Автомат Калашникова Vs. Культура

Громадський Простір

У періоди серйозних політичних зламів, таких що відбуваються зараз в Україні, культура виявляється безпорадною. Майдан показав, що переконати свого “опонента” можна лише за допомогою автомата Калашникова чи коктейлю Молотова. Це один із висновків українських інтелектуалів, озвучених на дискусії “Як Майдан змінив культуру?”

Культура на узбіччіГригорій Грабович – спеціаліст з україністики, професор Гарвардського університету, засновник і головний редактор видавництва і часопису “Критика”.

 

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

“Культура – це є щось, що визначає ідентичність. Як явище вона і підлягає змінам, і не підлягає. Запитаймо себе – чи французи змінилися після французької революції? Якоюсь мірою так, а якоюсь мірою ні. Чи росіяни, я не кажу про російську імперію, змінилися після російської революції? Якоюсь мірою так, але якоюсь мірою ця російська імперія тепер відроджується в якомусь викривленому спарадійованому варіанті. Можна сказати, що не зовсім змінилося це”.

За словами Григорія Грабовича, в українській державі від часів незалежності культура завжди була на узбіччі. Для влади найважливішими були потоки грошей та силові структури, а останніми – культура та освіта.

Основне питання, над яким варто задуматись, вважає професор, це те, що Україні ніколи не бракувало таланту, але Україні завжди бракувало нормально функціонуючих інституцій.

На Майдані інтелектуали покинули свою комфортну зону та стали на рівні з усіма, перейшовши до “acting together”Василь Черепанин - викладач кафедри культурології, очолював Центр візуальної культури Національного університету “Києво-Могилянська академія”, редактор української версії журналу “Політична критика”.

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

“Майдан як насильницька подія так чи інакше здійснив певне переформатування чи делокалізацію інтелектуальних позицій, які інтелектуали займали протягом тривалого часу. Ті хто зрозуміли, що час не тільки “thinking togeter”, а “acting together”, і змогли залишити свою комфортну, попередню інтелектуальну позицію, практично відмовившись від інтелектуальної функції, для того щоб діяти в тих чи інших ініціативах на рівні з іншими – ті змогли, сьогодні вже аналізуючи Майдан, зайняти і відіграти таку роль, яку я б позначив як вірність цій події, як слідування їй як певному принципу“.

Такі поняття як демократія, справедливість, рівність в основному обговорюються та заговорюються, а на Майдані люди сприйняли їх серйозно та почали втілювати їх у життя. Як вважає Василь Черепанин, це виклик не тільки для самих інтелектуалів, але й для всього сучасного європейського розуміння політичної культури. Майдан став викликом самій Європі, він повернув Європу до її власних витоків, до демосу. Він показав Європі, що цінності треба реалізовувати практично.

Сьогодні постає питання – як справитись із викликом, який поставив Майдан перед усіма нами. З’явились нові сенси, що потребують нового опрацювання. І це тільки початок процесу.

Культура Майдану вчила людей, які звикли до якихось вишуканих мистецьких форм, – смиреннюОксана Форостина – українська журналістка, письменниця. Відповідальна редакторка часопису «Критика» та проекту “Критичні рішення”.

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

Одним із символів Майдану є виконання “піаністом-екстремістом” мелодії італійського композитора Людовіко Ейнауді, вважає Оксана Форостина.

“Я не знаю, чи Ейнауді взагалі свідомий того, що саме його мелодії стали такими відомими в Україні завдяки цьому революційному піаніно. Але мені здається, що в цьому є певна іронія. Людина, яка в цей момент зробила важкий вибір (композитор “увійшов в річище популярної масової культури”, роботи поєднують класичні традиції з елементами поп, рок, фолк музики і інших сучасних течій – авт.), і не усвідомлюючи цього, стала частиною дуже масового, дуже низового. …можливо це лише один з багатьох епізодів, але мені здається, що він все ж таки доволі промовистий. І ці мелодії доволі промовисті…. ці мелодії прості, там немає якоїсь мистецької вишуканості… мені видається, що культура на Майдані вчила, зокрема, людей, які звикли до якихось вишуканих мистецьких форм, вона їх вчила трошки смиренню, вона вчила їх дослухатися до масового, до низового…до передбачливого, і може трошки більш дружньо до нього ставитися”.

Ще однією тенденцією, яку відмітила Оксана Форостина, було те, що крім локальних, занурених у місцевий контекст, виявів творчості на Майдані, було дуже багато посилів на глобальну популярну культуру, те що зрозуміло в інших культурах. Майданний низовий фольклор переплівся із “Зоряними війнами” та “Володарем перснів”.

Портрет Бетховена на барикадах, “Ода радості”, яка звучала вранці 18 лютого на Інститутській, – це не є змінами, а проявлення того, що у нас вже є.

Культура безпорадна та беззахисна у ситуації серйозних політичних зламівСергій Жадан – український письменник, перекладач та громадський діяч, активний організатор літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасник мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

У ситуації, коли йдеться про серйозні політичні злами чи політичні ігри культура виявляє повну безпорадність. Як вважає письменник, Майдан показав, що переконати свого “опонента” за допомогою культури виявилось неможливим, лише за допомогою автомата калашникова чи коктейлю молотова.

“Для мене особисто всі ці події, події цієї зими, цієї весни, це свідчення такої величезної культурної поразки….Це цілковита втрата ілюзій всіма нами, з одного боку, а з іншого боку, це цілковите усвідомлення того, за допомогою якихось …культурних ініціатив нічого не можна змінити”,- Сергій Жадан.

За словами Сергія Жадана, Майдан показав, що культура знаходиться а маргінесі та нічого не вирішує. Про це треба також говорити.

“Мене немає” – кричить СхідОлена Стяжкіна – українська письменниця, журналіст, історик, професор кафедри історії слов’ян Донецького національного університету.

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

За словами Олени Стяжкіної, ці зміни, що зараз відбуваються, є шекспірівськими, ми маємо “Гамлета”: “Ми тривалий час жили в ситуації імітації та профанації. І ця імітація чи профанація розпочиналася з дитячого садочку, і була скрізь. Але одного разу ця профанація дозволила собі пролити кров. І ось з цього моменту її не можна було не помічати. В результаті, людина мала спитати себе – хто вона є, чи може вона так жити далі, що вона побачить в дзеркалі, коли подивиться в нього, що вона скаже своїй дитині як жити далі – чи грати, профанувати, імітувати, мати “девідєнди”, чи сказати собі “Я є”. На це “Я є” потрібні сили, час і постійний процес думання. … Той, хто сказав “Я є” знайшов тих, хто сказали теж “Я є”, і “ми є”. Однак на Сході на питання – “чи є Я?” – відповіді немає. “Мене немає” – кричить Схід…..бути чи не бути? І от на Сході сталося небуття.”

Людям, для того, щоб цю трагедію “небуття” пережити, треба було чимось збільшуватись. Янукович був президентом Сходу, бо він збільшував цих людей, заповнював їх “небуття”, а зараз таку роль грає Путін та РФ.

“Коли він стоїть з автоматом калашникова і каже почуйте мене, він не видається сам собі смішним, бо він сам не існує. Тож не існує нічого, є тільки смерть”.

Виводити людей із небуття має культура, але не імітована та не профанована.

Україні потрібна підтримка ЄвропиКостяним Скоркін – український публіцист та письменник. Заступник голови правління Літературного угруповання «СТАН». Керівник аналітичної групи порталу новин культури «Тиск світла»

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

“Ми дуже часто чуємо, що ці регіони (Донецька та Луганська області – авт.) треба не вчити чи лікувати, а їх треба відрізати..і йти в Європу. Обрізали Крим, обрізали Донбас… Цей процес дроблення та відділення може сильно затягнутися. Це буде джерелом подальшої варваризації, і тоді у Європи з’явиться велика спокуса у свою чергу відгородитися”, – вважає Костяним Скоркін. “Новий римський вал” може стати реальністю.

У хаосі, що зараз панує на Сході, ризикують бути знищеними ті тонкі прошарки культури та європейських цінностей, які там є зараз. Тому Україні як ніколи зараз дуже сильно потрібна підтримка Європи, зауважив Костяним Скоркін. Україна стаючи європейською державою має відчувати підтримку тих людей, які уже є Європою.

Ми не повинні силою нав’язувати один одному свою ідентичністьЙосиф Зісельс — єврейський громадський діяч, дисидент.

публикация Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

Що змінилося у нас, що ми виходимо на Майдан? Що змінилося у нас, що ми стоїмо по певну сторону барикади, а не по іншу? А що змінилося в інших? Чому вони вийшли по іншу сторону? Відповідь полягає у тому, яка цивілізаційна ідентичність спрацювала у нас, вважає Йосиф Зісельс.

“За сорок років я з радянського єврея став українським євреєм. І цей шлях зайняв 40 років. Це питання не культури, це питання того, що називаю я, і не тільки я, – питання ідентичності”. Коли з’явилось питання вибору – виходити нам на Майдан чи не виходити, ставати по це бік барикад чи по інший, – то у нас спрацювала саме ця цивілізаційна ідентичність.

Йосиф Зісельс виділяє дві різні ідентичності - європейську та євразійську, що визначають характер суспільства: “Межа між людьми проходить не по Дніпру і не по східних кордонах України. Це межа між двома цивілізаційними ідентичностями. У нас, у 45 млн. українців, вона проходять через серце кожного з нас. Понад триста років впливають два вагових центра ідентичностей – європейський та євразійський. І всі ми сформувалися під впливом цих двох центрів. Ми всі трохи європейці і трохи євразійці. Звичайно, на Галичині більше європейського, на Донбасі більше євразійського. Це що, провина їхня? Ні. Ми різні. Чи можуть ці ідентичності співіснувати мирно? Так… Але ми не повинні нав’язувати один одному силовими засобами свою ідентичність. Бо колективна цивілізаційна ідентичність має велику енергію опору. …. давайте не примушувати їх ставати швидше європейцями ніж вони можуть. …давайте розмовляти з ними тою мовою, яку вони краще розуміють, тобто російською, бо вони інакше нас не сприймуть”.
______________________________________________

15-19 травня у Києві пройшла конференція «Мислити з Україною», участь в якій взяли інтелектуали з усього світу. Ця безпрецедентна зустріч міжнародних та українських інтелектуалів була ініційована Леоном Візельтіром (журнал “The New Republic”) та Тімоті Снайдером (Єльський університет). За всю історію сучасної України це найбільш масштабна подія за рівнем амбіцій та дискусії.