Розповідає Ірина Соловей, співзасновниця платформи Велика Ідея, яка дозволяє зібрати кошти на ваш проєкт через майданчик краудфандингу Спільнокошт:

• Що таке краудфандинг?
• Як збирати кошти на проєкт?
• Та поділиться історією успіху власного проєкту.

Історія успіху проєкту Спільнокошт

Спільнокошт – це краудфандингова платформа, де люди можуть фінансово підтримувати проєкти, які важливі для них, їхнього міста та країни.

Спільнокошт було засновано у 2012 році на основі популярної на той час моделі збору фінансування – краудфандингу.

З того часу платформа зібрала навколо себе 53 000 доброчинців, залучила за їх допомогою більше 1 000 000 доларів та допомогла цим реалізувати більше 400 проєктів.
Більше ніж половина грошей на реалізацію проєктів надійшла від бізнесу та підприємств.

А сам проєкт так говорить про себе:

Спільнокошт – це твій вклад в розвиток сильного і відкритого суспільства,
де ти можеш зібрати гроші на проєкт. 

На сьогодні Спільнокошт є найбільшою краудфандинговою платформою в Україні і допомагає збирати кошти та реалізовувати проєкти у сфері культури, освіти, медіа, підприємництва та захисту прав людини. 

Краудфандинг. З чого почати?

Краудфандинг – це добровільне об’єднання фінансів спільноти для вирішення певної соціальної проблеми. Тож перше питання, на яке ви маєте відповісти перед використанням цього інструменту – яку проблему вирішить ваш проєкт і для якої спільноти.

Хто ваша спільнота?

Якщо визначити соціальну проблему легко, то з’ясувати вашу цільову аудиторію складно. Ірина ділиться переліком зацікавлених людей:

1. Ядро вашої спільноти – люди які знають вас особисто і вже працювали разом з вами.
2. Пам’ятайте про правило «шести рукостискань», особливо в невеликих громадах. Ваша спільнота може не знати вас особисто, але бути зацікавлена у вашому проєкті для вирішення нагальних соціальних проблем.
3. Не слід виключати з цього списку і «онлайн друзів», які особисто  не знайомі з вашою організацією, але слідкують за її діяльністю у соц.мережах.

Як краудфандити?

Для успішної реалізації проєкту часто достатньо залучити 100-200 доброчинців. Погодьтеся, не мало, але й не багато. Тож не бійтеся звертатися до вашої спільноти.

Ірина також радить винагороджувати кожну людину, яка фінансово доклалася до вашого краудфандингово збору, це допоможе розбудувати більш довірливі та довготривалі стосунки між вами.

Для кожного доброчинця дуже важлива ваша взаємність.

І на останок треба створити команду ваших однодумців, які не лише допомагатимуть у реалізації проєкту, але й залучатимуть інших людей для співфінансування вашого проєкту.

Інші джерела залучення коштів

Звісно, джерела фінансування громадських проєктів не обмежуються краудфандингом. Їх безліч. FUNdraiser описує головні з них:

• Гранти

Грант – це донорська підтримка на реалізацію проєкту, який покликаний вирішити певну соціальну проблему. Важливо, що проєкт повинен мати чітко окреслені та досяжні цілі.

• Партнерство з бізнесом

Це ресурсна допомога вашому проєкту зі сторони бізнесу, який зацікавлений у вирішенні певної соціальної проблеми або підвищенні впізнаваності бренду серед вашої аудиторії. Детальніше про партнерство у статті від FUNdraiser.

• Державний бюджет

Держава також фінансує громадські ініціативи. Мета такого фінансування – збільшення участі молоді у житті громади та країни загалом. Одним з методів покращення включеності молоді – державна грантова підтримка. Детальніше про неї у статті.

• Бюджет участі / місцевий бюджет

Одне із джерел залучення коштів на ваш проєкт – це бюджет участі. Найкраще залучати кошти безпосередньо на місцях, тобто з місцевого бюджету громади, району або області. Детальніше, як це робити у статті.

• Соціальне підприємництво

Соціальне підприємництво – це діяльність, направлена не лише на вирішення соціальних проблем, а й на отримання прибутку. Тож в основі такої організації лежить дві задачі: розвиток бізнесу та розв’язання соціальної проблеми.

• Краудінвестинг

Такий спосіб фінансування підходить лише для соціального підприємництва і заключається не просто в благодійних внесках на ваш проєкт, а в інвестуванні з отриманням частики вашого підприємства і управлінським впливом на роботу вашої команди.

• Членські внески

Якщо ваша організація займається невеликими проєктами, то членські внески можуть стати якісним джерелом фінансування. Звісно, лише внесками важко покрити усі витрати організації, проте вони допоможуть вам закрити базові потреби проєкту.

Не забувайте про краудфандинг та ці джерела фінансування
і вас точно чекатиме успіх!

Більше про Спільнокошт та інші джерела фінансування дізнавайтеся у відео, підготовленому FUNdraiser.

Ця інформація як для людей, які можуть мати проблеми із питтям алкогльних напоїв, так і для тих, хто контактує з людьми, які мають проблему або мають підозру на наявність проблеми. Повна та детальна інформація доступна в нашій літературі опублікованій А.А. World Services Inc. (в Україні це – Український Центр Обслуговування груп АА www.aa.org.ua )
У цьому листі ми розповідаємо, чого можна очікувати від Анонімних Алкоголіків.
Тут ми описуємо, що таке А.А., що А.А. робить, і що А.А. не робить.

Що таке А.А.?
Анонімні Алкоголіки – це міжнародна спільнота чоловіків і жінок, які мали проблеми з питтям. Це непрофесійна, багаторасова, аполітична, повністю на самозабезпеченні та усюди доступна спільнота. Вимоги до віку чи освіти не існують. Членство є відкритим для усіх, хто хоче щось зробити зі своєю проблемою пиття.

Єдина мета видужання з алкоголізму
Деякі фахівці називають алкоголізм та наркоманію як “токсикоманія” або “хімічну залежність”. Не алкоголіки також беруть участь у нашій Спільноті. Їх ми іноді запрошуємо до участі в А.А. та заохочуємо відвідувати А.А. зібрання. Не алкоголіки можуть відвідувати відкриті зібрання А.А. в якості спостерігачів, але закриті зібрання А.А. можуть відвідувати лише ті, хто має проблеми з питтям.

Чим займаються в А.А. ?
1. Члени А.А. діляться своїм досвідом з усіма, хто шукає допомоги у вирішенні своєї проблеми – пиття; вони надають особисту послугу або «спонсорство» алкоголіку, який приходить до А.А. з будь-якої установи чи організації. (*спонсорство — це інформаційний супровід та пояснення новоприбулому моментів участі).
2. Програма А.А., викладена в наших Дванадцяти Кроках, пропонує алкоголікові спосіб розвивати задоволене життя без алкоголю.
3. Ця Програма обговорюється в А.А. під час групових зібрань.
а). Відкриті зустрічі “спікерів” – відкриті для алкоголіків та не алкоголіків. (Відвідування на відкритих засідань А.А. – найкращий спосіб дізнатися, що таке А.А., що робить, а що не робить.) На зустрічах “спікерів” члени А.А. “розповідають свої історії”. Вони описують свій досвід з алкоголем; як вони потрапили до А.А.; і як змінилося їхнє життя внаслідок участі у Товаристві Анонімні Алкоголіки.
б). Відкриті дискусійні зустрічі – один член розповідає коротко про свій досвід пиття, а потім веде дискусію на тему виздоровлення або будь-які інші проблемні теми, пов’язані з питтям. (Закриті зустрічі призначені для Членів A.A. лише для тих хто має проблеми з питтям.)
в). Закриті дискусійні зустрічі – проводяться так само, як і відкриті дискусії, але лише для алкоголіків або потенційних представників A.A..
г). Покрокові зустрічі (зазвичай закриті) – обговорення одного з Дванадцяти Кроків програми.
д). Члени А.А. також проводять засідання у виправних закладах та лікувальних установах.
е). Членам А.А. може бути запропоновано провести інформаційні зустрічі про А.А. у діяльності обласних відділень Соціальних служб чи для водіїв, які потрапили у ДТП під дією алкоголю. Ці зустрічі про А.А. не є регулярними.

Чим не займається А.А.
1. Не формує початкової мотивації алкоголіків до одужання.
2. Нічого не вимагає від своїх членів.
3. Не ініціює і не приймає участі у будь-яких дослідженнях.
4. Не веде жодних списків своїх членів а-ні історії їх дій.
5. Не приєднуються до соціальних служб (хоча члени групи А.А., групи та службові комітети часто співпрацюють з ними).
6. Не слідкує та не намагається контролювати своїх членів.
7. Не складає медичних або психологічних діагнозів чи прогнозів.
8. Не надає послуг з детоксикації, догляду, госпіталізації, ліків або будь-якого медичного чи психіатричного лікування.
9. Не пропонує жодних релігійних послуг.
10. Не займається освітою про алкоголь.
11. Не забезпечує житлом, продуктами харчування, одягом, робочими місцями, грошима чи будь-якими іншими соціальними послугами.
12. Не надає порад щодо вирішення сімейних справ.
13. НЕ приймає будь-яких грошей за свої послуги або будь-які внески від сторонніх осіб. (не-A.A. джерел).
14. Не надає рекомендацій дозвільним комісіям, адвокатів, посадових осіб суду, соціальних агентств, роботодавців, тощо.

Члени судових програм та лікувальних установ
В останні роки А.А. групи зустріли багато нових членів із судових програм та закладів лікування.
Деякі прийшли до А.А. добровільно; інші під тиском. У нашому буклеті «Як члени А.А. співпрацюють з іншими”, ми наголошуємо про наступне:
– Ми не можемо дискримінувати будь-якого потенційного члена А.А., навіть якщо він чи вона приходить до нас під тиском від суду, роботодавця чи будь-якого іншого агенства.
– Хоча сила нашої Програми полягає у добровільному характері членства в A.A., багато хто з нас в першу чергу відвідував зустрічі, тому що нас змушували, або через внутрішній дискомфорт. Але постійно відвідування зібрання А.А., дало нам можливість пізнати справжню суть нашої хвороби… Нас не цікавить хто скерував звернувся до А.А.. Ми турбуємося про особу яка прийшла в А.А…. Ми не ставимо діагнозів та не можемо передбачити, хто видужає, а також не маємо повноважень вирішувати, яким шляхом краще одужувати.

Підтвердження відвідування зустрічей
Іноді організація яка скеровує до нас просить підтвердити участь свого підопічного у A.A. зібраннях.
Наші групи співпрацюють по-різному. І у нас не існує встановленої процедури. Характер та ступінь участі будь-якої групи при цьому процесі повністю залежить від рішення конкретної групи А.А..
Деякі групи, за згодою майбутнього члена, можуть підтверджувати відвідування зібрань, на прохання та за домовленістю установи що звернулася. Але відповідальна за надання підтвердження несе особа про своє відвідування.
Це підтвердження участі у зібраннях не є частиною процедури А.А.. Кожна група є автономною і має право обирати, підписувати чи не підписувати судові листки. У деяких закладах чи судах відвідувачі звітують про себе та своє відвідування зібрань, звісно за власним бажанням, і таким чином полегшують питання порушення анонімності членів.

Література

А.А. Література, затверджена конференцією, є доступна українською та російською мовами. Для отримання літератури, будь ласка, напишіть або зателефонуйте до Українського Центру Обслуговування АА.

Часопис А. А. “Джерело”, – це що-квартальний журнал, відомий також як “наші друковані зустріч” – містить багато цікавого, а саме, наші розповіді про одужання від алкоголізму, написані насамперед членами А.А. Це корисне введення та постійне “донесення наших ідей” на різноманітні товариські зустрічі з А.А. з іншими.

Висновок

Основна мета А.А. полягає в тому, щоб передати своє повідомлення про одужання алкоголіку, який шукає допомоги. Практично усі лікування алкоголізму намагається допомогти алкоголікам зберегти тверезість. Незалежно від дороги, якою ми йдемо, ми всі робимо одну спільну справу – допомагаємо в одужанні алкоголіка. Разом ми можемо робити те, що ніхто з нас не міг досягти самостійно.

Ми можемо послужити джерелом особистого досвіду та бути постійною системою підтримки відновлення алкоголіків.

Український Центр Обслуговування груп АА
Адреса – 36023, м.Полтава, вул.Героїв АТО, 116/1
E-mail – aa.ua.gso@gmail.com Вебсторінка www.aa.org.ua
Телефони: + 38-096-527-87-52 (Київстар) + 38-099-928-93-78 (МТС)
Офіс УЦО АА в Україні працює з вівторка по четвер з 10:00 до 16:00.

Оксана Котікова десять років волонтерить при відомому на всю країну храмі святителя Петра Могили у Маріуполі. Від початку Євромайдану тут стали опікуватися також переселенцями і бійцями – готувати для них гарячі обіди та надавати психологічну підтримку. Оксані цей досвід показав, що їй «мало жити для себе». По-справжньому щасливою вона почувається тільки тоді, коли допомагає іншим. Але як допомогти самій собі, волонтерка не знала до навчання в Академії громадського активізму.

Оксана неабияк здивувалася, коли отримала листа про те, що її відібрано до числа слухачів Академії. Жінка давно мала бажання щось змінювати, але що саме, в якому напрямку і як – не уявляла. Тому коли випадково побачила оголошення про набір на навчання, сприйняла це як шанс отримати такі потрібні їй відповіді. «Я прочитала, що Академію створено для членів громадських організацій, і була певна, що мені відмовлять. Бо хто я? Всього лише волонтерка. Але вирішила все одно заповнити заявку і написати там чесно, все як є – хто я і чого хочу», – ділиться Оксана.

Знахідки під час навчання

Академія стала для волонтерки поштовхом створювати власний проєкт і формувати команду. Жінка за освітою педагог і каже, що АГА – це унікальний приклад мистецтва викладання. Оксана пояснює: «У дуже короткий проміжок часу ми отримали такий величезний обсяг інформації! Ця навчальна програма дає неймовірний потенціал для подальшого саморозвитку. Тут я остаточно зрозуміла, хто я, і нарешті знайшла себе».

Під час навчання в Академії Оксана змогла визначитися, куди і як їй рухатися далі. Вона збирається створювати проєкти для молоді Донбасу і вже сформувала для цього коаліцію із іншими слухачами та слухачками. Чому саме для молоді? За словами активістки, це майбутнє доросле населення, яке формуватиме майбутнє України. Вона мріє допомагати їм таким чином, щоб змінювати їхній світогляд. «Я дуже хочу, щоб вони пишалися своєю країною, щоб виросли справжніми патріотами. Тож мені важливо було знайти місце, де я здобуду необхідні знання, щоб втілити цю мрію», – каже Оксана.

Крім знань, Оксана також знайшла команду однодумців. І зрозуміла, чому раніше працювати в команді їй не завжди вдавалося. В Академії настало усвідомлення, що для продуктивної роботи мало хотіти досягати результатів, потрібна також емоційна зрілість і унікальний прояв здібностей усіх членів команди. Оксана розповідає про свої відкриття під час навчання: «Ми маємо всі однаково розуміти, що кожен із нас у чомусь одному – супергерой, а в чомусь мало розбирається, і це нормально. Так само нормально підбирати членів команди відповідно до їхніх найсильніших сторін».

Мотивація діяти

Волонтерка почала писати свою грантову заявку на проєкт для молоді й каже, що, як би не складалися обставини, вона зрозуміла, чого хоче, і буде вперто до цього йти. «Я стану щасливою, коли повноцінно займатимуся громадською активністю. Тепер я це точно знаю. А тому йтиму до свого щастя напролом», – стверджує Оксана.

Впевненості та енергії жінці надає менторська підтримка Академії, а також її сім’я. Волонтерка каже, що всіх людей варто сприймати як подорожніх, які долучаються до тебе на певних етапах життя і на певний проміжок часу. Але рідні – це ті люди, які завжди з тобою, які є твоєю опорою. «Для ентузіазму до дій мені достатньо, щоб у мене вдома все було добре. Тоді є за що боротися», – каже Оксана.

Водночас вона переконана, що зміна свідомості починається тоді, коли ми розширюємо розуміння свого дому. «Домівка – це не тільки ті чотири стіни, в яких ми живемо. Це і вулиця, і місто, і ціла країна. Так от: якщо в місті все добре, то і тобі добре», – пояснює вона. І додає, що має твердий намір зробити все від неї залежне, щоб уроки Академії якнайскоріше втілити в життя. Оксана впевнена, що це буде найкращий спосіб віддячити всім тренерам Академії: «Мені важливо досягти успіху, щоб показати, що це навчання змінило мою свідомість, що недарма команда вклала в це стільки праці».

На різних етапах закупівель можуть виникати ризики – як у процесі планування, так і під час виконання договору.

Щоб допомогти замовникам розібратись у нюансах законодавства і надалі уникати типових помилок, команда проєкту DECIDE підготувала спеціальний порадник. У ньому експерти проаналізували випадки оскарження закупівель, проведених для сфери освіти і схожих за предметом.

Крім того, наведені приклади закупівель та оскарження допоможуть уповноваженим особам і керівникам відділів закупівель у проведенні власних. Усі ризики взяті з реальних закупівель у системі Prozorro.

Завантажити порадник «Основні ризики закупівель товарів, робіт та послуг у сфері освіти» можна тут.

До речі, нагадуємо про серію вебінарів на нашому сайті знайдете серію вебінарів про закупівлі в сфері освіти: https://novihromady.decide.in.ua.

У травні 2014 року в Алчевську встановили прапор так званої «ЛНР», який Юрій Кушнір разом із однодумцями згодом зірвали, замінивши на український прапор. Після цього Юрієві довелося тікати з Алчевська, побоюючись за своє життя. Він поїхав до Старобільська і приєднався до батальйону територіальної оборони.

“Сподівалися, що розженемо усю сепарню і все закінчиться” – згадує герой статті.

Чоловік потрапив у перші лави оборони, біля села Нянчине Білокуракинського району. Надалі лави батальйону поповнювалися добровольцями, що брали участь у «Майдані», добровольцями з тимчасово окупованих територій, рахунок йшов на сотні людей. З’явився командир батальйону, почали формуватися взводи. Але законодавство вимагало, щоб учасники були призвані на військову службу за документами.

«Неможливо було просто взяти зброю та йти воювати. На той період ми, добровольці, «ходили» під кримінальною статтею» – каже Юрій Кушнір.

У результаті добровольці увійшли до штату батальйону, розписалися за зброю та юридично стали оформлені за документами з військкомату. Юрій Кушнір проходив службу на різних посадах, але до цього дня має позивний «Старшина». Він займався різними старшинськими справами – годував бійців, відвозив воду, боєприпаси, пальне на передову, відповідав за розпалювання лазні та інші побутові питання.

«Якось у Нянчиному я вирішив зварити борщ. Було багато молодої кропиви, яєць, картоплі. Усім дуже сподобалося після сухпайків. Кажуть: “О, у нас старшина”. І такий позивний прилип. Танки я не підбивав, але який би герой не був, йому треба їсти, пити, одяг, бензин. Людина, яка була старшиною за званням, займалася іншими важливими справами, а я – побутом. Розвантажував “волонтерку”, відвозив продукти. Було й під обстрілами» – згадує Юрій.

Раніше, за згадкою ветерана, говорили: «О, «Айдар» прийшов – виріжуть півсела», бо пропаганда працювала.

«А ми почали давати місцевим продукти, допомагати. Ми виявились звичайними українцями, які допомагають народу. І місцеві змінили свою думку» – каже ветеран.

Також чоловік відзначив високий рівень патріотизму – на початку бойових дій посилки для військових із одягом та взуттям приходили з усієї України. Тоді не було такого забезпечення, як зараз. Юрій навіть має кумедну історію, пов’язану із взуттям:

«Коли я тільки-но потрапив у батальйон, у Нянчине, був пристойно одягнений, в італійських туфлях, у костюмі. Зайшов у намет, і коли вийшов – туфель немає. Думаю, бог із ними, напевно, комусь потрібніший. Минув час, і на річницю батальйону ми поїхали до Няньчиного, на місце дислокації у лісі. Почали згадувати, що де було, знайшли місце, де був мій намет, і я розповів історію про туфлі, які так і не знайшов. І дивлюся – вони на тому самому місці і лежать, де я їх залишив рік тому. Виявилося, просто їх не помітив. Але забирати знахідку вже не став».

Загибель товаришів та демобілізація

Один із чітких спогадів службового періоду – як на 32-му блокпосту загинуло багато товаришів Юрія, які потрапили у засідку. На думку чоловіка, тоді спрацював зайвий героїзм – айдарівці «бігли попереду танків». Після цього бою 5 вересня 2014 року у Старобільську поховали 28 воїнів «Айдару» та 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Після закінчення мобілізації Юрій уклав контракт. Вирішив далі бути в армії, бо не знав, куди йти і що робити. Демобілізувався Юрій у березні 2018 року після закінчення 3-річного контракту.

Наслідки поранення та адаптація

Будучи командиром взводу охорони, Юрій брав участь у бойових діях неподалік Новгородського. Був поранений у руку та ногу, а також отримав контузію. Як зізнався герой статті, зі шпиталю він вийшов раніше, ніж належить, вирішив долікуватися в батальйоні.

Через отримані травми у ветерана з’явилися проблеми з диханням, головний біль. Та й на психіку це також вплинуло – стало важко себе стримувати. Але Юрій, як він сам зізнається, поки що з цим справляється – лікується працетерапією.

«Синдром військових залишається в усіх. Усі ми боїмося смерті, поганих наслідків» – упевнений чоловік.

Із запропонованої держдопомоги ветеран одноразово скористався путівкою до Трускавця. Але оформляти інвалідність не став.

«Потрібно лежати у лікарні, втратити час, давати хабарі. Не хочу гаяти час, хочу підняти сім’ю. Щоб казали: “Ось мужик був!” А випрошувати – це не моє», – каже ветеран.

Після АТО ветеран став дуже рано прокидатися та пізно лягати. За його словами, армія дала поштовх відчувати життя максимально. Юрій став вести активний спосіб життя – кожні вихідні із сім’єю їздити на річку, на ставок, ловити рибу, збирати гриби. А також знайшов себе у сільському господарстві, постійно знаходить до цього новий підхід та пише гранти.

Як вважає Юрій, багатьом складно адаптуватися після АТО віч-на-віч. Оточення може допомогти порадою, чи матеріально, чи фізично, чи просто спілкуванням. А коли людина одна, це може закінчитися алкоголізмом чи навіть суїцидом.

«Коли бачиш, за що воював і що одержав, руки опускаються. Людина не може проявити себе, як у окопі. Були такі і серед моїх друзів, я підтримував їх як міг. Але найкраще піти працювати і чимось зайняти себе» – вважає Юрій.

Пенсія та депутатство

Наразі Юрій Кушнір готується у судовому порядку відстоювати свій страховий стаж як пенсіонера. За його визнанням, йому не зарахували стаж за 2014-2016 роки і така ситуація зустрічається майже у всіх військовослужбовців, які служили з 2014-го по липень 2016 року.

«Таке почуття, що я збирав полуницю в Польщі, а не служив державі» – каже він.

Юрій писав запити до всіх інстанцій, навіть до Верховної Ради, але скрізь була одна відповідь – усе зараховано. Але 22 місяці зникли із стажу, а це майже 2 роки, інший коефіцієнт до пенсії. Тому Юрій знайшов адвоката та готовий захищати свої права. А також готовий навчати інших, як це робити.

Наразі Юрій є депутатом місцевої ради. За його словами, відразу після обрання він був вражений низьким рівнем розуміння законів та іншого. Він вважає, що багато хто не розумів, навіщо йшли у раду.

В Алчевську Юрій напрацював величезний досвід, був головою комісії з питань законності. Наразі депутат займається питанням інвентаризації земель. За його словами, громада могла б отримувати мільйон гривень податків із землі, а отримує 100 тисяч. Юрія радує перспектива збільшити бюджет громади, повернути захоплені землі та передати у користування.

Дружба та сім’я

Нині Юрію 59 років, і разом із дружиною він займається фермерським господарством, а саме вирощує полуницю. Зі своєю майбутньою дружиною Юрій познайомився під час служби у Половинкиному. Згодом вона також пройшла службу в АТО.

На Старобільщині Юрій завів коло друзів. Здебільшого це колишні учасники АТО, а також партнери з бізнесу. Як зізнається чоловік, він не прагне розширення кола друзів.

Багато років Юрій працював на Алчевському металургійному комбінаті, де в одному цеху було понад 1000 працівників. І, як зізнається чоловік, він досі контактує з багатьма колишніми співробітниками – одні передають привіти, деякі навіть приїжджають у гості.

«З добрими людьми приємно спілкуватися. Там залишилося багато людей, які першими зустрічатимуть нас з українським прапором. Багато хто прозрів, незважаючи на пропаганду» – каже ветеран.

В Алчевську у Юрія залишилися батьки, колишня дружина, син, дві онуки. Як розповів Юрій, батьки вже старенькі, і виїхати у них немає можливості. За ними залишилася доглядати сестра Юрія. А дружина разом із сином залишилися доглядати її батьків.

«Війна ніколи ні на кого не діяла позитивно. Гинуть люди, сім’ї руйнуються. З іншого боку, є гордість за людей, що я знаю, за вчинки. Це сотні, тисячі нових знайомих. У будь-якому місті, у будь-якій області є дах і шматок хліба» – вважає Юрій.

На питання про мрії герой статті зізнається, що зараз мріє про новий трактор і грядоутворювач. А також матеріально стати на ноги.

“Мета поставлена ​​- йдемо до неї” – резюмує Юрій Кушнір.

Матеріал створено в рамках Арт-терапевтичної програми “Блокпост”, що в рамках резиденції “Аура міста” реалізується громадською організацією “Центр спільного розвитку “Дієва громада” за дорученням Федерального уряду Німеччини.

Ірина Воротнікова родом із Донецька, але із початком збройного конфлікту переїхала до столиці. Тут вона працює з молоддю у громадській організації «Міжнародна школа рівних можливостей» та координує роботу «Гендерної обсерваторії». Незабаром активістка повернеться до Маріуполя, де очолить відокремлений підрозділ організації. За знаннями, як там ефективно налагодити роботу та як координувати створення спільноти вимушених переселенців, Ірина прийшла в Академію. Втім, зрештою отримала значно більше.

Відповідь на виклики

Окрім громадської організації, уже більше року Ірина займається питанням будівництва житла для спільноти вимушених переселенців із окупованого Донбасу. 

«Ми добилися отримання ділянки в Маріупольській об’єднаній територіальній громаді. Це гарний приклад того, що можна не чекати, що хтось прийде і щось дасть, а самим іти й здобувати», – розповідає Ірина.

Маючи амбітні цілі на майбутнє, вона потребувала практичних інструментів для втілення бажаного. Тому Ірина і подала заявку до Академії громадського активізму. «Коли я прочитала, скільки всього пропонує програма, то зрозуміла, що це саме те, що треба, з нашими планами й завданнями», – каже вона. А коли отримала листа-запрошення на навчання в Академію, то не приховує, що стрибала від радості.  

В Академії активістка змогла здобути вичерпні знання про написання проєктів, їх оцінку та уникнення помилок: «Тут все дали, як на блюдечку. Тільки бери й роби». Доволі цінними для Ірини стали комунікаційні тренінги. Більш того, у межах Академії вона виграла грант на написання комунікаційної стратегії. Активістка давно хотіла отримати консультації із комунікацій від досвідченої громадської організації. У неї вже була на прикметі така – «Світло надії» у Полтаві. Тут вона раніше проходила короткий курс із адвокації та хотіла поглибити свої знання із написання стратегічних документів. Отриманий ваучер допоміг нарешті втілити бажане – повчитися у вибраних нею експертів у Полтаві й створити комунікаційну стратегію. «Просто навчання – це вже добре. А те, що Академія дає ще й можливість виграти субгрант під час навчання, – ще краще», – коментує вона.

«Мрія Приазов’я»

До початку збройного конфлікту в Ірини була своя туристична агенція в Донецьку, яка займалася груповими поїздками. Вимушена переселенка каже, що завдяки цьому досвіду працювати з людьми вона вміє, але: «Туризм – це одне, а коли ти маєш справу з людьми, які мають ті самі наміри, мрії – це трохи інше».

Ірина підкреслює, що особливо корисним в Академії для неї було створення коаліції та робота в командах. У своєму поточному проєкті з формування спільноти переселенців вона має справу з доволі різними людьми й каже, що Академія вчить, як «розрізнених людей об’єднувати в одну організацію».

Коаліція, яку Ірина зініціювала, називається «Мрія Приазов’я». До неї належать чотири організації, і основне їхнє завдання зараз – це спрямувати зусилля в одне русло, навчитися співпрацювати для досягнення бажаних результатів. У цьому коаліції уже дуже допомогла підтримка коучів. Ірина зізнається, що часом важко погодитися на щось у команді, коли в кожного свої лідерські якості. «Коучі нас м’яко направляли, і ми вчилися не протиставляти свої ідеї, а знаходити спільне, вибирати оптимальний варіант, який виражав би наше спільне бачення», – розповідає вона.

Академія стала для Ірини тим майданчиком, де мрії почали збуватися, а напрямок руху – ставати більш чітким і зрозумілим. Активістка ділиться: «Я у захваті від тренерів. Усі вони експерти у своїх сферах, і це просто фантастика, що з нами працювали люди, які не тільки в теорії, а й на практиці знають свою справу. У мене п’ять зошитів списано конспектами!»

Під час навчання в Академії коаліція підготувала два проєкти для громади, яка складається із 78 сімей вимушених переселенців. Один проєкт передбачає навчання бджільництва та відкриття пасіки на ділянці, яку отримала спільнота. Інший – формування громадського об’єднання, яке житиме разом у цьому кооперативі.

«Ми хочемо створити таку громаду, щоб вона була життєздатна. Плануємо свій сільськогосподарський кластер і своє виробництво. І це при тому, що досі такого досвіду ні в кого з нас не було», – розповідає Ірина.

Написаний та пропрацьований із коучами проєкт із розвитку бджільництва коаліція пропонуватиме донорам. А ще невдовзі представники громади переселенців їдуть на навчальний візит до Ізраїлю, де будуть запозичувати досвід зі створення кластерів. «Мрія Приазов’я» крок за кроком починає реалізовувати себе.

Чому необхідні зміни?

Міністерство освіти і науки України своїм листом від 20.05.2020 р. № 119-264 «Щодо окремих питань проведення конкурсу на посаду керівника закладу загальної середньої освіти» фактично визнало, що Типове положення про конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу загальної середньої освіти, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 28.03.2018 № 291 (далі – Типове положення), є чинним тільки в частині, що не суперечить Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Проте відповідно до наказу МОН від 26.08.2021 № 930 типове положення втратило чинність, але саме на ньому базуються відповідні чинні положення органів управління освітою громад.

Що не враховано?

Більшість положень не враховує цілий ряд практичних моментів, що виникають в процесі підготовки та проведення конкурсу. Проаналізуємо, чому.

Перш за все звертаємо увагу на той факт, що згідно Закону України «Про повну загальну середню освіту» представником засновника є депутати відповідної місцевої ради. А що робити, якщо в складі місцевої ради, до прикладу, не дві, а 5 фракцій чи груп і кожна делегувала свого представника до складу конкурсної комісії? У який спосіб забезпечити паритетність, адже п. 4 ст. 39 Закону вимагає дотримання цієї норми?

Наступний момент, який варто відобразити, – це процедура затвердження керівництва конкурсної комісії. Законодавець не визначив у який спосіб може бути обрано керівництво конкурсної комісії. Отже, пропонуємо розглядати два варіанти:

Варіант 1. Засновник (або уповноважений ним орган чи особа) у своєму рішенні одразу визначають, хто яку роль виконує в комісії (тобто в рішенні зазначається персонально хто голова, заступник секретар та члени комісії).

Варіант 2 (більш демократичний). Члени комісії самостійно на першому засіданні обирають керівництво та секретаря комісії.

Також важливим моментом є необхідність виписати функції голови, заступника та секретаря комісії, особливості заміни члена конкурсної комісії, що не може чи не хоче виконувати свої обов’язки, особливості подання кандидатур до складу конкурсних комісій з боку громадських та профспілкових організацій у сфері освіти.

Не визначено було в типовому положенні й процедурні моменти, пов’язані із самим конкурсом і, найголовніше, – процедуру оцінювання конкурсантів.

Пункт 8 ст. 39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначає, що форма перевірки знання законодавства (письмове чи комп’ютерне тестування), зразок ситуаційного завдання та критерії їх оцінювання визначаються у положенні про конкурс на посаду керівника закладу загальної середньої освіти. Отже, усі ці та цілий ряд інших моментів, насамперед процедурного характеру (як подаються документи, хто підписує, коли та в який спосіб обираються варіанти ситуаційного завдання, порядок роботи та формування самої конкурсної комісії), знайшли своє відображення в розробленому нашою експертною групою Положенні про конкурс на посаду керівника комунального закладу загальної середньої освіти.

Зауважимо, що остаточне рішення щодо врахування чи не врахування вищезгаданих питань залишається за засновником, у той час, як ми виключно ділимось з вами своїми напрацюваннями.

Більше історій та блогів читайте в публікаціях нашого онлайн-ресурсу Освіта.Коментують експерти, який створено  в рамках DECIDE, що впроваджується ГО DOCCU та PH Zurich за підтримки Швейцарії.

Окрім того, якщо внаслідок пошкодження несучої конструкції було заподіяно шкоду майну чи здоров’ю інших осіб, які не є співвласниками будинку (наприклад, було зіпсовано майно осіб, що орендують квартиру в будинку тощо) — такі особи також мають право вимагати від порушника відновлення своїх порушених прав.

Відповідальність за завдану майнову шкоду встановлена статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно із якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, котра завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Головними елементами, які сукупно дають підстави для притягнення правопорушника до цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду, є:

1) Неправомірні дії особи, як співвласника, що полягають в порушенні обов’язків забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку; використовувати його за призначенням; дотримуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; забезпечувати додержання вимог житлового й містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного та капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин тощо. Наведений перелік обов’язків закріплено в ст.7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

2) Наявність шкоди, заподіяної неправомірними діями, яка може полягати не лише в безпосередньому псуванні несучих конструкцій будинку, а і особистого майна громадян, завдавати шкоди їх здоров’ю, а також моральна шкода.

3) Вина особи в заподіянні шкоди, яка може проявлятися у формі протиправного умислу чи необережності. Пошкодження несучих конструкцій найчастіше трапляється саме через протиправну необережність. Остання, своєю чергою, може проявлятися у формі самовпевненості (співвласник розумів, що порушує ті чи інші норми, однак легковажно розраховував, що це не призведе до негативних наслідків) або недбалості (співвласник міг і повинен був передбачити можливі наслідки своїх діянь, однак цього не зробив).

4) Причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та наслідками, що настали. Самого факту порушення тих чи інших обов’язків співвласником, безумовно, буде недостатньо для притягнення його до відповідальності. Для цього, необхідно буде довести, що пошкодження несучих конструкцій виявилося наслідком саме протиправної поведінки конкретного співвласника.

На необхідності всіх названих елементів для притягнення особи до цивільної відповідальності наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 2, в якій суд наголошує, що: «…розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі та майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, якщо дії останньої були неправомірними, між ними та шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи. Таким чином, обов’язковою умовою для виникнення деліктної відповідальності є наявність у сукупності таких складових – наявність в особи шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв’язок між шкодою та поведінкою заподіювача, вина.

У будь-якій ситуації оптимальним варіантом буде вирішення конфлікту мирним шляхом. Тому першим кроком інших співвласників й ОСББ має бути спроба врегулювання відносин із порушником у позасудовому порядку. Правомірним буде вимагати від порушника:
• припинити будь-які дії, що призводять до руйнування несучих конструкцій будинку;
• власним коштом забезпечити повернення спільного майна до первісного стану;
• відшкодувати збитки, заподіяні як спільному майну, так і майну (здоров’ю) окремих громадян;
• інші вимоги, залежно від умов конкретної ситуації.

Якщо досягти консенсусу самими переговорами не вдається, слід готуватися до відстоювання своїх прав та інтересів у судовому порядку. Проте, перед зверненням до суду, рекомендуємо додатково до усних перемовин направити порушнику письмове звернення-претензію, у якій обґрунтовано викласти всі вимоги, а також повідомити про подію державні органи, до компетенції яких відноситься здійснення нагляду і контролю за дотриманням законодавства — це правоохоронні органи, органи архітектурно-будівельного контролю, відповідні підрозділи органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади з питань комунального господарства. Це може спонукати недобросовісного співвласника змінити власну позицію, а якщо ні — наявність такого звернення та підтвердження відповідними органами порушення, знадобиться в суді як доказ відмови відповідача врегулювати спір в досудовому порядку, а також слугуватиме підтвердженням події та зв’язку між діями особи і їх наслідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Способи захисту цивільних прав й інтересів судом визначені в ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України. При пошкодженні співвласником несучої конструкції багатоповерхівки найдоцільнішим буде обрання таких способів судового захисту, як: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування збитків і моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до обраних способів захисту, мають бути чітко й лаконічно сформульовані позовні вимоги.

Звертаючись до суду, слід заздалегідь подбати про доказову базу, яка б підтверджувала всі перелічені вище умови притягнення відповідача до цивільної відповідальності. Доказами можуть слугувати: акт, складений уповноваженими особами ОСББ чи управителя будинку про встановлення факту пошкодження несучої конструкції; свідчення очевидців, які підтверджують заподіяння шкоди саме відповідачем; фотографії, відеозаписи; письмові звернення до правоохоронних й інших органів щодо пошкодження несучої конструкції, їх відповіді та роз’яснення; висновки експертних установ, спеціалістів про причини пошкодження несучих конструкцій, характер і розмір заподіяних збитків, а також відомості підрядних організацій про розцінки на відповідні матеріали та кошторис ремонтних робіт, які необхідні для відновлення несучої конструкції тощо. Конкретний «арсенал» доказів, які варто зібрати, доцільно узгодити з юристом, враховуючи особливості конкретної справи.

Нагадуємо, що скористатися своїм правом на безоплатну правову допомогу громадяни можуть звернувшись до Полтавського бюро правової допомоги №1, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 37/40 або за телефоном (0532) 56-02-88,( 050) 561-77-46, (068) 502-26-54. Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103 (дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні).

Щоб не потрапити в подібну ситуацію, необхідно пам’ятати, що отримання грошових коштів у формі споживчого кредиту починаючи з 15 листопада 2016 року регулюється Законом України «Про споживче кредитування» (зі змінами), далі по тексту Закон.

Договір про споживчий кредит – це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов’язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Споживчий кредит (кредит) – це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит.

Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.
Частиною 3 статті 9 Закону визначено відомості, які має мастити паспорт споживчого кредиту.

Інформація про платежі, яка надається споживачу кредитодавцем, обов’язково має включати базу розрахунку платежів (суму, на підставі якої робиться відповідний розрахунок, зокрема суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту тощо).

У разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.

Споживач зобов’язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа).

Інформація, наведена у паспорті споживчого кредиту, викладається шрифтом одного розміру і типу та в одному форматі друку. За бажанням споживача зазначена інформація може бути надана йому на належному йому електронному носії інформації або електронною поштою.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем такої інформації, у тому числі шляхом її друкування шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону тощо.

У разі укладення за бажанням споживача договору про споживчий кредит з використанням дистанційних каналів комунікації така інформація на паперовому чи іншому носії інформації тривалого використання надається споживачу за його зверненням після укладення договору.

На вимогу споживача кредитодавець зобов’язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача).

Це положення не застосовується, якщо кредитодавець на момент вимоги має підстави не продовжувати або не бажає продовжувати процес укладення договору про споживчий кредит із споживачем.

Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз’яснення інформації, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов’язань за таким договором.
У разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов’язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Також важливо пам’ятати: у разі укладення договору про споживчий кредит, застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час укладення такого договору.

Нагадуємо, що скористатися своїм правом на безоплатну правову допомогу громадяни можуть звернувшись до Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 37/40 або за телефоном (0532) 56-02-88,( 050) 561-77-46, (068) 502-26-54. Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103 (дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні).

Конституція України закріпила принцип непорушності права власності, право кожного на житло, можливість його побудувати, придбати або взяти в оренду. Відтак, право приватної власності відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України набувається в порядку, визначеному законом.

Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном.
Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном – протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Захист майнових прав здійснюється судом шляхом визнання права власності за набувальною давністю, згідно статей 15, 16 та частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України. Тому особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Таким чином, у випадку, якщо власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, вважається, що він погодився із її втратою — ця річ може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

У Постанові Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз’яснив, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
– володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
– володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
– володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 Цивільного кодексу України).

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

За більш детальною інформацією та роз’ясненням, Ви можете звертатися до Полтавського бюро правової допомоги №1, яке знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 37/40 або за телефоном (0532) 56-02-88,( 050) 561-77-46, (068) 502-26-54. Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103 (дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні).