10 грудня 2015 р. о 18:00 відвідувачі музею отримають унікальну можливість поспілкуватись із політичним та громадським діячем, журналістом та видавцем Віталієм Шевченком.
Віталій Шевченко — дисидент зі стажем ще з шкільних років, коли мало не щодня випускав незалежну класну стінгазету. В його біографії — праця в самвидаві, поширення того, що в часи СРСР мало свою доволі популярну статтю в Кримінальному кодексі — “антирадянська пропаганда і агітація”. Що не встиг потрапити за грати, так всіх інакомислячих режимові вже важко було пересаджати. Та й , врешті, як мудро сказав Сверстюк, “всі ми були в ув`язненні — одні по цей бік ґрат, інші по той”. Довелося й рятуватися “внутрішньою еміграцією” в столицю імперії, де опинялося чимало мислячих людей з України в часи, про які казали — “Коли в Москві стригли нігті, в Києві обрубували пальці». Отак Віталій побув студентом відомого Московського Літературного інституту, добряче насиченого тим же вільнодумством.
Несприйняття тоталітаризму, національного гноблення логічно привело в національно-демократичні сили: Віталій Шевченко був одним з тих, хто створював Народний Рух України, багато років входив до керівництва НРУ, потім УНП. Тричі був депутатом Верховної Ради. Причому, обирався по округу зовсім не так, як нині, коли “голосують” грубі гроші і бажано не в гривнях. Тоді кандидат у депутати Шевченко обходив своїми ногами весь округ щоб зустрітися з виборцями навіч.
Журналістика Шевченка напряму пов’язана з його політичною і громадською діяльністю. Ще при СРСР автору вдалося опублікувати надзвичайно гострі матеріали, присвячені таким резонансним темам, як війна в Афганістані, Чорнобиль.
Чимало років Віталій Шевченко був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, заступником голови, а за президентства Ющенка — кілька років головою Нацради. Саме на ці роки припали зримі зрушення в українізації національного телерадіопростору, такі, що їх не вдалося знівелювати навіть за правління регіоналів.
У книговиданні Віталій Шевченко не одне десятиліття. Свого часу працював редактором у видавництві “Мистецтво”. Помиляється той, хто недооцінює тодішнє книговидання. Дай Боже, щоб сьогодні у нас виходило стільки книг, такими накладами і такого серйозного рівня, як років з 30 тому.
Але справжній видавничий “шевченківський бум” припадає на останні роки, коли Віталій Федорович , відійшовши від політичної і чиновницької суєти, зосередився на книговиданні. Притому історичного, краєзнавчого характеру. В Україні, у 25-ти її регіонах, понад 600 адміністративних районів, таких, як його рідний Ічнянський на Чернігівщині. І скрізь є своє історія, з яких і складається велика історія України. І цю свою рідну і близьку історію треба вивчати, відкривати, знати. За таку добру справу і взявся створений ювіляром Благодійний Фонд Віталія Шевченка. Саме під його егідою в районі вже кілька років проводяться цікаві конкурси “Родина Ічнянщина. Україна” та “Історія вулиці, історія села”. “Матеріалів надходить стільки, що ми вже завалені ними,— по-доброму бідкається Віталій Федорович. Інколи приносять справжні раритети — родинні записи, листи, фото, щоденники, яким по сто й більше років.” Отож Фонд започаткував великий багатотомний проект “Ічнянщина в документах, розповідях цікавих людей листах, щоденникових записах”.
Вийшла також унікальна книга “Літератори Ічнянщини: 100 імен”. І про уродженців краю, таких як Степан Васильченко, і про тих, хто тут бував і творив, а їх ціле гроно, починаючи з Тараса Шевченка. В додатку — кілька сотень імен художників, композиторів,скажімо, земляк, класик української музики Левко Ревуцький.
