Катерина Кольцьо: ми повинні думати над тим, який світ хочемо будувати

Науковиця зі США, асоційована професорка Весліанського університету штату Коннектикут (Факультет Хореографії і Соматики; Факультет Екологічних Досліджень) Катерина Кольцьо, в Україні ділилась ...

image (1)

Громадський Простір

Науковиця зі США, асоційована професорка Весліанського університету штату Коннектикут (Факультет Хореографії і Соматики; Факультет Екологічних Досліджень) Катерина Кольцьо, в Україні ділилась досвідом із колегами, як реабілітувати бійців та вимушених переселенців за допомогою психосоматичної техніки. Вона прочитала публічні лекції «Психосоматичні техніки у роботі з травмою» для студентів, психологів, психотерапевтів, військових психологів, психіатрів та ветеранів АТО в українських університетах. Ця діяльність відбувається у рамках реалізації науково-дослідницького проекту «Дослідження роботи психологічних і соматичних технік із травмою в Західній та Східній Україні», що втілює ГО «Development Foundation» («Фонд розвитку»). Громадський Простір детальніше розпитав Катерину про її місію в Україні та чим згадані психологічні техніки можуть бути корисні в наших умовах.

Звичайно ж, Катерина розповіла і про себе: “Мій батько народився у Володимир-Волинському. Його батько, мій дідусь – з Вінниці. Вони приїхали до Америки після Другої світової війни. Моя мама – німка, народжена в Польщі. Вона в той же час, після Другої світової, переїхала до Америки і вони тут зустрілись. Я говорю ще німецькою, тому що ми вдома говоримо так. У нас є українська громада, тому я ходила до української школи і старалась навчитись мови, граматики, географії. В суботу я йшла до української школи і була членкинею Пласту, але недовго, бо перейшла на українські народні  танці. Потім я все дужче була зацікавлена в політичних справах – маю магістра політології. Але політика – це не те, що держава говорить, але це є те, що діється на землі. І я думаю, що більший вплив на світ має те, як ми поводимось, як чуємося – вільними чи ні, як себе відчуваємо цієї миті. І тому я змінила свій напрям від політичних справ на рух. 

Джон Дьюї, Вільям Джеймс міркували над цими темами – про те, що все що ми розуміємо про світ – ми знаємо через наше тіло, наш досвід. Феноменологія – то є більш в Європі, у нас це називається прагматизм. Це має великий вплив в наукових колах,  і тому ми маємо танці та інші соматичні практики в університетах”.

Громадський простір: Розкажіть, будь ласка, з якою місією Ви приїхали до України?

Катерина: Марта Пивоваренко разом з Development Foundation запросила мене, аби разом з нею розпочати новий проект. Я розуміюсь на соматиці. Тож ми вирішили робити дослідження про ці соматичні практики, довідатись, наскільки вони можуть бути ефективні в Україні під час війни. У більшості, ми плануємо працювати із солдатами, волонтерами, та психотерапевтами, які працюють з солдатами. Але, я думаю, краще пояснити, як це все розпочалося.

Два роки тому я познайомилась з Мартою в Єльському університеті – там, де я живу – в Америці. Вона була запрошена до Єлю, через те, що працювала на Майдані і дуже допомагала з психотерапевтичною працею. Тоді медична школа записувала групу таких українців на інтенсивний семінар. Я дуже близько живу, тому я підійшла і познайомилася. І довідалась, що там є ті, хто розуміють, що таке соматика. Соматика – це тілесна робота, яка базується на ідеї, що розум і тіло інтегровані. І це, може, звучить очевидно, але розум нерозривний з нашим тілом.

У той час я думала, що я би могла бодай чимось допомогти Україні, бо це є дуже корисна практика. Але я  ні на що велике не сподівалася, тільки думала, що приїду, зможу допомогти тим, хто дуже тяжко працює, може, солдатам – з диханням, з тілесною роботою. Рік тому приїхала Христина Шевченко, яка теж була на Майдані, і також в Єльському університеті; так мене запросили вперше. Організували три різні семінари, кожний з яких тривав два дні, вісім годин на день. Загалом там були волонтери і психотерапевти, які працюють з солдатами і переселенцями.

Вийшло, що це дуже добре пішло. Виглядало, що це всім подобалося і ті, що були на семінарі, казали, що це точно те, що може допомогти.

Фото - Психологічна служба DF Луцьк

Фото – Психологічна служба DF Луцьк

Громадський простір: Те, що потрібно…

В Америці немає війни, то це для мене цілий новий контекст

Катерина: Так, те, що потрібно. В той час Марта і я починали говорити про можливість мого повернення і  про те, що ми трошки глибше підемо в цю роботу. Ми також хотіли довідатись, наскільки то дійсно є ефективним – які частини є ефективними, а які, можливо, менш ефективні в цьому контексті. Адже у нас в Америці немає війни, то це для мене цілий новий контекст. Тож цього разу Марта запланувала семінар в Національному університеті в Запоріжжі, а ще – в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки в Луцьку. І ми в цей час вже міркуємо, як підготувати дослідження, щоб довідатись що є ефективним з цими учасниками, що є менш ефективним, що потрібно. Якщо ми це хочемо поширювати, то потрібно дійсно розуміти, як це робити.

Фото - Психологічна служба DF Луцьк

Фото – Психологічна служба DF Луцьк

Це справді  дуже цікавий проект, мій університет підтримує цю роботу, адже в нас немає можливості провести таке дослідження – ми просто не маємо війни. Але ми маємо величезну проблему з нашими ветеранами так само. Тому це є можливість і нам навчитися, і вам поспілкуватися та довідатись, що в такому контексті може допомогти.

Громадський простір: Наскільки в Америці, де ви живете, розуміють Україну? Чи знають, що у нас триває війна насправді? 

У нас є велика діаспора, яка дуже слухає, що діється і багато знає

Катерина: Ви знаєте, що у нас є велика діаспора, яка дуже слухає, що діється і багато знає. Спочатку, коли був Майдан, ми дуже мало чули перед тим, як почали стріляти. Дуже мало чули про те, що тут відбувався мирний протест. А я думаю, в світі то був унікальний момент. Тож українська громада старалась розширювати знання в Америці. Коли почали стріляти, очевидно, то вже було на телебаченні. Від того часу, всі вже розуміли, що щось дуже критичне і унікальне тут діється. Бо це починалось як мирний протест, а далі пішло до війни, і до того, що Росія взяла Крим.

К.Колцьо

в Америці ми вчились про Україну через російську перспективу

Але в Америці, мушу сказати, ми вчились про Україну через російську перспективу. В школах, як ми ще були маленькими, ми мали книжки, що описують українську історію з російської точки зору. Незважаючи навіть на те, що ми з Росією, тобто, з тогочасним Радянським Союзом, були у стані холодної війни, ми все ж знали про Україну тільки з російської перспективи. Навіть по університетах не цілком зрозуміло, тому що ніхто не навчався української історії, це цілком нова річ. То такі як я, викладачі, якнайбільше намагаються щось робити, аби навчити цієї історії. Наприклад, у нас в університеті є Russian Studies. Дуже рідко трапляються Ukrainian Studies. Американці не дуже розуміють різницю. Але через те, що зараз діється в Україні, люди тут потихеньку починають розуміти, що є така, інша історія, якої ми ще не знаємо і не вчилися. Тому зараз існують такі події, конференції, які пояснюють про цю історію. Я вважаю, що це дуже добре. Я б сказала, що мій університет дуже патріотичний, український університет. Ми мали велику конференцію і виставу у річницю Чорнобиля цього року, також ми мали велику конференцію про Крим. Це дуже добре. Але в тому є одна проблема: на загал Америка розуміє, що є Схід і Захід, і що то є дві різні частини. І так помаленьку, поступово, вони починають бачити Україну як незалежну країну, а тим часом, вони ще думають, чи буде Україна з Росією, чи з Європою. А я маю на увазі, що Україна – то цілком окрема країна, що вона може щось і з Росією буде робити, може щось з Європою, але то не виглядає, ніби ми – Росія, Європа і Америка боремося за Україну, бо ви є незалежні.

Громадський простір: Тепер перейдемо до Вашої терапії. Я знаю, що Ви застосовуєте танець. Це дуже цікаво, розкажіть про це. Як це може допомогти нашим військовим зокрема?

Сучасний спосіб життя вже відірвав нас від нашого тіла

Катерина: У нас танець в університетах – це щось трохи інакше, ніж те, як ви його розумієте. Він практикується у зв’язку із філософією, що інтегрує тіло і розум, когнітивні і тілесні частини тіла. Чому це важливо? Тому що сучасний спосіб життя вже відірвав нас від нашого тіла. Наприклад, в школі ми повинні сидіти тихо, не рухатися. Ми вже маленькими навчилися думати, що ми не маємо тіла, що ми не маємо бути активними. Маємо тільки сидіти, слухати – і ті знання підуть просто в голову, ми будемо щось знати. Ще одне, в медицині щодо здоров’я – ми йдемо до лікаря і питаємо, чи я здорова чи ні? Або просимо пігулки, щоб лікар направив організм, як машину – так, ніби я не є експертом своєї “машини”. Я би сказала, ми на загал не розуміємо, що тіло і розум є інтегровані, наш спосіб життя це не підтримує. Останній приклад: кожного дня ми бігаємо на роботу, але не маємо часу звернути увагу на теперішній момент. Ми не звертаємо увагу на тіло, поки наш стан не стає дуже поганим, поки ми справді не захворіємо. Бо наше тіло до нас говорить. Коли хтось хворіє, це значить, що потрібно взяти перерву в житті. Ми повинні частіше слухати себе, щоб бути здоровими. При чому, це не є тільки проблемою здоров’я, це проблема також і соціальна. Через те, що ми біжимо як машини, ми не маємо часу в теперішньому моменті на рефлексію: що діється в світі, ми не відчуваємо наші сили, наш вплив на світ, бо ми – на автоматі, і робимо те, що маємо робити.

image (31)

Я викладаю це в університеті, комусь потрібно це робити. Ми не робимо тільки об’єктивні дослідження, а й повинні думати над тим, який світ хочемо будувати, як це дослідження на це вплине. Тому я в своєму університеті працюю з різними філологами, з політичними науками, дослідниками навколишнього середовища.

Те, що репрезентував Майдан: «ми маємо силу, ми маємо великий вплив на світ»

Але в Україні я зауважила, що тут у вас діється щось унікальне. У вас є війна, у вас є тілесна ситуація, де солдати ідуть на війну, де всі в Україні дуже тяжко працюють. В цей же час є надія на якийсь новий світ, нові можливості – соціальні і державні. Це те, що репрезентував Майдан: «ми маємо силу, ми маємо великий вплив на світ». Не тільки тут в Україні, але цілий світ може від цього навчитися.

Ці дві речі –  війна і надія трансформації світу, – обидві включаються до соматичної філософії. Як ми можемо звернути увагу на цей момент, на те, що діється тепер? Які можливості ми маємо, який вплив можемо у цьому моменті мати? Ці солдати мають найбільш критичну працю зараз, бо вони в найбільшій небезпеці – вони можуть згубити життя, і ми повинні їх якнайбільше підтримувати. Але не так, ніби вони якісь автоматичні машини. Я не знаю як у вас, але у нас часом так є, що про солдат піклуються, ніби вони є машинами. Зараз ми думаємо про ці питання, коли викладаємо, то запитуємо: наскільки це допомагає солдатам, чи це помагає здоров’ю, що є ефективним, а що ні.

Фото - Психологічна служба DF Луцьк

Фото – Психологічна служба DF Луцьк

Громадський простір: Чи можете Ви порадити танець, як можливість вийти зі стресу?

Катерина: Я би сказала, що майже будь-який танець допоможе. Але варто, аби він подобався, його треба любити. Можна робити й фізичну аеробіку, і то буде добре для тіла. Втім, якщо виконуєте аеробіку, а при цьому дивитеся телевізор, або думаєте про щось інше, це не матиме повноцінного ефекту.

Громадський простір: Тобто, треба відчувати тіло і розум разом?

Катерина: І не тільки розум, але й відчуття теперішнього моменту: що саме зараз діється. Якщо я щось роблю, то зауважую, чи мені зараз добре чи недобре в цьому самому моменті. То є цілком американська філософія, хоч може подібна до інших в світі, тому що всі люди у світі мають тіло.

Фото - Психологічна служба DF Луцьк

Фото – Психологічна служба DF Луцьк

Громадський простір: Ви вже побачили Україну, наших солдат. Можливо, якесь побажання, меседж, що б ви хотіли їм сказати?

Катерина: Ми всі дивимось, що станеться, що тут діється. Бо в нас, в моєму житті в Америці, ми маємо великі проблеми тепер. Ви, напевно, вже чули про наші вибори Президента. Різні соціальні великі проблеми всюди. Але в нас дуже мало робиться, а тут щось діється. Я скажу, що все, що ви робите – включаючи сюди всіх в Україні, буде мати великий вплив на світ, добрий вплив. Я дякую вам. Я знаю, що це нелегко – потерпати через ці часи, пережити їх, але те, що діється в кожному моменті – дуже важливо.

Відео розмови:

Розмову вела Любов Єремічева, фото/відео Галина Жовтко
Транскрибування: Юлія Садовська


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

Хто такий громадський омбудсмен із захисту виборчих прав?

Гаджет для музикантів та мобільний додаток для людей з інвалідністю — переможці Diamond Challenge Україна

П’ять українських соціальних стартапів

Тетяна Ісаєва: Політика з людським обличчям — це і є гендерний підхід

Гроші, які об’єднають країну. Що варто знати про Всеукраїнський громадський бюджет

Криза дорівнює можливості. Або як соцпідприємництво вирішує соціальні та економічні проблеми