Ґендерні ‪‎стереотипи у політиці, армії, ЗМІ

Галина Жовтко

Чи дійсно українці ставляться з упередженням до жінок-політиків та чому законодавчі зміни з 30% квотами виявилися не такими ефективними? Чому українські ЗМІ продовжують продукувати патріархальні стереотипи та що з цим робити? Які зміни необхідні для подолання дискримінації жінок в армії? Ці питання обговорювали експертки та експерти під час публічної дискусії  “Підсумки «8 березня». Долаємо ґендерні ‪‎стереотипи у політиці, армії, ЗМІ”. Під час заходу учасниками також було представлено кілька досліджень щодо стереотипів у даних площинах.

Дослідження, яке провів Національний Демократичний Інститут  у травні 2015 року, показало – 41 % респондентів вважають, що жінок  в парламенті має бути від 40% до 50% . У грудні таких людей уже було уже 47%. 

“Майже половина населення вважає, що в українському парламенті  і, до речі, в місцевих радах, має бути паритет. Це чітко говорить про те, що українці хочуть, щоб державою управляли і жінки, і чоловіки. Українці асоціюють із жінками політичні зміни, зміни політичної культури, які вони також хочуть бачити. На свідомому і на підсвідомому рівнях та ситуація, яка є наразі з представництвом жінок на вищих щаблях влади не виявляється такою, яка є адекватною в уявленнях українців. Лише 10-12% вважають, що жінок в парламенті має бути від 10% до 20%. Наразі – 12% жінок в українському парламенті. Ця цифра зростає, але зростає повільніше, ніж того хотіло б українське суспільство”, – Олена Єна, керівниця програми “Жінки-лідери” NDI.

За словами експертки, проведені дослідження-експерименти продемонстрували, що немає жодної різниці у ставленні респондентів-виборців щодо статі кандидатів. Менше 2% українців зважали на стать кандидата, коли голосували на місцевих виборах. Тому “не голосування” за жінок не може бути причиною того, що жінок мало в політиці.

Для того, щоб збільшити представництво жінок у політиці, необхідно покращити законодавчу базу, зокрема щодо обов’язкового дотримання ґендерних квот та реформування законодавчих механізмів фінансування виборчих кампаній, для того, щоб створити більше стимулів для політичних партій висувати жінок в якості кандидатів.

У 2015 році в загальноукраїнських ЗМІ на жінок-експерток припадало 21% інформації, 79% припадало на чоловіків.

Моніторинг українських друкованих та інтернет-ЗМІ, проведений у різних роках Інститутом Масової Інформації, показав наступну ситуацію щодо рівня залучення жінок-експерток: 20% у 2014 році, 21% у 2015 році та 17% у 2016 році.

“На жаль, журналісти часто серфінгують по поверхні  й не шукають, тому що це потребує часу. А ми живемо, коли оперативність наші журналісти ставлять “во главе угла”, особливо ті ЗМІ, які ми моніторили… це інтернет, це жорстка конкуренція з соцмережами, це друковані ЗМІ, які обумовлені певним форматом. Тому одна із ідей у нас була – це створити базу даних експертів та експерток. Ми вирішили робити 50% на 50% з тим, щоб не дискримінувати жодну категорію населення. І однією із причин буде не тільки підвищити ґендерний баланс, а також підвищити якість, наповненість журналістських матеріалів загалом”, – Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту Масової Інформації.

Наприкінці 2015 року за підтримки Українського Жіночого Фонду та за сприяння ООН Жінки було здійснене дослідження “Невидимий батальйон”. Назва дослідження метафорично називається «невидимий батальйон», адже йдеться саме про жінок, які воюють (мобілізовані чи як доброволиці), але інтереси та потреби яких доволі часто ігноруються державою.

Згідно із наведеними даними, службу у Збройних силах України станом на початок жовтня 2015 року проходять близько 14,5 тис. жінок-військовослужбовців та 30,5 тис. працівниць Збройних сил. Майже 2 тис. з них – це офіцери, 35 жінок-військовослужбовців займають керівні посади в Міноборони, Генштабі та видах Збройних сил України. Станом на початок жовтня 2015 року участь у проведенні АТО взяли близько 1000 військовослужбовиць.

Як вказано у дослідженні, Збройні сили України мають розроблену гендерну політику, яка відповідає загальнодержавній ґендерній політиці та передбачає забезпечення ефективного впровадження гендерного підходу у життєдіяльність війська для створення гарантій рівних прав та можливостей людини незалежно від її статі. Однак виникає проблема із сталістю механізмів і реалістичністю упровадження заявленої політики рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

“Перешкоди починаються на рівні військкомату… на рівні стереотипів – хто ти така, чому ти сюди йдеш, йди варити борщ. Потім, коли жінка потрапляє в частину, то її відправляють варити борщ її колеги по службі – чоловіки. Дуже багато є побутових стереотипів і дуже багато є невидимих жінок на рівні юридичному і на рівні інфраструктурному. Жінки можуть займати дуже мало бойових і командних посад. У нас є гранатометчиця в дослідженні, яка оформлена як бухгалтерка, у нас є частина респондентів, які взагалі ніяк не оформлені, у нас є парамедик, яка є начальником бані за документами. Це дуже поширена практика, при чому вона зав’язана не лише на рівні якихось наказів Міністерства оборони, вона зав’язана на загальному державному підході до жінки … як якоїсь обслуговуючої сили, по друге, нібито жінок ми маємо захищати, оберігати, вказувати їм які посади вони можуть займати, а які посади не можуть. Тобто це на рівні не тільки Міністерства оборони, це на рівні Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соцполітики”, – коментує ситуацію Ганна Гриценко, дослідниця із ґендерних питань.

Детальніше у відео: