Мир і безпека: Жінки несуть свій голос і досвід

У 2016 році Україна прийняла та почала виконувати важливий документ — Національний план дій для реалізації резолюції Ради Безпеки ООН 1325, по суті, ставши першою країною світу, яка під час гарячої ...

89790527_206991080710162_8405324240349298688_n

Громадський Простір

У 2016 році Україна прийняла та почала виконувати важливий документ — Національний план дій для реалізації резолюції Ради Безпеки ООН 1325, по суті, ставши першою країною світу, яка під час гарячої фази військового конфлікту почала впроваджувати такий план. 

Що таке Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека”? Що вона дає країнам, які її підтримали і до чого зобов’язує? Яка тут роль громадських організацій? Що з Національним планом дій щодо 1325 —  і як впливає війна? 

Про це в інтерв’ю Громадському Простору розповіла Олена Суслова, керівниця Інформаційно-консультативного жіночого центру, правозахисниця, дослідниця з гендерних питань, трансформації конфліктів, миротворення.

 

Жінки — це не тільки потерпілі, не тільки жертви. І наша війна показала це дуже яскраво 

 

— Чи можете простою мовою пояснити, що таке резолюція 1325 — для тих, хто вперше чує про неї?

— 1325 — це резолюція, яка на мій погляд, зробила дуже важливий крок — вона сказала, що під час війни люди страждають, по-різному, роблять свій внесок у війну,  по-різному, і важливо це враховувати. 

І початок був з жінок. Жінки протягом тривалого часу розглядалися під час війн і конфліктів виключно як жертви, як потерпілі. Мирне населення — і там жінки. Так, цей факт дуже важливий. Маємо звернути увагу на ці речі, які є зброєю у війні сьогодні — сексуальне насильство в умовах конфлікту, тортури та інші речі, які цьому сприяють. Водночас жінки — це не тільки потерпілі, не тільки жертви. І наша війна показала це дуже яскраво. Але у жінок було дуже багато бар’єрів, і сьогодні ще є бар’єри, які не дають реалізувати себе у секторі безпеки та оборони. І на це теж звертає увагу резолюція. Так, зроблено у секторі інституційних кроків чимало — вони ще недостатні, але вони були зроблені. І відкриття посад для жінок, і радники/радниці з питань, які б звертали увагу і на ситуацію жінок, і на ситуацію чоловіків. 

Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», прийнята у 2000 році, є важливим документом посилення залучення жінок до процесів досягнення миру та пост конфліктної розбудови. Важливо було перевести у сферу політики та практичних дій розуміння того, що жінки непропорційно страждають від військових конфліктів та їхніх наслідків — і водночас непропорційно недопредставлені в процесах прийняття рішень і проведення мирних перемовин. Довідка

Резолюція 1325 говорить також про те, що перед війною був мир і колись буде мир, і його підтримувати теж дуже важливо. Тут також важлива участь жінок. У переговорних процесах дуже низька участь жінок, в різних групах, наприклад, щодо перехідного правосуддя. Маємо про це говорити.

 

6 років минуло, а є певні речі, які так і не вирішилися: для внутрішньо переміщених осіб, або не вирішуються для ветеранів та ветеранок. 

 

Жінки несуть свій досвід. Жінки говорять частіше про проблеми, які називаються гуманітарними — їхній вплив на життя є дуже пекучим для суспільства. 

 

89847838_509020939788325_4779921450779803648_n

 Фото — shutterstock

6 років минуло, а є певні речі, які так і не вирішилися: для внутрішньо переміщених осіб, або не вирішуються для ветеранів та ветеранок. Це той голос, який маємо право поставити, щоб потім теж відповідати за наслідки.

Резолюція 1325 є дуже важливою. Не даремно, вона серед всіх резолюцій Ради Безпеки ООН є такою, що найчастіше згадується та реалізується. 

 

Багато зроблено, але водночас ми ще дуже далекі від того оптимістичного і оптимального прогресу та бачення у цій сфері

 

— В Україні не так багато людей розуміють, що означає Резолюція 1325. Те саме стосується і українського Національного плану дій з виконання цієї резолюції. 

— Якщо говорити про розуміння Резолюції 1325, то воно досить слабке. На це скаржаться самі державні службовці — фактаж знають, а от що робити на місці — з цим великі складнощі.

Безумовно, є певне просування вперед, певне усвідомлення того, що цим треба займатися. Водночас, якщо ви мене запитаєте, як це допомогло конкретно людям, які постраждали від конфлікту, то відповісти на це буде значно складніше. По-перше, коли ми складали Національний план дій, то не були готові поставити такі індикатори, які б дали нам відповідь на це питання. По друге, ми до багато чого не були готові, як і до самого конфлікту. Багато зроблено, але водночас ми ще дуже далекі від того оптимістичного і оптимального прогресу та бачення у цій сфері.

 

Україна — перша країна, яка під час своєї не замороженої, не холодної, не хронічної фази конфлікту створила та виконує Національний план дій

 

— Чи можна вважати, що прийнятий Україною Національний план дій є певною мірою “тестовим”? А наступний буде більш продуманий із урахуванням того, що вдалося, а що ні?

— Життя не має тестового періоду. Навіть якщо ми щось тестуємо, то це все рівно частина нашого життя. Ні, я б не назвала це “тестом”. Я назвала б це швидше намаганням зробити по максимуму навіть тоді, коли ми не дуже розуміємо, як це робити. Україна — перша країна, яка під час своєї не замороженої, не холодної, не хронічної фази конфлікту створила та виконує Національний план дій. Тому, безумовно, його написання та реалізація відрізняються від інших, незважаючи на те, що ми дивилися, як же в інших країнах такі плани робилися. 

 

89856612_272153203773744_7974609827391340544_n (1)

 Фото — Громадський Простір

Сьогодні бачу, наскільки гаряча фаза конфлікту впливає на реалізацію цього Плану дій. Один із прикладів: цей план ми робили на 5 років, але через три роки він був оновлений. Сталися певні зміни, на які ми мали реагувати. Відразу скажу, що План дій не був гіршим за багато інших. Не найслабший, і він не виконувався гірше, ніж в інших країнах. Приблизно такий же процес іде всюди. Навіть той аспект, що ми почали піднімати питання, на які деякі країни тільки після 20 років конфлікту почали зважати, вже допомагає і додає оптимізму. Я далека від того, що ми всіх на 100% задовольнимо. Так ніколи не буває, але принаймні зробимо свій внесок в нашу загальну роботу.

 

Громадські організації перший раз підняли питання про 1325 у червні 2014 року

 

— Чому Україна прийняла Національний план дій лише у 2016 році, а не раніше? Війна йшла вже три роки. 

— На це питання не я маю давати відповідь.

— Але, можливо, ви знаєте відповідь?

— Громадські організації перший раз підняли питання про 1325 у червні 2014 року під час робочої групи у Міністерстві соціальної політики для організації вивезення дітей та дорослих із тимчасово окупованих територій. Тоді дехто дуже скептично сприйняв ідею щодо 1325.

Вже восени 2014 року, за підтримки Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу, ми провели першу зустріч в Одесі, на яку запросили наших колежанок із Грузії та Боснії. Вони розповіли про свій досвід. Почали обговорювати план дій — і наприкінці листопада передали в Міністерство соціальної політики перший проєкт. А потім потрібен був ще цілий 2015 рік, щоб Міністерство все підготувало. Національний план був прийнятий у 2016 році. Однак, я думаю, що це прекрасно, що він був прийнятий у 2016 році, адже раніше було велике нерозуміння — для чого він потрібен та як його робити. 

 

40033410_10156602814764294_6475128494002012160_o

 Фото — Громадський Простір

— Вважали, це нічого не дасть?  

— Ми жили і тестували своє життя на мир, а прийшла війна. Нерозуміння є не лише у цій сфері. Наприклад, перехідне правосуддя (перехідне правосуддя — це сукупність судових і несудових процесів у суспільстві, котрі вирішують масштабні порушення прав людини, що сталися протягом військового конфлікту — Ред. ). Я  брала участь у неформальній комісії Володимира Василенка — професора міжнародного права, судді у Міжнародному кримінальному суді. Коли на Майдані почалися більш жорсткі речі, ще до Небесної сотні, ми почали збирати дані про порушення прав людини. Тоді ми та волонтери ходили зі спеціально розробленими анкетами та поіменно збирали дані. Коли завершили роботу, вже йшла війна. Нас запитували — “а що далі?”  Були ті, які казали — “ми маємо вже сьогодні думати над перехідним правосуддям”. Однак тоді навіть дуже світлі “розуми” скептично на це дивилися, і нічого не було зроблено. Лише  минулого року почали піднімати це питання. Ми знали та жили — як треба у мирний час жити, але ми зовсім не знали законів війни, навіть ті, хто вчили їх у відповідних навчальних закладах. Так і з 1325. Було таке ж нерозуміння. Наша наполегливість допомогла швидше, краще зрозуміти інші проблеми, пов’язані з конфліктом.   

 

Не чекайте поки вам із Києва прийде готовий план, а думайте, формулюйте, які сьогодні є проблеми

 

— Чи є бачення того, яким буде наступний Національний план дій щодо 1325?  

— Міністерство соціальної політики відповідальне за розробку нового Національного плану дій, вже була зустріч з громадськими організаціями. Нам потрібно підбити підсумки того, що було зроблено, і вже потім робити новий план. Дуже важливою є архітектура цього плану — які розділи в ньому будуть, а потім їхнє наповнення. Це, на мій погляд, первинна річ, яка потягне за собою те, наскільки він буде правдивий, реальний.

Розмовляючи з громадськими організаціями, з державними службами, кажу: не чекайте поки вам із Києва прийде готовий план, а думайте, формулюйте, які сьогодні є проблеми. Маємо сформулювати проблеми, а потім визначати — що з цими проблемами робити.

— Ми нещодавно спілкувались з командою Українського Жіночого Фонду, який у 5 областях країни допоміг створити регіональні коаліції 1325 — з представників громадських організацій та влади. Серед локальних потреб — створення інфоцентрів, йде розвиток далі… Чи все спрацювало? 

— Для того, щоб сказати, що і чому десь спрацювало, а десь не спрацювало — бажано оцінити причини, якщо невдачі були. Не можу сказати, що десь був неуспіх, з того що я знаю щодо цих 5 областей. Можливо, по-різному формулювалися ці речі, однак треба врахувати, з якої ситуації кожна з областей це робила, в яких умовах вони були.    

Однак, проблема в тому, як ми досвід цих 5 областей потім поширимо на всю Україну. Бо є ще й інші проєкти… Де сублімований наш підхід? Де наші спільні прорахунки та спільні лайфхаки, які б могли допомогти? Мене ось що непокоїть. Як воно буде поширено? Чи спробує Міністерство соціальної політики зібрати ці досвіди — не просто, коли всі розповідають, яку прекрасну роботу вони зробили, а попрацювати над аналізом: що нам допомогло, що не дуже, що ми планували, але не вийшло. Насправді, в цьому є величезна потреба. 

Коли ми на початку робили мепінг для проекту УЖФ, по всіх областях — у нас була величезна матриця: там були звіти областей, вибрані з національного звіту. І в цих звітах вписано: “було розповсюджено 25 344 листівки”, “було поширено 12 тисяч буклетів”. Але що з цього? Хотілось би, щоб не ставалось таких ситуацій, коли від незнання просто поширюються листівки. 

— А навчання дають результат? Тренінги? 

— Про навчання… Тут варто використовувати підхід, який можна порівняти з органічним землеробством. Наприклад, у фруктових дерев є гілочки, на яких зав’язуються плоди, а є те, що називають “вовчками”. Такі гілки можуть виглядати красивими, але не дають плодів. От навчання, якщо воно вчасно “не обрізане” схоже на ці “вовчки”. Тому просто навчання — нічого не дає.  

— Що ж тоді робити з тренінгами? 

— Потрібна політика, яка буде мотивувати проходити це навчання. Якщо я як держслужбовець не зацікавлена, то скільки мене не вчи…. Але якщо у мене є мотивація, якщо я маю потім це застосувати, або ж це буде певним чином відбиватися на моїх результатах, моїй атестації — тоді ти зацікавлена, тоді від тренера будеш витягати потрібні тобі знання.    

— Чи можливо оцінити внесок громадянського суспільства та влади щодо виконання Нацплану у відсотках, наприклад, 50 на 50?  

— Я б не хотіла так оцінювати. Тому що у громадянського суспільства та влади абсолютно різні завдання. Громадянське суспільство є таким, у хорошому розумінні, збурювачем, мотиватором, тією структурою, яка дає можливість владі побачити те, що робити. Але громадянське суспільство ніколи не може поставити на сталі рейки… Ролі у них різні. От наскільки кожна зі структур справляється зі своєю роллю — це вже інша річ. Громадянське суспільство десь на 60-75%, а держава — трохи більше 50%. Є над чим працювати. 

 

У нас є велика проблема, коли дуже хороші програми, після завершення фінансування донором, просто припиняють своє існування. А влада не бере напрацьоване

 

— Чи впроваджено в Україні уже радників та радниць з гендерних питань? 

 

shutter0443210

  Фото — shutterstock

 

— Є план дій Україна-НАТО, згідно з яким з’явилася 13 мета — гендерна перспектива, яка зобов’язує зробити дуже конкретні кроки, і серед них — ввести посаду радників. Вони вже є у Міністерстві оборони, але потребують навчання та більш чіткої інституалізації. Сьогодні це просто безкоштовна робота. Часом люди дуже мотивовані та розвиваються, а часом цього бракує. У МВС пішли трішки іншим шляхом: створено підрозділи, які займаються гендерними питаннями. Це робота не проста, вона на певний період. Процес пішов і там, і там. Думаю, що зможемо потім навіть порівняти та взаємозбагатитися.  

Готуються матеріали. Я як експертка ООН Жінки вже третій рік — разом із групою викладачів та викладачок вищих навчальних закладів — готуємо методичні рекомендації щодо впровадження гендерного компоненту у вищих навчальних закладах сектору безпеки та оборони. Є інші ініціативи та проекти. Важливо, щоб вони не заглухли, коли проект закінчиться. А держава — ставила це на інституційні рейки. 

У нас є велика проблема, коли дуже хороші програми, після завершення фінансування донором, просто припиняють своє існування. А влада не бере напрацьоване. Думаю, тут є відповідальність всіх трьох сторін — і донорів, і громадських організацій, і влади. Має бути у будь-якому великому проекті обов’язково стратегія виходу — коли ми наперед думаємо, як воно потім буде працювати. Не просто формально, а як воно буде працювати. Ця робота має бути закладена в проєкт. Дуже прикро, коли хороші речі не йдуть далі.  

 

Спілкувалася Галина Жовтко


Тематика публікації:                

Останні публікації цього розділу:

Як і довкола чого мережується громадянське суспільство України

ЩедрийВівторокNOW - весь світ разом на протидію пандемії

Партисипація у карантин: як громадяни і влада співпрацюють онлайн 

Просвіта щодо коронавірусу та інші активності херсонської ініціативи «А що зробив ти?»

Китай: як починалася пандемія — і що змінилося зараз

Об’єднатися, щоб перемогти. Карантин у Великій Британії