Втім, створити розсилку, яку справді відкриють і прочитають, не так просто. Важливо все: якість бази підписників, тема листа, структура контенту, дизайн, адаптація для мобільних пристроїв і подальший аналіз результатів.

Саме тому ми підготували Гайд зі створення ефективних email-розсилок для НУО. У ньому зібрані практичні рекомендації щодо роботи з аудиторією, підготовки контенту, планування розсилок, дизайну електронних листів, тестування та оцінки ефективності. Також у гайді ви знайдете досвід Громадського Простору, добірку корисних інструментів і чекліст, який допоможе перевірити розсилку перед відправкою.

Завантажити: Гайд зі створення ефективних розсилок для НУО

Голова правління ГО «Молодіжний ініціативний центр» та експертка Мережі правового розвитку Наталія Костишин

— Чому саме Великомостівська, Добротвірська та Рава-Руська громади опинилися за одним столом?

Наталія Костишин: Ініціаторкою виступила Великомостівська громада. Якщо дивитися географічно, то з одного боку від неї — Добротвір, з другого — Рава-Руська. Це перша, логістична, причина. Але є й інші.

Ці громади знають власні можливості та потреби, готові ділитися і запозичати. Для всіх них близькість до кордону з Польщею/Євросоюзом — це можливість багатостороннього партнерства, транскордонне співробітництво, досвід.

Рекреаційні зони регіону — це в майбутньому перспективні туристичні маршрути та інфраструктура навколо них, відповідно — розвиток та сталість громад.

Але, мабуть, найважливіше — це люди. Вони  різного  віку, мають різний досвід та підходи в роботі, але єдині у баченнях покращення своїх громад. Досвід попередньої взаємодії засвідчив потребу в об’єднанні зусиль та можливостей, напрацюванні спільних ідей та проєктів.

— Яке перед Вами як фасилітаторкою було завдання?

Н.К.: Спочатку метою було по-справжньому налагодити контакт між громадами. Тому що одна річ — домовленості між трьома людьми — головами громад. Зовсім інша — дослідження громад і контакт між ними як системами.

Моїми завданнями було:

• подивитися, що громадам могло б бути цікаво робити спільно, 
• допомогти їм самостійно оцінити їхні сильні й слабкі сторони, у чому вони схожі, у чому — відмінні, де, хто і кому може бути помічний, у кого можна запозичити досвід — як позитивний, щоб підхопити, так і негативний, щоб не наступити на ті самі граблі.

— Скільки загалом тривав фасилітаційний процес?

Н.К.: Майже рік. Перша зустріч, на якій був озвучений запит, відбулася 11 червня 2025 року. За цей час ми провели польові дослідження в кожній громаді, фокус-групи, інтерв’ювання. Потім узагальнені матеріали передали в усі три громади. Вони пропрацювали, побачили, де є однакові больові точки, де є сильні сторони в кожної, проаналізували, що можуть запропонувати одна одній.

Був і форс-мажор: коли ми вже виходили на фіналізований документ, відбулися зміни в законодавстві у сфері житлово-комунального господарства. Довелося повернутися на крок назад, знову аналізувати нормативні документи, щоб громади уникнули помилок. Але і з цим ми разом впоралися.

Зустріч представників громад у день підписання Договору про співробітництво

— Із ким безпосередньо Ви працювали? Які категорії громадян долучалися до процесу обговорення?

Н.К.: Перша лінія — голови громад. Їм треба було ухвалювати рішення, вони прийняли удар на себе. Другий рівень — депутатський корпус. Є алгоритм, прописаний законом: пропозиція озвучується на сесії, потім відбувається обговорення у профільних депутатських комісіях, потім — на погоджувальних радах, потім питання виноситься на сесію і голосування. Тому вся підготовча робота велася з депутатами, а не лише з головами і секретарями рад.

Третій рівень — галузеві фахівці. Коли визначилися з напрямами, зрозуміли, з ким конкретно говорити. Наприклад, про освіту з експертами у житлово-комунальному господарстві не поговориш.  Вийшов мікс, де кожен чітко знав свою громаду, свою роботу і свої застереження.

Окрема історія — громадські організації. У маленьких громадах часто вони є, але їх немає. Активно долучалися громадські організації в одній із трьох громад, в інших було складно. Але завжди є ініціативні мешканці, які вболівають та готові допомагати у хороших справах.

— Громади діяли проактивно чи Вам доводилося їх підштовхувати?

Н.К.: Ні, підштовхувати не доводилося. Вони були достатньо активні. Якщо одні не включалися в певний момент, то включалися інші, підстраховували. Були постійні телефонні обговорення між офіційними зустрічами, багато запитань — одна громада до одної, і до самих себе. Це точно не була одностороння гра.

Коли ми вже виходили на фінальний документ і стався законодавчий форс-мажор — вони вже самі чітко відстежували зміни. У громад сформоване розуміння того, що все треба робити вчасно, а не вчорашнім або завтрашнім днем.

(зліва направо) Голови Великомостівської, Добротвірської та Рава-Руської громад Ярослав Ройко, Тарас Келеберда та Іван Івануса 25 травня 2026 року під час підписання Договору про співробітництво

— У контексті домовленостей про співпрацю частіше можна почути про укладання меморандумів. Чому ці три громади підписали саме Договір?

Н.К.: Меморандум — це, швидше, умовний декларативний документ про наміри, і, на жаль, найчастіше,— на цьому закінчується. Є важливий момент. Якщо ми говоримо про співробітництво громад, то будьмо чесними перед громадами та перед собою. Умовний меморандум — документ, який підписується однією особою. Так, ця особа — посадовець, якому громада делегує певні повноваження. Але де в цей час громада? Зазвичай їй доводять до відома, що голова громади А підписав Меморандум з головою громади Б. І на цьому все. Великомостівська, Добротвірська та Рава-Руська громади пішли іншим шляхом, дещо складнішим, але дієвішим.  Договір про співробітництво — це результат взаємодії, консультування, домовленостей насамперед в самій громаді. А вже потім — взаємодія та напрацювання конкретних кроків спільно з іншими громадами.

Укладений Договір про співробітництво — це вже другий документ між громадами. Першим був саме меморандум про наміри, підписавши який, голови взяли на себе конкретне зобов’язання: координувати процес і напрацювати чіткий план — що робити, в яких галузях, де може бути перетин. Договір укладений відповідно до норм  Закону України «Про співробітництво територіальних громад». Він передбачає різні формати договорів та співробітництва. Громади зупинилися на спільній проєктній діяльності.

Сьогодні громади подають документи для реєстрації  і внесення Договору до Реєстру договорів про співробітництво територіальних громадв Міністерство розвитку громад та територій

— Шлях до Договору дійсно був тривалим. Чи почали громади діяти ще на цьому шляху?

Н.К.: Так, і це важливо. Паралельно з підготовкою документів починався реальний обмін. Наприклад, у Добротворі зароджувалася ідея створити станицю «Пласту» — це потужний інструмент роботи з молоддю. У Раві-Руській така станиця колись працювала, а так склалося, що тепер потребує відродження А от у Великих Мостах осередок «Пласту» дуже потужний. У результаті «Пласт» став однією із точок перетину інтересів  громад: пластуни Великомостівської громади привезли Вифлеємський вогонь у селищну раду Добротвора. У Добротворі тепер розпочалася робота над створенням осередку. Повільно, покроково, але почалася. І таких прикладів уже декілька. Громади почали детальніше приглядатися одна до одної, міксувати уже напрацьований партнерами досвід зі своїм, обговорювати результати та ризики.  

— Як, на Вашу думку, змінилися громади за цей рік — у сприйнятті, у підходах, баченні свого майбутнього?

Н.К.: Говорити про якісь суттєві зміни ще рано. Але є три важливі зрушення. Перше — це те, що громади почали говорити не про проблеми як такі, а про те, як їх вирішувати. Це вже зовсім інше мислення.

По-друге, багатьом громадам некомфортно чути про себе щось негативне. А в процесі нашої роботи довелося не тільки чути, а й самим це проговорити вголос і визнати, що десь щось не так. Це теж зміна, хоч не миттєва, але стратегічно важлива.

І третє. Громади почали звертати більше уваги одна на одну. Якщо спочатку на фокус-групах казали: «у нас є і те, і те, і тут ми круті», то коли фіналізували план, вже говорили: «Це в нас є в документах, на сайті, але воно не працює, і ми самі про це не знали». Це важливо. Бо треба спочатку побачити реальний стан, і тільки після цього діяти задля змін.

Довідково

У межах співробітництва Великомостівська, Добротвірська та Рава-Руська громади Львівської області працюватимуть над реалізацією спільних проєктів, обмінюватимуться кращими практиками, підвищуватимуть ефективність використання ресурсів, шукатимуть нові можливості для залучення інвестицій та міжнародної підтримки, розвиватимуть важливі для жителів громад послуги. Громади вдячні GlobalGiving, Мережі правового розвитку та безпосередньо Наталії Костишин за підтримку та експертний супровід.

Матеріал створила ГС «Мережа правового розвитку» за підтримки міжнародної благодійної платформи GlobalGiving. Зміст публікації є виключно відповідальністю Мережі правового розвитку.

1. Репрезентативність вибірки: хто є суб’єктом реформи

Вибірка охопила 523 територіальні громади з усієї України – від прикордонних до деокупованих. Це не середній зріз: мова йде передусім про базовий рівень самоврядування, де реформа відчувається особливо гостро.

Таким чином, опитування відображає передусім реалії найменш ресурсно спроможного рівня – тих громад, для яких кожна помилка у реформуванні коштує найдорожче.

2. Виконання формальних вимог реформи: стан планувальних документів

Перший висновок опитування розвіює міф про пасивність місцевого самоврядування: громади активно виконують формальні вимоги реформи.

Але тут і виникає основний парадокс реформи. Одночасно з цим масовим плануванням – лише:

Решта 96,6%, або взагалі не можуть цього зробити (42,6%), або отримують лише часткову та нестабільну картину (53,9%). Держава вимагає від громад 3-річного планування публічних інвестицій, але сама не в змозі довести та гарантувати жодного передбачуваного фінансового горизонту.

“Громади сумлінно планують інвестиції на три роки вперед. Але що саме вони планують, якщо розмір субвенцій із держбюджету залишається непередбачуваним?”

З аналізу даних опитування

Це не технічна неузгодженість — це системний розрив між вимогою знизу і відповідальністю згори. Реформа перекладає тягар планування на громади, не забезпечуючи їм належних інструментів, без яких якісне планування є неможливим.

3. Інституційний дефіцит: чому громади не готові до нових процедур УПІ

Другий критичний вимір – майже повна відсутність інституційної підтримки. Громади впроваджують реформу в умовах кадрового та експертного дефіциту.

Майже кожна друга громада зіткнулася із браком кваліфікації своїх посадовців, при цьому зовнішні ресурси – консультанти, АРР, волонтери  здебільшого недоступні. Агенції регіонального розвитку, на які покладалися певні надії, також не виправдали очікувань: лише 14,5% громад вважають їх повністю спроможними надавати підтримку.

Окремою проблемою є незрозумілість процедур центрального рівня. Критична частка – 41,5% опитуваних вважають ці процедури складними для розуміння, незнайомими або такими, що не матимуть реального впливу на долю поданих проєктів.

“Реформа впроваджена до того, як людей навчили реформу розуміти. Громади опинились сам на сам із новими вимогами, методиками й системами — без достатньої підготовки.”

З аналізу даних опитування

4. Оцінка ризиків реформи: топ-3 загроз

Найбільш тривожним сигналом є не загальний скептицизм щодо реформи – він якраз помірний, а конкретні системні ризики, які громади вбачають у її сучасному вигляді. Нижче – антирейтинг загроз, сформований безпосередньо з відповідей 523 ОМС.

• 1 місце: Поглиблення асиметрії розвитку між великими/багатими і менш спроможними громадами через неможливість менших громад готувати, оцінювати та співфінансувати важливі проєкти (38,4%).
• 2 місце: Зростання витрат бюджетних коштів на додаткові етапи підготовки проєктів, проведення експертиз, тощо (25,8%).
• 3 місце: Втрата доступу до коштів МТД та міжнародних донорів через несумісність вимог донора і вимог УПІ до підготовки і реалізації проєктів (18,4%).

Водночас громади не відкидають реформу загалом: 45,9% вбачають у ній потенціал для покращення прозорості, 45,1% – шанс залучити іноземне фінансування. Але позитивний потенціал реалізується лише за умови, що правила гри стануть рівнішими для всіх.

Українським громадам критично потрібні публічні кошти для відновлення та розвитку. На жаль, державний бюджет сьогодні таких ресурсів не має, тому головний розрахунок іде на залучення фінансування з європейських фондів. Проте, на наш погляд, у нинішньому вигляді реформа УПІ не сприятиме належному доступу до цих ресурсів через суттєві відмінності від європейських процедур.

“Реформа УПІ може стати інструментом розвитку, якщо держава одночасно вирішить проблему нерівного доступу громад до ресурсів для підготовки якісних проєктів.”

З аналізу даних опитування

5. Що таке 5 млн грн для малої громади: контекст воєнного часу

54,5% опитаних громад виступають за спрощені процедури для проєктів вартістю до 5 млн грн, ще 45,3% – за повне збереження попередніх правил без процедур УПІ. Щоб зрозуміти, чому ця цифра є критичною, варто пояснити, що саме означають 5 млн грн для малої сільської чи селищної громади.

5 млн грн – це вартість базової інфраструктури безпеки в малій громаді. Це облаштування захисного укриття для населення, встановлення інверторної системи з акумуляторними накопичувачами або промислового генератора для критичної інфраструктури – школи, амбулаторії чи адміністративного центру.

Для громади з двома-трьома посадовцями в апараті це не амбіційний інвестиційний проєкт, це нагальна потреба виживання. Застосування до неї повного регуляторного пакету УПІ – преТЕО, експертні оцінки, інвестиційні ради – це адміністративне навантаження, яке фактично зупиняє доступ 523 громад до базового фінансування військової інфраструктури безпеки.

Тобто понад 80% громад виступають або за спрощення, або за збереження статус-кво. Це не запит на уникнення відповідальності – це запит на пропорційність регуляторного навантаження реальній спроможності громад.

6. Адвокаційні рекомендації: хто повинен діяти

На основі аналізу масиву даних сформульовано системний перелік рекомендацій із чітким визначенням адресата кожної з них. Отже пропонується:

Висновок: результати опитування як основа для політичних рішень

Дані опитування 523 громад свідчать: на базовому рівні місцевого самоврядування переважно виконано формальні вимоги реформи УПІ. Стратегії розроблені, плани затверджені, портфелі сформовані. Але реформа вцілому не завершена – вона зупинилась на півдороги і, відповідно, не досягає своєї мети.

Центральна влада задала у цій сфері правила гри, не забезпечивши ні передбачуваності фінансування, ні адекватної підтримки, ні диференційованого підходу до громад різної спроможності. Результатом є ситуація, яка ризикує стати не інструментом вирівнювання, а новим джерелом нерівності.

38,4% громад застерігають: потенційно, у такому вигляді, реформа поглибить розрив між великими і малими. Ця цифра – не скарга. Це системний ризик, зафіксований голосами тих, хто безпосередньо впроваджує реформу на місцях.

“Реформа УПІ може стати потужним інструментом розвитку. Але лише за умови, що Мінрегіон, Мінфін і профільний комітет ВРУ нарешті виконають свою частину домашнього завдання.”

Про дослідження

Всеукраїнське опитування проведено ГО «Інститут громадянського суспільства» у стратегічному партнерстві з Всеукраїнською асоціацією об’єднаних територіальних громад (ВАОТГ) та Всеукраїнською асоціацією громад (ВАГ).

Вибірка: 523 територіальні громади.

Охоплення: усі регіони України, тилові, прикордонні та деокуповані громади.

Розподіл: сільські (36,7%), селищні (29,8%), міські (33,5%).

Кількість населення: 92,5% громад мають до 50 тис. мешканців.

Цю статтю створено ГО «Інститут громадянського суспільства» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст цієї статті є відповідальністю ГО «Інститут громадянського суспільства» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

Домашнє насильство залишається однією з найпоширеніших проблем, про які суспільство досі говорить недостатньо. Попри численні інформаційні кампанії, багато людей все ще уявляють його лише як побиття, на практиці ж насильство набагато підступніше. Воно може роками руйнувати життя людини, її впевненість у собі, відчуття безпеки та право на власний вибір.

Особливо гостро проблема постала в умовах повномасштабної війни. Постійний стрес, втрати, вимушене переселення, фінансові труднощі та психологічне виснаження стали додатковими чинниками ризику. Водночас важливо розуміти: війна не причина насильства і не може його виправдовувати. Відповідальність за насильницькі дії завжди лежить на кривднику.

Що варто знати жінці, яка опинилася у такій ситуації?

Насильство — це не лише удари

Одним із найнебезпечніших міфів є переконання, що насильство починається тоді, коли людина підіймає руку. В реальності все зачасту відбувається набагато раніше. Спершу можуть з’являтися образливі жарти, що ранять; затим іде постійна критика, далі настає контроль. З ким ти спілкуєшся? Куди йдеш? Чому так одягнулася? Хто тобі телефонував? Згодом жінка починає змінювати свою поведінку для уникнення конфліктів: менше говорить, рідше зустрічається з друзями, перестає відстоювати власні інтереси, з усім погоджується — таким чином все її життя знецінюється і  звужується.

Домашнє насильство має багато форм, і далеко не всі вони помітні з першого погляду. Саме тому багато постраждалих роками не усвідомлюють, що перебувають у насильницьких стосунках.

Найбільш відоме — фізичне насильство. До нього належать побиття, ляпаси, штовхання, смикання за волосся, удари, душіння, кидання предметів у людину, обмеження свободи пересування або будь-які інші дії, які завдають фізичного болю чи шкоди здоров’ю. Зачасту фізичне насильство супроводжується погрозами, що тримають людину в постійному страху.

Не менш руйнівне — психологічне насильство, яке проявляться через образи, приниження, висміювання, постійну критику, звинувачення та маніпуляції. Кривдник може переконувати жінку, що вона ні на що не здатна, що її ніхто не любить і нікому вона не потрібна. З часом людина починає вірити цим словам, втрачає впевненість у собі та відчуття власної цінності.

Окремою формою психологічного насильства є газлайтинґ — коли людину змушують сумніватися у власній пам’яті, почуттях та сприйнятті реальності. Йдеться про ситуації, коли кривдник може заперечувати очевидні події, переконувати жертву, що вона «все вигадала», «неправильно зрозуміла» або «надто емоційно реагує». Поступово жінці стає все важче довіряти самій собі.

Дуже розповсюджене явище економічне насильство, коли одна людина повністю контролює  фінанси іншої, а також може забороняти працювати, навчатися, розвиватися професійно, примушувати звітувати за кожну витрачену гривню. Мова може йти і про приховування доходів сім’ї, відбирання особистих коштів чи накопичення боргів на ім’я постраждалої. Через фінансову залежність багатьом жінкам складно наважитися залишити небезпечні стосунки.

Сексуальне насильство теж часто залишається прихованим. Воно містить будь-які сексуальні дії без добровільної згоди людини. Йдеться про примус до статевих контактів, небажаних сексуальних практик, приниження сексуального характеру або тиск через погрози, шантаж чи страх. Необхідно пам’ятати, що навіть у шлюбі чи тривалих стосунках кожна людина має право говорити «ні».

Протягом останніх років все частіше у суспільстві говорять про цифрове насильство, що відбувається через телефони, соціальні мережі та месенджери. Наприклад, коли партнер вимагає паролі від особистих акаунтів, контролює листування, перевіряє телефон, відстежує геолокацію, забороняє спілкуватися з певними людьми або погрожує поширити особисті фото та повідомлення.

Ще однією формою є соціальне насильство або ізоляція. Кривдник поступово віддаляє людину від друзів, родичів та колег. Він може забороняти зустрічатися з близькими, викликати почуття провини за спілкування з іншими людьми або постійно провокувати конфлікти навколо соціальних контактів. Таким чином жінка залишається сам на сам зі своєю проблемою.

Окремо варто згадати про репродуктивне насильство, що проявляється через примус до вагітності, заборону користуватися засобами контрацепції, тиск щодо народження дітей або, навпаки, примус до переривання вагітності. У таких випадках кривдник намагається контролювати рішення людини щодо власного тіла та майбутнього.

Усі ці форми насильства можуть існувати окремо або поєднуватися між собою. Зачасту вони переплітаються настільки тісно, що постраждала стикається одразу з кількома видами контролю та тиску. Незалежно від того, чи йдеться про образи, погрози, контроль грошей, сексуальний примус чи фізичну агресію, важливо пам’ятати: будь-яке насильство є неприпустимим і потребує уваги та допомоги.

 «Може, я справді перебільшую?»

Це питання часто ставлять собі постраждалі. Проблема в тому, що насильство рідко починається різко, воно розвивається поступово, і людина поступово звикає до нових правил, нових обмежень, нових образ. Те, що ще рік тому здалося б неприйнятним, сьогодні може сприйматися як звична частина життя. Саме тому багато жінок довго не називають свій досвід насильством. Вони пояснюють поведінку партнера складним характером, стресом на роботі, ревнощами або сімейними проблемами. Більше того, кривдники часто перекладають відповідальність на постраждалу. «Ти мене довела», «Якби ти поводилася інакше, цього б не сталося», «Ти все вигадуєш» — подібні фрази жінки можуть чути роками. З часом виникає відчуття провини. Людина починає шукати проблему в собі, а не в поведінці кривдника. Треба зауважити: якщо у стосунках є страх, постійне приниження, контроль або погрози — це вже серйозна причина замислитися над тим, що відбувається.

Чому жінки залишаються поруч із кривдником?

Мабуть, це одне з найпоширеніших запитань. З боку все виглядає просто: якщо людина страждає, вона має піти, але реальне життя значно складніше. Чимало жінок залежать від партнера у фінансовому плані. У декого є малі діти, хтось не має житла або підтримки рідних, хтось боїться осуду суспільства, а ще хтось просто не вірить, що зможе впоратися самостійно. До цього додається психологічний тиск. Постійна критика та приниження поступово руйнують самооцінку. Людина починає сумніватися у власних силах і можливостях. Існує ще один важливий фактор — страх. Страх, що після спроби піти насильство лише посилиться. На жаль, саме період розриву стосунків часто є одним із найбільш небезпечних для постраждалої. Крім того, після епізодів насильства часто настає період так званого «примирення». Кривдник просить вибачення, обіцяє змінитися, дарує подарунки, стає уважним і турботливим. Саме ці моменти нерідко дають жінці надію, що все можна виправити. На жаль, без реальної роботи над поведінкою насильство зазвичай повторюється знову.

Наслідки насильства можуть залишатися роками

Багато людей вважають, що головна шкода насильства — це фізичні травми. Проте його наслідки часто набагато глибші. Жінки, які пережили насильство, нерідко стикаються з тривожністю, панічними атаками, безсонням, депресивними станами, труднощами з концентрацією уваги та втратою відчуття безпеки.

Іноді можуть виникати симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР): нав’язливі спогади про пережите, постійна настороженість, сильна реакція на гучні звуки, відчуття небезпеки навіть тоді, коли загрози вже немає.

Особливо складними можуть бути наслідки для людей, які пережили насильство в умовах війни або були змушені залишити свій дім через бойові дії.

Отже, психологічна підтримка не менш важлива, ніж фізична безпека.

Найперше — подбати про власну безпеку

Якщо ситуація становить загрозу життю чи здоров’ю, необхідно звертатися по допомогу негайно. Втім, навіть якщо жінка ще не готова розривати стосунки, важливо мати хоча б базовий план безпеки. Фахівці радять заздалегідь підготувати копії документів, тримати під рукою важливі номери телефонів, мати невеликий запас грошей та продумати місце, куди можна звернутися у разі небезпеки.

Подібні кроки можуть здаватися дрібницями, але у кризовий момент саме вони часто допомагають діяти швидко та впевнено.

Не мовчіть

Насильство любить ізоляцію. Дуже часто кривдники свідомо віддаляють жінку від друзів, родичів та інших людей, які могли б її підтримати. Тому одним із найважливіших кроків є повернення до спілкування. Розкажіть про ситуацію людині, якій довіряєте. Це може бути подруга, сестра, колега або психолог.

Не обов’язково одразу приймати великі рішення. Іноді достатньо просто перестати залишатися з проблемою наодинці.

Підтримка інших людей допомагає побачити ситуацію більш об’єктивно та повернути відчуття опори.

Діти бачать більше, ніж здається

Існує ще один поширений міф: якщо дитина не була безпосередньою жертвою насильства, то вона не постраждала. Натомість діти дуже тонко відчувають атмосферу в родині: вони чують сварки, бачать сльози, відчувають страх і напругу. Навіть якщо дорослим здається, що дитина нічого не помітила, наслідки можуть проявлятися через тривожність, проблеми зі сном, труднощі у навчанні або спілкуванні.

Саме тому захист себе часто означає і захист власних дітей.

Після насильства можна повернутися до життя

Для багатьох жінок найскладніше — повірити, що життя може бути іншим, а саме без страху, принижень та необхідності постійно контролювати кожне слово та кожен крок. Відновлення після насильства не відбувається за один день, на це потрібно чимало часу, підтримки та терпіння.

Історії тисяч жінок показують: навіть після найскладніших обставин можна повернути собі відчуття власної цінності, впевненість у собі та здатність будувати безпечні стосунки. Важливий момент — це усвідомлювати, що жодна людина не заслуговує на насильство. Жодна сварка, помилка чи конфлікт не можуть бути виправданням для принижень, погроз або жорстокого поводження.

Домашнє насильство часто починається з мовчання постраждалої, свідків і загалом суспільства. У цьому плані треба не боятися заявляти про проблему відкрито, підтримувати тих, хто переживає складний досвід, і нагадувати, що допомога існує.

У «ХАБі 057» ГО «Харківський фонд психологічних досліджень» на постійній основі працюють психологи, які надають безоплатну психологічну підтримку та консультації з питань гендерно-зумовленого, домашнього та сексуального насильства.

Фахівці також допомагають людям, які пережили насильство в умовах війни, зіткнулися з її наслідками, мають ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР), тривоги, страху, емоційного виснаження або інших психологічних труднощів, пов’язаних із травматичним досвідом.

Звернутися по допомогу можна щодня з 13:00 до 19:00, попередньо зателефонувавши за номерами:

Наші телефони:

+380 95 742 67 65 (водафон) на ньому є Viber, What’sapp та Telegram.
+380 99 00 55 057
+380 57 716 03 29 (звичайний мобільний, багатоканальний номер, а не міський)

Місце проведення: Харків, «ХАБ 057», вулиця Дмитрівська, 5.

Посилання на наші сторінки в соцмережах «ХАБ 057»:

• Telegram-канал проєкту
• Інстаграм-акаунт проєкту
• Фейсбук-акаунт проєкту
• Наш сайт (ГО “Харківський фонд психологічних досліджень”)

Консультації психологів та участь у всіх заходах «ХАБУ 057» (ГО «Харківський фонд психологічних досліджень») є абсолютно безкоштовною.

 Завдання реалізується в рамках проєкту «Психосоціальна підтримка та психічне здоров’я (MHPSS) як основа для відновлення та зміцнення суспільства (модуль 3).

Проєкт реалізується Fundacia HumanDoc (республіка Польща) і Харківський фонд психологічних досліджень ГО.

Проєкт фінансується програмою польського співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Співзасновник Благодійного фонду «Благомай» Костянтин Голубятніков каже, що саме цей “невидимий етап” і є найважливішим у роботі фондів.

Від волонтерства до системної допомоги

Ми починали як волонтери ще до офіційного створення фонду. Це були поїздки в дитячі будинки, базова допомога – речі, їжа, іноді просто увага і присутність.

«Ми бачили, що допомога працює, але не змінює систему. І тоді з’явилась ідея перейти від ситуативних дій до структурованої роботи», – пояснює Костянтин Голубятніков.

Так у 2012 році був створений фонд, який мав на меті масштабувати допомогу і зробити її прозорою та керованою.

Як приймаються рішення у фонді

Благодійність часто сприймається як емоційний процес. Але всередині це – управлінська модель.

Спочатку фонд отримує запити від лікарень, освітніх установ або громад. Далі команда аналізує їх за трьома критеріями: терміновість, масштаб впливу та можливість реалізації.

Тільки після цього формується проєкт і запускається пошук ресурсів.

Фонд працює у чотирьох напрямках: медицина, освіта, гуманітарна допомога та інфраструктурні рішення. За словами Костянтина, ключова задача – зробити шлях кожної гривні прозорим і зрозумілим.

Чому питання довіри критичне

В умовах великої кількості зборів і ініціатив довіра стала центральним елементом всієї сфери.

Першочергово донори звертають увагу не лише на емоційність збору, а на структуру організації: реєстрацію, звітність, історію проєктів.

У фонді цю логіку формалізували через багаторівневу систему контролю:

• звітність перед донорами та партнерами
• щомісячні звіти
• річна фінансова звітність
• щорічний аудит

«Прозорість — це не додаткова опція, а базова умова роботи», – підкреслює Костянтин.

Як виглядає “шлях донату”

Після збору коштів починається найменш видима частина процесу — реалізація.

Запит проходить етап оцінки, далі формується проєкт, залучаються партнери і відбувається впровадження. Кожен етап супроводжується контролем і звітністю.

Саме ця система визначає, чи донат перетворюється на реальний результат.

Іноді цей результат неможливо оцінити лише цифрами, він проявляється в тому, як змінюється життя дітей і родин, які отримують підтримку.

Як це виглядає на практиці: сенсорні кімнати

Один із прикладів реалізації таких проєктів— сенсорні кімнати. Які було створено для дітей з інвалідністю, дітей з РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності), РАС (розлади аутистичного спектра), ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та іншими нейророзвитковими і емоційними станами. Це спеціально облаштовані простори, де через світло, звук, тактильні елементи та ігрові методики діти проходять розвиток, стабілізацію емоційного стану та реабілітацію.

Для багатьох сімей це стає місцем, де дитина вперше починає по-іншому взаємодіяти зі світом – концентруватися, заспокоюватися, навчатися через гру.

Юлія, мама дитини з інвалідністю, ВПО із Запорізької області:
«Ми вже вдруге в цьому центрі. Велика подяка спонсорам за неймовірну сенсорну кімнату! Були в інших містах – але ця найкраща. Моєму сину 10 років, синдром Дауна. Він гіперактивний, але тут заспокоюється, концентрується й отримує справжнє задоволення. Особливо любить проектор і тактильні ігри. Кімната – супер! Дякуємо всім, хто допомагає дітям розвиватися».

Інна Віннікова, мама дитини з інвалідністю з Києва:
«Ми з донькою вже другий рік відвідуємо цей реабілітаційний центр. Тут – як у казці. Ми більше не хочемо в інші центри. Донька виконує вправи на пам’ять, кольори, моторику, співає в мікрофон і все це з посмішкою. Я бачу, як вона росте й розквітає, і радію разом із нею. Щира подяка всім, хто створює такі місця тепла й розвитку».

Ці історії показують, як виглядає результат поза звітами і процесами. Донат у такому випадку перетворюється не на абстракцію, а на конкретну зміну стану дитини і підтримку родини.

Партнерства з бізнесом

Взаємодія з бізнесом сьогодні виходить за межі класичної благодійності. Компанії все частіше очікують не просто можливості долучитися до зборів, а розуміння конкретного результату, в тому числі комунікації про нього.

Довгострокові партнерства формуються навколо трьох речей – прозорості процесів, регулярної звітності та спільного планування проєктів.

За словами Костянтина, найбільш стійкі моделі виникають тоді, коли бізнес залучений не лише фінансово, а й бере участь у реалізації проєктів і бачить повний шлях їхнього втілення. Це важливо і для результату проєкту, і для розвитку бренду роботодавця, і для реалізації CSR та ESG стратегій.

Підсумуємо

Донат запускає процес надання допомоги, але результат з’являється лише після реалізації та контролю на кожному етапі. Це не одноразова дія, а послідовність рішень, у якій важлива кожна ланка – від оцінки запиту до впровадження і звітування про результат.

Саме від якості цієї системи залежить, чи стане допомога реальними змінами в житті людей, чи залишиться лише наміром підтримати. Тому в благодійності критично важливо не тільки «скільки зібрано», а й «як саме це реалізовано» – чи є прозорість процесів, чи зрозуміло, куди спрямовуються ресурси, і чи можна відстежити результат.

У партнерстві з бізнесом це набуває ще більшого значення. Компанії сьогодні все частіше дивляться не на сам факт участі у благодійності, а на якість взаємодії: наскільки прозоро вибудувані процеси, чи є регулярна звітність, і чи бачить бізнес повний шлях своїх внесків -від підтримки проєкту до конкретного результату для людей.

Саме така модель співпраці формує довіру з обох сторін. Для бізнесу – це зрозумілий вплив і вимірюваний результат. Для благодійних організацій – можливість будувати довгострокові проєкти, які не зупиняються на разовій допомозі, а створюють системні зміни.

І саме в цій системності допомога перетворюється на сталі зміни, які можна не лише задекларувати, а й реально відстежити та виміряти в житті людей.

Дізнатися більше про проєкти фонду та підтримати їх можна за посиланням: https://charitymay.com

Це про те, як українське громадянське суспільство продовжує діяти — попри втому, блекаути, нічні атаки, фінансову турбулентність і четвертий рік великої війни.

У складних умовах ми продовжували розвивати наші сервіси, підтримувати громадський сектор та творити простір для взаємодії, який залишається стабільним навіть у нестабільний час.

У цьому звіті ми зібрали ключові результати нашої роботи: що вдалося реалізувати, які процеси були посилені, як змінилася взаємодія з громадськими організаціями та яким був відгук спільноти.

2025 рік у цифрах стійкості

Попри кібератаки, фінансову турбулентність та блекаути (відключення світла до 20 годин на добу), робота платформ не зупинялася ні на день.

Запросторено за рік:

• понад 6 000 грантових конкурсів та можливостей;
• понад 5 000 нових вакансій на Біржі праці;
• 80+ авторських матеріалів (інтерв’ю, аналітика, практичні гайди);
• 120 випусків електронних дайджестів;
• надано майже 500 онлайн-консультацій.

Важливим висновком року стало те, що запит на якісну інформацію, прозорі можливості та підтримку громадського сектору лише зростає — навіть у найважчі періоди. Коефіцієнт залученості аудиторії виріс до понад 50%, а користувачі стали проводити на платформі більше часу. Це не просто статистика — це підтвердження того, що люди приходять до нас цілеспрямовано, коли кожна хвилина онлайну на вагу.

Для великих організацій Простір залишається майданчиком нетворкінгу та джерелом аналітики. Для малих локальних ініціатив — особливо з прифронтових та деокупованих регіонів — фактично єдиним «зовнішнім комунікаційним відділом», який допомагає заявити про себе, знайти партнерів і залучити фінансування.

2025-й був не з легких. Але він показав: коли є місія — є і сили.

«Ми починаємо день з кави та Громадського Простору» — роками наша команда чує цю фразу при знайомстві: і з активістами, і з представниками громад. Для нас це більше, ніж просто приємність — це велика відповідальність бути частиною вашої щоденної рутини. Ми щиро радіємо, що з нашою розсилкою чи новинами ваша ранкова кава стає змістовнішою, а вечірній чай — душевнішим. 

Ми знаємо цінність того, що робимо, і віримо, що допомагаємо громадянському суспільству діяти швидше та ефективніше.

Дякуємо всім, хто читає, публікує, ділиться і просто вірить, що інформація може змінювати реальність. Організаціям, партнерам, користувачам і всій спільноті — ви і є причина, чому ми продовжуємо.

 ЗВІТ 2025

Українські громади з надією дивляться в завтра, незважаючи на повномасштабну війну рф проти України. Усвідомлення потреби у відновленні і розвитку є. Далі — чітке бачення як цього досягнути. Впродовж останніх 9 місяців чотири територіальні громади трьох регіонів України – Литовезька сільська територіальна громада Волинської області, Драгівська сільська територіальна громада Закарпатської області, Меденицька селищна територіальна громада та Журавненська селищна територіальна громада Львівської області – за консультаційного супроводу експертів Громадської організації «Центр аналітики та досліджень «Ре:Форм»» пройшли процес формування документів стратегічного планування і визначили середньострокову перспективу свого розвитку. Діяльність відбувалася в межах проєкту «Інтеграція європейських цінностей у стратегічне планування розвитку українських громад: від стратегій – до змін, від цінностей – до результатів», що реалізувався за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.

Чим особливий був проєкт?

Методологічно процес стратегічного планування розвитку територіальних громад-партнерок проєкту відбувався за канонами, закладеними в нормативно-правових актах України, та враховував підходи до стратегічного планування розвитку, прийняті в Європейському Союзі (публічність, партисипативність, врахування інтересів різних груп населення, орієнтація на сталий розвиток тощо).

Проте в практичній площині на кількох аспектах варто зупинитися детальніше.

1. «Партисипація не на словах». Вже на старті проєкту було вирішено зроби все, щоб жителі громад безпосередньо, або через представництво старост та організацій громадянського суспільства були долучені до процесу стратегічного планування, могли висловити свої проблеми та відстояти інтереси. І це спрацювало. До опитування, проведеного під час розроблення документів стратегічного планування, у кожній громаді долучилися майже 1% жителів громади, а в Литовезькій громаді – 2% населення. В засіданнях робочих груп з розроблення стратегій розвитку територіальних громад активну участь брали старости громади, представники громадського сектору (ГО «Біличанка», ГО «Побужжя», ГО «Спільно творимо майбутнє», ГО «Журавно-вперед!»), молодь громад, депутати місцевих рад, зокрема опозиційні до чинної влади.

Така включеність забезпечила:

- визначення та врахування в документах стратегічного планування інтересів та потреб, а також пріоритетів розвитку не лише тих, які охоплюють населення адміністративних центрів територіальних громад, але й жителів населених пунктів старостинських округів;

- активну позицію представників громадянського сектору в процесі визначення пріоритетів розвитку громад та формування конкретних проєктів та заходів для їх досягнення. Характерно, що навіть під час громадських слухань проєктів документів стратегічного планування були внесені раціональні пропозиції щодо їх доповнення, і документи були скореговані перед представленням на сесію місцевої ради для розгляду і затвердження;

- розуміння серед місцевих депутатів необхідності знаходити компроміс у визначенні пріоритетів для системного розвитку територіальних громад, незважаючи на їхню приналежність до різних політичних сил. І — спойлер — результат — документи стратегічного планування усіх 4 територіальних громад — затверджені місцевими радами!

- молодь була почута. Активність молоді під час стратегічних сесій, відстоювання інтересів поруч з представниками ОМС та інших груп зацікавлених осіб дали результат – плани заходів з реалізації стратегій розвитку територіальних громад включають проєкти зорієнтовані на забезпечення потреб молоді, які вже в найближчій перспективі будуть взяті до реалізації.

2. «Питання сталого розвитку — не за залишковим принципом». Розуміння громадами важливості проблем екології, з огляду на перспективи повноцінного членства України в Європейському Союзі [а всі громади-партнерки проєкту – це громади західних регіонів України], та необхідності посилення енергоефективності та енергонезалежності, зважаючи на виклики спричинені повномасштабною збройною агресією рф, дозволили швидко знайти консенсус серед усіх груп зацікавлених сторін щодо визначення екологічної та енергетичної складових одними з ключових пріоритетів подальшого розвитку територіальних громад. Це знайшло своє відображення в цілях та завданнях стратегій розвитку територіальних громад, а також в конкретних проєктах та заходах, скерованих на їх досягнення. Важливо, що розроблені документи стратегічного планування пройшли стратегічну екологічну експертизу, а ОМС врахували коментарі та пропозиції, отримані під час консультацій з органами виконавчої влади в межах процедури СЕО.
3. «Системність розвитку — це база». В 2025 році, після запуску реформи управління публічними інвестиціями, ОМС територіальних громад-партнерок проєкту, в яких не було розроблено стратегій розвитку, або були неактуальні документи стратегічного планування, змушені були орієнтувалися на регіональні стратегії розвитку. Останні ж не завжди відображали реальні місцеві потреби розвитку. Цей досвід став додатковим чинником ретельного та усвідомленого формування документів стратегічного планування. Представники структурних підрозділів органів місцевого самоврядування неодноразово переглядали і корегували в процесі стратегічного планування проєкти і заходи планів заходів з реалізації стратегій розвитку, розуміючи, що для їх впровадження потрібно буде спрямовувати обмежені фінансові ресурси місцевого бюджету, а також залучати зовнішні коштів (в тому числі, в перспективі кошти Європейських структурних та інвестиційних фондів).

Вагомим досягненням стало затвердження стратегій розвитку та планів заходів з їх реалізації до початку процесу розроблення середньострокових планів публічних інвестицій у 2026 році. Відтак громади-партнерки проєкту своєчасно сформували базис для подальшого системного розвитку та прозорого використання коштів для публічного інвестування.

Над чим потрібно працювати далі?

Затвердження документів стратегічного планування – лише старт впровадження проєктів та заходів системного розвитку громади. Для досягнення успіху потрібно:

• посилити комунікацію влада-бізнес. Від цього залежить здатність ОМС розвивати місцеву економіку, наповнювати місцевий бюджет, покращувати якість послуг та інфраструктуру громади;
• долучати представників усіх груп зацікавлених осіб, які брали участь у формуванні документів стратегічного планування, до їх впровадження та моніторингу. Це дозволить залучити додаткові ресурси для впровадження визначених пріоритетів та посилить відповідальність за їх досягнення;
• активно комунікувати процес впровадження стратегії для посилення прозорості діяльності ОМС щодо забезпечення системності розвитку територіальних громад;
• відстежувати та своєчасно реагувати на зміни зовнішнього для громади середовища шляхом внесення змін до документів стратегічного планування, адже тільки за умови збереження актуальності пріоритетів розвиток громади приноситиме справжню користь її жителям.

І нарешті останнє, але точно не за важливістю. Далі – спільний пошук ресурсів для співфінансування проєктів для відновлення та розвитку.

Очікується, що реалізація системного розвитку, скерованого на впровадження європейських цінностей, дозволить повернути людей, які виїхали внаслідок повномасштабної збройної агресії рф, а також сприятиме задоволенню потреби усіх груп населення незалежно від віку, статі, приналежності до вразливих груп населення тощо.

Чернігівський Центр Прав Людини опублікував річний звіт про діяльність організації за 2025 рік. У звіті представлено ключові напрями роботи, реалізовані проєкти, результати діяльності та партнерства, які вдалося розвинути протягом року.

У 2025 році організація продовжила працювати у сфері захисту прав людини, розвитку громадянської участі, підтримки прозорого врядування та залучення жителів до процесів відновлення громад. Одним із ключових напрямів стала робота із забезпечення участі жителів у процесах відбудови та прийняття рішень на місцевому рівні.

У звіті також представлено інформацію про партнерів та донорів організації, серед яких Міжнародний фонд «Відродження», German Marshall Fund of the United States, Програма MATRA Посольства Королівства Нідерландів, UNDP Democratic Governance Programme та інші.

«Для нас річний звіт — це не лише підсумок роботи, а й можливість показати відкритість організації, поділитися результатами та подякувати партнерам, донорам і всім, хто підтримує нашу діяльність», зазначає Олександр Підгорний, керівник Чернігівського Центру Прав Людини.

Контакти організації:
Чернігівський Центр Прав Людини
м. Чернігів
www.pravocn.org.ua

2025 рік був дуже насичений для нашої команди. Завдяки злагодженій роботі команди, нам вдалося реалізувати декілька проектів та почати великий для нас проект.

Попереду ще багато роботи, але ми впевнені: разом ми зможемо подолати будь-які труднощі та досягти поставлених цілей. Дякуємо кожному, хто інвестував свій час, ресурси та енергію в розвиток нашого спільного бачення!

Річний звіт 2025р

Річний звіт ГО «АРГС» 2025

Річний звіт ГО «АРГС» 2024