Нові ініціативи з інтеграції переміщених осіб на Вінниччині – з перших вуст

Громадський Простір

Громадський Простір продовжує розповідати про активності на Вінниччині. Цього разу знайомимо Вас із проектами, які сприяють інтеграції внутрішньо переміщених осіб у місцеві громади – з комплексним підходом. Один з них має назву «Внутрішньо переміщені особи в трьох містах України: плани, перспективи, можливості для примирення». Проект реалізується у Вінниці, Києві і Сєвєродонецьку Українським Жіночим Фондом разом з місцевими партнерами за підтримки Глобального Жіночого Фонду та Інституту Миру США. Партнером у Вінниці є громадська організація «ВІСЬ». Другий – “ВПО та приймаючі громади: розбудова толерантності через діалог“, що реалізується у Харківській, Херсонській, Дніпропетровській та Вінницькій областях. Його цільовою аудиторією є жінки ВПО, представники приймаючих громад та місцева влада приймаючих громад (за підтрики Фонду ім. Ч.С.Мотта). Про особливості реалізації обох проектів розповідають місцеві активістки:

Світлана Дубина, голова правління Інформаційно-просвітницького центру «ВІСЬ»: 

Світлана: Мені приємно, що я можу говорити про два проекти, які об’єднані однією організацією, котра їх зініціювала в Україні – Українським Жіночим Фондом. Нині наша організація долучена безпосередньо до реалізації одного з них – проекту «ВПО та приймаючі громади», котрий спрямований на консолідацію жінок, які вимушено переселились до Вінниці та Вінницької області. Щиро кажучи, всі знають, що я дуже не люблю абревіатуру ВПО, але вийшло так, що ми змушені були так його назвати. Цей проект реалізується за підтримки Українського Жіночого Фонду, фінансує його Фонд Чарльза Стюарта Мотта. Він передбачає ніби й якісь незвичні активності, але тим не менше, для чотирьох груп жінок – це загалом 100 жінок, ми провели по чотири великі тренінгові сесії, а потім поглиблені тренінги. Там ще передбачається і дитячий табір, і навчальні візити – тобто дуже-дуже багато локацій, і в той же час, цей проект буде підтримувати невеличкі ініціативи, які, можливо, народяться у цих жінок – ми на це сподіваємось.

Цей проект дуже логічно поєднався ще з одним, який наша організація вже ніби й не реалізує, але насправді відбулась дуже цікава річ – поєднання. Існує проект, який так само був ініційований Українським Жіночим Фондом, що називається «ВПО в трьох містах України» і реалізується безпосередньо у Вінниці, Києві та Сєверодонецьку, підтримується Інститутом Миру США та Глобальним Жіночим Фондом. Після тривалої тренінгової школи жінки так само отримували підтримку у вигляді грантів розміром 26 тисяч гривень – сума ніби й невелика, але в цей час ми у Вінниці маємо вже кілька таких проектів – їх ініціювали жінки, їх реалізують жінки для громад. Про ці проекти детальніше поговорять ті люди, які їх реалізують.

Я маю закликати: «Люди, консолідуйтеся, об’єднуйтеся, мережуйтеся! Інколи таке буває, що громадські організації хочуть робити все й одразу, навіть те, чого не можуть – не потрібно. Є у вашому місті організація, яка дуже сильна, наприклад, у проведенні квестів – супер, є ініціативна група, яка найфаховіша в медіаграмотності – нехай вона цим займається. Не тягніть все на себе – це нерозумно і не потрібно». Про це ми ще поговоримо.

Що ми, власне, вже зробили в нашому проекті з підтримки жінок: окрім тренінгів, пройшов великий цикл консультацій, були визначені потреби жінок ВПО. Обидва проекти починались із вивчення потреб. Я про це дуже багато говорила, писала і ще раз скажу: для мене зараз очевидно, що будь-який проект має починатись із вивчення потреб цільової аудиторії - тільки після того, як вони вивчені, проект має заходити в регіон чи якийсь колектив. Коли були вивчені потреби, і, власне, самі жінки озвучили, що їм потрібно, відгуком на це стали активності та заходи проекту.

Громадський Простір: А які саме потреби були визначені?

Світлана: Перш за все, це психологічні консультації. Ми провели дві дуже серйозні кількаденні психологічні групи. До нас приїздила наша партнерка по проекту – психолог зі Львова Марта Чумало. Вона дуже плідно попрацювала з жінками як в групах, так й індивідуально. Більше того, цього разу на консультації жінки вже приводили своїх дітей. Якщо вони визначили, що є проблеми в родині і це пов’язано з тим, що немає нормальної комунікації з дітьми, то приходили на консультації також і діти. За потребою ми зараз плануємо проводити родинні консультації. У нас також є консультації юриста, – але інколи перенаправляємо до центрів безоплатної правової допомоги, – фахові консультації лікаря, зокрема зараз лікарки-гінеколога.

Найголовніше, напевне, що ті жінки, які брали участь у проекті, здружились між собою і спілкуються. Відбулось те, що мало відбутись – вони познайомились. Тому що, якщо люди один одного не знають, не ходять в гості або хоча б разом кави чи чаю не п’ють – це не є нормою.

Громадський Простір: Наскільки самі жінки відгукуються на такі проекти та пропозиції?

Світлана: Якщо ми набрали чотири групи зі ста жінок – це вже добре. Зараз ми маємо такі приємні, з моєї точки зору, нарікання, що хтось жалкує, що пропустив можливість там побувати. Ми провели такі тренінги для жінок у Вінниці та у Жмеринці, Жмеринському районі. В районі, звичайно, важче. Я бачу, що в містах внутрішньо переміщеним жінкам трохи легше, тому що тут більше активностей, більше проектів, а в районах жінки працюють на землі, мусять забезпечити власне життя, працювати на городі. Будемо казати прямо, що тим з них, хто не знався до цього на сільському господарстві, важко. Але тим не менше, ми працюємо з різними категоріями, мої колеги про це розкажуть. Дуже цікаво ще, що є велика затребуваність в краєзнавчих консультаціях, – як ми їх називаємо, – насправді, це екскурсії, пізнання рідного краю. Ми дуже сподіваємось, що ці активності будуть підтримані.

Громадський Простір: Це знайомство з новою громадою, чи не так?

Світлана: Навіть не лише з громадою, а й з місцевістю також. Ми проводили заходи на одній локації, а поглиблені тренінги будемо проводити на базі нашої обласної бібліотеки – це теж дуже важливо, оскільки це партнерство, за що ми їм дуже вдячні. І також важливо, що жінки побачать, що є бібліотека, куди можна прийти, побачать людей, які там працюють, зазирнуть в їхні очі, почують їхні слова – це вагомо. Тому що, коли ми говоримо якісь речі теоретизовано, це не буде діяти: хтось повірить, хтось – ні. Люди мають розмовляти, пити разом чай чи каву і спілкуватись, за бажанням пекти пиріжки, хто хоче – вишивати, обмінюватись книжками. Розумієте, має бути спільна дія. Якщо є спільна дія – буде порозуміння – це моє глибоке переконання. Ці проекти дають нам можливість це втілити, і я дякую Українському Жіночому Фонду, і тим фондам, які фінансово нас підтримують. Ми працюємо і будемо працювати надалі. Я лише закликаю до інновацій. Якщо хтось хоче ділитись, бути партнером – ми відкриті до цього.

 Олена Данілова, виконавча директорка БФ “Подільська громада”:

Громадський Простір: Олено, розкажіть, будь ласка, чому присвячений Ваш новий проект?

Олена: Зараз ми починаємо створювати молодіжний банк. У нас дуже багато досвіду в організації молодіжних заходів. Однак, є ініціативна молодь, і ми з радістю передаємо їй керівництво над проектом, який називається «Практикуй своє місто». Проект полягає в тому, щоб вінничани спільно з новими членами громади могли організувати, провести, спродукувати якусь нову екскурсію містом, – і не одну. Але не звичайну історичну, – такі в нас вже є, – а зробити щось цікаве, нестандартне. Одну з екскурсій ми зараз перекладаємо англійською мовою, щоб можна було її проводити для студентів іноземців, які до нас приїздять. Також ми хочемо зробити екскурсію з цікавими фактами, цифрами – найвищий будинок, найнижчий будинок і т.д. Нам хочеться чогось дуже цікавого, можливо, у вигляді квесту.

Однак, екскурсії – це вже кінцевий результат, який буде підготовлено спільно, а перед цим у нас відбувалось декілька етапів відбору тих, хто буде розробляти ці екскурсії. Спочатку у нас проходив квест нашим містом, і ми обирали такі місця, точки із завданнями, про які самі вінничани не дуже добре знають. Ми міксували групи – містяни та нові члени громади знайомились, бо бігали разом. Після того ми проводили навчання з практичного менеджменту, вчили, як розробляти екскурсії, готували їх до того, щоб вони були командою. Процес триває, учасники розробляють незвичні екскурсії, які потім будуть організовувати для інших. Була така цікава пропозиція: давайте ми знайдемо, що є спільного в Донецька та Вінниці і зробимо екскурсію «Донбас на Поділлі». На мою думку, дуже важливо міксувати учасників та учасниць, щоб вони робили це разом.

Громадський Простір: Чи вдається знаходити щось спільне?

Олена: Зараз триває процес розробки, тому що вони хочуть довести до кінця екскурсію англійською. Ми думали, що одразу візьмемось за три-чотири екскурсії, а потім вирішили, що спочатку проведемо одну – подивимось, можливо, ми обираємо не ті місця. Ми хочемо вибрати не стандартний вінницький маршрут, а незвичні або нові місця, щось таке, чим можна було б зацікавити молодь і познайомити з містом. Бо у нас є, наприклад, «Альтман-сквер» в центрі міста, про який мало хто знає, і є багато місць, про які самі вінничани не знають. Я думаю, що дуже добре, коли внутрішньо переміщені особи разом з нашими учасниками та учасницями розробляють такі проекти і потім будуть спільно їх реалізовувати.

Громадський Простір: Хто підтримує цей проект?

Олена: Український Жіночий Фонд.

Громадський Простір: Як я зрозуміла, Ви вже проводили пробні екскурсії з внутрішньо переміщеними особами, чи так?

Олена: Це відбувалось у вигляді квесту. А зараз ми намагаємось підготувати більш інформативні екскурсії.

під час квесту

фото з тренінгів, присвячених проектному менеджменту та громадському активізму

фото з тренінгів, присвячених проектному менеджменту та громадському активізму

Громадський Простір: Як вони самі реагують на це?

Олена: Насправді, – за моїм внутрішнім відчуттям, і ми це вже обговорювали, – ми зробили акцент на Донецький університет, а він наразі трохи перенасичений заходами. Я думаю, це пов’язано з тим, що він є відкритим. У наші вінницькі вузи, на жаль, важче потрапити, складніше залучити студентів. А ДонНУ завжди готові та відкриті, але завантажені, тому не так легко було знайти учасників та учасниць. Навіть коли в нас проходило навчання, то паралельно відбувалось ще три заходи.

Громадський Простір: Чи подобається новим членам громади пізнавати місто?

Олена: Так, подобається. Я зараз все не пригадаю, але бувало, що вони нам розповідали щось таке, про що навіть ми не знали. На що ми дивувались: «А це точно в нас?» – а вони розповідали такі цікаві факти, глибше дослідивши наше місто.

Громадський Простір: Це погляд новим оком, чи не так?

Альона: Так, ми тут виросли, вже до всього звикли, а вони приїхали з іншим поглядом, помічають якісь інші родзинки, додають нові фарби. Це робить і сам проект більш наповненим.

Громадський Простір: Наскільки важливо шукати спільне між різними громадами, людьми?

Олена: Звичайно, це важливо. Ми всі зараз одна громада, ми зараз живемо тут. Вінниця – амбіційне місто, яке хоче розвиватись. Дуже цінно, коли всі разом розвивають місто, коли ми всі шукаємо, хто що може зробити, разом об’єднуємось і працюємо – тоді буде результат, і він буде комусь потрібен. А якщо не буде такого об’єднання, то кожен буде робити щось точково, і не буде чогось ціннісного.

Громадський Простір: Чого Ви чекаєте в результаті, про що мрієте?

Олена: Насамперед, це цікаві екскурсії. По-друге, що вони будуть користуватись попитом. Ще ми хочемо, щоб студенти з Донецька, які залучені до цього, теж ініціювали щось від себе – ми готові підтримувати і допомагати, оскільки ми зрозуміли, що немає сенсу йти із заходами в Донецький університет, бо там вже й так багато чого відбувається, вони й самі багато чого можуть. Але хочеться зробити так, щоб вони були не лише в ДонНУ, а й у місті також.

До нас звернулась викладачка з Донецького університету та ініціювала проведення освітнього форуму, який ми як фонд, підтримали. Цей форум був практичний і корисний, він усім сподобався. Я думаю, що чим більше людей ми будемо залучати на якісь маленькі заходи, чим більше точок дотику будуть знаходити як переселенці, так і корінні, місцеві жителі, тим більше буде розвиватись і саме місто. До нас приїхав надзвичайно потужний ресурс – ми це розуміємо. І навіть іноді люди з Донецька, Харкова пішли трішечки вперед. Коли я їхала в потязі між Городенкою, Харковом і Донецьком, – у нас зібрались люди, ми спілкувались, – я розуміла, що ми, Вінниця, десь посередині. У Городенці Івано-Франківської області настільки все душевно, а Харків пішов вперед по технологіям. І вони один одного в якихось деталях не зовсім розуміють, але цінують і усвідомлюють, наскільки це сильно, що є ця душевність і водночас світ рухається вперед. Ми маємо об’єднувати всі зусилля, шукати спільні точки, працювати над розвитком міста, країни і показувати приклад, робити все якісно і з нормальними цінностями.

Громадський Простір: Наскільки такі жваві заходи, про які Ви розказали – квести, екскурсії, які очевидно змушують людей комунікувати між собою, дозволяють ламати стереотипи, якісь усталеності і у тих громадах, які приймають, і у тих, хто приїжджає?

Олена: Не знаю – можливо, ми ще не зіткнулись з такими стереотипами. Насправді, коли в нас зібралась група, ми переживали більше щодо вікової різниці, бо в Донецькому університеті це були молоді працівники, а у нас – школярі. Але в процесі, коли проходила гра з  тайм-менеджменту та й інші заходи, всі працювали разом. На початку відчувалось, що це різні групи, але потім це все стерлось, всі разом працювали, і в кінці тренінгу, навчання були дуже гарні відгуки. Тому ми думаємо, що все це точно було не даремно.

Олена Тараненко, завідувачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса та Марія Дробот, магістрантка першого курсу кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса:

Олена: Маша розповість про проект, бо саме вона є в ньому головною. Учасники могли запропонувати будь-які свої ініціативи. Мені, звісно, дуже приємно, що на той час вже випускники бакалаврату, Маша та її партнерка Катерина Глущенко, обрали саме медіа тему. Тобто вони за власної ініціативи, яка не обов’язково повинна була бути пов’язаною з їх навчанням, їхнім фахом, все ж таки, обрали важливу на сьогодні тему медіаграмотності, протидії маніпуляціям і власне медіабезпеки –  як захистити населення  від того, що роблять медіа. Хоча медіа – це їхня професія. Я дуже тішусь, що мені вдалось просунути ідею, що це дуже важливо. А щодо тієї аудиторії, яку вони обрали, – це взагалі мене дуже здивувало, бо вони вирішили це робити з класними керівниками, вчителями, які потім будуть це впроваджувати в навчальний процес і працювати з дітьми. Всі дорослі громадські активісти знають, що це дуже складні аудиторії – дитяча аудиторія та вчителі, а ці студентки вирішили звернутись саме до них. Мені дуже подобається, яким виходить проект. Мене вони запросили просто як тренерку однієї із сесій. Про це більш детально розповість Маша.

Марія: Наш проект має назву «Центр просвітницьких програм з медіаграмотності та протидії маніпулюванню з боку медіа». Ми обрали саме цю тему, тому що розуміємо, що маніпуляції і той рівень напруження, який створюють засоби масової інформації, негативно впливають на клімат в громадах, зумовлюють підвищений емоційний стан людей, звідки виникають конфлікти. Саме тому ми обрали цю тему. Якщо люди будуть захищені від пропаганди, маніпуляцій, то вони вже не будуть вірити тим навішуваним ярликам, які продукують ЗМІ, не будуть вже так масово вірити в ті стереотипи, що заважають жити. Ми звернулись у Вінницьку міську раду, в Департамент освіти, і саме завдяки їм ми можемо працювати в загальноосвітніх школах – це 7-й ліцей, 23-я гімназія і школа № 3 імені М.Коцюбинського.

Олена: Вони дуже охоче відгукнулись, їм це цікаво. Ми навіть не очікували цього.

Марія: У нас заплановано три серії таких зустрічей: перша серія відбулась завдяки Олені Валеріївні – ми говорили про медіаграмотність, медіабезпеку, фотофейки. Друга серія присвячена соціальним мережам, їх потенціалу та загрозам, які чатують в соцмережах не тільки на дітей, але й на дорослих. Тому що зараз соціальні мережі стають соціальними медіа і через таку трансформацію ще можуть підвищувати рівень напруженості в суспільстві. Третя зустріч у нас буде загальна для усіх шкіл.

Олена: Ми запрошуємо їх в університет, бо вже багато хто з учителів після тренінгів, – після першої сесії – трішки боязко, а після другої, яку проводили дівчата та наш студент Олексій Чмир, голосно, – казали: «Що ж ви з нами зробили?! Ви тепер нас навчили, що нікому й нічому не можна вірити, а що ж робити далі?» Тому ми зробимо третю сесію, яка буде присвячена критичному мисленню, будемо підбивати підсумки і нагороджувати школярів.

Марія: Проектом заплановані тренінги, зустрічі з вчителями, класними керівниками – з розрахунком на те, що кожен з них проведе бесіди зі своїми учнями. Таким чином, ми забезпечили сталість проекту. Саме для школярів, які прослухають ці теми вже від своїх викладачів, ми запровадили конкурс. У темі медіаграмотності ми будемо його втілювати в Google-формах – це будуть блокові питання з варіантами відповідей і подальшим нагородженням найкращих.

Олена: Це така інтерактивна гра, вона ж, водночас, і конкурс. Вони самі її розробили, вона цілком авторська – це дуже цікаво.

Марія: Таким чином ми зможемо побачити рівень підготовленості учнів. Можливо, в якійсь школі, в якомусь класі треба буде організувати додаткові зустрічі, якщо за цими відповідями буде видно, що треба поліпшити ситуацію і додатково щось пояснити.

Олена: Також ми запланували екскурсії на телебачення. І вчителі, і школярі дуже радо відреагували на це. Я дуже вдячна вінничанам і вінничанкам, які кажуть про те, що ми трішки оживили це місто і наша присутність стала певним ресурсом. Дивіться: для того, щоб вінницькі школярі з вчителями сходили на місцеве телебачення, виявляється, потрібні були ми – треба було, щоб ми їх сконтактували. Це також дуже приємно. Я хочу додати, що цей загальний проект, який називається «ВПО і громади» та «ВПО у трьох містах», умовно кажучи, стосується інтеграції – здавалось би, до чого тут медіаграмотність і медіабезпека? Але одним із найбільш шкідливих ярликів, таким тавром, власне, і є «ВПО» або «біженці», «переселенці». Виявляється, що ці діти навчають і самі навчаються саме для того, щоб ці ярлики не використовувати. А по-друге, у спільному такому навчанні ми вже так здружуємось, що інколи не знаємо, – під час тренінгів точно ніхто про це не думає, – хто є доннечанкою, а хто вінничанкою – це дуже правильно.

______________

Про проекти у Вінниці розмовляли Алла Прунь та Любов Єремічева
Робота над текстом Ірини Гузій