«Для мене кожен виїзд — це особлива, важлива, складна, але радісна подія. Чому радісна? Бо я відчуваю себе найбільш потрібною для людей, які нас фізично захищають… Ти не знаєш, як почуваються люди там, але ти можеш дізнатися, коли поїдеш туди і побачиш», — ділиться Анастасія.

Анастасія виступає у складі концертних груп, що включають як військових, так і цивільних артистів.

«Зазвичай я виступаю як одна цивільна артистка разом із військовими артистами, які є в складі ЗСУ, в Культурному десанті, в рамках програми цілої групи. Ці виступи є дуже потрібні. Насправді таких заходів мало, їх не вистачає. Потрібно більше», — каже культурна активістка.

Одним із таких візитів стала поїздка до Краматорська, де під час повітряної тривоги було знято відео “Старосвітська бандура в Краматорську”. Ролик швидко став вірусним у мережі.

«Для громади Краматорська це було дуже важливим — що відео з Краматорська так розлетілося, і ще й зі старосвітською бандурою. Тоді Краматорські ЗМІ брали інтерв’ю, і було дуже цікаво з ними поспілкуватися. Для мене це було знаком, що громада Краматорська, культурний сегмент Краматорська живуть активним життям», — розповідає Анастасія.

Окрім поїздок і виступів, артистка також започаткувала ініціативу зі збору коштів на бандури для дітей. Завдяки підтримці небайдужих уже вдалося закупити 17 інструментів.

У відео бандуристка, співачка й культурна активістка Анастасія Войтюк (Banduragirl) ділиться досвідом участі в ініціативі «Культурний десант», виступами у прифронтових громадах для військових, історією вірусного відео з Краматорська та своєю ініціативою зі збору коштів на бандури для дітей.

Як команда ГО «Архів війни» збирає матеріали про війну, навіщо громадським організаціям долучатися до проєкту та чому кожен маленький фрагмент історії має значення для майбутнього — про це в інтерв’ю Громадському Простору розповіла режисерка та координаторка Відділу інтерв’ювання свідків воєнних злочинів Тетяна Симон.  

«Архів Війни — це дуже масштабний проєкт. Він розпочався відразу після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році та був ініційований Романом Бондарчуком, артдиректором ГО «Докудейз», та Максимом Демиденком, керівником ГО «Infoscope». На той момент ідея була простою, але водночас дуже амбітною — зберегти якомога більше медіа матеріалів, які стосуються російсько-української війни. Це можуть бути будь-які медіа матеріали: фото, відео, аудіо повідомлення, листи, статті, фільми, передачі. Єдиний маркер — щоб вони стосувалося перебігу російсько-української війни. Щоб ці матеріали були корисними для майбутніх і поточних досліджень, розслідувань для правоохоронних органів, правозахисних організацій, й  могли в майбутньому бути використані в міжнародних кримінальних судах», — режисерка та координаторка Відділу інтерв’ювання свідків воєнних злочинів Тетяна Симон.  

У відео йдеться:  

• про Архів Війни Архів — як працює, як збираються матеріали
• про співпрацю та партнерство
• про виставку LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни, міждисциплінарну мистецьку лабораторію
• про роботу Відділу інтерв’ювання свідків воєнних злочинів
• про фільм «Свідки. На північ від Києва»
• про фільм «Свідки. Полон вбиває» про теракт в Оленівці
• про позов у Міжнародний кримінальний суд проти російської пропаганди
• про Переглядові кімнати «Архіву Війни» / спецподія на Docudays UA
• про позаконкурсну програму фільмів «АРХІВ ВІЙНИ/ДОКАЗИ» на 22 Docudays UA
• про потребу простору для відновлення

Оксана Гуменюк — кандидатка історичних наук, культурна менеджерка, голова ГО «Навколо Нас. UA», експертка УКФ 2019-2021 рр. , для Громадського Простору розповідає про методи просування локальної культури на прикладі діяльності ГО «Навколо Нас. UA».

Окрім членів ГО «Навколо Нас. UA» над проектами працює велика кількість волонтерів різної вікової категорії, зокрема і діти, яких залучають до відтворення традицій. Команда організації надає великої уваги роботі над якісним контентом, здійснює професійні дослідження — етнографічні, фольклорні, краєзнавчі. І на всіх етапах взаємодіє з фахівцями, етнографами, фольклористами, краєзнавцями.

“Одним з найважливіших інструментів для взаємодії з громадою за визначенням нашої команди є Культурний Простір ГО «Навколо Нас. UA». Це своєрідний хаб, місце, де мешканці Богуславської громади можуть зустрітися, познайомитися зі своєю історією, культурною спадщиною, можуть також зануритися в історичні та культурні контексти через естетику, тому що ми завжди свої заходи намагаємося візуально обладнати і представити так, щоб це було цікаво”, — зауважила пані Оксана.

Із найбільш ефективних методів для промоції локальної культури для громади є фестивальна діяльність. Це організація масштабних заходів, серед яких вже четвертий рік поспіль ГО проводить благодійний історико-культурний захід “Портал крізь століття: Старосвітський Богуслав”, який збирає тисячі відвідувачів/ок. 

Про ці та інші інструменти Оксана Гуменюк розповідає детальніше у відео: 

• залучення професіоналів до діяльності організації та створення якісного контенту
• фетивальну діяльність на прикладі історико-культурного благодійного заходу «Портал крізь століття: Старосвітський Богуслав»
• культурний простір ГО «Навколо Нас. UA», як простір взаємодії з громадою
• про залучення волонтерів
• роботу з носіями живої спадщини

На подвір’ї Мистецького Арсеналу відбулось багато цікавих громадських дискусій, лекцій, презентацій та воркшопів.

На Алеї Громадських організацій «ЗГУРТОВАНІСТЬ» гості фесту знайомились із діяльністю громадських організацій, які реалізують важливі ініціативи. Як саме ці ініціативи втілюються в контексті сьогодення, нашого руху до ЄС, а також звідки команди цих організацій черпають натхнення — про це в нашому відео репортажі:

Спікери та спікерки:

• Катерина Переверзева, головна редакторка харківського видання «Люк»
• Олена Михайлова, програмна менеджерка ГО «Змінотворці»
• Анастасія Коношук, комунікаційна менеджерка Центру громадянської просвіти «Альменда»
• Юрій Лазаревич, голова правління БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне»
• Юлія Соловйова, засновниця ГО «ЮрШтаб»

Подія організована Представництвом Європейського Союзу в Україні в межах комунікаційної кампанії «Разом діємо. Разом ми — Європа».

• Як підтримати психологічно команду, запобігти вигоранню, конфліктам та розпаду команди у час війни:

• Як донести свій намір психологічно допомогти?

• Пошук фінансування на психологічну підтримку

Тобто це доведений механізм реагування спільноти чи  держави — які справляються типово з катастрофічною подією.

За словами Марти, наша країна отримує підтримку, ми перебуваємо, так би мовити, в ейфоричній фазі катастрофи, коли з різних сторін надходить допомога. Ця ейфорична фаза світової підтримки ще триває… Щоб не опинитися у фазі “втрати ілюзій” — коли не зможемо так добре і так ефективно відновлювати свою інфраструктуру і людей — ми вже зараз маємо закладати інструменти, які можуть підтримати нас в ті часи. Варто запасатися опірністю до стресу і розвивати власні ресурси. Покладатися  на самоефективність і своїх людей, укріпляти можливості.

Більше читати:

Марта Пивоваренко: Як психологічний стан українців впливатиме на відновлення країни після війни

Марта Пивоваренко, психологиня-психотерапевтка з багаторічним досвідом, працює з людьми, які пережили важкий травматичний досвід, експертка з якості психотерапевтичних, психологічних послуг у Фонді народонаселення ООН в Україні (UNFPA), який сьогодні забезпечує психологічну, психосоціальну підтримку, зокрема людям, які перебувають на окупованих та звільнених територіях. Свого часу Марта Пивоваренко стала співзасновницею професійної спілки «Development Foundation», а після повномасштабного вторгнення адвокатувала тему психологічного відновлення для переселенців у ГО «Спільноти самодопомоги». 

Протягом багатьох років команда Центру віддана справі захисту прав людини. Ми всі знаємо про правозахисні ініціативи й кампанії, до яких вона долучалась: волонтерський рух «ОЗОН», «Євромайдан SOS», глобальна правозахисна кампанія за звільнення українських політв’язнів Кремля #LetMyPeopleGo, мобільні моніторингові групи в Криму та на Донбасі та багато інших. І зокрема за цю  натхненну працю Центр громадянських свобод заслужено отримав Нобелівську премію миру 2022 року.

Виграти війну з росією і перетворитися самим на росію — немає жодного сенсу

«Говорити про відновлення під час продовження руйнації складно, але необхідно. Більш того, не просто говорити, а робити якісь кроки. Бо від того, наскільки ми зможемо відновити країну на засадах інклюзії, прав людини і справедливості, залежить — на яких стартових позиціях ми прийдемо до цього моменту. І ці стартові позиції ми маємо зберегти навіть під час повномасштабної війни з російською федерацією», — таким важливим меседжем розпочала свій виступ Олександра Матвійчук, очільниця Центру громадянських свобод, під час нещодавньої конференції «Зі стійкості до відновлення».

Наша боротьба не тільки за територію, а й за наш демократичний вибір, і важливо зберегти цю ціннісну рамку в українському суспільстві. «Щоб наша війна, яку нам нав’язали, не втратила для нас сенс. Виграти війну з росією і перетворитися самим на росію — немає жодного сенсу. І це основний виклик, який я зараз бачу, який стоїть перед майбутнім відновленням на засадах прав людини, на засадах інклюзії, справедливості — і це визначальне, що буде забезпечувати успіх України на шляху просування до країн розвинених демократій», — наголосила Олександра.

Серед цієї ціннісної рамки, тих речей, які треба робити зараз, дуже вагоме місце належить справедливості.

Олександра згадала про нове дослідження Київського міського інституту соціології. Зокрема про одне з питань, яке було задано громадянам України — що найбільше їх розчарує після закінчення війни. І майже 66% респондентів відповіли — це безкарність за вчинені росіянами воєнні злочини. 

“Я минулого тижня виступали разом з Генеральним прокурором на слуханнях в Конгресі США. Він сказав, що вони зараз розслідують 32 тисячі кримінальних проваджень… Навіть Скотленд-Ярд не може ефективно розслідувати кожне з цих 32 тисяч кримінальних проваджень під час війни. Ми не можемо перекласти цю відповідальність на Міжнародний Кримінальний Суд. Багато хто думає, що от він є, проводить розслідування..  і мало хто вивчав практику роботи суду і розуміє, що він обмежиться лише кількома вибраними справами”. 

Великим завданням для нас усіх буде надати справедливість, бодай шанс на справедливість, сотням тисяч людей, які постраждали від воєнних злочинів, не чекаючи коли відкриється вікно для відновлення.

Недостатньо просто хвалити правильні закони, створити інституції й помістити на них правильні таблички

«Можемо говорити про реформу поліції, реформу судів… інші важливі зміни у сфері верховенства права. Але усі ці закони й інституції приводить в рух енергія. Ця енергія ціннісно забарвлена. Тобто це певний спосіб мислення людей, які вірять, що їм потрібен справедливий суд, які вірять, що верховенство права — це краще ніж корупція, які вірять в те, що поліція має служити і захищати, а не розганяти мирні демонстрації чи переслідувати активістів. Ця енергія залежить не так від влади, як від нас з вами».

На думку Олександри, це є виклик, і нам доведеться долати його, проходячи кожному окремо та загалом як суспільству. І тест, який проводить нам війна, — на відданість цим цінностям.

«Під час війни права людини обмежуються, але вони обмежуються пропорційно — тільки до тієї міри, до якої належить обмежити ці права і свободи, щоб цю війну виграти. І для громадянського суспільства величезне завдання — втримати цю ціннісну рамку, бо є ризик потрапити в так званий ефект «колії Медісона». 

Ангус Медісон, один з найвідоміших світових інституційних економістів, досліджував процеси трансформування країн. Він виявив, що країни, які хочуть провести модернізацію, ніби рухаються по певній колії, досягають «скляної стелі», б’ються головою — і падають. «Їм не вистачає певної енергії, якогось стрибка, щоб зробити цю модернізацію, з однієї колії перейти в іншу. Оця енергія — це цінності прав людини».  

Читати також: Громадянське суспільство декларує: не маємо права програти у відновленні України.

Водночас, у більшості випадків будь-які форми партисипації у сфері просторового планування чи перетворення міського простору здебільшого сприймаються упереджено та скептично: як спроби внести дисбаланс у об’єктивний процес планування та забудови. Тим самим встановлюються досить жорсткі бар’єри між ключовими учасникам цього процесу: міською владою, мешканцями, активістами, забудовниками та планувальниками, що змушує кожного з них та міські простори лишатися у пострадянській парадигмі планування з її хаотичними процесами та гібридними практиками.

Дискусія спрямована на обговорення процесу становлення партисипативного планування міського розвитку в Україні, його основних викликів та тенденцій, спираючись на окремі інструменти, практики та підходи.

Учасники дискусії: 

• Костянтин Мезенцев — урбаніст, професор географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка

• Марина Литвинчук — т.в.о. генерального директора Директорату просторового планування територій та архітектури Мінрегіону (2019-2020 рр.)  

• Інга Фляжнікова — журналістка, директорка Агенції журналістських розслідувань (Вінниця)

Модераторка: Олена Денисенко – кандидатка географічних наук, докторантка географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, учасниця ГО «Товариство дослідників України».

Повна дискусія тут:

Дискусія відбулася у Києві 30 вересня 2021 року в рамках ХХ школи-семінар «Проблем розвитку регіонів України».

Організатор: Товариство дослідників України.

Методологічні основи реформи децентралізації влади та місцевого самоврядування були закладені в другій половині 2000-х років, а починаючи із 2014 року, після законодавчих змін, розпочався, власне, процес трансформації як самого АТУ (об’єднання територіальних громад), так і децентралізації владних повноважень від виконавчої влади до місцевого самоврядування.

Проте, аналізуючи існуючий стан трансформації як АТУ, так і в цілому децентралізації владних повноважень, виникає дискусія, як багато вдалося реалізувати, і що ще потрібно зробити?

Дискусія спрямована на обговорення головного питання – децентралізація в Україні вже завершена, призупинена, чи вона продовжує свій рух? 

Учасники дискусії: 

• Геннадій Зубко — Віце-прем’єр-міністр — Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (2014-2019 рр.).

• Віталій Безгін — народний депутат України IX скликання, член комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

• Сергій Сухомлин — міський голова Житомира.

Модератор: Павло Остапенко – голова Товариства дослідників України.

Повна дискусія тут:

Дискусія відбулася у Києві 30 вересня 2021 року в рамках ХХ школи-семінар «Проблем розвитку регіонів України».

Організатор: Товариство дослідників України.

Про діалогові важливості розмірковували:

• Олег Овчаренко, голова ради ГО “Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр “Європейський клуб”, м. Кременчук;
• Ганна Дворна, виконавча директорка ГО “Спільно HUB”, м. Запоріжжя;
• Олена Данілова, голова правління Фонду громади “Подільська громада”, м. Вінниця;
• Сергій Ткаченко, засновник Агенції “Хмарочос”, місто Кропивницький;
• Михайло Ізюмський, голова правління ГО “Агенція локальних ініціатив”, місто Харків;
• Єлизавета Савчук, начальник управління по зв’язках з органами місцевого самоврядування, міжнародного та міжрегіонального співробітництва, проєктної діяльності та сприяння інвестиціям виконавчого апарату Вінницької обласної Ради.

А також модераторка дискусії Любов Єремічева, Громадський Простір.

Читати також: Міжсекторна комунікація: як знайти довгочасний win-win?