Василина Думан про відкриті дані в Україні
На зустрічі з білоруськими активістами, яку організував Громадський Простір, Василина Думан, координаторка ініціативи “Дані міст”, розповіла про реалії та перспективи відкриття даних в Україні.
В усьому світі активісти різних організацій почали працювати над тим, аби дані викладати у відкритий доступ, аби використовувати новітні технології для того, щоб вони служили громаді. Якщо говорити про Україну, то у нас все так ґрунтовно почалося у 2015 році, коли була прийнята постанова, яка зобов’язала органи місцевого самоврядування та різні підопічні їм установи оприлюднювати певні дані.
Тому передувала велика боротьба громадських активістів. У першу чергу, люди були зацікавлені в оприлюднені парламентських даних, в тому числі ОПОРА, а потім вони вже взялися, власне, і за міські дані, які можуть спростити життя громадянам.
Про ініціативу “Дані міст”. Як і в усьому світі, ініціатива пішла по напрямку конкурсів. Тобто в усьому світі різні муніципалітети, неурядові організації, ініціативи почали оголошувати конкурси на найкращі проекти на базі наборів відкритих даних. Але дуже мінімальна кількість із цих сервісів, які були зроблені на базі відкритих даних, стали успішними. Можу привести приклад з Нью-Йорку, коли там в такому конкурсі виграв додаток, який полягав у тому, що їхня місцева санепідеміологічна служба оглядала ресторани і збирала дані про те, де порушуються санітарні норми. Команда розробників створила мобільний сервіс, при якому, коли ти заходив в ресторан, спалахувала позначка “цей ресторан порушує санітарні норми”. Що це змінило? Ресторатори почали реагувати на зауваження цієї епідеміологічної служби просто моментально, тобто покращився сервіс. І таким чином міська рада і громада використали спільні дані і покращили життя усіх. Але цей випадок, радше, винятковий.
Відкривати дані тільки задля відкриття – не дуже ефективно. Коли почали оголошувати ці конкурси, люди, і в Україні в тому числі, почали дублювати себе. Наприклад, у нас на першому конкурсі у 2016 році була ціла купа ініціатив, які пропонували стежити за громадським транспортом, хоча такі вже є. Чи купа ініціатив, які показували, де є які ресторани. Як наслідок – цих сервісів було багато, вони були однотипні, і ними не користувалися.
Переможцями у нас стали додаток Навпростець – мобільний додаток, що покаже найближчі туалети і прокладе найкоротший маршрут до них. Також додаток All Museums – закумулював у собі дані про музеї та історії про них, а також дні безкоштовного відвідування. Плануючи мандрівку, ти можеш подивитися, де який музей ти можеш відвідати безкоштовно. Єдиний енергооблік – це такий ґрунтовний сервіс для міст, який допомагає вести облік споживання енергоресурсів. І Відкрита школа – сервіс, який допомагає батькам знайти найкращу школу для своїх дітей по Україні (за різними критеріями).
Попри те, що всі ці додатки хороші, нагорода в нас тоді була 3 тис. доларів на розробку сервісу. Але ми не можемо стверджувати, що це дуже допомогло учасникам конкурсу. Для того, щоб постійно підтримувати, збільшувати базу користувачів, має бути якась постійна спонсорська підтримка і додаток, за великим рахунком, має стати стартапом. Одноразова нагорода просто не витягне додаток на високий рівень.
Цього року ми вчинили дещо інакше. Ми оголосили конкурс для міст – для міських рад, неурядових організацій і ай-ті розробників. Ми спочатку допомагаємо для них провести аудит даних, відкрити їх у потрібному форматі. Самі ж міста роблять запити на ті сервіси, які для них будуть потрібні. Після цього ми будемо створювати можливості, де ці сервіси будуть реалізовуватись. Тоді цей сервіс йде на баланс міста і воно ним опікується, і місто контролює – чи йому потрібен цей сервіс для того, аби він просто не канув в лету і не припинив своє існування тільки через те, що у нього було мало грошей на піар-кампанію чи підтримку.
Загалом, Україна зіштовхнулася із тими самими проблемами, як Велика Британія чи США, зокрема, коли, наприклад, немає стандартів того, як відкривати дані, у яких форматах. Ми заміряємо двічі на рік ситуацію з відкритими даними в Україні. Кожен раз якісь помилки повторюються. Ми зробили таку кампанію з чорним гумором – #чорнакнигавідкритихданих, де ми проілюстрували найбільш типові помилки, які роблять міста, коли працюють в цій темі. Бо ситуація в тому, що зверху прийшла директива: “Відкривайте дані”. Як відкривайте, хто це має робити, якісь люди мають бути компетентні, треба провести навчання… Звісно, що органи влади і різні установи почали робити це так, як вони це зрозуміли. Були фантастичні ситуації, коли, наприклад, відскануюють якусь подяку і викладуть її – як набір даних. З позитивів – Україна за 2016 рік у рейтингу країн, які реалізовують політику Opendata, зараз десь на рівні з Естонією.
Варто робити громадські слухання. Ми сміялися, що відкривати дані без консультації з громадськістю – це як переводити бабусю через дорогу, але не туди. Ми рекомендуємо консультуватися з громадськістю. Ми самі проводили дослідження у 2016 році, які теми цікавлять міщан. У першу чергу, це екологія, транспорт, медицина, безпека. Але дуже часто органи місцевого самоврядування відкривають, дотримуючись букви закону те, що перелічено в постанові, і так само відкривають на свій розсуд, обмежуючи ці набори, чи не в тому форматі. Тому це вже швидше політична воля самого міста.
