Prostir Talks: інноваційні ініціативи, які змінюють простір-громаду-світ

Громадський Простір

У неформальному обговоренні у форматі Prostir Talks просто під час святкування дня молоді YouthDay ми обговорили тему “Інновації, які змінюють простір-громаду-світ” – з інноватор(к)ами, соціальними підприм(и)цями, громадськими активіст(к)ами. Поговорили про талановиті, новаторські ідеї – що їм сприяє та що є перепонами, як завдяки їм оновлюється простір довкола, що мріють привнести у життя своїх громад, яких ще інновацій потребує Україна? І загалом – хто вони – ці сміливці, які не тільки втілюють власні мрії, але й змінюють через свої ініціативи життя інших людей?

Нагадаємо, що Prostir Talks від порталу Громадський Простір – це розмови про важливе та актуальне для третього сектору, які допоможуть нам разом відслідковувати тенденції та виклики, окреслювати важливі зміни та робити актуальні висновки.

Знайомство: слово-асоціація

“Ми в Pro Bono Club Ukraine займаємось тим, що поєднуємо експертизу бізнесу з громадськими організаціями та їх потребами. Слово, яке асоціюється з нашою діяльністю, – це «партнерства»”, – розпочинає коло Олександра Чучко, менеджерка Pro Bono Club Ukraine.

“Я є засновницею краудфандингової платформи GoFundEd. Ми допомагаємо учням, вчителям, громадським організаціям реалізовувати освітні проекти, залучаючи доброчинців. Слово, яке асоціюється з нашою організацією, – це, мабуть, «суперсила»”, – продовжує Лілія Боровець, співзасновниця GoFundEd.

Даша Непочатова: “Я є однією із засновниць креативного простору Creative Women Space. Ми створені для того, щоб формувати спільноту жінок, які хочуть розвиватися в бізнесі та творчості. Наше слово – «безстрашні».

“Я представляю організацію Агентство розвитку майбутнього. Ми адмініструємо дуже цікавий всеукраїнський проект із впровадження нових препаратів для лікування гепатиту С. Якщо говорити одним словом, то це «інновації»”, – говорить  Ігор Арбатов, Голова Правління Future Development Agency.

Артем Карявка: “Я представляю компанію LivaRava. Якщо одним словом, то це «знання».

“Я представляю Всеукраїнський громадський центр «Волонтер». Ми працюємо з підлітками та молоддю, які належать до категорії неблагополучних, – я не люблю вживати це слово, – з тими, наприклад, хто вчинив злочин. «Студії розвитку» – це лідерський компонент, ми вважаємо, що це основний принцип, який допомагає попередити вчинення злочинів, якісь негативні явища, тому намагаємось залучати підлітків і молодь. Наше слово – «ентузіазм», тому що всі працюють на ентузіазмі, активності, прагнуть щось змінювати”, – завершує коло Анжела Бабій, соціальна працівниця, ВГЦ “Волонтер”, засновниця платформи неформальної освіти “Студії розвитку”.

З чого починаються інновації?

“Ваші організації відрізняє від інших те, що ви дійсно намагаєтесь внести у наше життя щось нове. Було б цікаво, аби ви поділились своїми досвідами, враженнями, відчуттями: з чого починаються новаторські ідеї, що вас розбуджує, кличе зсередини трансформувати світ довкола вас?”, – запитує модераторка Prostir Talks, журналістка Громадського Простору Любов Єремічева.

“Інновації, на мою думку, починаються з власної історії, – починає тему Даша Непочатова, співзасновниця Creative Women Space. – Тобто коли той, хто запроваджує ці інновації, прожив те, що хоче привнести у світ.

На прикладі Creative Women Space я можу розповісти свою історію. Ми створені п’ятьма жінками, у кожної з яких є своя історія. А моя полягає в тому, що я 12 років працювала в третьому секторі, ще з кінця 90-х років, була однією з тих, хто це взагалі розпочинав в Україні. Я побудувала успішну кар’єру і могла б продовжувати це робити. Але коли мені виповнилось 33 роки, я відчула, що в моєму житті щось відбувається не так, тому вирішила його змінювати. Я здійснила багато змін,  навіть залишила роботу. Я пішла в нікуди, не знаючи, що саме робити, для того, щоб зрозуміти, чим я взагалі хочу займатись. Ось це «нікуди» тривало три з половиною роки та виявилось неймовірно цікавим життям”.

“«Чи є життя після смерті? Чи є життя поза офісом? Чи є життя, окрім того, що ти звикла робити?» – це був тотальний вихід із зони комфорту, який показав, що, можливо, те, що я робила до цього. Це була, насправді, не зона комфорту, а щось інше, – продовжує свою історію Даша Непочатова.

Для того, щоб якимось чином підтримувати себе, рухатись протягом цих трьох з половиною років, я створила жіночий гурток у себе вдома на кухні. Цей гурток існував два роки, в ньому було два склади. Ідея полягала в тому, що жінкам, котрі хочуть робити якісь сміливі речі, реалізовувати свій потенціал, втілювати саме ті проекти, які вони бажають (писати книжки, ставати художницями тощо)… Коли таким жінкам вже за тридцять, і все життя вони пропрацювали в офісі, а всередині сидить якийсь черв’ячок, який підточує – потрібне коло підтримки. Ми зустрічались два роки кожного тижня.

За цей час кожна з нас зробила унікальні речі: я почала писати рукопис власної художньої книжки; інша дівчина, яка завжди мріяла бути письменницею, але навіть боялась вимовити свою мрію вголос, почала писати дуже сміливу прозу; інша зрозуміла, що вона художниця. Коли ми побачили, який ефект має це коло на кожну з нас, то вирішили винести це за рамки кухні і створити таке місце в Києві, яке було б відкрите для інших жінок, котрі могли б отримувати підтримку. Спочатку виникла ідея, а потім ми подивились і вирішили: «Добре, давайте робити!».

Через три-чотири місяці ми винайшли свою назву - Creative Women Space, а ще через три-чотири місяці ми нарешті написали про це у Фейсбуці. Створили сторінку, тому що грошей не було, і сказали: «Ми хочемо створити креативний простір для жінок, в якому будуть кольорові чашки, бірюзове піаніно, підвіконня, на якому можна відпочити», –  просто розповіли про це Всесвіту. Нас дуже  підтримали лайками, сказали: «Дівчата, це дуже класна ідея!». Вже через чотири місяці ми знайшли приміщення: коли туди зайшли, то зрозуміли, що це воно, а потім ми знайшли гроші, щоб його орендувати. А далі ми відшукали ще кошти, щоб запустити різні проекти. Таким чином, ми дуже активно працюємо вже два з половиною місяці, надихаємо інших своєю історією, даємо можливості  жінкам творити свої проекти, бути собою і розкривати власний потенціал”.

“Якщо говорити про інновації, то вони з’являються від того, що все, що можна було зробити, вже зроблено. Ти сидиш і думаєш: «А що ж іще зробити таке, щоб воно було кращим, ніж попереднє?», – продовжує тему Артем Карявка, засновник LivaRava. – Нещодавно я був у Кремнієвій долині в Сан-Франциско, якраз там я це відчув найбільше. Коли ви перебуваєте в місці, де вперше з’являються всі сьогоднішні технологічні інновації (потім вони вже йдуть в інші країни), то там як ніде усвідомлюєш, чому саме це місце є найбільш інноваційним. Люди, які там живуть, найбільш швидко сприймають інновації, готові їх підтримувати – це одна із ключових речей.

Моя колега тут вже говорила про підтримку – це насправді найважливіше, бо якщо немає спільноти, яка б підтримала ці інновації, то навряд чи вони будуть мати продовження, тому що просто не буде можливості їх фінансувати та розвивати. Для інновацій потрібне середовище”.

“Інновації народжуються на перетині різних течій, наук, ідей. Хочу підтримати думку про те, що дуже важливим є середовище, в якому такі інновації можуть народжуватись. Завжди потрібна підтримка або ж інша, протилежна думка, і тоді діалог веде до інноваційних ідей”, – стверджує Ігор Арбатов, Голова Правління Future Development Agency.

“На мою думку, перед тим, як говорити про інновації, важливо зачепити тему того, чому люди взагалі щось створюють, для чого їм це потрібно, – міркує Лілія Боровець, співзасновниця GoFundEd. – Мені здається, що дуже часто люди очікують, що вони знайдуть свою пристрасть або покликання в житті і полетять в космос або ж створять неймовірну космічну річ. Але насправді, з мого досвіду та досвіду людей, за якими я спостерігаю, – не ти знаходиш свою пристрасть, а ти починаєш щось робити, а потім ти стаєш пристрасним стосовно цієї справи. Я думаю, що якраз це і допомагає створювати щось нове.

Важливою річчю, коли ми говоримо про інновації, є розуміння проблеми, тобто на що ти даєш відповідь. Потрібно зануритись дуже глибоко та зрозуміти, що в цьому світі не так, та як я, моє відчуття, компетенції, попередній досвід, моє розуміння світу і себе можуть допомогти вирішити цю проблему. Мені здається, що будь-яка інновація починається з інновації себе – в сенсі того, щоб краще себе зрозуміти. А коли ти розумієш себе добре і те, як ти можеш бути корисним цьому світу, то починаєш щось просто робити, і потім виходять маленькі чи великі речі – це вже залежить від того, наскільки пристрасним ти стаєш стосовно цих речей”.

Артем Карявка: “Я хотів би додати трішки про те, що таке взагалі інновації. Є така чудова книга Пітера Тіля «Від нуля до одиниці! Нотатки про стартапи, або як створити майбутнє», в якій автор дає дуже чітке визначення інновацій. Наприклад, якщо ви зробили щось, що на 20-30% покращує те, що було – це оптимізація, покращення, але не інновація. Інновація – це той процес, коли «не було» – «стало», тобто був нуль, а стала одиниця. Як приклад можна навести Uber: було звичайне таксі, а тут з’явилось таксі, яке можна викликати на смартфоні, натиснувши одну кнопку, – це «не було», а тепер «стало». Ось така дефініція інновацій. Я підтримую колегу в тому, що потрібно, аби ця проблема була актуальною, але вона повинна вирішуватись у кардинально інший спосіб”.

Кілька слів про інноваційність наших проектів

“Ми супроводжуємо проект, який безпосередньо запроваджує нові ліки від гепатиту С, тобто суттю самого проекту вже є інновація, – Ігор Арбатов, Голова Правління Future Development Agency. – Рік тому були завезені одні ліки, але медицина розвивається настільки швидко, що за цей час вже винайшли новий препарат, який швидше та дешевше лікує гепатит С. Тепер інша фармацевтична компанія пропонує його ввезення на ринок України. Згідно з процедурами його потрібно зареєструвати відповідно до законодавства, випробувати, провести клінічні дослідження.

Ми супроводжуємо цей процес в партнерстві з трьома іншими організаціями. Це вузькоспеціалізована сфера, однак наш проект є всеукраїнським, і в подальшому таке лікування буде застосовуватись для усіх пацієнтів в Україні. Ціна нового препарату в рази нижча, термін лікування до одного місяця – це набагато швидше, порівняно з іншими ліками. Важливо, що ця хвороба стала виліковною, раніше це було неможливим! Цей проект називається EQUIP та підтримується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID)”.

“Наразі в Україні існує дуже багато молодіжних рухів, платформ, де підлітки можуть розвиватись, пізнавати нове, розвивати себе – і це дуже добре, – розповідає Анжела Бабій, соціальна працівниця, ВГЦ “Волонтер”, засновниця платформи неформальної освіти “Студії розвитку”. – Але я вважаю, що нас від цього потоку молодіжних рухів відрізняє те, що ми намагаємось не просто дати інформацію, а створити з молоддю та підлітками якийсь продукт. Від нас вони виходять з чимось, а не просто так: щось дізнались і пішли собі далі займатись своїми справами, навчатись і відпочивати.

У нас є «10 ініціатив» – це продукт «Студій розвитку», де підлітки та молодь, які з нами працюють, повинні створити ініціативу в громаді. Наша локація – це місто Київ, ми ще поки не вийшли за його кордони. Так ось, молодь повинна створити якусь ініціативу на користь міста. Це може бути будь-що, у нас є різні групи: був і перформанс на вулиці, ми писали «Листи янголів» діткам, проводили літературний ранок в будинку для літніх людей тощо – тобто ці ініціативи не просто заради розваги, а для підняття якоїсь суспільної проблематики. Ми вчимо їх створювати власні проекти, заходи, і вони намагаються самостійно їх втілювати в життя під нашим керівництвом.

На мою думку, це найголовніше, що вирізняє нашу організацію, проект «Студії розвитку», від інших ініціатив, адже, зрештою, виходить маленький продукт, який потім учні самі використовують. А також важливо, що наша платформа безкоштовна. Зараз є дуже багато класних організацій та різноманітних платформ для молоді, але вони не безкоштовні. Ми орієнтуємось на тих підлітків, які не можуть собі дозволити платити за це гроші та кудись їздити, тому наша діяльність на благодійній основі. У нас дуже крута команда, яка з чогось дрібненького може створити щось грандіозне, самостійно намалювати, вирізати – і це виглядатиме чудово!”

“Ми в Pro Bono Club Ukraine знаходимо громадські організації, які здебільшого знають, як вирішувати суспільну проблему, але дуже часто не знають, як про це розказати, як організувати свої фінанси, зробити якісь технічні речі, – ділиться досвідом Олександра Чучко. – Насправді, вони і не повинні цього знати, бо спеціалізуються на чомусь іншому. І є бізнес, який спеціалізується якраз на тому, щоб розробляти стратегії, маркетинг, фінанси, консалтинг тощо – і ми це поєднуємо. У когось є потреба, а в когось можливість.

Для бізнесу це дуже круто, тому що вони отримують можливість вирішувати соціальні проблеми в рамках того, що вони роблять, не змінюючи  діяльність. Це не спонсорство, де все вирішує одна людина, тут кожен може обрати проект, до якого в нього лежить душа, і таким чином допомогти. Для громадських організацій це, зрозуміло, набагато краще, ніж 10 років навчатись самому з нуля, починати освоювати якісь речі, що, насправді, й не потрібно. Ми організовуємо такий симбіоз, щоб усе це добре працювало.

Ми мріємо про те, щоб це виросло до такої ситуації, коли приходитиме громадська організація, якась компанія і казатимуть: «Ось є наше місто, давайте придумаємо щось на перспективу», – тобто робитимуть якісь превентивні проекти, а не лише у відповідь на нагальні проблеми, які вже є. І разом вони організовуватимуть акції, проекти, програми, тобто будь-що, що буде розвивати місто або ж вирішувати якусь соціальну проблему. Ми це робимо у форматі консультацій, спільних проектів або ж безпосередньо виконання послуг”.

“Освіта є глобальним викликом не лише для України, а й для усього світу, – говорить Лілія Боровець, співзасновниця GoFundEd. –  Ми розуміємо, що те, як функціонують сьогодні школи, не відповідає потребам суспільства. Ми довго думали, що ж можемо зробити, щоб змінити цей статус-кво. Ми розуміємо, що системи змінюються дуже складно, тому що вони є складними структурами. Мине дуже багато років, доки ми зможемо відчути зміни від того, що вирішує, наприклад, Міністерство на національному рівні. Ми дуже віримо в силу змін знизу – це, власне, те, про що наша платформа. Кожен вчитель, учень, тато чи мама, хтось, хто цікавиться сферою освіти, може опублікувати свій проект у нас на платформі, знайти підтримку менторів або експертів і залучити доброчинців до фінансування цієї ідеї.

Таким чином ми формуємо мережу агентів змін знизу, які маленькими кроками змінюють те, що відбувається у школах. У нас є дуже цікаві кейси, коли ці ініціативи поширювались з однієї школи на двісті шкіл. Є проект, про який я не втомлююсь розповідати, –  «Компола». Двоє учнів 12-ти років вирішили, що їм потрібно якимось чином переробляти біовідходи у школі, тому встановили компостер. Ідея настільки сподобалась журналістам, медіа, доброчинцям, що їх дуже швидко профінансували. Вони охопили одразу п’ять шкіл, а зараз вже підключились Міністерство освіти та Міністерство екології, і вони хочуть поширити цей проект в кожну школу України, цього року – це буде 200 шкіл.

Це для нас приклад того, коли якась маленька зміна може масштабуватись і поширитись на всі школи в Україні. Я дуже вірю в те, що нам потрібно вишуковувати таких людей в Україні та закордоном, допомагати їм реалізовувати їхні прагнення та ініціативи, і таким чином ми накопичимо якусь критичну масу людей, які будуть готові змінювати систему освіти або ж систему медицини. Це те, що може спрацювати для нашої країни в майбутньому”.

“Ми займаємось питаннями women empowerment (англ. розширення можливостей, підвищення компетентності жінок), тобто наснаженням жінок реалізовувати свій потенціал, – розповідає Даша Непочатова про Creative Women Space, – В цьому питанні є дві гіпотези. Перша полягає в тому, що коли жінки масово прийдуть до влади або ж до керівних посад в бізнес-компаніях, то ситуація для жінок покращиться. А інша – коли жінки отримають внутрішній ресурс для того, щоб діяти, тоді вони прийдуть до влади, і тоді ситуація покращиться. Ми займаємось якраз другим підходом. До цього в Україні питання women empowerment підіймалось з точки зору першої гіпотези.

Але як же жінка може цього досягти, якщо вона всередині не вірить, що вона це може? Нещодавно я спілкувалась з однією депутаткою, котра розповідала, що вони проїхали майже по всім регіонам перед місцевими виборами, щоб мотивувати жінок-лідерок, які вже займають керівні посади (директорка школи або головний лікар) подавати свої кандидатури на вибори. І відповідь була така: «Хто я взагалі така?! От Михайло Іванович…» Тому те, чого не вистачає всередині, ми хочемо трішки підтягнути, але не зверху, штучно, а створити таке середовище, де б жінка сама відчула, що вона це може, що це не так складно, як здається.

Мені дуже сподобалось твердження про середовище, в якому можуть народитись інновації. Я відчула, що ми є таким середовищем, в якому можуть народжуватись інновації і жінки можуть реалізовувати свій потенціал”

“Зараз ми вибудовуємо бізнес-модель: ми заробляємо гроші на тому, що проводимо заходи, але кошти інвестуємо у безкоштовні програми, – продовжує думку Даша Непочатова, – Одна з таких програм, яка запуститься дуже скоро, – у нас буде безкоштовно працювати консультант для жінок з онкологічними захворюваннями. Буде закріплений час та день, і раз на тиждень кожна жінка, яка хоче отримати консультацію, може прийти до нас і отримати її безкоштовно – ось заради чого ми це робимо. Це один з проектів, який вже починається, а далі ми плануємо ще багато чого.

Плануємо також працювати і з пенсіонерками, оскільки у нас ситуація така – жінки виходять на пенсію в 60 років (всередині це ще молоді жінки), їм дуже багато чого хочеться робити, але вони не знають, куди себе подіти. Тобто ми реалізуємо women empowerment через маленькі програми, проекти, які допоможуть жінкам зрозуміти, хто вони і чим би їм хотілось займатись”.

“Наша компанія LivaRava займається розробкою сервісів для систематизації знань, – продовжує бесіду Артем Карявка, –  Ми розробляємо платформу, яка дозволяє зберігати знання в такій формі, щоб їх було легко знаходити і легко поширити. Уявіть собі, що у вас є магічний пристрій, у який ви можете запхати свої знання, у інших людей також є такі штуки, а потім ви їх поєднуєте і отримуєте мега-мозок – це про LivaRava.

З одного боку, у вас є персональний банк знань, а з іншого – спільний банк знань. Ви можете знаходити людей за схожими перетинами по знанням. Звідки це народилось? Коли я ще був студентом, магістром, а потім аспірантом, то працював з великими обсягами інформації, книгами. Часто було дуже важко щось знайти, або ж коли щось знайдеш, то його легко потім загубити. Потім з’явився Google, який дозволяв шукати щось нове, але, знову ж таки, результати пошуку в Google дуже нестабільні, динамічні. Якщо ти щось вчасно не зберіг і видалив історію в браузері, то можеш потім цю інформацію знову довго шукати. Тому, власне, і виникла потреба у створенні такого інструменту для тих людей, які мають схожу проблему – у пошуках якісної інформації, статей з багатьох джерел, а потім мають необхідність це систематизувати і ще з кимось поділитись. Відповідно, це може бути науковець, студент, журналіст, маркетолог, тобто ті люди, які постійно щось шукають та систематизують”.

“А потім, звичайно, ми почали розвиватись, і до нас почали звертатись різні організації для того, щоб ми допомагали це зробити також всередині компанії, – говорить Артем Карявка, – Великі корпорації, як правило, мають свої схожі системи, які, звичайно, трішки відрізняються, але вирішують ту ж задачу – створення бази знань або документації, яку потім використовує багато інших людей.

Якщо говорити про інноваційність, – я, можливо, забіжу трішки наперед, – ще у 2012 році, коли ми створювали київський Hackerspace, то ідея полягала в тому, щоб впроваджувати різноманітні технології. Звісно, є такі технології, які існують, але до сих пір не є поширеними. Наприклад, є нейроінтерфейси – це такі штуки, які вміють зчитувати активність мозку, і ці сигнали можна використовувати для управління якимись пристроями. Наша мрія – отримати такі технології і навчити людей оперувати інформацією та знаннями вже через ці нейроінтерфейси. Тоді, по-перше, значно виросте швидкість (з нуля до одиниці), а по-друге – це буде вже зовсім інший технологічний виток, коли людині вже не потрібно буде тицяти в смартфон чи натискати клавіші комп’ютера для того, щоб знайти щось потрібне. Інша справа, який це буде інтерфейс – зараз технології дуже стрімко розвиваються, і ми будемо адаптуватись під це нове середовище. Але без платформи, яку ми зараз будуємо, це навряд чи буде можливо створити”.

Наскільки українське середовище сприятливе до інновацій?

Любов Єремічева: “Чи сприятливе середовище навколо для тих ідей, які ви впроваджуєте в життя? Чи вас підтримують, чи легко вам вдається доносити ваші ідеї до інших?”

“Я думаю, що Україна – дуже сприятливе місце для впровадження будь-яких нових ідей, ініціатив, інновацій, – вважає Лілія Боровець, – Це тому, що у нас деколи все буває настільки погано, настільки системи та інститути непрацюючі, що будь-яка ініціатива є цінною. Маючи певну ініціативу, тобі дуже легко з нею зростати, адже люди розуміють її важливість – підтримують, починають користуватись.

Якщо ти працюєш на перетині з громадським, публічним, державним сектором, то легко з ними взаємодієш, знаходиш спільну мову. Зазвичай, зараз, у постмайданний період, ці інститути також відкриті, щоб інтегрувати в свої структури ті напрацювання, які ти здійснюєш в своїй організації. Тут ми говоримо про речі, які є інноваційними саме в нашому контексті – те, що вирішується на локальному рівні.

На мою думку, для того, щоб робити якісь проривні речі, котрі просунуть певну сферу на крок вперед, ще багато чого не вистачає. Наприклад, те, що збирається робити Ілон Маск з проектом Neuralink (американський стартап, що спеціалізується на нанобіотехнологіях, розробці інтерфейсів для надшвидкої взаємодії між комп’ютером і людським мозком), може змінити те, яким чином люди взаємодіють між собою, навчаються, – це неможливо робити в Україні, тому що в нас немає достатньої експертизи в цих сферах”.

“Якщо ми подивимось на видатних людей, зокрема Леонардо да Вінчі, Стів Джобс та інших, то побачимо, що вони не просто були інноваторами за своєю суттю, а й перебували в певному контексті, який допомагав їм ці інновації розвивати, – продовжує думку Лілія Боровець, – У час, коли творив да Вінчі, була Епоха відкриттів, розвитку технологій, так само, як і зі Стівом Джобсом, і тим, що зараз є в Кремнієвій долині – це теж епоха розвитку технологій і певний контекст, там збираються люди, які розуміють один одного і можуть підсилити певною експертизою. На мій погляд, в Україні класно робити все, що завгодно, оскільки тебе ніхто не зупиняє і не створює перешкод, але якщо ти хочеш щось робити на надлишковому рівні (не виходячи з дефіциту, а з профіциту), то тобі потрібно їхати туди, де є інші люди та контексти, наприклад, в Кремнієву долину або Китай”.

“У рамках нашої роботи з наставниками, бізнесом, громадськими організаціями – середовище дуже сприятливе, – ділиться спостереженнями Олександра Чучко, – Можливо, це тому, що ми влучили в дуже болючу точку. Зі сторони бізнесу – у них не було простих методів це робити класно та приємно, тому до нас ставляться дуже лояльно.

Ще з попередньої програми професійного наставництва MakeMeBetter у нас є дуже велика кількість лояльних людей, професіоналів своєї справи, котрі дуже радо підключаються до нових проектів. І коли бачать, що можна зробити щось pro bono (лат. pro bono publico – для суспільного блага), то кажуть: «А чому ж раніше такого не було?». Ми ще жодного разу не зустрілись з тим, щоб нам відмовили, ніхто на нас косо не дивиться. Якщо інновації зустрічають супротив, можливо, вони непотрібні, неактуальні. А коли є хоч якась підтримка, то ідея може розвиватись, тому я не бачу ніяких перешкод. Потрібно просто щось робити, але, на жаль, не так багато людей, як би хотілось, роблять”.

“У нас все просто, оскільки ми працюємо з молоддю та підлітками, – говорить Анжела Бабій, – Усім відомо, що більшість молодих людей – експериментатори, чимось цікавляться, люблять дізнаватись щось нове. Їм потрібне лише певне заохочення, необхідно знайти до кожної дитини свій підхід. Буває таке, що ми набираємо групу з двадцяти людей, з яких після декількох зустрічей відсіюється половина, а залишаються ті, кому це дійсно потрібно та цікаво – з цим проблем не виникає, бо молодь дуже відкрита до новинок, різних цікавих штук.

Єдине болюче, що може створювати супротив у такій роботі, – це те, що підлітки у нас часто з сімей не дуже позитивних, не з таких, де батьки тебе підтримають в будь-якій ситуації чи ініціативі. Тому, коли дитина приходить до нас і ми її підтримуємо, заохочуємо, а після цього повертається в те коло, де вона перебуває більшу частину свого життя, де її зовсім не мотивують, не стимулюють, не кажуть: «Ти молодець, що чимось цікавишся, займаєшся!», – то тоді й діти відсіюються. Тому що багатьом не вистачає стимулу, адже з нами вони зустрічаються лише раз на тиждень. В підлітковому віці дуже важливою є думка інших, а авторитет батьків – й поготів. Саме тому ми думаємо над тим, як би нам ще й батьків заохотити і з ними попрацювати…”

“На цей момент все дуже легко, – розповідає про свій досвід Даша Непочатова, – У нас багато і прихильниць, і прихильників. Для того, щоб почати, ми вклали власні кошти. Цих коштів нам вистачило, щоб заплатити за два місяці оренди і зробити ремонт. Ми почали фандрейзингову кампанію у Фейсбуці, хоч було зрозуміло, що ми починаємо бізнес, тобто це не благодійність в чистому вигляді, але для багатьох соціальне підприємництво – це незрозуміле питання. Ми збирали кошти на меблі, тобто на матеріальні речі, без яких неможливо було почати, а не на благодійні програми. Багато людей відгукнулось.

Ми були вражені, що нас почали підтримувати чоловіки, саме вони першими почали перераховувати гроші, і це не були дуже близькі для нас люди, а переважно дальні друзі у Фейсбуці. Так ми зібрали майже тисячу євро – це дуже багато для просто ідеї.

Також ми зовсім не очікували, що до нас почнуть самі приходити люди з ідеями. Ми думали, що створимось, а далі вже будемо працювати над тим, щоб розвивати партнерства, розказувати, хто ми, яка у нас ідея. А виявилось – ні, це була іскра, яку ми кинули в соціум, і отримали відгук. Зараз ми навіть не встигаємо оперативно обробити всю ту інформацію, яка надходить до нас, усі пропозиції про співпрацю. Це справді дуже сприятливо. Але я вже бачу і відчуваю, – мені здається, що в Україні це є і стосується не тільки нас, – навіть після Майдану відбувається дуже багато хороших речей, але залишилась та маса людей, які бачать більше поганого, ніж доброго. Є люди, котрі пишуть: «А звідки гроші?! Хто ви такі?!» – тобто опускаються до матеріальних речей.

“Коли я останнього разу був в Кремнієвій долині, то сформулював для себе таке твердження: «Долина – це, напевне, одне з кращих місць для інновацій, але не єдине», – ствержує Артем Карявка, – Звичайно, інновації можна створювати будь-де, питання лише в тому, наскільки сприятливе середовище для створення саме цієї інновації, тому що проблематика може суттєво відрізнятись, залежно від географії, клімату, менталітету.

Якщо розглядати Україну як середовище, то воно може бути сприятливе для інновацій певного виду. Якщо трішки копнути в історію, можна навіть проаналізувати, до яких саме інновацій схильна Україна. По-перше, у нас є дуже «цікавий» досвід Радянського Союзу – це був певний соціальний експеримент над цілими народами. Ми сьогодні починаємо фактично не з чистого аркуша, а з певної позиції, яка дозволяє нам дивитись на речі інакше, ніж Західна Європа та інші розвинені країни. Наприклад, якщо поїхати в Париж, то там можна побачити різні автомобілі: і старі, і дуже старі, і не такі старі – тобто є певний градієнт, видно, як люди поступово купували нові й нові машини. Якщо ж ми подивимось у нас, то є або дуже старі Запорожці, Москвичі чи Жигулі, які вже розвалюються, або вже принципово нові. Зараз є процеси, коли купують авто на «євробляхах», але саме на цьому прикладі я хотів продемонструвати, що Україна на порозі швидких змін, тому ми відкриті до сприйняття нового. В певному сенсі, у нас навіть немає вибору”.

“Якщо ми зараз будемо щось купувати, то, напевне, придбаємо щось нове, – продовжує Артем Карявка, – Відповідно, ми можемо бути майданчиком для інноваційного процесу. Але недоліки полягають в тому, що у нас, порівняно із західними країнами або ж Китаєм чи Японією, де розвинені економіки, немає стільки капіталу. Капітал – це не лише гроші, а багато чого, зокрема, знання, технології, ресурси – в цьому аспекті ми, звичайно, програємо. Тут йдеться навіть не про змагання, просто ми не можемо створювати речі, які потребують великих ресурсів. Відповідно, ми або будемо долучатись до того, в кого є ці ресурси, або ж запрошувати їх сюди. А зробити це ми зможемо тоді, коли більш-менш стабілізується соціально-політична складова.

Отже, плюси – це те, що ми сприйнятливі до інновацій і легко можемо їх впроваджувати, бо те старе, яке у нас було, вже нікому не потрібно. Але перепоною може бути відсутність капіталу.

Я вважаю, що середовище для соціального підприємництва в Україні зараз максимально сприятливе, тому що за відсутності великого капіталу те становище, яке є, спонукає людей саме до соцпідприємництва. Тобто ми розуміємо, що в певних галузях зробити комерційно успішні підприємства зараз складно за відсутності певних фінансових ресурсів, але принципово щось запустити і відпрацювати певну модель – така унікальна можливість зараз є”.

Ігор Арбатов: “Ще хочу додати, що за даними Bloomberg, якщо не помиляюсь, Україна увійшла до 50 країн, які вважаються інноваційними, тому з цим у нас все не так погано, але ми поки в останній десятці цього рейтингу. Я вважаю, що найближчим часом ми будемо все-таки просуватись вгору. Якщо говорити про аналоги Кремнієвої долини в Україні, то можна згадувати про роль UNIT.City або 1991, які просувають синергію IT-сфери, соціального середовища та міської влади, наприклад, Smart City (англ. – концепція «розумне місто») – це приклади інноваційних рішень та середовищ, де розвиваються такі ідеї. Тобто в Україні це є і поволі розвивається, тому, на мою думку, у цій сфері у нас все добре”.

“Я би ще хотіла сказати декілька слів про середовище, – підсумовує питання Даша Непочатова, –  Мені спало на думку, що навіть якщо немає сприятливого середовища, то ми можемо його створити. Мені здається, що UNIT.City, креативний простір «Часопис», який почав розвивати стартапи, – це якраз є прикладом того, як створюється це середовище. Ми повинні завжди пам’ятати, що все в наших руках, і якщо чогось ще немає, то нам під силу це створити. Звичайно, для цього потрібен час, ресурси, ініціатива”. 

Підтримка, яка зараз необхідна від середовища

Олександра Чучко (Pro Bono Club Ukraine): “У нас все просто: чим більше людей реєструється, тим цікавіші проекти, тим активніше їх можна розвивати, тим крутіша співпраця. Тому необхідно, щоб всі реєструвались і озвучували від бізнесу – можливості, а від громадських організацій – потреби”.

“Підсумовуючи усе, що говорили колеги, про те, що у нас недостатньо капіталу, експертизи, компетентності створювати якісь інновації, я дуже вірю, що потрібно інвестувати саме в освіту на всіх рівнях, формальну і неформальну, зокрема самоосвіту, – стверджує Лілія Боровець (GoFundEd), –  Тому я буду дуже рада, якщо люди заходитимуть до нас на платформу та підтримуватимуть проекти, які там є. У нас є проекти учнів, вчителів, тих людей, які намагаються робити певні зміни. Вони можуть бути дуже маленькими і базовими, але якщо люди навчаться втілювати маленькі проекти в 12-13 років, то через 5-10 років вони будуть здатні реалізовувати більші проекти. Таким чином, я впевнена, що вони зможуть трансформувати суспільство, в якому ми сьогодні живемо. Заходьте до нас, обирайте проекти, які вам подобаються, і не вагайтеся підтримувати їх у будь-який спосіб”.

Даша Непочатова (Creative Women Space): “Щодо підтримки, яка потрібна, то ми просто запрошуємо усіх до нас. Creative Women Space розташований на Михайлівському провулку 9Б, в декількох хвилинах від Майдану Незалежності. У нас можна попрацювати протягом дня з 10:00 до 18:00, ми функціонуємо як коворкінг. У нас дуже лояльні ціни, найнижчі на ринку. Приміщення затишне, в ньому зараз дуже тихо, тому що там мало людей. Дуже хотілось би, щоб воно почало працювати на тих, кому воно потрібно, – жінок, які хочуть розвиватися в творчості та бізнесі”.

“Я вимагаю від людей, щоб вони інвестували в освіту, знання, оскільки це найбільший мультиплікатор – 1$, проінвестований в освіту та науку, приносить 10$, – закликає Артем Карявка ( компанія LivaRava), –  Я вимагаю саме цього освіченого, свідомого середовища розумних і талановитих людей, щоб нам було цікаво збиратися, спілкуватися, жити, розвиватись разом. Також я вимагаю, щоб люди більше їздили по світу: в Європу, США, Азію, Африку – будь-куди, тому що тільки подорожуючи, люди починають усвідомлювати свою точку в системі координат і можуть адекватно оцінити власні можливості. Я вимагаю, щоб люди вчили іноземні мови і чим більше, тим краще, адже кажуть: «Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина». Дійсно, спілкування – це те, що допомагає дізнаватись щось нове. Я вимагаю також, щоб всі були щасливі, гармонійні і спокійні всередині, але активні ззовні, якщо вам цього хочеться”.

Ігор Арбатов (Future Development Agency) продовжує колегу: “На мою думку, роль держави занадто слабка в наших інноваціях. Мені хотілось би, щоб держава приділяла більше уваги цьому, оскільки все, що зараз відбувається, ті зміни, які ми бачимо – здійснюються, умовно кажучи, за підтримки іноземних платників податків. Адже хотілось би, щоб роль системи грантів, яка підтримує та розвиває в Україні, напевне, більшість інноваційних речей, поступово переходила до нашої країни. Зрозуміло, що коштів немає, але, на мою думку, потрібно більше попрацювати в напрямку створення можливостей, які може надати саме держава”.

Анжела Бабій (ВГЦ “Волонтер”, платформа неформальної освіти “Студії розвитку”): “Хотілось би запрошувати цільову аудиторію до нас, тому що, на жаль, ми поки не маємо супер реклами, бренду… Реклама – це те, чого ми потребуємо. Зрозуміло, що потрібні різні матеріальні речі – нам надзвичайно не вистачає приміщення, адже ми тиняємось по різним хабам і воркспейсам. До речі, зараз почали розвиватись бібліотеки, змінювати формати радянської бібліотеки на відкриті простори, що приваблює молодь.

Зрозуміло, що для того, щоб рости далі, потрібно більше ресурсів і можливостей, зокрема матеріальних. Але хотілось би, щоб про нас більше знали, чули, відгукувались, бо максимум, що ми можемо зробити – це час-від-часу рекламувати себе у просторах Інтернет-ресурсів, на яких ми публікуємо інформацію. Для дієвої реклами, зрозуміло, потрібен хороший спеціаліст в команді, який на цьому розуміється. Тому, якщо ти – крутий спеціаліст і можеш працювати на ентузіазмі, приєднуйся! Асоціація з нашою організацією – це «ентузіазм», тож якщо ти сповнений ентузіазму і хочеш попрактикуватись, відшліфувати свої навички у рекламі, приходь до нас, ми залюбки тебе підтримаємо!

Ми бажаємо заохотити більше молоді, щоб про нас більше почули і в подальшому, можливо, підтримали. Ми дуже віримо в те, що робимо хорошу справу, корисну для нашого майбутнього, адже всі розуміють, що молодь – це наше майбутнє! Хотілось би, щоб про нас більше чули – це найголовніше, що нас зараз турбує”.

Актуальні думки-побажання…

Ігор Арбатов: Я бажаю усім натхнення творити інновації та постійно вигадувати щось нове, класне, хороше! І обов’язково потрібно спілкуватись, адже у спілкуванні народжуються ідеї та інновації.

Анжела Бабій: Я би хотіла побажати не боятись творити, робити перші кроки, навіть, якщо це здається чимось безглуздим, незрозумілим, непотрібним, таким, що ніхто не підтримає. Повірте, це буде потрібним, якщо це потрібно, насамперед, вам! Якщо це для тебе важливо, то стовідсотково знайдеться хтось зі схожими ідеями, той, хто погодиться підтримати і нести вашу ідею в маси. Тому слово «боятися» не потрібно вводити в перелік справ, які ти збираєшся здійснювати.

Якщо хочеш – роби, твори! Для тих, хто хоче пробувати, ми завжди відкриті. Якщо тобі від 14 років і 20+, то приходь до «Студій розвитку». З вересня у нас, до речі, стартує новий набір неповнолітніх, тому шукайте нас на сторінках в соцмережах і долучайтесь – будемо творити щось нове разом, розвиватись, прагнути, трансформувати суспільство і, передусім, себе для того, щоб змінювати світ довкола.

Олександра Чучко: У нас усе про взаємодію, обмін досвідом, створення більш значимих і функціональних речей, починаючи від взаємодій, закінчуючи продуктами, проектами, акціями, програмами. Ми закликаємо спілкуватись один з одним, налагоджувати ці зв’язки, не обов’язково через нас. Ви, наприклад, можете піти в PR-агенцію і попросити: «У нас класний проект, допоможіть нам його розпіарити», – все дуже просто, потрібно спілкуватись і ефективно взаємодіяти.

Лілія Боровець: Довіряйте собі! Я вважаю, що ми завжди інтуїтивно знаємо, що нам потрібно в житті. Життя в нас одне, і від нас залежить, яким воно буде. Тому довіряйте собі і просто маленькими кроками рухайтесь до того життя, яке ви б хотіли мати.

Даша Непочатова: Кожній жінці варто ставити собі запитання: щоб ти зробила, якби не боялась? І дати чесну відповідь самій собі. Можливо, ця відповідь злякає. Те, що з цього вийде, може бути важливим і грандіозним, відповідь може налякати. Але це питання необхідне для того, щоб наблизитися до себе, наблизитися до тої справжньої мрії, до того потенціалу, який є всередині, і робити саме те, що хочеться. Треба дозволити собі реалізовувати себе і втілювати свою мрію!

Артем Карявка: У мистецтві є все, окрім нас. Якщо буде персональна криза, згадуйте цю фразу. Так само і в житті: є все, окрім нас. Тому нічого не варто боятися – треба йти вперед, вірити в себе, вірити в людей, але краще не сподіватися. Насправді, щоб не розчаровуватися в людях, треба просто не мати ніяких очікувань, і сприймати так, як воно є.  А якщо у вас в мозку вже буде недостатньо місця, користуйтеся нашим сервісом  LivaRava (посміхається – ред.). Успіхів і удачі! 

…………………………………………………….
Фото та відео Віталія Ніщименка
Робота над текстом Ірини Гузій