Громадський Простір » Громадський Простір

Civis Fortis: рік поруч з тими, хто пройшов полон

Громадський Простір — Fri, 27 Mar 2026 12:00:44 +0000

Сьогодні допомога від українських НУО — це не лише щира емпатія. Це вивірені сервіси, юридичні алгоритми та чіткі психологічні маршрути. Це здатність перетворити хаос війни на системну підтримку, яка повертає людям суб’єктність і контроль над власним життям.

Civis Fortis Фундація захисту громадянського суспільства була заснована трохи більше року тому в один із найскладніших моментів, коли Мін’юст перебував під кібератакою, лише 7-ма спроба зареєструватись стала успішною.

Команда організації переконана: після полону та катувань людям замало лише фінансової підтримки. Потрібен фаховий супровід, щоб повернути контроль над власним життям, відновити самозарадність і здатність знову приймати самостійні рішення — у професії та громаді.

“Коли ми запускали перший проект підтримки, то планували комплексний супровід для п’яти бенефіціарів. А в результаті за перші кілька місяців їх стало 42. Ми швидко зрозуміли: викликів значно більше, ніж ми уявляли на папері. Офіційно ми стартували 15 травня 2025 року, і майже одразу відбувся «великий обмін» — тисяча на тисячу. Хлинула така хвиля людей, що нам довелося на ходу перебудовувати всю систему роботи”, — розповідає Людмила Янкіна, голова правління і співзасновниця Civis Fortis.

Більше про те, як команда вибудовує свою роботу — через індивідуальні плани супроводу, партнерства з іншими ГО, з лікарями, адвокатами і через голос у міжнародних медіа — у відео:

Читати повне інтерв’ю:

Маршрут до самозарадності: як Civis Fortis повертає людей до життя після полону

Синергія та проактивність: згадаймо Форум «Громадська участь: нова реальність»

Громадський Простір — Tue, 02 Dec 2025 08:42:37 +0000

Колеги, попри виклики війни, активні українці продовжують працювати над покращенням своїх громад, демонструючи справжнє громадянське лідерство — спокійне, відповідальне та вперте.

Саме про цей феномен йшлося 20–21 листопада у Києві на Форумі «Громадська участь: нова реальність»!

У цьому короткому відео-огляді ми відтворюємо атмосферу синергії та проактивності українського громадянського суспільства. Подія зібрала 160 практиків ОГС, представників влади та донорів, щоб обговорити, як змінилася громадська участь у країні, що живе у війні.

У відео:

Ключові інсайти від організаторів/ок та експертів/ок.
Кадри живого спілкування та обміну досвідом.
Свідчення того, що громадська участь — це сила, яку не зупинити!

А повний репортаж з Форуму можна почитати тут.

Якщо ви були на Форумі, діліться своїми враженнями у коментарях та розкажіть, який момент запам’ятався вам найбільше!

Організатори та Партнери:

Форум “Громадська участь: нова реальність” організований МАОМС “Асоціація учасницького розвитку громад” спільно зі Спілкою “Громадські ініціативи України”, за підтримки Charles Stewart Mott Foundation, Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН) та фінансування уряду Данії, програми “EMPOWER”, що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Європейським Союзом та реалізується GIZ Ukraine, швейцарсько-української програми EGAP, що реалізується Фондом Східна Європа, Європейської асоціації місцевої демократії (ALDA), ГО “Центр розвитку та співпраці громад” та ІАЦ “Громадський Простір”.

Малі громади — велике майбутнє: нові тренди громадської участі

Громадський Простір — Fri, 03 Oct 2025 13:27:44 +0000

Малі та сільські громади стають центрами відновлення України, де мешканці проявляють високу мотивацію та активність. Особлива увага приділяється вихованню свідомої, проактивної молоді — не просто через знання про механізми участі, а через практичні дії, які дозволяють учням впливати на шкільне та громадське життя. Проблема лишається на рівні державної політики: шкільні підручники ще не відображають сучасні інструменти громадської участі та стандарти ЄС.

“Нам дуже подобається і завжди подобалося працювати з маленькими громадами, з сільськими громадами. У мене навіть така думка, що малі громади відновлюють та розвивають нашу Україну. Там стільки мотивованих українців, які вболівають за майбутнє нашої держави і країни. Навіть не очікуєш, що приїхавши в маленьке село, знайдеш людину з поглядом рівня цілої держави, – розповідає Олексій Коваленко, доктор філософії, голова організації, член координаційної ради ініціативи Партнерство Відкритий уряд і міжнародний експерт Ради Європи.

Водночас команда експертів помітила й те, що сьогодні громади не завжди розуміють, як інтегруватися у ЄС на практичному рівні. Багато місцевих підприємців і мешканців не знають, що зміниться в їхньому житті після європейської інтеграції.

Більше про методику сучасні тренди громадської участі дивіться у відео:

Дивіться також:

DIY4Change: українська методика для зміни свідомості українця

Громадський Простір — Fri, 03 Oct 2025 13:16:05 +0000

Методика DIY4Change — українська інновація, що поєднує цифрові інструменти та стандарти ЄС і Ради Європи для громадської участі та доброго врядування. Вона дозволяє органам влади прогнозувати наслідки рішень на 3–7 років, аналізувати альтернативи та оцінювати вплив на громаду, політику, економіку чи соціальну сферу.

Методика включає 20 цифрових інструментів, які допомагають визначити, кого залучати до консультацій, проводити їх онлайн у безпечному форматі під час війни та аналізувати результати впливу на конкретні політики.

Другий елемент — освітній: навчання через практику зміцнює спроможність посадових осіб, громадських організацій і жителів, щоб консультації приносили реальні результати, а не залишалися формальністю.

Органи влади та НУО — дві цільові аудиторії методики DIY4Change.

“Ми їм завжди кажемо, що після того, як ви впровадите DIY4Change, ви нарешті почнете йти з роботи о 17:00, а не о 18:00, 19:00 чи 21:00. Чому? Методика оптимізує робочі процеси, які пов’язані з публічним управлінням. Те, що робиться зазвичай 21 день, наприклад, консультації, у нас робиться за 7 днів. Те, що робиться за 2-3 дні, наприклад, аналітика, у нас робиться за 2 хвилини. Тобто всі рутинні процеси ми прибрали. За них працюють наші цифрові матриці”, — пояснює Олексій Коваленко, доктор філософії, голова організації, член координаційної ради ініціативи Партнерство Відкритий уряд і міжнародний експерт Ради Європи.

Друга цільова аудиторія — це неурядові організації. Використання цієї методики може посилити результативність діяльності організації за коротший термін, ніж вони раніше це робили. Якщо НУО проводили консультації, і на це треба було місяць, то тепер — два тижні. Якщо вони не знали, як оцінити потреби цільової аудиторії або навчальні потреби групи учасників їхнього освітнього заходу, то є методика для цього.

Більше про методику DIY4Change дивіться у відео:

Дивіться також:

Чому майбутнє України та ЄС — за цифровою демократією?

Громадський Простір — Fri, 03 Oct 2025 13:00:05 +0000

ГО «Форум розвитку громадянського суспільства» бере свій початок ще з 1998 року, коли активісти створили онлайн-спільноту зоозахисників UA-Vet. З часом організація перетворилася на майданчик для ширших громадських ініціатив і з 2014 року офіційно працює як зареєстрована ГО.

Ключовий принцип їхньої роботи — практичність і вимірювані результати. Вони ніколи не були теоретиками: якщо обіцяли відремонтувати дах чи створити сквер — робили це разом із громадою та місцевою владою. Серед здобутків — десятки реалізованих проєктів у Києві, розвиток громадського бюджету, захист Виноградарського лісу, який у 2022 році виконав навіть оборонну функцію.

У 2010-х роках команда активно вчилася, аналізувала власні помилки й перейшла від локальних ініціатив до системної співпраці з органами влади. З 2019 року Форум працює вже й на міжнародному рівні, впроваджуючи в Україні стандарти Ради Європи та принципи відкритого врядування.

«Наше бачення полягає в тому, що саме Україна має задати нові стандарти — запропонувати нову модель демократії. Адже Європейський Союз, на мою думку, залишається в межах дещо застарілої деліберативної демократії. Наступний крок — це демократія на основі даних, цифрова демократія, яка враховує не лише думку громадян, а й умови, об’єктивні дані та показники розвитку громад, регіонів і країни загалом», — каже Олексій Коваленко, доктор філософії, голова організації, член координаційної ради ініціативи Партнерство Відкритий уряд і міжнародний експерт Ради Європи.

Більше про діяльність ГО «Форум розвитку громадянського суспільства» дивіться у відео:

Дивіться також:

Як медіа спілкуватися з людьми, які пережили сексуальне насильство під час війни

Громадський Простір — Wed, 24 Sep 2025 11:54:20 +0000

Сьогодні своєрідною дорожньою картою, що допомагає журналістам, правозахисникам і громадським діячам знаходити баланс між правом знати і правом зберегти гідність, є Кодекс Мурад. Цей документ містить мінімальні стандарти безпечного, ефективного й етичного збирання та використання інформації про людину, яка пережила сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК).

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (з англ. Conflict-Related Sexual Violence, СНПК/CRSV) — будь-який акт насильства сексуального характеру, який особа зазнала в безпосередніх умовах війни і якому вона не піддалася б в мирний час. До видів СНПК відносять: зґвалтування, примус до катування інших, примус до акту сексуального характеру, примусове (повне або часткове) оголення, примусове спостереження за сексуальним насильством та катування із використанням сексуального насильства, побиття або заподіяння травми статевим органам, погрози згвалтування, позбавлення доступу до гігієни, лікування, дотики сексуального характеру тощо. Відповідно до Римського статуту, злочини СНПК не мають строку давності. Про пережитий злочин можна повідомити будь-коли.

Корисною для тих, хто бере свідчення буде і брошура «Коли болить тиша: що потрібно знати про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом», де міститься ключова інформація про СНПК й те, як спілкуватися із людьми, які пережили сексуальне насильство, на основі досвіду української ГО «Нумо, сестри!».

«У брошуру ми включили й Кодекс Мурад, і правила спілкування із потерпілими. Загалом ці правила, з одного боку, нескладні, а з іншого боку, бачимо, що часто вони не враховуються і нашими правоохоронними органами, і журналістами, і тими, хто створює матеріали на цю тему», — пояснює Ліна Кущ, громадська діячка, журналістка, членкиня правління ГО «Нумо, сестри!» та НСЖУ.

Як журналістам та ОГС підготуватися до інтерв’ю про сексуальне насильство, яке сталося під час полону чи окупації? Що варто знати, щоб уникнути повторної травматизації постраждалих у такій розмові? Як поєднати повагу до приватного з потребою публічної видимості? Про це дивіться у відео:

Повернути до життя: як «Нумо, сестри!» підтримує жінок після російського полону

Громадський Простір — Fri, 05 Sep 2025 10:06:08 +0000

Жахлива статистика: майже 80% жінок, що пройшли російський полон, зазнали сексуального насильства, майже всі — тортур. Ці люди — цивільні, а отже, відповідно до Женевських конвенцій, ніколи не мали бути затримані. Проте вони опинилися за ґратами без жодної законної процедури звільнення.

Україна не може включати їх у списки на обмін, адже не утримує цивільних громадян Росії. Єдиний шлях повернення — складні багатосторонні домовленості та потужна міжнародна адвокація.

Щоб боротися за визволення цивільних жінок із полону та створити безпечну спільноту для тих, хто пережив сексуальне насильство, була заснована громадська організація «Нумо, сестри!».

Ліна Кущ, членкиня правління ГО «Нумо, сестри!»: «Сьогодні не всі усвідомлюють те, що вони пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК). Іноді люди розуміють, що сексуальним насильством може бути лише пряме зґвалтування. Але видів сексуального насильства багато. Це можуть бути погрози, примусові роздягання або ситуації, коли оголену жінку оглядають чоловіки. Виявилося, що під час російської війни в Україні багато жінок пережили такі випадки, і вони не усвідомлювали, що саме вони пережили. Багато жінок, коли почули, що Людмила та інші її колеги стали відверто говорити про те, що з ними сталося, захотіли приєднатися до організації. Раніше вони не знали, з ким можна було б це обговорити.

Ліна Кущ — журналістка, громадська діячка, членкиня НСЖУ та членкиня правління ГО «Нумо, сестри!».

До нас стали приєднуватися жінки, які були колишніми полоненими. Зверталися жінки, які виїздили з окупації й зазнали в окупації залякувань, примусу, долучались жінки, які в той чи інший спосіб постраждали від російських воєнних злочинів на окупованих і прифронтових територіях.

Наша команда одразу стала будувати свою роботу так, щоб потреби цих жінок лягли в програму нашої діяльності. Ми виходимо саме з потреб наших членкинь».

У відеоінтерв’ю з Ліною Кущ говоримо про те, як ГО «Нумо, сестри!» допомагає жінкам відновлювати життя після полону й окупації та водночас веде боротьбу на міжнародному рівні за визволення цивільних полонених.

Якщо вам потрібна допомога та підтримка:

Практична інформація з контактами від ГО «Нумо, сестри!»
Брошура “Коли болить тиша: що потрібно знати про сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом” (інформація з для тих, хто пережив насильство, а також для тих, хоче підтримати постраждалих, контакти)

Ігор Бураковський: відбудова України — це безпрецедентне історичне завдання

Громадський Простір — Mon, 24 Oct 2022 07:45:24 +0000

Ігор Бураковський, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, під час конференції «Зі стійкості до відновлення» поділився важливими думками щодо того, на які питання сьогодні громадянське суспільство має шукати чіткі відповіді, щоб говорити про перехід від економічної стійкості до відновлення.

Три важаливі тези, щоб окреслити ключове з маніфесту громадянського суспільства «Луганська декларація 2022»:

Перше. Відбудова України — це безпрецедентне історичне завдання. Це безпрецедентний економічний, політичний, соціальний, міжнародний виклик, з яким ще ніхто не стикався як в Європі, так і в Україні.

Друге. Відбудова вимагає не менше згуртованості українського суспільства і влади, влади і українського суспільства — ніж згуртованість у військовий час.

“Давайте чесно говорити, що у нас є звикання до війни. Я дуже боюся, що звикання до війни може перейти до звикання до відновлення — з усіма відповідними наслідками”.

Третє. Програш у відбудові, в історичній перспективі, можливо — це навіть гірше, ніж програш у військовому конфлікті з російською федерацією.

“Влада повинна чітко зрозуміти, громадянське суспільство різне — і тому з ним треба вчитися працювати і розмови про те, що громадянське суспільство має бути помічником влади, абсолютно некоректні. Від цього треба відмовлятися і взагалі забути це як страшний сон, це абсолютно російський наратив. Громадянське суспільство — багато в чому самостійний суб’єкт, хоча він не єдиний, але тим не менше він працює”.

Процес відбудови означає, що в країну зайдуть великі гроші західних партнерів — які ще ніколи не заходили в країну.

«Я б дуже хотів, щоб, використовуючи наявні інструменти, ми виступили з такою вимогою до уряду: publish what you get, publish what you spend, — зазначив Ігор Бураковський. — Опублікуйте і доведіть до громадськості — що ви отримали і як ви це витратили, але в такий спосіб, щоб громадськість це зрозуміла».

Відбудова вимагає спроможності уряду і взагалі спроможності Української держави.

Ігор Козловський: росія не врахувала, що в нас суб’єктне громадянське суспільство

Громадський Простір — Thu, 20 Oct 2022 11:43:27 +0000

«Заради чого ми будемо гуртуватися, і держава, і громадянське суспільство? Заради спільного блага. Ми повинні зрозуміти, що у нас є спільним благом, навколо якого ми будемо соціально гуртуватися», — зазначив Ігор Козловський, український вчений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник та громадський діяч, під час дискусії «Як побудувати і зберегти суспільну згуртованість і сприяти соціальному відновленню?», що пройшла в межах конференції «Зі стійкості до відновлення».

Релігійні спільноти в Україні — це частина громадянського суспільства. Не треба про це забувати

Релігійні спільноти в Україні — це частина громадянського суспільства. Не треба про це забувати, не треба виносити їх за дужки. Вони й зараз величезну роботу проводять — і на фронті, і у волонтерській роботі.. і допомагають нашим вимушеним переселенцям, які опинилися за межами України. Це говорить про те, що вони є учасниками цього процесу.

Коли ми говоримо взагалі про згуртованість, то нам не треба когось виносити за дужки. Ми різні, ми поліфонічні, у нас поліконфесійна держава, ми найбільша православна держава світу, якщо скласти всі спільноти, ми найбільша греко-католицька країна світу, ми найбільша протестантська країна східної Європи, ми найбільша баптистська країна Європи взагалі. Ви розумієте, яке у нас величезне багатство, яке важливо також залучати для того, щоб формувати зріле громадянське суспільство..

А по-друге, ви розумієте, що для релігійних спільнот те, що ви називаєте соціальною роботою є соціальним служінням. Чуєте різницю? От саме тут стійкість. Служіння — це процес всього життя, там немає вигорання. В роботі може бути вигорання, робота — це щось формальне, а служіння — це сердечне. І цьому треба вчитися.

Вони не врахували, що в нас суб’єктне громадянське суспільство

Ви розумієте, що громадянське суспільство — це живий організм. Його не треба зберігати, у нього є особливості. В українського громадянського суспільства як особистості є певні риси, які відрізняють його від інших громадянських суспільств.

Що не врахувала росія? Так, можна казати механістично, що громадянське суспільство горизонтальне, влада ієрархічна, але вони не врахували, що в нас суб’єктне громадянське суспільство.

Саме суб’єктне громадянське суспільство має ці особливості для свого розвитку. Зараз воно розвивається у чомусь стихійно, анархічно, але якщо підійти до цього розумно, використовуючи саме ці моменти, про які я зараз говорю, які стосуються саме емпатичності, моментів, пов’язаних з етичністю, тому що ми розуміємо, що наше суспільство травмоване і нам з цим жити… А травма — це така рана у свідомості як людини, так і суспільства в цілому — вона не обмежена в просторі, вона розтягнута в часі, ми будемо мати ці наслідки й потім…

Так, буде перемога, безумовно, буде ейфорія після перемоги, а потім будуть регресивні думки, будуть вигорання… Ви розумієте, що велика кількість людей буде з інвалідністю, будуть потребувати соціальної допомоги, психологічної, допомоги всього суспільства. Буде величезний запит на справедливість і милосердя, безумовно. І до цього треба зараз готуватися. Громадянському суспільству треба розуміти, що воно не є тимчасовим, цей організм буде далі формувати та розвивати країну. Громадянське суспільство розвивається швидше, ніж держава…

Ми повинні зрозуміти, що у нас є спільним благом, навколо якого будемо соціально гуртуватися

Держава не усвідомлює до кінця, що громадянське суспільство — партнер. Партнер, який потребує конструктивного діалогу. Заради чого ми будемо гуртуватися, і держава, і громадянське суспільство? Заради спільного блага. Ми повинні зрозуміти, що у нас є спільним благом, навколо якого ми будемо соціально гуртуватися.

Читати також: Громадянське суспільство декларує: не маємо права програти у відновленні України.

Роль незалежних медіа у відбудові України

Громадський Простір — Tue, 18 Oct 2022 08:39:59 +0000

З якими викликами зіткнулися українські медіа від початку повномасштабного вторгнення російських військ? Яким є майбутнє медіа після війни та яка їхня роль під час відновлення України?

Дискусія на цю тему відбулася під час конференції «Зі стійкості до відновлення», за участі представників українських ЗМІ:

Ольги Руденко, Kyiv Independent
Світлани Остапи, Детектор.Медіа, голова Наглядової ради Суспільного
Сергія Сидоренка, Європейська Правда

Модерувала дискусію Ася Іванчева, Національний фонд на підтримку демократії (NED). “Як ми знаємо, медіа відіграють надзвичайну роль, без чіткого активного звітування, не лише самі громадяни не будуть знати про війну, а й буде важко говорити про потребу відновлення, і прозоро говорити про це. Водночас і самі ЗМІ змінюються, перетворюються, знаходячись під надзвичайним тиском кризи під час війни. Це, в першу чергу, через зменшення в рази рекламування.. А з іншого боку, це можливість також побачити як відновиться медіа сектор, як він буде відбудовуватись, як він буде віднаходити нові креативні рішення…”

Організатор панелі: National Endowment for Democracy

Світлана Остапа, Детектор.Медіа, голова Наглядової ради Суспільного:

«Ще до повномасштабного вторгнення ми розглядали варіанти на засіданні наглядової ради — що буде з компанією, якщо почнеться повномасштабне вторгнення. Ми розглядали варіант евакуації — а це дуже не просто для компанії, де працює 4 тисячі людей. Суспільне мовлення — це філії у кожній області.

Перед нами на початку війни було три великих завдання — забезпечити безперебійну роботу телерадіокомпанії, створити умови для безпечної роботи працівників і оперативно надавати українцям перевірену інформацію з першоджерел.

Нагадаю, що по телевежах були завдані ракетні удари у Києві й Харкові, були пошкодження, була зупинка мовлення, але швидко вдалося відновити. Також пошкодження отримали Житомирська та Сумська регіональні філії, окуповано приміщення Суспільного у Херсоні і втрачено доступ у Сєвєродонецьку. Перед війною у Херсоні ми змогли евакуювати документи за кілька днів, а обладнання, все що люди могли винести в руках, вони винесли. Частина наших працівників залишаються на окупованих територіях. Були випадки, коли наші працівники потрапляли до полону, але на щастя, вдалося їх звідти витягти.

Ми розробили декілька кризових сценаріїв, завдяки чому вдалося перегрупувати компанію. Посилено протокол безпеки роботи під час воєнних дій. Працювали усі регіональні філії. Були міста біля прифронтової зони, де залишилися працювати лише кореспонденти Суспільного, інші канали зверталися до Суспільного, щоб робити з ними включення, і мовник цьому сприяв, щоб максимально поширити правду про війну. Ми також запровадили страхування кореспондентів та журналістів, які їдуть працювати у гарячі точки.

У нас дуже сильно виросла аудиторія — і телевізійна, і радійна, і на діджитал, особливо на діджитал — у 2.5 рази. У нас тепер 6 мільйонів підписників — в основному на Telegram каналі. У нас виріс рівень довіри. Є дослідження — 87% довіряють новинам Суспільного. Тобто, українці у кризові моменти звертаються до тих медіа, яким вони довіряють, які надають перевірену інформацію».

Ольга Руденко, Kyiv Independent:

«Сталося те, що на початку повномасштабного вторгнення у лютому ми, так би мовити, опинилися у правильному місці й та робота, яку ми робили, стала дуже потрібна світові. Різко зросла наша аудиторія — в кілька десятків разів, й інтерес до України, з дуже трагічних причин, виріс. Я іноді так формулюю — ми стали успішними з дуже трагічної причини… З того моменту редакція працює без вихідних, як, мабуть, всі редакції в Україні. Наша місія — старатися доносити збалансовану інформацію з української позиції, але не ставати державною пропагандою, не порушувати журналістські стандарти — наскільки це можливо під час війни. Тому що це такий дуже дивний складний час для українських журналістів, коли ми щодня робимо дуже багато складних рішень, приймаємо багато дуже надзвичайних викликів, знаходимо щодня баланс, щоб бути громадянином та бути журналістом. І це про дуже багато особистих і складних викликів, які є всередині кожного з нас сьогодні».

«Звичайно, що нам треба зберегти наскільки можливо нашу незалежність, нашу позицію, яка дозволить нам слідкувати і бути watchdogs, коли буде відбуватися реконструкція України. В Україні є надзвичайна школа журналістських розслідувань і надзвичайно сильні команди, які зараз в основному всі переключилися на розслідування російських військових злочинів і роблять чудову роботу там… Але після війни, я сподіваюся, і ми до цього хочемо долучитися, будуть слідкувати за тим, щоб деякі непорядні люди не крали…».

Сергій Сидоренко, Європейська Правда:

«Як висвітлювати правду про наш рух до ЄС, до відновлення, до демократії незалежним медіа? Це завдання або місія, що містить у собі дуже важливий виклик. Для цього медіа має бути готовим руйнувати навіть свої відносини зі своєю аудиторією. В Україні без цього ніяк. Це відбувається on weekly basis. Коли пишемо щось про Україну, про урядовців, про конкретних політиків, про конкретних партнерів України… те, що не збігається із думкою частини аудиторії — викликає обурення, звинувачення. Медіа, яке починає над цим працювати, має бути готовим долати це, бути готовим продовжувати висвітлювати це попри те, що є суб’єктивні виклики, пов’язані із цією задачею. Вважаю, що нам вдається впоратися з цим, але емоційно це буває іноді важко».

«На превеликий жаль, в Україні є «медіа», які є інструментами впливу… Я не бачу іншого шляху вибудовування здорового медіапростору окрім як радикальної зміни правил гри на ринку медіа. Сподіваюся, що після того, як інституалізується правильний ринок медіа, ті ж міжнародні партнери допоможуть правильним медіа захищатися, наприклад, юридично. Це дозволить не тримати штат юристів, а централізувати цей процес. Це одна з ідей».