“Під час спілкування з білоруськими і польськими активістами в  мене та в наших експертів часто запитували, а що реально нового після Майдану з’явилося, що сприяє більшому залученню громадян до процесу прийняття рішень. Дехто нам зокрема казав про те, що в Україні сьогодні стало менше емоцій, постмайданної ейфорії, а вже більше практичних кейсів, прагматичності. Крім того, що ми сьогодні, у вихідний день, маємо можливість зустрітися з депутатом обласної ради та громадськими активістами – в приміщенні обласної ради,  чим ми приємно вражені, ми хотіли б почути Ваші думки, важливі спостереження  після Майдану”, – на початку зустрічі з представниками влади і громадського активу в обласній раді Івано-Франківська поцікавилась Алла Прунь, виконавчий директор ІАЦ “Громадський Простір”.

Агнешка Коморовська, Алла Прунь та Наталія Чаплинська, зустріч в обласній раді Івано-Франківська

“Як формується громадянське суспільство: де людина відчуває себе реалізованою і комфортною, там вона починає діяти. У нас у Франківську почали розуміти, що держава саме не може все охопити, ми беремо один сегмент – і творимо зміни. Перший Майдан і другий – дали сильні поштовхи, - зауважує  Наталія Чаплинська,  громадська діячка, волонтерка, співкоординатор Івано-Франківського обласного Центру психологічної допомоги учасникам АТО, на останніх виборах була обрана депутатом Івано-Франківської обласної ради.

Так, в Україні є корупція, на жаль, її найбільше зверху, але йде вона з низів. І це найстрашніше.  Хочу навести такий приклад: боєць повернувся з фронту, мама його захворіла – і  лікар прийшла додому, подивитися її. Мама за огляд дістає і віддає  їй 100 грн. А син каже: “Мамо, що ти робиш, я не за це воював…” Це так звана побутова корупція.  Що змінюється… Коли треба якийсь дозвіл чи якась інша дія, вимагають гроші за це, то вже більше людей пишуть  заяви у відповідні органи, коли раніше вони навіть не думали, а давали.

Якщо брати 10 років тому, то на Франківщині коли працювали, організовували круглі столи, в юстиції то ГО було чимало, але живих громадських організацій – раз-два, будь-які заходи збирали одних і тих же людей,  на сьогодні їх вже багато по різних напрямках, вони об’єднуються в великі групи, особливо після Майдану громадських організацій стало багато і різних. Одних тільки біля 50 ГО учасників АТО, які об’єднуються на захист своїх прав (у відео Наталія Чаплинська зокрема розповідає про розробку “єдиного вікна” для надання комплексної допомоги бійцям – авт.).

Якщо брати навіть мою комісію, в якій я працюю, та всі інші комісії обласної і міської рад, всюди є радники з громадських організацій, депутати мають радників з громади, будь-які комісії є відкриті. Наша комісія складається з 6 депутатів, але в залі сидять і представники держслужб, і представники ГО, вони долучаються, вносять  пропозиції – ці рекомендації враховуються. Зрештою це дуже добре, тому що іноді не вистачає ідей, як зробити, що зробити, а тут є люди, які готові виголосити ідеї, і ці ідеї є добрі, слушні і з ними можна працювати. Такі речі відбуваються і в обласній, і в міській раді, я добре це знаю, тому що я депутат обласної ради, але від міста Івано-Франківська.

Розвиток громадянського суспільства також ще формує розвиток еліти. Ми не говоримо про багатих людей, а саме людей – за якими піде громада. Це можуть бути митці, цьому може сприяти розвиток різних фестивалів. Наше місто завжди було насичене різними фестивалями. Це науковці, наукові центри, створення нових бачень, це той же Urban Space, Тепле Місто. Де люди можуть себе реалізувати… таким чином формується еліта. Це наступний етап формування громадянського суспільства”.

Продовжує розмову громадська активістка Ольга Ткачук: “Я уже величезний час в громадській діяльності, можу робити певні висновки і певний аналіз. І я величезний комплімент хочу зробити Громадському Простору, тому що я на вашій сторінці, напевне, черпаю всю основну інформацію, яка потребується для громадських організацій, взагалі для спілкування, для всього. Дякую за цю зустріч.

Слухаю нашу дискусію і бачу, що у нас змінилося. Громадянське суспільство України продемонструвало спротив, коли була спроба завадити нашому вибору, нашій свободі. Змінилося дуже багато, почало змінюватися швидкими темпами,  звісно, є елемент зневіри, бо були вищі очікування після Революції Гідності. Але відбувся перелом, дуже багато людей уже не спостерігають збоку, люди вже у цих процесах. І це процес не заради процесу, а заради результату…

Найбільше бракує знань, якщо треба залучати кошти, аби розвивати ініціативу – більшість молодих ГО не знає як написати проект.

Сама держава як функціонал дуже сильно відстає. Якщо великі очікування від держави – не буде нічого. Ми є нація, яка поки що ще в процесі будування держави. Майдан дав сигнал, віру в свої сили, в те, що нам ніхто державу не збудує. Усе залежить від активності людей, завдання громадських організацій – активізовувати людей. Бо нема ще такої критичної маси… Ще є страх, що та система може вернутися, може взяти реванш. Але Ви були в Urban Space 100, спілкувалися з активними людьми, Ви бачили що триває рух молодих людей, завдяки якому відбулася Революція Гідності.

Галина Герасимів, психолог-практик, громадська активістка: “Найбільше, що відбулося після Революції Гідності – це зміна способу мислення. Експерти, еліта, думаючи як змінити цю “махіну” (про існуючу систему – авт.) кажуть важко міняти старе, бо це величезна структура.  Є інший шлях, що передбачає  побудувати нове здорове, а то все старе – саме відпаде. Потреба в здоровому мисленні, в здорових прогресивних людях сьогодні є дуже велика”.

Наталія Чаплинська згадує зі свого громадського досвіду: “Один із способів щось міняти  – якщо ти хочеш щоб ти і твоя сім`я, друзі – добре жили, міняй щось у цьому суспільстві, докладайся до цих змін, роби щось те, що ти можеш робити – у себе на вулиці, у своєму під`їзді, місті. Але змінюй щось, бери цю місію. Коли я пригадую, як гендерна активістка (вирішуючи певні питання) – заходила у владні кабінети, я тих людей і зараз бачу, і я їм казала, що питання гендеру і протидії домашньому насильству в сім`ях буде на часі (це був 1996 рік). А на мене дивилися як на несповна розуму… Нас всього 30 жінок зібралося з усієї України, які діяли  – і вже через 5 років, в 2001 році,  Верховна Рада проголосувала закон “Про попередження насильства в сім’ї”. Вода камінь точить, не стійте, думайте, робіть, розказуйте!”

Зустріч проходила в рамках навчального візиту активістів з Білорусі, організованого Інформаційно-аналітичним центром «Громадський Простір» разом з партнерами з Польщі – Stowarzyszenie Wschodnioeuropejskie Centrum Demokratyczne та Fundacja Batorego.

Новий сервіс має вигляд інтерактивної карти, на якій позначено коворкінги, платформи громадських ініціатив (арт-простори, творчі майстерні), зелені громадські простори (сквери, парки, набережні), сучасні бібліотеки та музеї.

Мета проекту «УрбанПростір» – популяризація публічних просторів та поширення інформації про наявні вільні простори. Ми прагнемо показати людям, що все в їх силах, і не завжди потрібні великі кошти та ресурси, щоб змінити своє місто.

На карту нанесено вже понад 160 публічних просторів з 15 областей України з майже 40 міст.

При цьому кожен бажаючий може додавати інформацію про ще не нанесені на карту локації.

«Кожен охочий може долучитися до розширення проекту додавши на карту місце через спеціально розроблену форму на веб-сайті. Слід зазначити, що за півмісяці після запуску сайту саме користувачі, різні активісти додали на простір близько 50 локацій», – підкреслила голова громадської організації Анастасія Руденко.

Насамкінець активісти закликали українців розповідати у соціальних мережах про міські публічні простри.

«Пишіть про ваші улюблені затишні місця чи ті, що потребують змін на своїй сторінці у Facebook з хештегом #УрбанПростір і ми поділимося цією інформацією», – зазначила голова громадської організації.

Анастасія Руденко також додала, що з часом на карту заплановано додавати місця, де можна було б створити публічний простір, що, за її словами, надасть можливість об’єднати активістів навколо ідеї створення нових локацій.

Зверніть увагу, у якій компанії Україна знаходиться у цьому рейтингу: 

“Коли ми говоримо слово “консультація”, я б дуже хотів, щоб ми розуміли, що це не просто “поговорили”, а потім хай собі роблять, а ми їх будемо критикувати, ні. Консультації – це готовність відповідати за власні рекомендації, це готовність брати участь, і це готовність нести відповідальність за наслідки. Тоді, повірте, влада – і місцева, і центральна – будь-яка, буде бачити в вас партнерів, вони готові будуть вас пускати, і ви дійсно зможете впливати на процес”. 

Конференція стала підсумковим заходом проекту, що був присвячений практиці громадських консультацій на місцевому рівні і частиною семінару «Ефективні дії на виклики гуманітарної кризи: місцеві громади» в рамках проекту «Активні громадські дії на подолання гуманітарної кризи в Україні». Одне із головних завдань конференції – обмін найкращими практиками та ініціативами, що виникли або здійснюються під час проекту “Співпраця місцевої влади і громадських організацій. Просування добрих практик”.

Організатори конференції: Гельсінський Фонд з Прав Людини (Польща), громадська організація “MART”, Центр гуманістичних технологій “АХАЛАР”,  в рамках Польско-Канадскої Програми Підтримки Демократії, що фінансується коштами польської допомоги для розвитку Міністерства Іноземних Справ Республіки Польща та Канадського Міністерства Іноземних Справ, Торгівлі та Розвитку.

Освітній дім прав людини в Чернігові та Українська Гельсінська спілка з прав людини в рамках Всеукраїнської освітньої програми “Розуміємо права людини” за фінансової підтримки Національного фонду підтримки демократії (NED).

Д-р Джонсон керує докторантурою та магістратурою з організаційного лідерства в університеті Уеслі, США. Неодноразово виступав та публікував статті з глобального розвитку, культурних змін та ролі ідеологій в суспільствах. Сфера особливого інтересу: крос-культурне лідерство із зосередженням на культурному інтелекті. З 2013 року проводить розширене дослідження з культурного інтелекту у чотирьох східно-європейських країнах: Україна, Молдова, Словенія та Сербія.

У цьому інтерв’ю – більше про означення культурного інтелекту, важливість його для розвитку суспільства та цивілізації в цілому, про зв’язки організаційного лідерства із культурним інтелектом.

Читайте також: Артем Ключніков про лідерство: зараз у нас дуже розвинене панібратство, кумівство

Переклад – Артем Ключніков - Ph. D., директор Аналітичного центру дослідження та розвитку лідерства.

Дивіться відео:

Розмову вела Любов Єремічева

Окрім наукової діяльності, займається перекладами з англійської на македонську творів К.-С. Льюїса («Листи крутеня», 2000), Пітера Кріфта («Подорож», 1999) та Генрі Нувена («З відкритими долонями», 2011).

Лідер євангельської церкви Македонії. Регулярний позаштатний автор провідних македонських ЗМІ.

Про громадянське суспільство Македонії, про сприйняття Майдану та війни в Україні та про меседж до української молоді – у цій розмові. Переклад з англійської – Олексія Гордєєва.

Громадський простір: Що ви можете нам розповісти про громадянське суспільство в Македонії?

Коста: Македонія – це зовсім невеличка країна, із населенням у 2 мільйони людей – навіть менше, ніж половина Києва. Однак це багатонаціональна країна, багатоетнічна і мультирелігійна. Громадянське суспільство у ній є доволі активним. Частина з нього орієнтована на секулярний рух, а частина неурядових організацій теж серйозно зацікавлені у злагоді, розвитку економіки держави і розквіту суспільства, але які також говорять, що релігійна спадщина має значення для цього світу. Будучи теологом, я є президентом Балканського інституту віри та культури, який будує мости між науковцями, університетами, медіа, урядом, митцями, і представниками релігійної спільноти.  Християнство, Східне православ’я є в країні головною релігією, але значну частку складає також іслам. Тому ми хочемо створити простір – спільний знаменник і бути чесним посередником у ньому. Головна мета – подивитися, як ці два середовища можуть мати зв’язок, і довідатися про кращі теорії та практики релігій, щоб застосувати це сьогодні для розквіту суспільства. Але ми також щасливі співпрацювати із секулярними НУО, тому що віримо, що публічний майданчик має належати усім нам. Завжди будуть існувати різні думки. У галузі метафізичних питань ми завжди говоримо із суб’єктивної точки зору. Доказів ( proofs – англ.) немає, але можуть бути свідчення (evidence – англ.). Наше завдання – робити те, що ми бачимо і можемо. Остаточна ціль усіх НУО, громадянського суспільства – допомагати індивідуумам ставати повноцінними членами життя суспільства, щоб їхні погляди і їхні життя мали значення для ширшого загального контексту. Для мене це чудова можливість – давати інтерв’ю саме такій неурядовій організації.

Громадський простір: Яким є рівень демократії в Македонії? Чи прислухається влада до громадських організацій, до активних людей?

Коста: Ми маємо ідеальну демократію на папері. Ми вже ввели в практику і своє законодавство більшість із законів, які стосуються розвиненої демократії. Але ми потерпаємо через більшість хвороб посткомуністичних країн. У останні 25 років сталось кілька речей. По-перше, вибух релігійного ентузіазму, активності, через те, що релігія пригнічувалась у попередні часи. Друге, що сталося, – ми вже не користуємося підтримкою традиційних цінностей, які були притаманні попередньому суспільству, і не вистачило часу, щоб перейти до цінностей розвиненої демократії. Розгорнулася така прірва – між тим, що ми хотіли, і тим, що ми могли. І через те суспільство було дуже вразливим. Через це невелика група людей почала зловживати ситуацією, сконцентрувавши всі ресурси в своїх руках. Ситуація жахливої корупції… І досі ми не можемо полишити цей зразок поведінки. На жаль, я маю сказати, що навіть НУО є відображенням загальної картини суспільства. Деякі з них є лівими, соціалістами, деякі з них праві, консервативні. Коли я спостерігаю за тим, як у останні 25 років змінювались уряди Македонії, ідеології, політичні ідеології – це не позначилося на перебігу життя звичайних людей.

За моєю оцінкою, у Македонії досить значна активність НУО. Чинний уряд країни вважається консервативним. Однак є чимало корупційних кейсів всередині нього. Світські НУО намагаються якось відповісти на цю проблему, однак чинний уряд займається тим, що характеризує ці організації, як зрадників, що вони працюють заради інтересів іноземної влади, особливо Америки. Чи слухають вони НУО? Ні. Вони толерують  їх тільки, щоб показати решті світу, що тут є “свобода”. Для зміни цього стану не достатньо активності НУО, базованої на волонтерах, а це потребуватиме зміни ментальності всіх людей. І це завдання усіх нас – де б ми не були, на лівому чи на правому боці, ми повинні ставити правильні питання, ми маємо бути сумлінням уряду.

Громадський простір: Чи чули македонці про Майдан в Україні?

Коста: Звісно, коли все це відбувалось, ми читали повідомлення про це. Це було трагічно, дуже трагічно. Особливо це було трагічно для нас, тому що ми були свідками кількох кривавих війн  в колишній Югославії. Мені був 21 рік, коли почалась війна у Югославії, і 26 – коли вона закінчилась. Коли почався конфлікт у Косово, мені було 28 чи 29. Мені було 31-32 роки, коли почався конфлікт у Македонії. Тому я був занепокоєний, коли спостерігав за подіями в Києві. Тому що ми знали як конфлікт може спалахнути дуже легко. Події відбуваються в одному місці, але потім там, де проблема була у стані сплячого вулкану, її заховали під ковдрою, але раптом ми бачимо Майдан і дуже швидко після того ми побачили Донбас. Це саме те, що сталося у нашій країні. Ми дуже сподіваємося, що Україна знайде мирний вихід із цієї ситуації. Я не можу про це конкретно говорити, але можу сказати, чого б я хотів і порадити, виходячи із нашого досвіду. У югославських війнах немає переможців. Якщо об’єктивно подивитися на перебіг ситуації, зараз ми живемо гірше, ніж до війни, і це стосується всіх країн, які здобули незалежність – у політичній, економічній, інфраструктурній сферах ситуація погіршилась. Єдина відмінність у тому, що хорвати тепер не можуть сказати, що це провина сербів, і навпаки. Проблема у тому, що маленька людина завжди страждає у такій ситуації. Тому маленька, пересічна людина має запитувати: які довгострокові наслідки цих дій? І якщо ми читаємо історію, розуміємо і свідомі того, що відбувається, тоді у нашому середовищі не буде так багато тих, хто підтримує війну. Тож у югославських війнах не має переможців. Тому я вважаю, що чим скоріше цей конфлікт в Україні закінчиться, тим буде краще для всіх.

Громадський простір: Будемо вдячні за якісь побажання чи меседж наостанок.

Коста: Це мій п’ятий візит в Україну. Я дуже щасливий приїжджати у цю країну. Після обіду я відправляюся до Харкова. Сподіваюся, що під час наступного візиту я зможу побачити ще більше України. Наприклад, люди дуже часто згадують Львів – я буду радий побачити це місто. Але мій меседж до України, до всіх людей, особливо, до молодого покоління такий: вони мають відкрити себе. У цій відкритості завжди є вразливість, але саме так ми можемо мати повноцінні зустрічі з іншими. Жан-Поль Сартр каже: якщо ти хочеш принизити якогось чоловіка, скажи йому, що його кохана, предмет його любові, немає іншої опції, крім, як любити його. Ти не обраний її власною волею. У цьому виборі завжди є вразливість. Але справжня любов – це завжди про наділення силою, і ніколи про приниження. Жертвувати заради іншого… Справжня жертва може бути тільки, коли інша особа у позиції сили. Ти не можеш любити з позиції слабкості, ти можеш любити тільки, коли маєш силу, якщо можеш обирати любов. У таких відносинах – найбільший ризик, і це є вразливість любові. Це стосується одночасно і романтичної любові, і загалом – взаємин між людьми. Тому що ми так боїмося болю, і тому що ми хочемо сили тільки для себе – у стосунках ми намагаємося взяти силу від інших і контролювати їх. У такий спосіб ми знаємо, що ніколи не поранимося. Але це не любов, і це не лідерство. Вести за собою означає бути відкритим до того, що тебе скривдять. То що ж має робити молоде покоління в Україні? Бути вразливим, щоб потім надихнути інших. І у таких стосунках насправді країна зростатиме, розвиватиметься. Ось таке моє повідомлення для України.

 Більше на відео:

Підготували Любов Єремічева та Ірина Гузій

“Бачу необхідність у тому, щоб поширювати підготовку лідерів тут, в Україні. Хто такий лідер? Зараз, якщо подивитися на освіту в Україні, то ми можемо побачити, що існує дуже багато факультетів із менеджменту, управління організацією, а література, яка використовується, це література з менеджменту. Але менеджмент і лідерство – це дві різні речі. Якщо ми в двох словах це можемо порівняти, то лідери – це ті, хто створює зміни, а менеджери – це ті, хто адаптується під зміни, працюють у тих змінах, які вже існують. Лідери взагалі англійською називаються agents of changes – агенти змін, ті, хто несуть зміни. Це основна задача лідерів – мати бачення, управляти організацією, мотивувати людей, і створювати можливості для змін. Мені здається, що Україна зараз знаходиться на такому рубежі, де дуже важливо мати людей, які розуміють, як вести людей, розуміють, як створювати якесь бачення, розуміють, як працювати з людьми, так, щоб вони були вмотивовані працювати далі і йти далі“.