Prostir Talks: Волонтерство в дії: енергія, мотивація, інструменти

Громадський Простір

Громадський Простір започаткував серію тематичних дискусій/клубів Prostir Talks – розмови про важливе та актуальне для третього сектору, які допоможуть нам разом відслідковувати тенденції та виклики, окреслювати важливі зміни. Як медіатор інформаційно-комунікаційних процесів та подій в третьому секторі ми, звісно, моніторимо щодня активні процеси, події, та водночас зацікавлені звертатися до експертної спільноти, до практиків, людей, що працюють в полях – по їхні оцінки та бачення – аби почуте врахувати у своїй медіа-роботі, своєму оргрозвитку.

 21 лютого в Американському домі відбулася перша зустріч “Волонтерство в дії: енергія, мотивація, інструменти”. До розмови долучилися: команда Громадського Простору, засновники платформи Volonter.org,  ГО “DEVELOPMENT FOUNDATION”, 1000-ї мережі психологів по всій Україні, представники Проекту Наставництво “ОДНА НАДІЯ”, волонтери Товариства дослідників України та ініціативи Майдану “Сотня янголів” – представники/ці організацій, спільнот, які працюють з/для волонтерів у своїх площинах – психологічна підтримка, волонтерство для дітей, для осіб похилого віку, вимушених переселенців, онлайн платформ/інструментів (наприклад, щойно запущений Мобільний додаток PFA mobile Ukraine) для сприяння та координації волонтерського руху.

“Для нас важливо виходити офлайн, вивчати експертні думки в певних темах, щоб ми могли враховувати це в наших медіа-планах, стратегуванні. Називаємо цей формат Prostir Talks – що включатиме і фокус-групи, дискусії, і спільні інтерв’ю, вкраплюватимемо і навчальний компонент. Ми вирішили розпочати Prostir Talks з теми – найбільшої “перемоги”, коли ми говоримо в Україні про Україну, і особливо коли говорять поза Україною про нас – це волонтерський рух”, – Алла Прунь, виконавча директорка Громадського Простору.

Загальні тенденції: з чим ми прийшли в новий рік, чи спадає хвиля волонтерства?

За півтори годин живої розмови учасники обговорили багато різних аспектів, ділимося  ключовими тезами –  Марти Пивоваренко, Ольги Батюсь, Євгена Осипчука, Ірини Сацюк, Алли Прунь, Віталія Ніщименка та Любові Єремічевої.

“Був час, і зараз це продовжується, що діяльність була адресною, матеріальною. Навіть говорять: “Що я роблю? Я допомагаю інтернатам”, або “Ми збираємо гроші на інтернат”…. мало хто каже: “Я допомагаю дитині”, чи “Я допомагаю дітям, які знаходяться в інтернатах”.  Зараз у суспільстві приходить усвідомленість – завдяки нашій діяльності, завдяки діяльності правильних людей у владі,  завдяки нашим волонтерам, нашим наставникам, які бачачи це, несуть своїм друзям…”, – Євген Осипчук.

“Доки ми отримуватимемо (на Громадський Простір) листи-запити подібного  характеру: “Я економістка, відбулася в житті, маю свій бізнес, підкажіть мені  – куди я можу вкластися, тому що хочу якийсь певний проміжок часу на тиждень проводити за волонтерською діяльністю…” – доти я можу відповідати “так”, у нас все гаразд з цим… Тепер у нас в Україні є онлайн-платформа для волонтерів – volonter.org, тепер ми знаємо, куди адресувати людину, яка хоче жертвувати свій час” – Алла Прунь.

“У маркетингу є чотири цільові аудиторії, з якими взагалі можна працювати. Волонтерство теж треба вміти “запакувати”, припіднести до аудиторії. Будь-якою новою справою або новим продуктом користується спершу меншість – меншість людей.. І ця рання меншість завжди тягне за собою інші цільові аудиторії. За ранньою меншістю, яка потребує менше інформації, але хоче робити те, чого не робив ніхто, те, що в нас було впродовж двох років – наше волонтерство було побудоване на яскравих особистостях, на людях, які вже доросли до того, що вони хочуть щось віддавати, хочуть, щоб в їхній країні не просто щось змінювалося – вони хочуть в це вкластися. Я роблю це для країни. 

Наступною цільовою аудиторією має бути рання більшість. Нею є емоційна категорія, яка потребує яскравих образів, реклами. Чому так часто зараз звучать меседжі: а як же ви доносите інформацію? а чи робите ви маркетинг? Тому що поступово, особливо журналісти це відчувають, що наш волонтерський ринок повинен перейти до цієї ранньої більшості. Є крива товару розвитку, так само мало би бути в нас – волонтерство як явище – мало би бути натхненним, групою людей, які через яскраві образи хочуть до цього доєднатися. І не лише доєднатися як спеціалісти, а на рівні якогось ментального, інтуїтивного сприйняття, через образи.

Потім, після ранньої більшості, йде пізня більшість – це вже більш когнітивні, конструктивні люди. Якщо брати на рівні товару, це ті, хто борються за акції і все рахують. Так само буде у волонтерстві колись, коли ми переживемо оці стадії розвитку. І вже потім – пізня меншість – це вже люди, які є закостенілими волонтерами по 30 років. Навіть зараз вони є – вони носять ті самі меседжі, які, часом, перестають бути актуальними. Але будь-який рух, явище, мабуть, повинен пережити ці всі стадії і дійти – чи нового витка чи закінчення своєї продуктивної діяльності” – Марта Пивоваренко.

“Можна займатися діяльністю заради діяльності, зокрема, займатися допомогою інтернатам. Іншими словами, можливо це здасться дещо грубим – можна займатися спонсоруванням цієї системи, а можна займатися допомогою дітям. І ось ця усвідомленість  – ми називаємо це “впорядковане професійне волонтерство” – Євген Осипчук.

“Я вбачаю правильний рух, правильний розвиток – це враховувати, що не можна довго тягнути волонтерство на тих самородках, які інтуїтивно рухають волонтерство кудись. Рано чи пізно вони своїми меседжами мають заражати тих людей, які емоційні, і на емоційному піднесенні зможуть допомогти розвивати волонтерство в нашій країні. Тих, які душею плекають ці ідеї. Тобто, все ж таки, волонтерство може поширюватися на рівні цінностей. Тоді ці цінності мають бути чіткими і формувати однозначні образи” – Марта Пивоваренко.

“Важливо також інформувати людей про явище волонтерства і говорити про те, хто такі волонтери. Наприклад, мало поінформовані люди вважають волонтерами тільки тих осіб, що збирають гроші у метро. Більш поінформовані знайомі тільки з військовим або фестивальним волонтерством. Але волонтерити можна і допомагаючи дитячим будинкам, на екоакціях, писати на важливі теми на допомогу некомерційним організаціям, інформаційним ресурсам, зокрема, Громадському Простору…” – Віталій Ніщименко.

“..Дитяче волонтерство. Це є, в основному, учні від 5 до 11 класу, діти самі приходять зі сценаріями, з різними святами. Вони можуть прийти і сказати: “Ми хочемо прийти і навідати людей похилого віку, зняти відео про їхні життєві історії. Тобто вони можуть приходити і годинами слухати ті історії, потім монтувати відео, робити сюжет. Це тепер і допомога військовослужбовцям, якась гуманітарна допомога… Діти відчувають себе частиною суспільства і що вони щось можуть дати. Важливо виховувати це серед дітей” – Ольга Батюсь.

“Волонтерська діяльність має бути на певному рівні для того, щоб це дійсно була допомога, якщо ми говоримо про діяльність трохи вище, ніж просто привезли гроші чи якісь речі і поїхали. Якщо ми говоримо про роботу з іншими людьми, про надання певних послуг, підтримки, то тут, безумовно, потрібні якісь інструменти, котрі допомогли б підняти загальний рівень…” – Євген Осипчук.

“Так само і в геріатричних пансіонатах – це є обмін досвідом зі старшими людьми – як ми розуміємо старших, як нам потрібно з повагою до них ставитися, знаходити точки дотику, як можемо взаємодіяти, чим ми можемо допомогти. Це також – підтримати їх, послухати їхні життєві історії” – Ольга Батюсь.

І перш за все, що дуже важливо у волонтерському процесі – початково робити зріз ресурсів – тому що багато людей йде на емоціях: “Так, я хочу допомагати”. У нашій діяльності ми, перш за все, завжди запитували: “Чому?” Тому що дуже часто хочуть допомогти собі за рахунок когось, наприклад, дитини, особливо дитини-сироти… Це те, чого не можна допустити. Або буває, що люди насправді просто не зважують свій ресурс  – тут вони комусь допомагають і тут же вони ж від цього страждають, й інші люди, сім’ї, близькі люди” – Ірина Сацюк.

“Волонтерство дорівнює служінню. А цю цінність – безкорисливого служіння – варто поширювати, утверджувати, зрощувати в нашій свідомості, незалежно від зовнішніх обставин у країні. Якщо зможемо її плекати в собі, розумно розподіляючи власні сили, зможемо показати приклад світові. Як служити, волонтерювати без вигорання?” – Любов Єремічева.

“Як ми оцінюємо волонтерство? Діяльність заради діяльності? Можна пускати кульки, а можна робити системні зміни в суспільстві.  Професійно організоване волонтерство – тільки це може зробити системні зміни” - Євген Осипчук.

“Я не помітила змін у нашій роботі наставництва, просто у кожного напрямку волонтерства – свій сегмент. У нашому сегменті людей не стало менше, навіть стало більше” – Ірина Сацюк.

“…Дуже важливий момент – це професійний рівень людей, які вирішують будь-які проблеми. Можна на ентузіазмі побігти і щось робити, але вірогідніше за все, що ти більше наламаєш дров. Особливо, коли ми говоримо про дітей, то тут велика ціна – помилятися ми не маємо права. Тому дуже важлива саме якісна підготовка волонтерів…” – Євген Осипчук.

“Тут дуже важливо чим далі, тим більше структурувати волонтерський рух за рахунок того, що люди більш тверезо, усвідомлено роблять цей вибір, що я волонтер. Я не просто волонтер, бо це модно – зараз всі волонтери, тож і я, а що мій вибір – віддавати десятину. Я стараюсь контролювати, щоб це не було надміру чи замало, щоб це було саморегульовано – або зараз я все віддаю, а потім думаю, як повернути стотисячний кредит, бо я віддав все, а війна все приймає. І головне – прийняти той факт, що волонтерство – це така річ, яка повинна тривати довго…” - Марта Пивоваренко.

У контексті розмови часто згадувалось про проблему вигорання і потребу оцінити свої можливості. Як долати це явище у волонтерстві?

“Зроблю паралель – якщо ми інтенсивно качаємо м’язи, ми можемо накачати дуже рельєфне тіло, а можемо зірвати ці м’язи. Тут важливо чути тонку межу між тим, що ти напружуєшся, і тим, що ти рвеш м’язи” – Марта Пивововаренко.

“Потрібно підготувати самих волонтерів, щоб вони не вигорали, щоб вони не зламались самі, але щоб і не нашкодили тому, кому вони збираються допомогти” – Євген Осипчук.

“Я починаю долати виснаження з того, що встаючи зранку, відкриваю очі і не змушую своє тіло приходити до руху.. Наступний крок, який я роблю – обов’язково спілкуюсь з людьми, розповідаю про свій досвід того, як можна правильно практикувати фізичне і психологічне розслаблення… У цьому допомагає візуалізація” – Марта Пивоваренко.

“Обов’язково мають бути групові зустрічі з наставниками… Людина не завжди готова ділитися, тож такі зустрічі організовуються для людей, які не готові, але вони послухають інших, приміряють на себе,  і вже стане легше. Окрім групових зустрічей, у нас протягом нашої роботи – семи років, був й індивідуальний супровід. Мені здається, що одна з умов того, як боротися з вигоранням, полягає в тому, що наставництво і волонтерство все-таки мають бути процесами організованими, керованими. Хтось має бути, хто побачить – або це в парі, або, якщо це велика група людей, це має бути організований процес – щоб люди могли й озвучити. Якщо не озвучують, то спеціаліст, чи той, хто координує цей процес, має, знаючи ризики, сам ставити питання, виводити людей на якийсь простір такої відвертості і допомоги” – Ірина Сацюк.

“Через неврахування різних обставин відбувається стихійність волонтерської діяльності, а стихійність веде до того, що рано чи пізно волонтерство або спалює людину і вона йде, або воно просто було недоречне, тимчасове, бо вона не оцінила свої можливості – фізичні, фактичні, фінансові, будь-які інші. Тому так – можна говорити про певну втрату волонтерського руху – таких людей, які в певний момент були готові віддати останнє, а потім зрозуміли, що не готові пожертвувати родиною чи чимось іншим” - Марта Пивоваренко.

Відео бесіди: