Китай: як починалася пандемія — і що змінилося зараз

Громадський Простір уже розповів про те, як долають пандемію коронавірусу у Великій Британії, Німеччині та Словаччині, розповідаємо про настрої, стани та корисності під час запобіжних заходів ...

Слайдер ГП, NEWWW(47)

Громадський Простір

Громадський Простір уже розповів про те, як долають пандемію коронавірусу у Великій Британії, Німеччині та Словаччині, розповідаємо про настрої, стани та корисності під час запобіжних заходів поширення коронавірусу у різних країнах.  А нині дізнаємось про Китай.  Письменниця Маргарита Сурженко, яка ще у час перших проявів пандемії COVID-19 працювала в Китаї,  спеціально для нашої  рубрики “Світ реагує” розповіла про те, як все починалося там, які заходи для запобігання вірусу було вжито в країні, а також поділилася своїми особистими лайфхаками для підтримки гарного тонусу і тим, як загальна ситуація змінила її реальність. 

people_int(3)

Як все починалося у Китаї

Я з Китаю поїхала другого лютого. Карантин на очах ставав все більш суворішим. Просто за тиждень почало все закриватися. Спочатку у житловому комплексі закрили всі виходи, залишили тільки один. Там посадили охорону, яка мала якісь свої методичні правила, кого впускати чи не випускати. Якщо мешканець цього будинку був довго відсутній, то він мав писати, де він був, пояснювати. Але в магазин ще можна було спокійно вийти, зайти. Хоча в магазин, таксі вже не пускали без масок.

Ніхто нікуди особливо й не їздив, тому що просто продовжили новорічні канікули, які вже були два тижні. Всі й так не працювали: сказали продовжувати сидіти дома. Періодично великий магазин закривали.  Якогось дня я хотіла щось купити, але він не працював. Доставку їжі теж багато позакривали і, наприклад, я могла замовляти їжу тільки в одному місці. Це були дуже поганої якості гамбургери, картопля фрі, від яких у мене через три дні споживання почалася печія. Хоча у мене ніколи не було проблем з травленням. Але в Китаї взагалі низька якість їжі.

macau-photo-agency-GxYVbjMOvi8-unsplash

Тому у плані комфорту, нормального життя, звичайно, у останні дні мого перебування там — все ставало набагато гірше і гірше, але я вчасно полетіла. Я вирішила перечекати, адже ще ніхто не знав, що це буде тривати так довго — казали два тижні буде карантин і я поїхала в Таїланд, щоб дочекатись там. Бо в Таїланді було тепліше, там був нормальний інтернет, і взагалі якось комфортніше. І квитки були ще дешеві — адже в Україну тоді квитки вже подорожчали. Десь 500 доларів, і туди й назад десь 800 доларів, а в Таїланд можна було за 100 доларів злітати і там почекати, коли закінчиться карантин. А потім — вже мої друзі розповідали мені — у Китаї ставало все більш суворіше. Вже почали забороняти виходити в магазин і якось все ставало сумніше.

Багато людей не працювало дома. Людям, які працювали у моєму тренінговому центрі, не виплатили зарплатню, наприклад. Хоча за китайським законодавством, влада видала розпорядження, що робітникам, які не працювали, має бути все оплачувано. Але по факту, наскільки я знала, не виплатили зарплатню тим моїм колегам, які працювали — китайці. Мені виплатили, але частково. Дистанційно я не працювала, але деякі вчителі працювали дистанційно. Хоча у них була зарплата за дистанційне навчання набагато менша.

kian-zhang-VUjGmbtcCBk-unsplash

 

Які були суспільні настрої у Китаї, коли розпочиналась пандемія? 

Китайці взагалі дуже слухняні і якщо хтось щось скаже “зверху”, так би мовити — вони це виконують. Я не знаю китайську мову, тому не можу сказати, чи є у них якісь між собою жаління, як в українців. Чи вони сидять на кухні і жаліються на владу.

 я жодної людини не бачила, яка б не носила маску

Я сумніваюсь в цьому, насправді. Якщо їм сказали так робити, то вони так роблять. Якщо їм сказали сидіти вдома, вони одразу почали сидіти вдома. Якщо їм сказали носити маски, вони всі носили маски. Наприклад, я вважала, що це неефективно, на той момент, але я жодної людини не бачила, яка б не носила маску. Я теж носила, щоб не лякати китайців. А зараз я вважаю, що у нашій країні краще носити маску, тому що в нас всі не дуже відповідальні.

певно треба, щоб планета зупинилась і кожен подумав над власним життям

Як змінилась моя реальність? Філософсько. Дуже змінилась, звичайно, тому що я налаштовувалась поїхати надовго, я не планувала мандрувати. Я планувала активно працювати і заробляти гроші, а довелось навпаки їх витрачати. Тому що довелось непередбачувано летіти в Таїланд і там чекати коли все закінчиться, за власний рахунок, звісно. І там потрібно було платити, хоча там відносно дешеві хостели, але знову ж таки — за них треба платити, також за їжу. Я підсіла на хвилю буддизму у Таїланді і почала медитації. У такий спосіб моя реальність змінилась, я почала абстрагуватись від проблем і розуміти, що у Всесвіту — свій план і нам треба якось це прийняти. Певно треба, щоб планета зупинилась і кожен подумав над власним життям. 

Словом, у мене було багато часу подумати, я знову ж таки прочитала книжку про медитацію там в Таїланді. Гуляла біля статуї Будди, біля океану, плавала і моя реальність змінилась в медитативну сторону, якщо можна так сказати. І цінності, до речі, змінилися. З Таїланду я полетіла 18 лютого, тому що зрозуміла, що не можу так довго без своєї родини, хоча квитки були дорогі. Але я збагнула, що хоч гроші — це важливо, але у мене перемогли ці цінності і я вирішила побути з родиною, поки не працюю. Тому можна  сказати, що реальність змінилась у сторону переоцінки своїх цінностей. У такі моменти тебе дійсно притягує до того, що в житті найважливіше: ти починаєш це краще усвідомлювати і цінувати.

Ну а щодо більш прозаїчного. Змінилась реальність в організації, де я працюю. Це був тренінговий центр англійської мови, новий. Мій бос сказав, що він інвестував багато грошей у нього, це ще до коронавірусу, і вони планували його запускати в лютому, активно працювати, дітей набирати і, звичайно що, все це перенеслось — він дуже переймався. Просто у нього зараз криза, як і в багатьох китайців, у багатьох босів — власників шкіл англійської мови, тому що деякі батьки позабирали дітей через цей карантин. Звісно, ніхто не хоче, щоб дитина ходила під час такої пандемії до школи, тому що це небезпечно. Але подивимось, що буде далі. 

Мені здається, за стільки часу — за два місяці з дітьми вдома, китайські батьки будуть віддавати дітей на різні гуртки. Адже два місяці — це таки складно, і можливо це знову стане популярним. Різні практики для дітей, щоб вони почали розвиватися у колективі. 

Лайфхаки: як збадьоритись у ситуації кризи

У кожного генетично закладений свій рівень оптимізму, як на мене. Є люди, які панікують і в хороших, нормальних ситуаціях. Як зараз ходить жарт: “Пам’ятаєте як ви жалілись на 2019-ий рік, а яким він був класним”. Може ще будемо згадувати ці часи. Насправді, коли у мене тільки все це починалось, бо я фактично з кінця січня на карантині, то я зрозуміла, що це — класна нагода почитати книжку, повчити мову. Я вчила китайську і англійську. Але, як у багатьох людей, у мене часто час просто розсіювався. Плануєш багато всього зробити за день, а насправді потім нічого не робиш. Але це нормально.

Все одно на карантині рано чи пізно настане такий час, коли набридне бити байдики і реально почнеш виконувати той план, який ти собі намітив. Мені дуже допомагав список того, що я хотіла зробити, тоді стає все більш організовано — викреслюєш те, що вже зроблене. Повчити 30 хвилин англійську мову, 30 хвилин китайську мову, потім все це викреслюєш як зроблено —  і почуваєш себе класно, бо ти щось зробив. І плюс ще допомагає спорт. Це круто дуже, тому що рівень оптимізму зростає. 

Screenshot_7

Статистика спалахів захворювання у Китаї станом на 23.04.2020

 

А як зараз?

У Китаї два місяці були мертві вулиці, зараз пишуть вчителі — мої знайомі, друзі, що все оживає потроху. Вже знову людей багато. В якомусь місті вже дозволили офіційно ходити без масок. Але школи, університети ще закриті, якщо хочеться полетіти у Китай, то людині обов’язково потрібно бути два тижні, за свій рахунок, у державному готелі. 

Наприклад, я зараз дуже хочу полетіти працювати назад, тому що там усе відкривається. Але я не можу це зробити, бо, по-перше, квитків немає. Я дивилась: десь можна летіти з двома пересадками, а це буде близько двох тисяч доларів. Тобто складнувато. І потім за власний рахунок потрібно два тижні пересидіти десь у Китаї. При цьому ходять чутки, що покращення не буде, що Китай може взагалі просто закрити кордон, тому що все це у Китаї вже подолали, а нові випадки бувають тільки, коли їх завозять із закордону і, можливо, країні зараз краще закрити авіасполучення з Європою із небезпечними країнами. Цілком ймовірно, що вони так і зроблять. 

Вчора розмовляла з другом з міста Zhengzhou, він з Угорщини, вже 4 роки в Китаї. Він уже почав ходити на побачення з Тіндера. Але школи й досі закриті. Всі вчителі дуже чекають їхнього відкриття, адже їм і гроші потрібні, у всіх візи, обмежені часи — та й просто набридло сидіти без роботи. Спочатку в Китаї мають відкрити школи для старшокласників, потім середня школа, потім молоді класи і дитячі садки.

 


Громадський Простір запустив серію публікацій про ситуацію з #COVID19 в інших країнах. У нашому фокусі будуть — практики, ініціативи та успішні кейси для реагування на кризу.

 


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

Як і довкола чого мережується громадянське суспільство України

ЩедрийВівторокNOW - весь світ разом на протидію пандемії

Партисипація у карантин: як громадяни і влада співпрацюють онлайн 

Просвіта щодо коронавірусу та інші активності херсонської ініціативи «А що зробив ти?»

Об’єднатися, щоб перемогти. Карантин у Великій Британії