Ресурсний Центр для допомоги ВПО: якщо люди поселяються там, де немає роботи, то вони стають залежними

Громадський Простір

Нещодавно Громадський Простір мав нагоду відвідати офіс Ресурсного Центру для допомоги ВПО та поспілкуватися з експертами організації.

Ідея Ресурсного центру для допомоги вимушеним переселенцям полягає в об’єднанні зусиль громадських ініціатив і Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини задля ефективної допомоги тим, хто був вимушений покинути свої домівки в Криму чи східних областях.

Ресурсний центр об’єднує Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ГІ «КримSOS», проект «Без кордонів», ГО  «Центр Соціальна Дія», ініціативу «Дім друзів», ГО «Центр громадянської просвіти «Альменда», ГО «Центр зайнятості Вільних людей”, ВБФ «Право на захист», БФ «Рокада», ГО «Кримська діаспора», ГО «Центр громадянських свобод».

Громадський Простір: Розкажіть, з якими питаннями найчастіше звертаються у ваш Ресурсний Центр?

Ольга Івкіна: До нас найчастіше звертаються, згідно зі статистики, люди за гуманітарною допомогою. Це десь половина запитів. Вони дзвонять та запитують: «Чим ви можете нам допомогти? Яка у вас є гуманітарна допомога?» Під час розмови ми намагаємося з’ясувати, як живе ця людина, чому вона потребує гуманітарної допомоги. Тому що більшість приїхали рік чи більше тому, і чому вони досі не змогли адаптуватися, щоб самі себе забезпечувати? Ми намагаємося визначити, чому: хтось не може знайти роботу, хтось не може знайти житло. Більшість проблем мають психологічний характер.

Г.П.: Це Ви про тих, хто переїхав більше року тому?

Ольга Івкіна: Так. Зараз практично немає тих, хто нещодавно переїхав. Найближчий термін серед тих, хто переїхав  – це три місяці тому. В основному – рік чи півтора.

Г.П.: Від кого ви отримуєте гуманітарну допомогу?

Ольга Івкіна: В основному приватні особи надають речі. Нещодавно діаспора з Швейцарії прислала теплі речі.

Г.П.: Кількість допомоги за цей рік збільшується\зменшується? Знаємо, що був пік на початку війни.

Ольга Івкіна: Так, але тепер потрібна допомога іншого плану – допомога для адаптації, допомога у пошуку роботи. Можливо комусь треба пройти перекваліфікацію. У нас є юрист, ми можемо надавати і юридичну допомогу. Також ми можемо інформаційно підтримати, оскільки маємо контакти місць по Києву, куди можна звернутися. У кожній області є радник Мінсоцполітики і з їхньою допомогою ми можемо вирішити різні проблеми, і це не обов’язково лише юридичні питання. Наприклад, якщо людині не надають допомогу, чи відмовляють у довідці. Дзвонив нещодавно чоловік-пенсіонер та повідомив, що його матері, якій 94 роки та яка була учасником війни,  дуже складно отримати пільгу після вимушеного переїзду щодо оплати послуг, оскільки місцева служба вимагає довідку, що цю пільгу пенсіонерка не отримує в Пісках, де вона прописана. Але ви ж розумієте, що відбувається зараз в Пісках і що туди не пускають людей. Там окопи, замінована територія….  А в Павлограді вимагають довідку від неї. У таких випадках ми передаємо справу радникам, які допомагають це вирішити. Бувають випадки, коли людині відмовляють в оформленні субсидій на житло, наприклад, через те, що вона отримала допомогу переселенця. Але це не пов’язано між собою, і вони не мають права такого робити. Вчора до нас прийшов запит щодо такої ситуації із Закарпаття.  Жінка, яка нам телефонувала, прислала нам навіть документ з офіційною відмовою, підписаною мером. Цю інформацію ми уже передали раднику. Також часто є питання ВПО щодо того, як оформити статус, наприклад, одинокої матері, як оформити чи переоформити інвалідність та інше.

Г.П. Наталіє, Ви на круглому столі «Результати річниці спецзакону для переселенців. Інтеграція чи повернення?» розповідали, що переселенці звикають до допомоги та не починають самі діяти, щоб не бути залежними від гуманітарної допомоги. Як Ви бачите вирішення цієї проблеми?

Наталія Новикова: По-перше, зараз є дуже багато навчальних програм, які пробуджують у людей бажання до самозайнятості. Але це розраховано на людей, які готові працювати.  Це є той «крючок», що дає їм можливість.  Але той прошарок людей, які не хочуть, але можуть, то з ними, в першу чергу, треба працювати психологічно. Робити для них спеціальні навчання, які спочатку підготували б їх до конкретної  програми, а потім ввели в цю програму.

Г.П.: Чи є такі програми зараз?

Юлія Галаган: Була така програма, що діяла в Харківській та Дніпропетровській областях, але вже закінчилася. Аналогічна програма буде запускатися для Луганської та Донецької областей, але в яких об’ємах, ми поки не знаємо. Офіційно старт ще не розпочався.

Наприклад, програма CashForRent була запущена для того, щоб розвантажити місця компактного проживання. Для людей підбирали сім’ї, з якими вони будуть працювати та проплачували на півроку оренду житла, щоб допомогти цим людям стати на ноги, знайти роботу та самостійно облаштувати своє життя. Вони продовжують підтримувати ці сім’ї і надалі. Зрозуміло, що підтримки лише на оренду житла мало. Потрібно більше.

Г.П.: У кого здебільшого виникають складнощі із роботою, адаптацією?

Юлія Галаган: Спеціалісти відзначають, що, як правило, у деяких людей були складнощі з адаптацією і в мирний час. А з переселенням, із додатковим стресом, з тим, що хтось щось приносить, дає, то ці люди впали в таку ситуацію… Наприклад, одне з місць поселення в Чугуєве,  невелике військове містечко, де місцеве населення дуже сильно підключилося у допомогу переселенцям. Туди приїжджають дуже різні люди. То звідти нікого не вдалося витягти на оренду житла чи на якісь курси перекваліфікації з нових професій, чи що вже говорити про курси, коли люди навчаються створювати свій бізнес, їм дають гранти та протягом півроку допомагають його вести. Ось там на вечір вдавалося домовитися – «так, давайте попробуємо», а коли вранці приїжджали люди з документами, тобто підписуємо та починаємо працювати, то на ранок люди вже казали – «ні, у нас нічого не вийде». Майже всі відмовлялися.

Ми зараз готуємо моніторинговий візит у кілька областей і ми будемо дуже уважно на це все дивитися. На місця компактного поселення, наскільки можна розробити програму, коли ми завчасно можемо побачити, кого все таки можна витягти, а для кого потрібен спеціаліст, який вміє працювати з такою категорією людей. Ми уже стикаємося, що в деяких містах нас не хочуть пускати. Тобто, адміністрація нам говорить: «Будь ласка, не приїжджайте, ми їх тут якось прилаштували… вони вас добре не зрозуміють, а зрозуміють, що є якісь права, що треба щось вимагати, що їх хтось утискає…».

Ольга Івкіна: Я хочу сказати, що це не проблема переселенців. Такі люди є в суспільстві, просто якщо така людина є переселенцем, то це помітно. Якщо хтось такий живе собі тихо в Херсонській області на пенсію своєї мами, то ніхто цього не бачить, а якщо стає переселенцем, живе в МКП, ходить за гуманітракою, то це помітно, його знімають камери і здається, що це проблеми переселенців. Це все треба розуміти, щоб лишній раз не стигматизувати їх.

Г.П.: Чи впливає, наприклад,  конкретна громада\місто на адаптацію внутрішньо переміщених осіб?

Ольга Івкіна: Звичайно, якщо громада дивиться на когось як на злочинця, то, звичайно, людина так себе й почуває та може себе так і поводити. Але тут не можна узагальнювати. У будь якій громаді є ті, які приймають і ті, які не приймають.

Г.П.: Де найкраще відбувається адаптація людини, яка змушена була покинути свій дім?

Ольга Івкіна: Однозначно там, де є робота. Бо якщо люди поселяються там, де немає роботи, то вони стають залежними від гуманітарної допомоги, живуть на 300 гривень в місяць, і такий спосіб життя не дуже добре впливає.  Саме тому багато хто їде в Київ, бо тут можна знайти роботу. Ці модульні будиночки збудували незрозуміло де. Як вони обирали місця для будівлі?! Наприклад, у Кривому Розі, кажуть, що ці будиночки розміщені аж за містом, в лісі. І якщо якась матір живе там з дитиною та не може нікуди надовго приїхати, бо це далеко і дорого, то вона живучи там перетворюється на людину, яка взагалі нікуди не виїжджає. Зараз розпочинають будівництво таких будиночків у Сєвєродонецьку із дешевого матеріалу, то незрозуміло з якою метою, або це знову якесь освоєння бюджету.

Г.П.: Уточніть,  куди можна звертатися?

Ольга Івкіна: Наші гарячі лінії працюють з 10.00 до 18.00 в робочі дні. Але якщо ви телефонуєте у вихідні, то є така можливість замовити дзвінок-відповідь, щоб вам передзвонили. Тоді нам на пошту приходить цей номер телефону  і ми передзвонюємо. Ми зможемо надати консультацію, підказати, де отримати, наприклад, гуманітарну допомогу, тощо.

Як зв’язатися з Ресурсним Центром 2.0: 

e-mail: [email protected]

Телефони:

+38 095 377 70 14 (МТС),
+38 068 985 18 00 (Київстар),
+38 093 164 78 85 (Life).
+38 044 364 37 34 (міський).

Контакти Ресурсного Центру для допомоги ВПО

Фейсбук сторінка Ресурсного Центру

Автор:  Галина Жовтко, Любов Єремічева