Дар’я Рибальченко: треба домовитися про принципи — як ми бачимо нашу майбутню Україну

Громадський Простір

У чому перевага мережевості, як вона допомагає в часи криз та навіть війни, чому від партнерування виграють всі учасники, а також про особливості та відмінності моделі Національної мережі розвитку локальної філантропії — Громадський Простір поспілкувався з її очільницею Дар’єю Рибальченко.

Національна мережа розвитку локальної філантропії “Філантропи” об’єднала більше десятка неурядових організацій України, що працюють за принципом “community foundation”, залучаючи та перерозподіляючи благодійні фінансові та матеріальні ресурси для задоволення першочергових потреб своїх громад. Головним завданням мережа бачить поширення кращих практик філантропії та створення нових сучасних форм громадської участі. Під час повномасштабної війни мережа не стоїть осторонь, а допомагає там, де найбільше потрібно. Про це йтиметься в нашій бесіді.

Примітно, що ми  запізнилася на зустріч з Дар’єю майже на годину — через повітряну тривогу, але попри все розмова відбулась — такі реалії, в яких живемо і працюємо…

Дар’є, ви щойно повернулися з Нью-Йорка, де вивчали філантропію…

Так, в мене було не зовсім навчання, я робила дослідження на кафедрі Міського університету Нью-Йорка. Там є Центр для людей, які вже закінчили навчання, але продовжують робити дослідження. Там є кафедра, яка називається “Філантропія та громадянське суспільство”. І вони вже з 1989-го щороку набирають когорту студентів. Проходять різні лекції, кожен зі студентів робить дослідження. Я працювала над питанням, як покращити роботу нашої організації. Бо ми є моделлю, яка виникла закордоном ще напочатку 20 століття. Закордоном подібні організації існують вже більше років, там є більше досвіду, відповідно для мене було цінно вивчити цей досвід різних країн, побачити, як працюють організації, які вивчають, працюють за тією ж моделлю як і ми, і взяти для своєї стратегії, для нашого розвитку щось нове і практичне. 

Річна конференція мережі

Чим ваша модель організації відрізняється від українських?

Ми працюємо як асоціація фондів громад. Для того, щоб розповісти більше, як ми працюємо, треба почати з того, що таке фонд громади…

Фонд громади — це така благодійна організація, яка працює на місцевому рівні і має кілька напрямків роботи. Зокрема, це побудова активів. В Європі, в США це часто ендавмент, тобто це фонди, які накопичують певну суму ресурсів і потім з відсотків з цих ресурсів видають гранти. Тобто підготувати громади до того, що там завжди будуть ресурси на те, щоб задовольнити потреби цієї громади. З наших фондів тільки один на сьогодні має такий ендавмент. І він не те, щоб дуже великий — він покриває адміністративні видатки цієї організації, але на всі інші проекти вони додатково працюють, залучають гранти і фінансування.

Учасники мережі

Наступний пункт, з чим працюють фонди громад, це побудова зв’язків на рівні громади. Вони займають таку лідерську роль, яка об’єднує громадськість, бізнес, ОМС для того, щоб побудувати краще життя в громаді. І наступний пункт — це про гранти. Тобто фонди громади — це грантонадаюча локальна організація. В ідеальному форматі — це гроші громади, які розподіляються на потреби громади, тобто локальні ресурси, які зібрали, оцінили потреби громади і видали на те, що на сьогодні потрібно громаді. 

Я можу навести такий приклад, як на мене, доволі яскравий. У нас є фонд громади міста Херсон “Захист”. У 2021-му році в них була програма, спрямована на безпеку. Вони провели опитування, що турбує людей в громаді в контексті безпеки. І визначили, що їх дуже турбує те, що вони знаходяться поруч з Кримом, окупованою територією. Був запит громади на те, щоб розробити карту бомбосховищ. За пів року до повномасштабного вторгнення фонд громади за локальні ресурси і десь з допомоги міжнародних партнерів створював карту бомбосховищ. Бо вони якраз могли це дослідити, адже є локальними, бо вони там працюють, знають громаду, можуть у них запитати і зробити те, що потрібно громаді. 

Ця карта стала в нагоді?

Звісно, через те, що була окупація і не було зв’язку, доступу до багатьох ресурсів у людей, які проживали там, не було. Але було проведено дослідження, що більшість бомбосховищ на той час були непридатні до використання. Деякі бомбосховища вони ремонтували, деякі включали в список. Але так — на той момент вже було розуміння, що ми не готові до вторгнення. 

У чому перевага бути саме мережею?

Як говорять наші фонди, один в полі не воїн. Ми як мережа надаємо сервіс, який би покращував роботу наших фондів громад місцево. Ми допомагаємо їм з розбудовою потенціалу. Популяризуємо і допомагаємо знаходити цей peer-to-peer learning, коли вони можуть один в одного навчатися. Плюс  допомагаємо їм з навчанням, із закордонним досвідом. Тобто допомагаємо їм організувати поїздки закордон до інших фондів — відвідати, подивитися, познайомитись. Інформуємо про досвід, про лекції міжнародних фондів. Ми теж залучені в різні міжнародні асоціації, звідки беремо інформацію і приносимо нашим фондам. Маємо внутрішні гранти на організаційний розвиток, тобто тільки учасники нашої мережі мають доступ до цього фінансування. Вони його можуть використовувати на лекторів, на поїздки, на різні потреби фонду.

Наступне — це комунікація. Ми намагаємося підсвічувати роботу наших фондів, популяризувати їх як на українському, так і на міжнародному рівнях.

Також адвокація. Разом з фондами ми визначили, які пріоритети в адвокації у нас є на сьогодні і намагаємося лупати цю скалу потрохи. 

Серед наших завдань — розбудова потенціалу локальної філантропії. Мережа популяризує соціальне підприємництво і намагається будувати зв’язки між місцевими підприємцями, місцевими небайдужими людьми і нашими фондами.

Останній пункт — фінансування. Ми допомагаємо їм законектитися з донорами. Ми також займаємося регрантингом на якісь соціальні проекти. Бо інколи донорам простіше дати більше фінансування на одну організацію, яка вже розподілить їх на менші проекти. Ми так виступали декілька разів регрантерами для наших фондів і відповідно надавали фінансування. 

Скільки нині організацій входить до Мережі?

На сьогодні це 15 організацій.

З яких куточків України?

Зі всієї України. У нас є Харків, Миколаївська область, Херсонська область, Київщина, Львівщина, Вінниця… 

Річна конференція мережі

Як повномасштабне вторгнення вплинуло на вашу діяльність?

Напевно, посилило її. Бо коли починалося вторгнення, всі були розгублені. І те, що ми Мережа, стало нашою перевагою — ми почали будувати ці перші зв’язки. Почали дзвонити і питати, в кого є потреби, в кого є ресурси, об’єднуватися, в першу чергу, між фондами, обмінюватися ресурсами, інформацією. До прикладу, у нас є фонд в Березані. Димерка була окупована, а Березань на лінії вогню. Був обмежений доступ і доставка товарів. І наш Фонд громади “Рідня” з міста Стрий, Львівщина, відправляв їм гуманітарну допомогу. Так само відбувалося між вінницьким фондом з міста Бар, які доставляли на Херсонщину, коли туди ще можна було доставити. Пам’ятаю, що Бар отримав велику допомогу з кормами для тварин, тоді на початку великої війни був великий запит на це… 

У вас триває нині шість проектів, на яких напрямках ви сфокусовані?

Серед наших напрямків — гуманітарне реагування, локалізація, залучення молоді, розбудова підприємництва і аграрний напрямок, це стосується продовольчої безпеки. 

Команда мережі

У чому саме ваша додана вартість, чим вирізняється ваша діяльність?

Цікаве питання. Я якраз планую робити дослідження, щоб підсвітити це коефіцієнтами, певними цифрами. Але на сьогодні ми дуже локальні: розуміємо потреби нашої громади і це наш основний фокус. Ми не працюємо зі всім і там, де дають гроші. Ми працюємо саме на потреби нашої громади, на потреби спільноти, і це не завжди великі міста. Це Березань, Стрий, Бар… Так, в нас є Харків, Житомир, які більші, але всі вони сфокусовані на місцевих потребах. 

Чи йдеться про адресну допомогу?

Не завжди. Так, звісно, адресно також. Ми знаємо умовну тьотю Любу, яка на інвалідному візку і не може приїхати отримати допомогу. Але це також про те, що Фонд громади “Подільська громада” з Вінниці, коли минулого року прилетіло в бізнес центр, почав видавати гранти місцевим підприємцям, які втратили офіси і обладнання. Вони почали підтримувати лікарів з грантами на їхню емоційну підтримку та проекти, спрямовані на лікарів. Це про розуміння настроїв спільноти і розуміння того, яка група цієї спільноти наразі потребує допомоги, де ми, що можемо підсилити за допомогою наших міні-ресурсів, за допомогою наших вмінь комунікувати з міжнародними донорами, за допомогою наших вмінь прозоро і чесно працювати з локальними ресурсами. За допомогою наших знань — де і який бізнес буде зацікавлений надати ресурси, наприклад, склад під гуманітарну допомогу. Мова йде про це. 

Видача гуманітарної допомоги в місті Бар Вінницької області, Фонд громади “Барі”

Моніторинг гуманітарної допомоги командою ShelterBox та Національної мережі розвитку локальної філантропії. Склад в Березані, Київської області

Якими на сьогодні є ключові проблеми в гуманітарних організацій?

Я би хотіла сказати, що немає системи, але система є. Напевне, вона не до кінця ефективна. Зараз немає проблеми в ресурсах — грошей на гуманітарну допомогу  багато. Проблема, напевно, в тому, що немає як такої координації між обласною владою, ВЦА, і організаціями, які працюють на місцях. Бо, зазвичай, великі гуманітарні донори приходять до ВЦА і питають про потреби. І не завжди доносяться ті потреби, які є в невеликих громадах. Тобто немає цієї першої ланки.

Друге — це бюрократизованість тих донорів, які приходять в Україну. Зараз ситуація набагато, набагато краща, ніж була в 2022-му році, коли приїжджали з наметами допомагати в Україну. Але все одно це про певний ряд обмежень тих донорів, які хочуть працювати в Україні, нерозуміння ними нашого контексту. Коли вони приходять з процедурами, які вони розробляли в інших країнах, не дуже адаптуючись під процедури і реальність, яка існує в Україні. Це те, за що ми зараз виступаємо в напрямку локалізації. Зараз ми теж є частиною Українського альянсу громадських організацій за локалізацію, який утворився нещодавно, і ми є одними із засновників. Напевно, це про те, щоб бути почутими і налагодити взаємодію, плюс менше бюрократії, плюс гнучкі гранти, плюс купа всього іншого, але треба почати з того, щоб домовитися між собою. 

Зараз через повномасштабне вторгнення ви, вочевидь, гасите чимало “пожеж”, закриваєте певні нагальні потреби, а як щодо стратегічних питань, зокрема щодо участі у відбудові України?

Звісно, ми всі мріємо про відбудову. І ми кілька разів їздили на різні конференції, що стосуються відбудови. Кілька учасників нашої мережі зараз знаходяться в іншій мережі, яку організовує ІСАР Єднання, Мережі ОГС з відновлення України.

Втім, про це настільки важко зараз говорити… Я, наприклад, була в Зальцбургу з українськими лідерами. Там був семінар, організовував великий саміт для українських лідерів про відбудову України. Але навіть якщо переглянути ті записи, те наше стратегування, яке було пів року тому, вже неактуальне. І сказати зараз, що ми настратегуємо відбудову України… Напевно, нам треба домовитися про принципи — як ми бачимо нашу майбутню Україну. Але це точно не про план дій, який ми можемо зараз запланувати, бо невідомо, в якому стані буде країна, коли нам її можна буде відбудовувати. 

“Зустріч для змін” – учасники 15 донорських організацій та 60 локальних (серед них і учасники мережі)

Топ переваг таких партнерств, як ваше: чому варто засновувати чи вступати до мереж?

Мережі — це про посилення спільного голосу невеличких організацій.

Мережа — це завжди про більший ресурс. 

Мережа — це завжди про сильнішу спроможність, бо ви можете навчатися одне в одного, ви можете бачити помилки одне одного, ви можете десь давати поради одне одному. І це насправді дуже цінно.

Це про те, що ви не конкуруєте. Це про бачення спільного, куди ви рухаєтеся. Навчитися не конкурувати саме в мережі — це напевне такий виклик, який є прискоренням будь-якої мережі.

До того ж, ми як сервісна організація намагаємося зменшити те бюрократичне навантаження, яке йде на наші фонди. Коли ми навіть беремо ці регрантинги, то намагаємося якомога більше спростити доступ до фінансування. Тобто виконуючи всі вимоги донора, ми намагаємося максимально просто надавати ці гроші нашим учасникам для того, щоб вони могли швидко і якісно реалізовувати свої проекти і досягати своїх місій.

Що у найближчих планах з того, що корисно та актуально було би почути іншим організаціям?

У нас буде відкритий доступ до Мережі з наступного року. Ми наразі ще формулюємо, як ми будемо долучати нових учасників.

Команда мережі

На сьогодні безумовно маємо купа запланованих заходів. На початку 2024-го року буде захід про партнерство між бізнесом, державою і громадським сектором. Можна підписуватися на наші сторінки, щоб побачити на нього запрошення.

І я закликаю долучатися до нашої адвокаційної кампанії за локалізацію, більше вивчати інформацію про це. Бо навіть якщо ми всіма найбільшими громадськими організаціями України об’єднаємося і почнемо говорити, цього буде недостатньо, якщо малі організації не будуть нас підтримувати, менші організації, які працюють в громадах. Без їхньої думки, їхнього бачення — ми щось зможемо змінити, але певне не на тому рівні, як меншим організаціям в громадах хотілося б цього. 

Як ви налаштовуєтесь бігти цей тривалий марафон: де шукаєте сили?

Вигорання — насправді дуже розповсюджене в секторі. Я бачу це по фондам, і по своїй команді. Я гадаю, нам треба, по-перше, прийняти, що це марафон.

По-друге, зрозуміти, що ми не врятуємо весь світ. І тим паче ми його не врятуємо, якщо самостійно про себе не потурбуємося.

Тому, напевно, мій заклик і порада до локальних організацій — визначте те, в чому у вас на сьогодні дійсно є потреба і на що ви маєте ресурс. Сфокусуйтеся. Найкраще працювати в одній ніші, в одному напрямку, але робити туди більший внесок, ніж розсфокусовуватися на багато напрямків, які вас втомлюють, які витягують з вас ресурси і фінансові, і моральні.

Тож справді: ми не врятуємо весь світ, якщо не врятуємо себе. 

………………………………………………………………………………………

Спілкувалася Любов Єремічева
Фото: Олександр Вансович, Наталія Ковальчук,  Олександр Журавський з архіву Національної мережі розвитку локальної філантропії