Костянтин Могильник: історія робиться на передовій, не в Кремлі, не в Білому Домі, не на Банковій (відео)

Костянтин Могильник – письменник, радіоведучий та учасник команди українських мандрівників-екстремалів EQUITES. У нього – чимало іпостасей та ролей. Плануючи зустріч із ним, автор цих рядків мала на ...

Костянтин Могильник

Любов Єремічева

Костянтин Могильник – письменник, радіоведучий та учасник команди українських мандрівників-екстремалів EQUITES. У нього – чимало іпостасей та ролей. Плануючи зустріч із ним, автор цих рядків мала на увазі спілкування на тему того, як зміцнити дух у ситуації щоденних різнобічних новин, більшість яких несуть негативну інформацію. Проте виявилося, що Костя – один із тих мужніх журналістів, який у складі невеликої команди, знімає відео про учасників АТО. Він саме вчергове повернувся зі Сходу. Тому ми теж вирішили зняти відео про Костянтина, який розповів нам про враження із передової.

Мене звуть Костянтин Могильник, ще мене називають EQUITES, тому що я заснував колись разом з Голтісом і Сашком Комаровим команду мандрівників. Ще я пишу романи, сценарії, знімаю документальне кіно на східному фронті, яке називається “Братерство АТО”. Це вже наша четверта поїздка, ми вже два місяці їздимо по фронтах втрьох, – розповів Костя на початку зустрічі. – Від початку ця ідея прийшла в голову Сергію Лисенку, він дуже хороший режисер. Багато хто, мабуть, бачив його фільм, над яким він рік працював, “Амосов. Століття”. Він зателефонував мені якось і говорить: “Треба зняти фільм про наших воїнів”. І виникла ідея назви цього “Братерство АТО”. В цьому фільмі дуже мало ідеології, дуже мало політики, ми стараємося взагалі з людьми про це не говорити… Наша задача – поговорити про вчинки людей, про їх щоденне життя, і про їх нещоденне життя, про їх бойове життя. Тобто, ми стараємося розмовляти з людьми, які ідуть в бій, або щойно повернулися з бою, або туди часто ходили”.

Одне із відео “Братерства АТО”

Дуже цікаво те, що війна змінює людей, змінює часто докорінно. Як і усяке явище в житті, вона має дві сторони – сторону трагічну, адже гинуть люди, сторону жорстоку, сторону брудну, криваву, з іншого боку, ми бачимо, наскільки великий прошарок нашого суспільства зовсім по-новому зреалізувався. Це стосується і тих, хто знаходиться на війні, і тих, хто в тилу”.

Коли ти знаходишся на передовій, ти знаходишся в центрі історії. Історія робиться саме там – не в Кремлі, не в Білому Домі, не на Банковій… Це тільки здається, що там робиться. Це зовнішня частина. Насправді все робиться там, де людина йде в бій, де може загинути, де багато хто загинув і загине ще і де, власне, людина приймає рішення: піти зараз на кулемет, витягти товариша з бою чи вберегти собі життя…

Люди на передовій спокійні. Це як в центрі тайфуну, який крутиться навколо тебе, їх може бути вбито в наступну мить, але вони спокійні. Там абсолютно немає тилової паніки. Люди, які знаходяться там, абсолютно прості і прямі”.

…після шикування, коли каже проповідь полковий капелан, він каже такі слова: “Ми не обіцяємо вам нічого, крім хорошого похорону і пам’яті після смерті”. (про враження від “Правого сектору”)

Хто наші герої? 

Утворюється якийсь зовсім інший стан людини, в якому немає минулого, немає майбутнього, є теперішнє… Вони дійсно так живуть. Більшість із них не мають ні дівчат, ні жінок, тому що вони їх кинули, після того, як ті пішли в добровольчі батальйони. Це дуже розповсюджене явище”.

Зовсім інші люди армійці. В регулярну армію потрапляють рекрути, яких набрали через військкомат. Не секрет, що в армії хочуть служити не всі. Багато від армії косять… Якщо в добровольчих батальйонах і серед контрактників мотивація надвисока, то що стосується людей набраних – там все навпаки”.

Чи будемо народом, а не населенням?

Спочатку треба закінчити війну і треба, щоб пройшло покоління. Ось що для цього потрібно. Тому що пролито дуже багато крові – і з того, і з іншого боку. Коли людина потрапляє на війну, уява про те, що хороше, що погане, хто добрий, хто злий, відрізняється від того, що відбувається тут на «гражданці»…. Насильства вже скільки, взаємної крові, що такі речі не забуваються при житті одного покоління”.

Про проблеми «ветеранського синдрому»

«Людина, яка повоювала, їй дуже важко повернутися до мирного життя. Тут є психологічні проблеми з психологічними і психічними травмами, які вона отримала. Але інша річ – людина, яка п’є горілку, пити не буде. Тобто, мирне життя для них прісне».

«Ця проблема скоро постане у нас – це люди, які захочуть воювати й далі. Вони будуть підхоплюватися вночі з ліжка, вони привезуть додому гранати, привезуть рпг, автомати, пістолети і таке інше. Повірте мені, цього в Києві дуже багато і по всій Україні зараз. Для цих людей треба виробити якісь програми, де вони могли би реалізовуватись».

Кілька слів для людей, які переживають смуток чи страх.

«Взагалі, якщо людина опиняється в ситуації, коли навколо свистять кулі, вона досить швидко стає спокійною, вона перестає думати про майбутнє, вона живе миттю, яка відбувається зараз. Моє побажання – не думати про погане, думати про хороше і готуватися до війни».

 

Спілкувалась Любов Єремічева


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

"Якщо не працювати з культурою, то є сусідні держави, які б хотіли з нею попрацювати" — Яна Бойцова

Юлія Соловйова: мотивацією має бути бажання жити під синьо-жовтим стягом

Олександра Матвійчук: громадяни, які усвідомлюють свою роль — величезна рушійна сила

Юлія Євпак: еліта — завжди актив, вона та, хто рятує країну, коли зле

Волонтер Михайло Шелеп: менші збори в меншому колі людей — ефективніші

Ініціативи Степаня: залучаємо можливості, які дають поштовх діяти та змінювати життя молоді на краще