Переселенка з Горлівки: зробити самій собі роботу

"Ось ми з сім'єю опинилися тут. Ми потребували житла, речей першої необхідності, щоб якось жити. Коли я зрозуміла, що не знайду роботу, якої буде достатньо на елементарне, то я почала шукати ...

Евеліна

Громадський Простір

“Ось ми з сім’єю опинилися тут. Ми потребували житла, речей першої необхідності, щоб якось жити. Коли я зрозуміла, що не знайду роботу, якої буде достатньо на елементарне, то я почала шукати можливості, щоб зробити самій собі роботу. Я ходила, запитувала, шукала в інтернеті”, – ділиться спогадами Евеліна, колишня викладачка, вимушена переселенка з Горлівки, Донецької області.

Після довгих та невдалих пошуків роботи у Харкові, Евеліна наважилася на ще одне навчання й пройшла курси з відеомонтажу. Жінка стала першою бенефіціаркою проекту МОМ з підтримки внутрішньо переміщених осіб у 2015 році. Громадський простір поспілкувався з Евеліною, уже харків’янкою, про те, як змінилося за два роки життя у новому місті.

З квітня 2014 місто Горлівка опинилося під контролем терористичної організації «Донецька народна республіка». 8 грудня в Горлівці, після вбивства 6 мирних жителів, відбувся бунт з вимогою до терористів покинути місто. Мітингувальники були розігнані терористами з використанням вогнепальної зброї.

Громадський Простір: У який момент Ви зрозуміли, що потрібно збирати речі та виїжджати?

Я зрозуміла, що якщо почне щось відбуватися, то я нікого не зможу врятувати

Евеліна: Одного разу я із жахом прокинулася в 4 ранку від звуку літака, хоча у мене в квартирі хороша звукоізоляція. Мені стало дуже страшно. В цей день я зібрала речі і сказала, що ми поїдемо з дітьми. Я зрозуміла, що якщо почне відбуватися щось, то я нікого не зможу врятувати, я нічого не зможу зробити. Це було наприкінці червня. Ми виїхали 20 червня 2014 року. Все найстрашніше розпочалося через місяць, конкретно у нашому місті. Те, чого я тоді так злякалося, відбулося, але пізніше. Цей звук, який я почула, це був не звук, а вібрація, дуже страшна, низьких частот. Я усвідомила, що якщо в наш дім попаде бомба, то я не зможу врятувати своїх дітей. Для багатьох моїх знайомих це виглядало смішно.

Громадський Простір: Ваша сім’я погодилася одразу виїхати?

Евеліна: Мої родичі сказали, що якщо тобі так страшно, то їдь. Ще нічого такого не сталося, і ніхто не вірив, що таке буде. Я це просто відчула.

Громадський Простір: Куди ви вирішили їхати?

Прийшло 1 вересня, дочка моя пішла у школу, без портфеля, без шкільної форми

Евеліна: Ми поїхали до наших знайомих у село під Харковом, прожили там місяць. А потім вдома все це почало відбуватися. Наближалася осінь, дочці потрібно було йти у школу, тому ми приїхали у Харків. Але я до останнього не думала, що ми підемо у школу не вдома. Мені здавалося, що все вирішиться. Всі тоді вірили, що все буде добре. Як саме – ми не знали, але що якось буде. Але прийшло 1 вересня, дочка моя пішла у школу, без портфеля, без шкільної форми, в іншу школу. З часом все стало на свої місця – чудова школа, її там добре прийняли. Але коли немає коріння, немає свого місця, то це важко.

Громадський Простір: Хто вас підтримував?

Евеліна: Ми з близькими друзями один одного підтримували. Тут були люди, які так само приїхали, як і ми. Тут у мене нікого немає.

Громадський Простір: Як вам життя у Харкові? Відчуваєте, що інтегрувалися у це середовище?

У якийсь момент я зрозуміла, що я тут. Що не відбудеться якихось див.

Евеліна: Стараюся. У якийсь момент я зрозуміла, що я тут. Що не відбудеться якихось див. Але я це не одразу усвідомила. Десь минулого літа прийшло розуміння, що я тут, я тут вже давно, і можливо надовго.

Громадський Простір: Коли прийшло це розуміння, що ви тут надовго, то ви почали діяти. Ви стали бенефіціаркою програми проекту з розвитку самозайнятості та перекваліфікації серед вимушених переселенців. Ви ризикнули і перейшли у повністю нову сферу зайнятості? Чи це те, чим ви займалися вдома?

Треба вибирати продуктивні питання – що робити?

Евеліна: Для мене це нова сфера. Я викладала комп’ютерні науки, а це зовсім інше. Свій власний бізнес – це зовсім інше. Коли ти сама за себе відповідаєш, береш за все відповідальність. Це й страшно. Є свої плюси та мінуси. Проте у цій ситуації – це те, що треба.

У якийсь момент я зрозуміла, що треба перестати думати про те, що було, хто винен, тобто не намагатися дати відповідь на зайві питання, бо можливо немає на них відповідей. Треба вибирати продуктивні питання – що робити? Вибрати ціль! До чого йти? З ким йти? Це важливі питання. І на них є відповіді. Я можу знайти для себе відповіді на них. Я зайнялася тим, що я можу.

Громадський ПростірЧи робите плани на майбутнє? На 5-10 років?

Зараз потрібно розвиватися, зробити стабільний бізнес

Евеліна: Зараз потрібно, дай Боже сили та здоров’я, розвиватися, зробити стабільний бізнес, а далі вже думати про плани на 10 років. Перше – це заробіток, а друге – це стабільне житло, своє. Коли ці два питання вирішаться, то тоді можна ще щось вносити у плани.

Громадський Простір:  Коли зміниться ситуація у вас вдома, чи плануєте повертатися?

Евеліна: Я не знаю. Я не знаю, як вона зміниться та коли вона зміниться. Від цього все залежить, насправді. Ви розумієте, два роки – це дуже великий термін, вже все інше. “Інше” – в цьому багато смислу. Якісь люди виїхали, хтось помер, у когось щось змінилося в світогляді, ідеології, і це когось об’єднує, а когось розділяє. І всі ці речі уже мають значення.

Громадський Простір:  В планах налагоджувати своє життя саме тут, в Харкові?

Евеліна: Так.


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Мислімо критично! На Українському радіо стартує медіаосвітний проєкт "Все Потребує Доказів"

На шляху до сталого розвитку. Як ПРООН заохочує українців до змін

Що варто знати про новий проєкт Стратегії розвитку громадянського суспільства?

Мистецтво дії білоруського художника Олексія Кузьміча

Андрій Грудкін: єдина альтернатива для громад на лінії зіткнення — це розвиток

ЦВК: просвіта. Певність та знання для усвідомленого вибору