М.Варшавська: працюємо з посиленням людини, з підвищенням її стресостійкості

Громадський Простір

Маріанна Варшавська, заступник керівника БФ «Реабілітаційний Центр «Шпиталь Майдану», учасниця групи “Краплинка милосердя” поділилася із Громадським простором особливостями психологічної допомоги військовим АТО та розповіла, про те, якої допомоги потребує малочисельна група психологів.

Маріанно, розкажіть про основні напрямки роботи групи.

– Наш напрямок роботи – психологічна реабілітація і психологічна допомога воїнам АТО. Ті психологічні наслідки, які виникають після того, як військові потрапляють в екстремальні ситуації – під обстріл, бачать загибель своїх побратимів, як би людина зовні себе не проявляла, вона все одно на це реагує. Це невидимі рани, які залишаються з нею на все життя. І навіть якщо людина потім повертається у мирне життя, демобілізується, приходить додому, це проявляється у різних людей по-різному – хтось погано спить, хтось не може сконцентруватися, у когось думки ходять по колу, хтось постійно знаходиться в стані підвищеної збудливості, деякі починають пити, у деяких починає боліти серце, втрачається сенс життя….

Як Ви з ними працюєте, в яких формах?

– Ми зробили презентацію, і читаємо людям семінар про бойовий стрес, і про те, як психіка людини реагує на військові дії. Якщо опиратися на досвід воюючих країн, які через це пройшли, таких як Ізраїль чи США, ми побачимо, що наслідки від перебування на фронті… В Ізраїлі, наприклад, всього три відсотки після цього синдрому, в Америці сім, у нас це число доходить до 30, в гірших випадках ще більше. Це значить, що саме така кількість військових, які прийшли з поля бою цілими, які повернулися до мирного життя, не можуть себе знайти. Тому ми розповідаємо про те, що буває. Справа в тому, що попереджена людина наполовину готова до тих ситуацій, з якими вона зіштовхнеться.

Тобто, Ви розповідаєте про це самим АТОвцям, які повернулися?

– Так. Ми читаємо лекції про бойовий стрес, про те, які реакції психіки на це бувають, про те, що таке ступор і як з нього виходити, про те, чому у людини втрачається сенс життя. Про те, що з нею буває, що таке паніка, що таке депресія, що значить провина за те, що вижив, чому не треба піддаватися думкам про самогубство, що таке тривожність, чому погіршується пам’ять і чому важко зосередитися, чому виникають приступи злості та агресивності.

Якщо людині про це розповісти, це не значить, що вона не буде переживати цих відчуттів, але вона зможе їх ідентифікувати, зрозуміти, чому це з нею відбувається. Вона буде точно знати, що не божевільна, а це просто нормальна реакція психіки на екстремальну ситуацію і що не треба цього боятися, з цим можна боротися. Іноді людина сама може впоратися з цим, дуже добре, якщо сім’я розуміє, що відбувається і допомагає їй з цього стану вийти. Ми працюємо з посиленням людини, з підвищенням її стресостійкості, з підвищенням її внутрішньої сили. Такими точками опори можуть слугувати, зокрема, сім’я, друзі чи близькі. Людина може зателефонувати і висловити все, що у неї накипіло. Дуже часто це носить характер такої досить важкої бесіди, сім’ям важко це вислухати і друзям важко пережити, але це необхідно, щоб людина на фронті залишалась адекватною, щоб вона розуміла, що потрібна, що все, що вона робить, затребуване, і що вона дуже важлива для тих людей, які її підтримують, і що її дуже багато хто підтримує. Тому, перше, з чим зіштовхуються люди на фронті – їм здається, що вони пішли і все – про них забули, їх кинули… Це стосується не тільки військових (що їх покинули військові), а що їх забула сім’я і що не розуміє, що відбувається. Сім’я відірвана, і він живе якимось своїм життям, а на всій решті України якесь свято життя, люди не розуміють, що відбувається на фронті, з чим доводиться зіштовхуватися, як виглядає смерть, чому тут все це так чітко і зрозуміло, а чому там вони чинять цілком по-іншому… Виникає дике роздратування, виникає агресивність, це нормальні реакції організму.

А скільки людей вже пройшло через вас? Скільком людям ви допомогли, прочитали лекції?

– Ви знаєте, ми не можемо порахувати, тому що ми їздили в 93-тю бригаду з психологічною допомогою вже втретє. Найбільші лекції ми мали, коли у залі сиділо 600 людей, наступного дня ми працювали групами по 20-25 людей, таких було 8 груп. Буває, ми приїжджаємо і неможливо зібрати людей. На жаль, це виникає тому що дуже спресувався графік підготовки навчання тих людей, які йдуть на фронт – якщо раніше це займало місяць, то тепер на підготовку військових мобілізованих виділяється 2 тижні. Це недостатньо навіть для того, щоб навчити людину маскуватися, стріляти, і ховатися в окопах. Про яку психологічну підготовку може йти мова? Тому все, що ми робимо, коли немає таких великих груп, – приватні консультації, одиничні – двоє, троє, п’ятеро людей – ось яка група може зібратися на цей момент, скільки й збирається і скільком людям ми й розповідаємо. Дуже корисно, якщо вдається розповісти це офіцерам, тому що один офіцер – це голова одного підрозділу і він може пояснити своїм підлеглим, що це з ними відбувається. Мені здається, що найважливіше почати з правильної підготовки офіцерів, які йдуть на фронт. Наші дівчата-психологи працювали в Києві з мобілізованими офіцерами, тут читали їм цей семінар, але дуже важливо це пояснювати ще й тим рядовим, які приходять. Тому що люди з мирного життя вириваються і потрапляють одразу в ситуації дуже жорсткі. Називається: маємо, те, що маємо.

Я знаю, що вас буквально четверо людей. Яка вам допомога потрібна, волонтери, ресурси?

– Найбільша складність – це знайти людей, які готові виділити 3-4 дні свого часу і поїхати в бойову частину, на базу і там прочитати ці тренінги, там попрацювати з групами, там попрацювати з військовими підрозділами. Київ – мирне місто, тут не відчутно дихання війни. Коли приїжджаєш на базу бригади, ти бачиш тих, хто прийшов із фронту, там їздять військові машини, в кузовах пікапів бачиш гільзи, бачиш людей з милицями, які поранені кульгають в госпіталі: “Зараз я залікую все і піду туди, бо на фронті залишилися мої товариші і я не можу їх кинути”.

Тобто, вам потрібні психологи, які би могли до вас приєднатися?

– Нам потрібні психологи, які працюють зі стресовими станами і психологи, які могли би працювати з групами, тобто не з однією людиною, не консультації один на один, – так, це теж важливо, але це не наскільки ефективно, як групова робота. У цьому повинен бути певний досвід.

Зконтактувати з Маріанною для волонтерської діяльності можна за допомогою її сторінки у фейсбуці.