємо об’єктам природно-заповідного фонду – це один з великих напрямків волонтерства, інший – допомога вдома, де ти можеш працювати з перекладами, адаптацією глобальних релізів, ідей, допомагати з віжуалами (англ. visual aids – наочні матеріали). Саме на дикоприродний шматок у нас щороку їде дуже багато хлопців, тому що там треба болота місити в спеціальному одязі та взутті. Наприклад, відбувалось відновлення острову в Тузловських лиманах, і там була дійсно фізично важка робота. Хоча дівчата теж з цим нормально впорались. У нас зараз близько 150 більш-менш активних волонтерів. А в базі більше двох тисяч, але вони не завжди є активними, це залежить від різних факторів. Близько трьох років тому ця кількість не перевищувала п’ятидесяти людей – настільки у нас все зросло. Мова йде про живі контакти, про тих, хто якось долучається до активностей, петицій, до інших речей”.

“Я нещодавно в організації «Україна без сміття»,  куди прийшла з корпоративного сектору, тому це все для мене доволі нове, – ділиться Маргарита Мельник, менеджерка з комунікацій ГО “Україна без сміття”,- Ми займаємося своєю вузькою нішею – збиранням відсортованого сміття або вторсировини від населення, офісів і продаємо його на переробку та розвиваємо інфраструктуру, яка взагалі сортування робить можливим для більшої кількості людей, а не лише для учасників екоруху. Для мене те, наскільки цей рух взагалі активний – це питання. Напевне, він не дуже активний, тому що я бачу лише величезну проблему та відсутність якихось дій, щоб її вирішити, тобто відсутність глобальних зрушень. На мою думку, ми якимось малесеньким струмочком намагаємось це все впровадити…” 

Любов Єремічева: “Якщо подивитись не лише на свою організацію, а й на ваших друзів, партнерів, інші екологічні організації: хто вони – вони великі чи маленькі, які в них є проблеми?”

Маргарита Мельник: “Якщо роззирнутись направо-наліво, на інші організації – так, вони є, але намагаються такими маленькими шматочками в закуточках зрушити проблему з сортуванням, – я буду тільки про наш напрямок говорити. Це такі точкові зусилля, точки впливу – на мій погляд, ми як піщинки в цій загальній величезній проблемі. Але вони є і це класно, бо вони об’єднують навколо себе і тих людей, які зовсім не хочуть торкатись цієї теми. Поступово цей рух буде розвиватись, я вважаю, і завдяки цим піщинкам впровадяться зміни на загальнодержавному рівні. Я бачу тенденцію, що більше підприємств, бізнесів, великих міжнародних компаній починають задумуватись про сортування та в цілому про «zero waste» спосіб життя (англ. «нуль відходів»), намагаються впровадити сортування. І це дуже добре, бо це величезний приклад для менших компаній і загалом для людей, які приносять ці ідеї додому. Я бачу таку тенденцію, оскільки до нас постійно звертаються компанії, які хочуть почати сортувати і ми надаємо їм такі послуги.

“Дуже відповідально говорити про ті десять років, які я є частинкою екологічного руху, – відзначає Інна Індутна, координаторка 350.org з залучення людей в регіоні Східна Європа, Кавказ, – Важливо, що так – ми є, нас багато – тих людей, яких об’єднують спільні цінності та гасло: «Ми хочемо зробити цей світ кращим». Багато волонтерів, активісток говорять: «Ми тут, бо хочемо щось покращувати: саджати дерева, сортувати відходи, збирати батарейки, захищати дику природу, їздити на велосипедах, використовувати багаторазовий посуд», – тобто є багато усіляких дій. Але при цьому ми ще не настільки об’єднані, щоб вимагати системних змін.

На мою думку, рух – це коли ми об’єднуємось усі разом і маємо якусь політичну вимогу, намагаємось змінити систему. Мені здається, що ми в Україні ще трішечки до цього недооб’єднались, просто не визріли. Ми до цього йдемо, дуже класно, що ми зараз про це говоримо, що ми слухаємо одна одну. Я вважаю, ми до цього вже наближаємось. Це не тому, що ми не хочемо чи немає, можливо, ресурсів, а тому що розуміння проблеми є комплексним. Я думаю про те, куди долучати людей, яких є багато, – бажання бути екологічним волонтером/кою, активістом/кою є великим, – але завжди постає питання: «А як я можу, маючи одну-дві години часу, присвятити його якійсь добрій справі?» Окрім роздільного збору сміття, збору батарейок чи просто того, щоб бути екологічно свідомим у своєму житті, таких простих рішень немає. В нашому кліматичному русі це, наприклад, створювати ОСББ, утеплювати будинки, лобіювати велодоріжки, впроваджувати систему роздільного збору – це такі комплексні питання, це ті речі, які потребують самоорганізації, команди, потребують певного рівня розуміння контексту активізму. Ось це і є складність, коли ти не одна/один в полі воїн, а коли ти об’єднуєш навколо себе людей і ви разом творите системні зміни. Я думаю, що це на часі, що наш екологічний рух на порозі великих змін і звершень, тому що ми дозріваємо до цього”.

Любов Єремічева: “Цікаво почути, оскільки ти працюєш зі Східною Європою, можливо, якісь порівняння, характеристики”.

Інна Індутна: “Це складне питання, тому що кожна країна перебуває на своєму рівні. Але я бачу, – це є очевидним, – демократичні процеси, які є в країні, дуже  пов’язані з тим, як розвивається екологічний рух. Україна є однією, можливо, з найактивніших держав на пострадянському просторі, тому що у нас є можливості для цього, у нас можна безпечно вийти хоч на одиночний пікет, хоч на акцію, демонстрацію, парад, конференцію, круглий стіл і заявити про те, чого ти хочеш. У тих країнах, з якими я зараз працюю, на жаль, іноді це може бути небезпечним для життя та здоров’я, тому активізм в такій формі, як ми його розуміємо, інколи є неможливим – це сумно. Отже, демократія, участь, зміни мають вплив, – не хочеться казати «пощастило», бо ми вибороли це, –  але так, ми щасливі, що у нас є така можливість.

“Я в екологічному русі не так давно і в організації Let’s Do It, Ukraine також недавно. Як я бачу, насправді, питання екологічного життя зараз починають бути чимось «крутим» і мейнстрімовим – це дуже класно, тому що люди починають користуватись власним посудом, замість пластикових стаканчиків, замість пакету беруть торбинку, тобто стають більш свідомими, – ділиться міркуваннями Ксенія Ренчковська, координаторка м. Києва ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Let’s do it, Ukraine!“, –  Раніше взяти свою екосумку, яка зараз дуже модна і є майже у всіх громадських організацій та бізнесу, та купити в неї щось в магазині – це був майже скандал з продавцями. Зараз це набагато простіше і люди до цього вже звикли. Дуже багато корпорацій, бізнес-організацій, наприклад, PepsiCo в Україні, виробляють пластикові пляшки, але роблять їх тоншими, щоб їх було легше переробляти і вони менше шкодили довкіллю – це, звичайно, якщо сортувати відходи.

Ми зараз більше працюємо над прибиранням. Всі знають, що Let’s Do It, Ukraine – це найбільший екологічний рух в Україні, організатор наймасштабнішого заходу прибирання (Зробимо Україну Чистою Разом). Але цього року ми робимо World Cleanup Day, який буде проходити в 150 країнах світу в один день – 15 вересня. О 10-й годині ранку в кожній країні світу люди виходять на наймасштабнішу в світі акцію з прибирання. Звичайно, це такий маленький крок, – маленький-великий крок, – до масштабного «zero waste», на який, ми дуже сподіваємось, Україна колись перейде. Зараз, особливо останній рік, видно ці зміни, зокрема в школах починають більше сортувати. Великим зрушенням є те, що прийняли зміни до Закону України «Про відходи». Так, вони важко впроваджуються, але поволі, я вважаю, ми дійдемо до того, що у нас всі відходи будуть сортуватись. Насправді, все не так погано. В Китаї зараз є 32 лінії переробки, у нас в Україні – 29. Так, у нас інколи простоюють заводи з переробки паперу, їм іноді доводиться купувати макулатуру з Європи. Але нашим завданням є те, щоб люди більше сортували та розуміли, для чого їм це потрібно. Не все так погано, як здається. Зараз є масштабні зрушення, особливо, за останній рік завдяки переходу соціальних мереж в Україні на європейський, американський лад (оскільки заборонили мережу ВКонтакте, всі перейшли на Facebook, Telegram, якими користується більшість європейців) – це нас більше туди наближає, тому такі ідеї, що завжди носити свою чашку – це круто, стають більш популярними. Все не так погано”.

Валерія Немикіна, координаторка комунікацій Всесвітнього фонду природи WWF в Україні додає: “Всі більш-менш націлені на «зелений», екологічний спосіб життя. Але, насправді, ми проводили всеукраїнське опитування приблизно рік тому, і є така річ, що Київ, Львів, Одеса, тобто великі міста не є всією Україною. Не дуже добре робити висновки лише по великих містах, потрібно враховувати й маленькі населені пункти. Там теж є активісти, дуже класні осередки, ми з більшістю з них знайомі, але ситуація не така райдужна в Україні, в принципі.

Наприклад, ми багато працюємо в дельті Дунаю, зокрема у Вилково – це південь України. Там аудиторія досить цікава, специфічна – це здебільшого рибалки, люди, які живуть за рахунок природних ресурсів. Достукатись до них є дійсно складною проблемою. Екологічні питання в медіа не є на часі, якщо чесно, вони з кожним роком все більше охоплюються, все більше беруть наші релізи, якось все рухається. Але якщо ми хочемо дійсно до когось достукатись через ЗМІ, то шукаємо спочатку ідейних журналістів, яким цікаві ці питання, тому що екологічних медіа фактично немає. Тобто ми шукаємо своїх однодумців і через них ідемо до медіа, яке нам дає певне охоплення”.

“На мою думку, для медіа ці питання не зовсім на часі, – наголошує Валерія Немикіна, - Ми проводимо моніторинги і їх результати показують, – звичайно, питання політики, війни будуть завжди більш пріоритетним, – у напрямку взаємодії з медіа нам є багато над чим працювати, нам потрібно набагато більше з’являтись в ЗМІ і не лише на цікавих для нас, серйозних ресурсах, а й на масових і популярних. Реально українці читають не завжди те, що ми думаємо. Наприклад, газета «Сегодня» вже котрий рік підряд на першому місці по кількості переглядів онлайн. Наші думки не завжди співпадають з реаліями – це потрібно враховувати, якщо ми хочемо залучити широку, масову аудиторію, в цьому напрямку потрібно працювати.

Але я хочу сказати дещо позитивне про волонтерів. У нас є можливість комунікувати з представниками більш, ніж ста країн, активно спілкуватись з регіонами поряд з нами – Румунія, Болгарія, Польща – ми знаємо, яка в них ситуація, в чомусь у нас схожі політичні реалії, люди ментально схожі (бо часто люди, які живуть близько географічно, схожі). І коли ми говоримо, що у нас є купа волонтерів, – і це насправді, велика кількість, – які готові робити щось для дикої природи безкоштовно, а інколи ще й за свій рахунок, наприклад, оплачувати собі проїзд, то вони дивуються: «Так не може бути! Часто якщо ми за гроші пропонуємо поволонтерувати, вони не погоджуються». Я не можу зрозуміти чому, можливо, вони більш ощадні – я в цьому не впевнена, це моя гіпотеза. Це не означає, що там немає активістів, вони є, просто такого буму, як у нас після Майдану, цього щиросердного волонтеризму, активізму в найближчій Східній Європі, мені здається, немає. В Угорщині, Польщі щиро дивуються, що у нас є люди, які безкоштовно це роблять, дуже радіють за нас і наводять нас за зразок у своїх кейсах”.

Ксенія Ренчковська підтверджує думку Валерії: “Let’s Do It, Ukraine є частиною міжнародного руху Let’s Do It! World. Ми їздили в Естонію вивчати досвід інших країн, там було представлено більше, ніж 90 країн світу. І ми зрозуміли, що насправді не все так погано, як здавалось. Оскільки, якщо говорити навіть не про Східну Європу, а про Західну, то їм важко з волонтерами, бо люди більш ощадливі, менше тих, хто готовий безкоштовно вийти й поприбирати. Але нам також є з кого брати приклад. Наприклад, естонці зробили свою країну чистою за два прибирання, вони проводили акції прибирання лише два роки. Зараз в цей день вони просто виходять поспілкуватись, провести фестиваль хендмейду – вони це називають Днем добрих справ. Нам є чим пишатись, тому що Україна зараз є ментором всіх країн пострадянського простору в Let’s Do It!, зокрема Молдови та Казахстану, але і нам є на кого рівнятись”.

Любов Єремічева: “Чи приходить свіжа кров, чи стає людей більше, можливо, вони більш свідомі, щось змінилось з часів Майдану? Яким Ви бачите обличчя екологічного сектору?”

“У мене є відчуття, що дуже багато змінилось: змінилось бачення тих людей, які в цьому були, змінюються й самі організації, – вважає Катерина Мірошніченко, виконавча директорка ГО “Колегія екологічної освіти “Світ освіт”. Я погоджуюсь з Інною в тому, що громадський сектор змінюється так само, як країна, відчуваються демократичні процеси, які загалом відбуваються у світі, і це видно на екологічному русі, – якщо ми можемо казати про спільноту екологічних організацій в Україні. Якщо чесно, те, що в нас зараз є, я б не називала екологічним рухом. Я б називала це спільнотою організацій, які працюють на екологічну тематику. На мою думку, як спільнота, ми про себе можемо говорити. Як про рух – все ж таки, ні, тому що нам ще не вдалось дійти до спільних цілей.

Ми бачимо точки дотику, ми хочемо співпрацювати. Я знаю людей, які дуже націлені на цю співпрацю, але ми не можемо перескочити через деякі сходинки – ми повинні еволюціонувати. Не може бути так, що країна розвивається певним чином, а екологічний, кліматичний рух всіх випереджає та все в ньому набагато краще, фінансування окреме і люди там якісь інакші. Ні, ми так само, як і інші рухи, залежимо від того, як формується свідомість громадян, адже вони вже краще розуміють волонтерство, приналежність до громадських організацій, що таке громадянська позиція взагалі, як вони її можуть висловлювати, співпрацюючи з ГО. Мені здається, що це також відображається в екологічному русі, який формується. Люди починають розуміти, як вони можуть здобути своє право на безпечне та чисте довкілля через співпрацю з громадськими організаціями. Але для мене особисто ще існує багато загадок також. Я думаю, що попереду довгий шлях трансформації, цікавих здобутків, нових коаліцій тощо. Можливо, виникнуть якісь нові форми співпраці, які таки сформують екологічний рух України”.

Анастасія Макаренко, виконавча директорка ГО “Асоціація велосипедистів Києва“, розповідає: “Якщо чесно, то я сама втрапила в екологічний рух після Майдану, тому мені дуже складно аргументовано говорити, чим був третій сектор до Майдану. Якраз події на Майдані сприяли тому, що я втрапила у ці всі проекти, познайомилась з багатьма людьми і зараз працюю там, де я працюю. Те що я спостерігаю, мені подобається, адже екологічні ініціативи, організації об’єднуються в спільні кампанії,  шукаються точки синергії. Якщо взяти велосипедний рух, то все більш зрозуміло – там або просувають міський велотранспорт, або просувають дитячі велозмагання, тобто там менша тематична рубрикація. В екологічному – це все більше, глибше, ширше. І мені здається дуже прекрасним те, що ініціативи об’єднуються.

Наприклад, ми кілька років долучаємося до інформаційного туру за енергонезалежність, адже велосипед – це теж символ енергонезалежності, це найекологічніший вид транспорту, який не потребує викопних джерел енергії тощо. Тобто, ми співпадаємо і ідейно, і ціннісно. Коли тур приїжджав в кожне місто, то наші меседжі були зрозумілі мешканцям, і мене це дуже тішить, що знаходяться спільні цінності. Чому я підтримую екологічний рух, чому наша організація бере участь в екологічних проектах? Це більше про цінності, про те, куди рухається громадський сектор, загалом про тенденції – чому люди обирають велосипед. Колись обирали велосипед, бо це було прикольно: поїздити по місту, просто поганяти, зараз ми все більше спостерігаємо, що це свідомий вибір, це розуміння того, що це раціональний і  екодружній вид транспорту, і це теж впливає на наш сектор”.

“Мене дуже тішить, що є великі зрушення на національному рівні, – додає Анастасія Макаренко, – Є чимало низових ініціатив, але багато чого відбувається саме в національній політиці, є перемоги, де можна поставити “галочку” і чекати на імплементацію, або спостерігати за імплементацією. Все таки, інституційні зміни дуже впливають і мені радісно, що екологічні ініціативи, організації об’єднуються не лише навколо низових речей, які є, безперечно, дуже потрібними (допомагають мобілізувати людей, нести цінності, доносити безпосередньо до людей важливість теми),  але і на національному рівні є певні зрушення, і, сподіваюсь, це матиме довгострокову  перспективу для нашої країни.

Ми просуваємо конкретні речі на рівні міст і на рівні національного законодавства: транспортна стратегія, пріоритети велотранспорту, зміна Правил дорожнього руху. Це не дуже про екологію, але в результаті – якщо Правила дорожнього руху стануть більш дружніми і зрозумілими для людей, і велосипедисти будуть почуватися безпечніше і комфортніше на дорозі – стане менше автомобілістів, тобто, це в кінцевому результаті чітко і ясно результує в екологічні переваги для наших міст”.

Актуальні проблеми

“У нас єдина мета –  здорова планета, – говорить Валерія Немикіна, – Але ми в трішки різних секторах і напрямах все робимо.  Хоча всі наші теми є дійсно важливими. Я не перебільшую. Може є щось більш пріоритетне, більш нагальне – «якщо зараз не зробити, то все!». Та сама зміна клімату – стосується всього.

Але те, на що я можу звернути увагу – це по популяція диких тварин в Україні. Насправді, досить критична ситуація. У нас є критична межа, тому що знищуються або забруднюються ареали їх існування, або ж створюються певні умови, які заважають цим популяціям, тваринам розвиватися. Наприклад, це гідроелектростанції, які зроблені не відповідно до правильних норм. Просто коротко скажу – ось, наприклад, тече річка, вона впадає собі в море чи не впадає, не важливо, але тут живуть риби, у них є певні зручні міграційні шляхи. І тут приходить… найчастіше депутат –  в Карпатах, де річка класна, робить таку штуку, яка повністю перекриває артерію річки, не робить ніяких рибоходів і, звичайно, річка пересихає. Умовно кажучи, рибі немає куди рухатися, немає де відкладати ікру, не зрозуміло, що робити. А річка відповідає, фактично, за наше з вами здорове життя, це наша вода, за дуже багато екосистемних послуг. І те, що ми можемо бачити, наприклад, в деяких Карпатських селах – там немає води, тому що річки вже попересихали через ті ГЕС, риби немає, бо немає рибоходів, популяції стають все менші і менші. 

Суть у тому, що у всьому є взаємозв’язок. Якщо ви будете стало споживати і сортувати, це буде краще, умовно кажучи, до теми дикої природи, збереження тих видів, які потерпають від пластику – підводні види, птахи тощо. Так само зміни клімату – це винищення тих самих тропічних лісів… Є, можливо, якісь теми, які треба просто зараз підіймати. Але оскільки екологічний рух не зовсім на порядку денному в Україні, то треба його підштовхувати з усіх боків і об’єднуватися”.

“Погоджуюся з Валерією, – зауважує Інна Індутна, – Кожна організація працює над певною екологічною проблемою. Кліматичні зміни, власне, об’єднують, говорять про наслідки цих всіх проблем. Варто співпрацювати і об’єднуватися, оскільки ми говоримо зараз до колег по сектору, до громадських активістів, а не до широкої громадськості, яку ми би залучали, власне, рятувати річки, сортувати відходи тощо. Як би нам важко не було, як би мало в нас ресурсів не було на те, щоб співпрацювати (бо моє розуміння в тому, що на співпрацю, на партнерство теж потрібно дуже багато ресурсів – час вникати, інформувати, навіть на зустріч) – це варто робити. Адже я бачу дуже великий результат з цього. У нас є «Українська кліматична мережа» – можливо, вам також варто доєднатися до неї. Ми бачимо, як спільне стратегування, спільний аналіз контексту і змін допомагає разом просувати певні питання. Тому в єдності сила, нічого нового, кращого не можна придумати – давайте співпрацювати. Я теж звертаюся до тих, хто зараз в секторі реформ і це дуже важливо. Реформи відбуваються. Рух відбувається. І якщо ми разом будемо, не побоюся цього слова, лобіювати, просувати певні питання, об’єднуватися, то разом ми будемо сильнішими і ефективнішими, можливо, досягнемо тієї зрілості і змін, тому – об’єднуватися, співпрацювати, разом впливати. Треба шукати, де ми можемо співпрацювати, власне. Навіть якщо видається так, що я займаюся сміттям, а ви займаєтеся енергетикою… Так, ми всі працюємо над одним, спільні цінності в нас однозначно є, просто тепер ще потрібна спільна стратегія і спільна дія”.

“Я думаю, що ось ці всі теми, якими ми займаємося, або якими займаються інші наші колеги, страшенно важливі. Але мені ще здається, що важливо нам усім  намагатися залучати якомога більше людей просто до розуміння, що така проблема є. Ось я сиджу і тепер думаю про долю оцих риб… І мені здається, що це дуже важливо –  не перетягувати на себе «моя тема важливіша», а просто говорити: «ось, дивіться у нас тут риби і їм погано». Наша супер задача – це поширювати охоплення взагалі про знання цих проблем”, – доповнює Маргарита Мельник.

А як щодо ресурсів у еко-русі?

“Ми бачимо, що є проблеми, що грошей завжди мало, – говорить Маргарита Мельник, – Думаю, це загальна тенденція, тому у нас, звичайно, є донори, є гранти, які ми виграємо на якісь проекти, є соціально відповідальний бізнес, який намагається тим чи іншим чином якось донейтити нам. Цього, звісно не вистачає, це такі доволі точкові вливання грошей, не дуже великі, але ми з колегами вирішили, що це дуже добре, і треба продовжувати шукати гранти і шукати гроші на реалізацію  проектів, великих чи маленьких, які ми задумали. Але, тим не менше, ми прагнемо бути більш незалежними, тому хочемо робити соціальне підприємництво для того, щоб у нас була база, і ми не ходили кожного тижня до когось і не казали, що нам не вистачає на “все”. Тому зараз намагаємося впровадити соціальне підприємництво у вигляді нашого “Майстра добрих справ” або “Зеленого офісу” – це така програма, яка обслуговує офіси, які хочуть сортувати. Вони собі ставлять наші баки чи будь-які інші, сортують своє сміття, ми це все забираємо, веземо на станцію, досортовуємо і передаємо на переробку. Ми беремо за це гроші, вони не дуже великі, ми ще не заробили на цьому, але ми не в мінусі – це вже чудово. Тобто зараз у нас на меті залучити якомога більше офісів, щоб збільшити об’єм вторинної сировини, і якось перекривати наші всі адміністративні витрати, щоб ті колеги, які з нами працюють, почували себе людьми. Це ось такий приклад, як ми намагаємося трошки відійти від фінансування збоку або бути незалежними від нього, і брати його вже безпосередньо на реалізацію проектів”.

“Я думаю, що немає однієї правильної відповіді на те, як з ресурсами у різних організаціях, – міркує Інна Індутна, – Перед тим я маю сказати, що все-таки екологічний рух є, бо я в ньому.  У нас, можливо, немає політичної вимоги, але він таки є. Просто ми не усвідомлюємо, наскільки нас багато, і чим ми обʼєднанні, і тому різні організації на різних рівнях залучають різні ресурси. Зокрема, є низові рухи, які живуть на ресурсах громади, і це дуже важливо –  якщо ми вирішуємо локальні екологічні проблеми через залучення ресурсів громади, так і має бути.

Другий шлях: ми – громадські організації, які маємо ресурси або від донорів, або соціального підприємництва. Але не всі  ініціативи мають можливість залучати ресурси від бізнесу чи ставати соціальним підприємництвом. Зокрема, дуже важко робити і соціальне підприємництво, і екологічну громадську діяльність. Це, поки що, дуже складно поєднувати, тому виступають донори. Хоча в Україні є тенденція, що зараз є інші нагальні проблеми, на які донори звертають увагу.

Залежність від грантових грошей, мені здається, все ж є важливим питанням в нашому секторі. Тобто кожна громадська організація має вирішувати для себе, як працювати з цим, як не ставати залежними від цих грошей, бо їх, насправді, не вистачає. Адже які б гранти ви не подавали, їх не буде  вистачати на ту якість виконання проектів, яку ви хочете, насправді. Принаймні, у нас так завжди складалось – тобто, все одно є частина, яка  покривається активізмом, і це призводить до вигорання, тому що ці ресурси обмежені. Я не маю рішення поки в цьому питання, але думаю над цим. Отже, соціальне підприємництво, підтримка від грантів, також, звичайно, є членські внески, але побудувати базу членів та членкинь – це теж велика робота. Це виклик… Стале ресурсозабезпечення – це виклик для нашого руху, для нашого сектору”.

Актуальні еко-події, у які варто включатися

Валерія Немикіна – актуальне від Всесвітнього фонду природи WWF в Україні: Без синергії ніяк. Це Свидовець. Можливо, ви знаєте що є два регіони таких в Карпатах: це Свидовець і Боржава. І там є проблеми екологічного напрямку. В Боржаві хочуть поставити вітряки в тому місці, де це буде принципово шкідливо для того регіону. Я знаю, що це вітряки, що це відновлювальна енергія. Але ми запропонували інші місця в Карпатах, де їх можна поставити, де це не буде шкодити місцевій флорі та фауні, людям. Там це єдине місце, де збереглися унікальні види тварин та рослин, характерних лише для того регіону ендеміки. Нам принципово це зберегти.

Наступне це Свидовець – його хочуть забудувати під мега-курорт. Свидовець має вкрай важливе значення для збереження ландшафтного та біотичного різноманіття Карпат. Тут зростають і зникаючих десятки рідкісних  видів рослин, проходять шляхи міграції рідкісних і зникаючих видів тварин. Саме звідси бере свій початок найбільша притока Дунаю — річка Тиса. До того ж, на території Свидовця розташовані фрагменти приполонинських пралісів, сім унікальних для України льодовикових озер та ще чимало інших природних багатств. Підписати петицію на захист Свидівця.

Наступна активність, куди долучаються багато тих, кого я вже знаю, зокрема АВК, – це “Година Землі”. Ця Всесвітня акція завжди була про економію ресурсу на користь Планети, про запобігання зміні клімату. Ти вимикаєш світло на одну годину кожну останню чи передостанню суботу березня. Цього року – це 24 березня о 20:30. Увесь світ вимикає світло. І таким чином ми показуємо піклування про Планету, економію ресурсу. Це акція про те, яким чином кожен з нас може долучитися до того, щоб хоча б не нашкодити, не збільшити зміну клімату, а навпаки – стати еко-дружнім. І, власне, я  всіх до неї запрошую. Уже багато долучилось міст – зокрема, Київ, Львів, Одеса. Можна створити щось своє, чи долучитися до вже існуючих активностей. Наприклад, у нас буде концерт класичної музики при свічках від Світло-концерт. Цього року ми розповідаємо українцям про біорізноманіття України та екосистемні послуги. З незвичайного – ми зробили цікаві треки зі звуками тварин, що звертаються до українців.

Цього року головне гасло: “злови зв’язок з Землею”, тож пропоную подумати, як кожен з вас ловить цей зв’язок із Землею. Хтось гуляє на природі, хтось використовує велосипед, хтось сортує. Можна знайти багато точок перетину. 

З корисних посилань:

Боротьба з нелегальними вирубками: Лісова варта у фб, Лісова варта. 
Волонтери WWF в Україні.
Анонси волонтерських виїздів по Україні 
Година Землі

Петиція за збереження Свидовцю

Маргарита Мельник – події від “Україна без сміття”: 15 квітня у нас буде “Другий київський екологічний забіг” в ботанічному саду ім. М.Гришка.  Цим забігом збираємо гроші на відкриття ще однієї станції сортування. Але, якщо ви не хочете бігати, то  можете просто приходити. У нас там будуть воркшопи з сортування. Розкажемо як сортувати, що сортувати, куди його класти, що з цього виходить, що не виходить, як переробляється, як ні. Також будемо грати з дітьми та просто спілкуватися. І ще буде купа корисної інформації. Тому ми чекаємо всіх –  просто підтримати нас. Там можна буде купити всілякі корисні речі, які також допомагають менше користуватися одноразовими предметами. 

Ксенія Ренчковська – актуальне від “Let’s do it, Ukraine!”: Запрошую вас всіх  на Всеукраїнський форум взаємодії та розвитку, що пройде 30-31 березня і 1-го квітня. Ми хочемо об’єднати всіх громадських активістів, всіх школярів, студентів, бізнес, державний сектор, аби ми сіли за один стіл переговорів, знайшли ці точки дотику і домовились про якісь важливі для всіх нас речі. Також виходьте разом з нами на наймасштабніше у світі прибирання 15-го вересня World Cleanup Day. Тому давайте разом робити круті речі, адже сила в об’єднанні.

Анастасія Макаренко – події від “Асоціації велосипедистів Києва”: У нас дуже великий календар, ми завжди робимо багато різних подій. Окрім адвокасі, який ми робимо в Києві, на національному рівні один з наших ключових напрямків – це промоція велосипеда, як міського транспорту. Ми хочемо все більше людей виводити на вулиці саме на велосипеді.

Хочу проанонсувати найближчу акцію-флешмоб “Велосипедом на роботу” – 13 квітня. Вже є добра традиція, що акція відбувається вранці, в будній день, цього разу це п’ятниця. Ми запрошуємо всіх мешканців міста Київ поїхати на роботу, на навчання на велосипеді – будуть організовані районні колони. Цього року ми будемо активно запрошувати корпоративні колони, саме окремі компанії, які вже розвивають велосипедну культуру, інтегрують, як частину корпоративної культури – це добра тімбілдінгова річ. Тобто велосипед — це не лише про міську мобільність, це добре для здоров’я; велосипедні міста — міста щасливих людей. Люди на велосипедах добре комунікують. Тому це буде таке нове, свіже рішення для програм корпоративного соціального розвитку, бо компанії – це теж своєрідні екосистеми, які мають шукати свіжі рішення. Отже, “Велосипедом на роботу” – 13 квітня, Майдан Незалежності, з доброю традицією – п’ємо ранкову каву, святкуємо і роз’їжджаємось на роботу. Ще з цікавинок – Велошкола з безпеки руху.

Інна Індутна – події від 350.org: Цей рік є надзвичайно важливим в кліматичній політиці і для нашого руху загалом! Ми в 350 плануємо дві наші мобілізації та будемо раді дізнатися вашу думку і бажання приєднатися! День Дій, як і в минулому році, планується на 15 травня 2018 в Міжнародний День Захисту Клімату. А мобілізація, що покликана посилити голос громадянського суспільства до Саміту з глобальних дій в сфері клімату в Каліфорнії  (Global Climate Action Summit), планується на 8-9 вересня 2018. Якщо ви хочете стати партнерами і приєднатися до цих подій, напишіть мені на [email protected]. Будемо раді, якщо ви відзначите ці дати в своїх календарях.

 І на сам кінець – надихаючі меседжі та побажання…

Валерія Немикіна:  Активісти — ви круті! Давайте об’єднуватись, йти до спільної мети.  Я дуже-дуже вам вдячна. Вдячна всім навколо. Вдячна всім волонтерам. Саме завдяки таким людям, мені здається, наш рух живе і розвивається, і буде потужнішим. Єдине, що дійсно нам треба – це те, що вчить нас історія України уже скільки століть підряд — сила в об’єднанні!

Маргарита Мельник: У мене побажання – не падати духом.  І не сумніватися, що все дійсно буде. Ну, може не через 5 років, а через 25. Але всі ці маленькі дії, які ми робимо, кожен з нас,  просто беручи торбу до крамниці –  супер важливі. І побільше розказуйте своїм близьким про те, що можна зробити хорошого маленькими діями. Бо це дуже впливає.

Ксенія Ренчковська: По-перше, давайте об’єднуватись, робити спільні справи, іноді, вони здаються недотичними один до одного і взагалі різними, але все ж таки дотики завжди можна знайти.

Анастасія Макаренко: З побажань —  я хотіла б побажати людям включатися в тій мірі, в якій вони можуть собі це дозволити. Не обов’язково вже завтра бігти ставати членами всіх громадських організацій, які це пропонують, або в один день стати сортувати все на світі. Треба робити якісь маленькі кроки і дозволити собі пройти цей шлях – всі ми вчимося в різному темпі. А для тих, хто вже давно включився і, умовно кажучи, несе той прапор змін, бажаю терплячості.

А головний заклик — включатися в тій мірі, в якій ми це собі можемо дозволити. І дбати не лише про своє приватне, а й про суспільні блага теж, бо від цього виграємо ми всі. Підтримувати міські ініціативи, бути включеним та відповідальним за своє місто, за свою вулицю, на якій живеш, за свій навчальний заклад, за свою компанію. Ти можеш включитися, вплинути. Маленькими кроками ми міняємо країну! І не варто чекати, що це хтось зробить інший. Всі по-своєму роблять свою роботу – хтось працюючи в громадській організації, хтось на рівні національному, в політиці тощо. Зараз в Україні справді відбувається багато позитивних речей – мені сумно, що не завжди це правильно докомуніковується, і ми все-таки схильні шукати зраду, аніж перемогу. Варто бачити перемоги, цінувати їх, дякувати всім і собі  також, що дозволяєте цим змінам відбуватися. І навіть якщо ви їх не робите, то просто їх підтримуйте – не потрібно всім 45 мільйонам включитися і стати членами однієї громадської організації. Принаймні, треба підтримувати, навіть на якомусь емоційному рівні. Це те, що я по собі відчуваю – іноді якась підтримка навіть того сердечка у фейсбуці, коли якісь речі комунікуються, десь додає сили та енергії. І це геть не про матеріальні речі, це ті якісь ірраціональні штуки, які нас рухають, надихають або витягують з вигорань. Тобто бути терплячими і включатися. 

Катерина Мірошніченко: Будуйте власну спроможність – перед тим, як об’єднуєтесь або навіть коли не об’єднуєтесь, все одно не забувайте про ресурси для себе, про ресурси для власної організації, цілі і місію, яка у вас є. Це допоможе будувати нові зв’язки, більш сильні, більш потужні. І оця синергія можлива, тільки якщо є ресурс для об’єднання. Тому я бажаю всім організаціям вічного руху, і збільшувати свою потужність – розвиваючись окремо, ми так само посилимо один одного і побудуємо потужний рух. 

Інна Індутна: Іноді важливо зупинятися…. Я буду про це говорити. Важливо зупинятися, дихати і запитувати себе: “Для чого я роблю те, що я роблю? На скільки я це люблю? І заради чого це все?” Для чого варто запитувати себе? Щоб зберегти себе трошки більше. Бо як би там не було – так, наш рух існує, так, нас багато, але в масштабах того, що ми б хотіли, нас мало. Тому перше — давайте будемо берегти себе, берегти свою енергію і дивитися, де ми тоді можемо використати синергію. Подивитися направо, подивитися наліво. Хто робить щось подібне? З ким ми можемо поспівпрацювати, об’єднати зусилля і зробити це швидше, краще, ефективніше, легше і приємніше. Ми унікальні люди з цінностями, які роблять цей світ кращим. Ми ті, на кого ми чекали. 

…………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

Робота над текстом: Ірина Гузій
Транскрибування: Анастасія Шевченко, Марія Паливода, Ярослав Рутецький, Ксенія Сітінська