Новий сервіс має вигляд інтерактивної карти, на якій позначено коворкінги, платформи громадських ініціатив (арт-простори, творчі майстерні), зелені громадські простори (сквери, парки, набережні), сучасні бібліотеки та музеї.

Мета проекту «УрбанПростір» – популяризація публічних просторів та поширення інформації про наявні вільні простори. Ми прагнемо показати людям, що все в їх силах, і не завжди потрібні великі кошти та ресурси, щоб змінити своє місто.

На карту нанесено вже понад 160 публічних просторів з 15 областей України з майже 40 міст.

При цьому кожен бажаючий може додавати інформацію про ще не нанесені на карту локації.

«Кожен охочий може долучитися до розширення проекту додавши на карту місце через спеціально розроблену форму на веб-сайті. Слід зазначити, що за півмісяці після запуску сайту саме користувачі, різні активісти додали на простір близько 50 локацій», – підкреслила голова громадської організації Анастасія Руденко.

Насамкінець активісти закликали українців розповідати у соціальних мережах про міські публічні простри.

«Пишіть про ваші улюблені затишні місця чи ті, що потребують змін на своїй сторінці у Facebook з хештегом #УрбанПростір і ми поділимося цією інформацією», – зазначила голова громадської організації.

Анастасія Руденко також додала, що з часом на карту заплановано додавати місця, де можна було б створити публічний простір, що, за її словами, надасть можливість об’єднати активістів навколо ідеї створення нових локацій.

“Ми як капелани, вибрали собі гасло завжди бути поруч з військовослужбовцями. І коли сьогодні цей військовослужбовець був мобілізований, прослужив тільки рік, але наша відповідальність залишитися біля тієї людини, хоча він уже, можливо, є ветераном. На сьогоднішній день ми провели близько півтисячі ротацій в зону бойових дій – це священики, які їхали на тридцять, сорок п’ять днів. Докладно це є 474 окремі ротації – це станом на 29 грудня, за тих два місяці додалося ще трохи священиків. Це 152 військових священики. Бачимо, що число ротацій є значно більше від числа священиків, значить деякі їхали по три і чотири рази”. 

“…Ми готуємо своїх капеланів, як здійснювати капеланське служіння. Війна потягнула за собою волонтерів і волонтерів-священиків – це ті, які не знали ніколи військової служби, ніколи не служили у військах, ніколи не були капеланами і не заходили у військові частини, коли був мирний час. Але сьогодні, коли є війна, вони зголосилися. Перші капелани, практично одні з перших, які зголосилися поїхати в зону бойових дій у 2014 році – це були капелани, які підтримували і були дуже активними на Майдані. 

Наступне – це реабілітація капеланів. Ми своїми силами здійснюємо реабілітацію капеланів, але ще всі капелани не пройшли цієї реабілітації. На сьогоднішній день ми тільки знайшли форму того, якою має бути ця реабілітація, як вона має виглядати, але також постійно стоїмо і перед пошуками ресурсів для того, щоб можна було якнайкраще провести реабілітацію для військових капеланів. Бо спілкуючись з нашими представниками Канади, і наші капелани це кажуть: “Ми хочемо їхати на реабілітацію сім’ями”. Це дуже багато, в статистиці (83%) туди їдуть одружені священики, які мають по четверо-п’ятеро дітей. Сам священик потребує реабілітації і його сім’я також потребує реабілітації з тими дітьми, які так за нього переживали, чекали – так само, як у звичайного воїна, який сьогодні на передовій захищає нашу Україну”. 

“Капелани за час війни здобули велику довіру. Українське суспільство, діаспора дуже довіряє капеланам. На початку нам було дуже важко здійснювати капеланське служіння безпосередньо. Ми часто були тим містком, який надавав соціальну і гуманітарну допомогу для наших військовослужбовців”.

“Праця з родинами військовослужбовців, а родини військовослужбовців – це їхні діти, які потребують колосальної уваги. Цього року у нас був успішний проект, який ми здійснили для двохсот дітей військовослужбовців – ми організували для них табори. Там були і діти, які втратили своїх батьків, сироти, але також і діти, які мають своїх батьків. Ці табори ми провели в Одесі (два), і два табори ми провели на Прикарпатті, в Карпатах.

Така десь наша є служба військового капеланства. Хоча кожен із капеланів скаже: “Дякуємо Богу за те, що ми можемо бути поруч в складний час для наших українських військових. І справді – ми бачимо також свою роль. Дуже гарно ви сказали – “бути актором” у цьому процесі, тому що кожен має побачити свою роль в моменті примирення, бо це є наш час, наш момент. Про примирення зараз ми мусимо говорити не між народами, скажімо, ми мусимо говорити про примирення, про мир у своєму власному українському народі, який має такий великий біль, який називається війна”.  

Повний виступ на відео:

Дивіться також: Карл Плеснер: розкривати людяність в нас самих

…………..

Захід відбувся 1 березня  з ініціативи Робочої групи Justice, Peace & Democracy Комісії УГКЦ «Справедливість і Мир». За словами організаторів, мета зустрічі – реагуючи на заклик Папи, створити комунікативний майданчик різних мереж  й об’єднати  всі ініціативи, що працюють у напрямку розбудови миру.

Автор: Любов Єремічева

“Бачу необхідність у тому, щоб поширювати підготовку лідерів тут, в Україні. Хто такий лідер? Зараз, якщо подивитися на освіту в Україні, то ми можемо побачити, що існує дуже багато факультетів із менеджменту, управління організацією, а література, яка використовується, це література з менеджменту. Але менеджмент і лідерство – це дві різні речі. Якщо ми в двох словах це можемо порівняти, то лідери – це ті, хто створює зміни, а менеджери – це ті, хто адаптується під зміни, працюють у тих змінах, які вже існують. Лідери взагалі англійською називаються agents of changes – агенти змін, ті, хто несуть зміни. Це основна задача лідерів – мати бачення, управляти організацією, мотивувати людей, і створювати можливості для змін. Мені здається, що Україна зараз знаходиться на такому рубежі, де дуже важливо мати людей, які розуміють, як вести людей, розуміють, як створювати якесь бачення, розуміють, як працювати з людьми, так, щоб вони були вмотивовані працювати далі і йти далі“.

Дмитро Хоркін – український диктор, радіожурналіст, політичний оглядач, ведучий спецпроектів і програм розслідування та радіожурналу «Слово» на Першому каналі Українського радіо. Є основним дикторським голосом офіційних заходів України. Координатор фронтової бригади Українського радіо. 2015 року він очолив Київську школу політичної та бізнес-риторики, консультує політичні партії. Автор тренінгових програм для кандидатів на вибори. Детальніше.

Детальніше: На місці колишнього пам’ятника Леніну в Києві – “мистецькі сходи”

Станіслав Куценко, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ГТУЮ) – сам виходець із громадянського суспільства, який, скориставшись системою “Соціального ліфту”, увійшов до органів влади. Сюди він прагне привнести енергію третього сектору, робити реформи та пропонувати актуальні ініціативи. Про одну з таких інновацій – Он-лайн Будинок Юстиції, завдяки якому можна не тільки здійснити реєстрацію актів цивільного стану, а й… зареєструвати громадську організацію, Станіслав розповів ексклюзивно Громадському Простору. Сама ініціатива працює поки що лише в столиці, та незабаром до цього може готуватися й уся Україна. Детальніше за посиланням.

Як відомо, 1 січня 2017 року спливає термін для неприбуткових організацій з перереєстрації статутів згідно нових вимог українського податкового законодавства. Оскільки цей процес і процедура не для всіх є зрозумілими, зокрема, щодо того, які суттєві моменти необхідно врахувати громадським організаціям, щоб залишитися в реєстрі неприбуткових організацій після 1 січня – тому детально все це Громадський Простір уточнював з Ларисою Шкуркою, керуючим партнером Аудиторсько-консалтингової групи “Компас”. Детальніше за посиланням.

Промова Рефата ‪Чубарова‬ на мітингу вшанування пам’яті жертв депортації: “Це ж скільки треба було утримувати народ кримськотатарський у вигнанні, майже півстоліття, це ж скільки треба було забороняти йому мову, школу, книги… щоб у нас накопичилася така енергія. І ось ця наша енергія, помножена на енергію українців, дає нам всім обгрунтування не говорити, а стверджувати – Крим буде звільнено і повернено! Бо Крим – це Україна, а Україна – це Європа!”

Ірина ‪‎Луценко‬ зачитує уривок зі статті газети Факти про те, як зараз оговтуються після пережитого на окупованих територіях неповнолітні дівчатка та хлопчики. Багато з дівчаток завагітніли у 13-14 років.

“Ми переживаємо страшний період. Війна завжди має жіноче обличчя. Жінок використовують для задоволення своїх сексуальних неприродних пристрастей…. Я буду вносити в зал цей законопроект (авт. – №2016 від 03.02.2015 ) і зачитувати їм цю статтю, і буду не просто просити, я буду вимагати голосувати”, – заявила Ірина Луценко.