Діалог створює взаємодію. Квентін Олівер про змістовні публічні консультації

Громадський Простір

Квентін Олівер – міжнародний експерт проєкту Ради Європи в Україні “Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні”, спікер Академії громадської участі у Львові 18-20 листопада, соціальний підприємець з Північної Ірландії. Він зробив великий вклад у регулювання конфлікту у своїй країні завдяки мирному процесу. У 2003 році він очолив Інститут консультацій – професійну асоціацію з питань кращих практик проведення ефективних та змістовних публічних консультацій.

Під час Академії громадської участі Квентін розповів про те, як змінюється суть публічних консультацій та їхній вплив.

Ключові думки

Всі думають, що світ божеволіє. У Сирії, у Латинській Америці, у США, розвинутій Європі  – всі думають, що світ перевертається з ніг на голову. Розвиток технологій, глобалізація, тиск на демократію тощо. Це породжує питання про те, як треба управляти цими внутрішніми конфліктами, як ми можемо створювати добре суспільство, що дозволяє людям процвітати та реалізовувати свій потенціал. Це і є нашим викликом. Ми повинні шукати успішні практики вирішення цих проблем та застосовувати їх в інших місцях.

Зараз розширюється використання офіційних консультацій. Колись Світовий банк сприймали як дещо тіньову організацію, яка мала справу з великими грошима. Зі свого офісу у Вашингтоні вони рекомендували, що слід робити у Монголії, у Сьєрра-Леоне, у Новій Зеландії тощо. Це типова модель для міжнародних організацій та урядів, коли їхня робота організована top-down: ми розуміємо, що відбувається, ми розуміємо контекст і його пояснюємо людям, які у ньому живуть.

Один з найбільш разючих переходів – це зміна консультацій урядів на консультації окремих людей. Це дуже важливо, коли рішення приймаються на місцевому рівні щодня. Перехід від моделі top-down до майже down-top  – це дуже і дуже непросте завдання: змінити структури організацій та урядів. Але потрібне.

Інша світова тенденція – стрімке збільшення кількості людей, які залучені до державної політики завдяки використанню соціальних медіа. Люди хочуть, щоб з ними консультувалися і вони скаржаться, коли цього не роблять. Люди мають вищі очікування за останні 30 років, люди більше скаржаться на брак залученості та партисипації. Незадоволені ж після консультації, будуть звертатися до судів та медіа, щоб поскаржитися.

Тепер у мешканців є певні легітимні очікування, що ніякі рішення не можуть прийматися без їхньої думки. Так працює концепт чесності, який з’являється у нас ще в дитинстві. Деколи вам доведеться проводити консультації тільки тому, що цього вимагає почуття бути чесним до цих людей.

Бюджетна залученість – це прекрасний спосіб, але це завжди дуже малі порції грошей, він ніколи не стане повністю партисипативним. Важливою також є концепція доступу до чесності. Якщо рішення було прийняте без участі мешканців, то у них повинні бути інструменти оскарження цього рішення, наприклад, через суд.

Зараз ЄС хоче консультувати про те, як консультувати. Але кого консультувати? Національні уряди – це просто інструменти. А що далі? Як щодо консультацій громадян? Є референдуми, але хіба референдуми є найвищою формою публічних консультацій? Хіба вони включають дітей, в’язнів, мігрантів тощо? Це вже обмеження. Якщо ми маємо консультувати мешканців кварталу, чи повинні ми включати людей, які там просто працюють чи часто ходять повз? Це питання. Методологія представлення цих інтересів та поглядів послідовно – це інший виклик.

Досягнути змістовної публічної партисипації – це величезний виклик. У Лондоні, до прикладу, зараз проводять публічні та масові консультації про те, як раціоналізувати майбутні вимоги до покращення роботи аеропорту. Розширити два аеропорти чи побудувати додатковий? Про це теж треба говорити з людьми, адже це питання безпосередньо впливає на якість їхнього життя. З одного боку, роботу аеропортів треба зробити дешевою та менш шкідливою для природи, а, з іншого  – забезпечити пасажирів якісними перевезеннями.

Слова роблять нас незрячими до значень. Ми часто використовуємо терміни «залученість», «консультації», «демократична участь» як синоніми, хоча вони є різними. Коли ви використовуєте ці слова як замінники одне одного, вони втрачають своє значення. Ми мусимо дуже чітко пояснювати людям, що саме від них очікуємо. Це просто залученість чи щось більше?

Консультації  – це завжди динамічний процес, який ґрунтується на реальному обміні думками з метою впливу на рішення, політику чи програму дій. Будь-яка форма залученості вимагає діалогу, двосторонньої комунікації, чесного обміну інформацією. Діалог створює взаємодію, яка дозволяє досягнути кращих рішень, справжніх рішень, а не тільки пропозицій для галочки.

Co-production (з анг. «спільне виробництво»  – надання соціальних послуг, у які залучені місцеві мешканці) – модний зараз термін. Теоретично – це прекрасний підхід, але завжди виникають питання про те, наскільки звичайні люди є компетентними у тому, що вони мають робити і чи можуть вони представляти усю громаду.

Проте наскільки нам важливо знати усі документи, що стосуються прийняття рішень? Не має значення, чи знаєте ви про всі документи, якщо ви довіряєте тим, хто їх розробляв і реалізував. Але це працює, якщо є довіра. Якщо у вас є достатньо довіри ви будете рухатися далі. Але якщо її нема, тоді у вашій голові одразу виникне саркастична фраза «ага, як завжди». Далі у вас з’являється думка, що так нечесно, і ви думаєте, що треба скасувати цей документ.

Є люди, які категорично проти будь-яких змін, якщо вони безпосередньо їх зачіпають. Це явище називають німбізмом (від анг. Nimbism – Not in my backyard). Такі люди готові підтримати інфраструктурні ініціативи тільки за умови віддаленості від їхнього житла.

Є чотири речі, які можуть допомогти змінити їхню думку:

• Перше – це вплив пропозиції – чим ближче воно зачіпає, тим більше зацікавлює.
• Друге – репутація технології. Якщо методи роботи сприймаються як безпечні, то рівень цього німбізму падає.
• Третє  – сприйняття девелопера. Якщо компанія, яка хоче щось збудувати, має погану репутацію, то це навряд чи позитивно вплине на сприйняття цілого проекту.
• Четверте  – справедливість процесу. Люди повинні відчувати свою залученість до прийняття рішень і той факт, що їхню думку дійсно враховують. Навіть якщо вони не отримали те, що вони хотіли, вони вас поважатимуть за сам процес консультацій з ними.

 «Люди не витрачають багато часу на методологію. Треба ж добре подумати, хто ваша цільова аудиторія, стейкхолдери та яка методологія найкраще пасує до вашої мети»,  – Квентін Олівер.

Академія громадської участі — унікальний тренінговий курс в рамках проекту Ради Європи “Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні”, сформований за принципом “навчання через дію” на основі міжнародного досвіду та практик, стандартів Ради Європи. 

Автор –  Ірина Тітаренко