Громадський Простір

П’ять років тому кілька українських громад вирішили об’єднатися у форматі, який в Україні досі залишається рідкісним — асоціацію органів місцевого самоврядування. Так народилася «Асоціація учасницького розвитку громад» — спільнота, що допомагає громадам впроваджувати учасницьку демократію, розвивати сервіси та підтримувати людей навіть під час війни. 

Про особливості цієї моделі, виклики, партнерства і майбутній Форум «Громадська участь: нова реальність» ми поговорили з виконавчим директором Асоціації — Леонідом Доноcом.

Виконавчий директор Асоціації учасницького розвитку громад — Леонід Доноc

Асоціація — недооцінена форма об’єднання в Україні

— «Асоціація учасницького розвитку громад» була створена 5 років тому. Що стало головним поштовхом до об’єднання?

— Моя перша освіта — педагогічна, я працював вчителем у школі. Потім протягом 14 років працював у Полтавській міській раді на різних посадах, тому добре знаю місцеве самоврядування зсередини. Згодом перейшов у громадський сектор, який дозволяв мені реалізовувати більше практичних ініціатив. Я працював у проєктах міжнародної технічної допомоги, контактував із громадами та людьми, які безпосередньо залучені до роботи з мешканцями.

Коли наш спільний міжнародний проєкт завершився, виникло бажання продовжувати співпрацю. Так ми й вирішили створити асоціацію органів місцевого самоврядування.

Ми почали як локальна асоціація, але вже сьогодні діємо нестандартно. Зазвичай більшість місцевих асоціацій обмежуються роботою в межах однієї області — так працюють 95% таких об’єднань. Ми ж зосередилися не на географії, а на своєму фокусі — партисипації та учасницькій демократії.

Асоціація була створена у 2020 році сімома органами місцевого самоврядування із Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей. Наш перший проєкт стосувався соціальних послуг і демонстрував, як можна застосовувати учасницькі практики та принципи демократії на рівні громад.

Реєстрація Асоціації була складнішою, ніж створення звичайної громадської організації. У нас було сім засновників, і процес з державними реєстраторами тривав довго. На відміну від ГО, де засновники можуть швидко домовлятися між собою, тут потрібно було одночасно враховувати інтереси громад і забезпечувати прозорість діяльності.

Ця форма об’єднання часто недооцінена та поки не дуже поширена в Україні. Водночас ми маємо багато спільного з ГО: ми також незалежні, самостійно визначаємо фокус діяльності й просуваємо його. У нашому випадку це — тема участі. І я задоволений, що обрали саме цю форму роботи. Громади можуть брати цей досвід на озброєння та застосовувати його у власній діяльності.

Для порівняння, у Швейцарії асоціації дуже поширені — це можуть бути асоціації міст або професійні об’єднання. Така форма дозволяє виступати як експертною платформою, надавати консультації та супровід, від формування місії до її практичної реалізації.

Один із наших пріоритетів — зберегти енергію людей і надати їм підтримку

— Хто ваша команда? З ким ви сьогодні працюєте?

— З моменту заснування Асоціації наша команда змінювалася, і повномасштабне вторгнення теж внесло свої корективи. Сьогодні наша команда велика та різнопланова.

Наш бек-офіс складається з проєктних менеджерів, комунікаційників та спеціаліста з безпеки — це 12 людей, які забезпечують роботу всіх активностей Асоціації.

Наш фронт-офіс — це експерти та експертки, які, ризикуючи власним життям, виїжджають у громади та проводять там активності. Їх у нас 20, і це ті люди, з якими ми працюємо на постійній основі.

І, звісно, наші громади — це місцеві координатори, без яких наша робота була б неможлива. До початку війни ми співпрацювали з сімома громадами, а зараз уже працюємо безпосередньо з 38. Розширення стало можливим завдяки запиту громад на нашу експертизу та підтримку.

Часто можна почути думку, що громади не зацікавлені у розвитку чи участі. Але наш досвід показує інше: коли люди приходять у сільські чи селищні ради, навіть у населених пунктах, які активно обстрілюють, і роблять кроки для розвитку — це неймовірно цінно. Один із наших пріоритетів — зберегти енергію людей і надати їм підтримку, щоб вони могли продовжувати робити свій внесок у громаду. 

Ми побачили, що люди хочуть впливати на сервіси, які їм пропонує влада

— Як повномасштабне вторгнення вплинуло на діяльність Асоціації учасницького розвитку громад? Чи змінилися пріоритети з моменту заснування?

— Війна вплинула на нас усіх: і на команду, і на громади. Наша Асоціація розпочинала діяльність із поширення партисипативних практик та учасницької демократії. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми відчули фрустрацію — не було зрозуміло, чи буде потрібен цей напрямок.

На той час основна увага перемкнулася на гуманітарну допомогу, і ми теж почали діяти у цьому напрямку: реалізували кілька проєктів, які забезпечували тимчасове перебування переселенців. Згодом ці ініціативи переросли у більші проєкти, спрямовані на розширення прав переселенців у тих громадах, куди вони переїхали.

Разом із місцевою владою у шести громадах Дніпропетровської та Львівської областей ми обладнали коворкінги — простори, де люди могли працювати, видруковувати документи та готувати резюме. Також ми організували курси для тих, хто хотів змінити професію.

Реалізовуючи ці проєкти, ми побачили важливу річ: люди хочуть впливати на сервіси, які їм пропонує влада. Навіть без проєктів із модульними містечками спілкування з переселенцями показало, наскільки важливо для них, щоб простір відповідав їхнім потребам. Партисипація нікуди не зникла — ми зрозуміли, що потрібно слухати громади та адаптувати діяльність під їхні потреби.

Згодом з’явився і запит від міжнародних партнерів. Для нас це важливо: великі фонди, що надають інфраструктурну підтримку постраждалим громадам, поділяють цінність учасницького підходу. Зараз ми реалізуємо два проєкти, які безпосередньо пов’язані з залученням людей до прийняття рішень щодо того, яку допомогу отримує громада.

Важливим є процес обміну на позиціях win-win, коли у виграші обидві сторони

— З якими громадами наразі співпрацюєте та які основні кроки ви робите для розбудови мережі активних та інклюзивних громад?  

— Ми починали працювати з громадами Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Потім до нас поступово додалися й інші громади. Зокрема під час реалізації спільного проєкту з відновлення Програми розвитку ООН з громадами Полтавської області. Вже зараз у партнерстві з Міжнародною організацією міграції реалізуємо проєкти з громадами Київської, Чернігівської, Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської та Кіровоградської областей.   

Плануємо розширювати свою діяльність й на іншій області, тому що нам важливо поширювати партисипативні практики. Але також попрацювати з іншим контекстом. Тут у нас є свій професійний інтерес — подивитися, в чому спільні риси, в чому відмінні риси. Це також важливо для обміну досвідом, адже один із наших принципів —  обмін досвідом між громадами, мережування. Однак зазначу, що ми одразу домовилися з командою, що ніколи не будемо гнатися за кількістю. Важливо, щоб ми могли охопити ті громади, з якими ми працюємо. І це дало свої результати. Зараз бачимо активні запити від інших громад, нам пишуть — “як ми можемо долучитися до Асоціації”. 

З однієї сторони, це приємно, а з другої сторони, це відповідальність. Коли долучаємо громаду, то розуміємо, що ми повинні надати їй сервіси, підтримку — допомогти зі стратегічним плануванням, з розробкою стратегічних документів, підготовкою проєктів, наприклад, для подолання освітніх втрат або для відновлення інфраструктури чи із соціальною згуртованістю.  

Таким чином у нас зараз з’явилося інше питання — що ми можемо дати громадам і що громада може дати нашій спільноті. Дуже важливим є процес обміну на позиціях win-win, коли у виграші дві сторони. Важко, коли б тільки ми працювали для громад й нічого не мали навзамін. І це безпосередній шлях у професійне особисте вигорання, той ризик, з яким стикаємося. 

— Чи бачите ви ініціативу знизу від громад?  

— Ініціативність громад залежить від того, який менеджмент організований у самій громаді. Є громади, які підхоплюють ці ініціативи. Наприклад, пропонуємо їм допомогти провести діалог. І вони вже через три дні дзвонять і кажуть: “а ми вже самі провели діалог та ще організували в інших населених пунктах”. Є громади, де ми почали з теми діалогу між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, а далі нам кажуть: “а ми ще й бізнес долучили до цього”.  

Однак є громади, які важкі на підйом, яких треба розкачати, дати додаткову мотивацію. Буває, що кажуть: “а чого ви не можете нам просто дати гроші?” Але ми маємо бачення — хочемо підготувати громади до нових можливих викликів, зробити їх стійкішими, хочемо, щоб вони вчилися. За чотири роки ми реалізували 15 проєктів, тому ми вже багато знаємо про те, як управляти ризиками, як організувати моніторинг тощо. Тобто хочемо теж ділитися цими знаннями з громадами, щоб вони у них залишалися.  

Для мене цей рух поступовий, все починається з чогось малого. Наприклад, в Перещепинській громаді ми організували хаб соціальної згуртованості, а далі громада почала самостійно організовувати їх у віддалених населених пунктах. 

Окремо хочу наголосити на проблемі кадрового голоду. На жаль, багато людей, які раніше працювали в громадах, з якими ми співпрацювали, поїхали за кордон — це стосується як команд громад, так і громадських організацій Запорізької та Дніпропетровської областей. Раніше ці організації були сильними, адже допомагали владі закривати першочергові потреби, проте зараз більшість команд зупинилася або залишила сферу роботи.

Ця ніша поки що не заповнюється новими лідерами. Люди вигорають і мають багато особистих проблем. Тому питання місцевого лідерства залишається відкритим. На мою думку, зараз досить сприятливий час для розвитку нових лідерів, але для цього потрібні певні цінності, які частково були втрачені: цінність участі, залучення людей, усвідомлення того, що голос кожного важливий.

Не всі голови громад і керівники топрівня це розуміють. Часто для них ключовими є інфраструктурні проєкти або залучення фінансування для громади. Це, безумовно, важливо, але тут потрібен баланс.

Саме тому один із наших напрямків, який ми плануємо висвітлювати, зокрема й на майбутньому Форумі, — цінність участі: для чого вона потрібна, які потреби задовольняє, чим може допомогти громаді, і водночас як зробити так, щоб це не стало додатковим навантаженням для людей.

Вірю в синергію співпраці

— Цього року у Києві планується великий захід — Форум партисипації, який ви організовуєте разом зі Спілкою громадських ініціатив України. Розкажіть, як зародилось ваше партнерство та які витоки цієї події?

— Нашими партнерами є Спілка громадських ініціатив України. Хоча ми знали один одного особисто давно, професійне знайомство відбулося через фонд Чарльза Мотта. Я також знаю, що у Громадського Простору є спільна історія з цим фондом. Мені подобається підхід, коли організації, які підтримує фонд, співпрацюють між собою. І фонд робить усе, щоб така співпраця відбулася.

Підготовку Форуму ми починали з нуля: від питань фандрейзингу до погодження концепту та програми. Ми пройшли довгий шлях, щоб цей форум відбувся. Проте не менш цінним був процес спільної роботи зі Спілкою: ми навчалися один в одного, ділилися досвідом організаційної роботи та розвитку оргспроможності.

Для чого це нам потрібно? Звісно, ми могли б самостійно організувати форум — у нас вже була така практика. Але зараз стоїть питання локалізації активності: розвиток громадської участі не лише у Києві чи обласних центрах, а безпосередньо в громадах. Ми маємо досвід роботи на місцях, а Спілка має сильну мережу обласних осередків. Тому наша співпраця корисна та перспективна.

Будь-який проєкт, який ми готуємо, комплексний: ми дивимося на проблему з кількох сторін та інтегруємо кілька заходів для її вирішення. Ми тільки починаємо співпрацювати, але сподіваємося, що це буде довгострокова взаємодія.

Я завжди вірю в синергію співпраці: ми можемо робити значно більше разом. На жаль, сьогодні серед організацій громадянського суспільства є і конкуренція — за ресурси та охоплення. Для мене в партнерстві найважливіші спільні цінності. Якщо вони збігаються, співпраця відбувається; якщо ні — краще відмовитися, ніж працювати неефективно.

Нам важливо, щоб нашу думку чули, щоб ми могли впливати на порядок денний і робити те, у що віримо. Наша команда пропускає все через себе.

Співпрацюємо з більшістю організацій, які займаються темою партисипації. Побудова партнерств потребує часу та ресурсів. Для мене найголовніше — спільна діяльність та принцип learning by doing: найбільше ми навчаємося через практичну роботу та спільні дії.

Форум громадської участі плануємо провести у партисипативний спосіб

— Хто є аудиторією Форуму, які його ключові цілі та що варто очікувати в програмі?

— Наша цільова аудиторія — представники громад, люди, які працюють з учасницькими практиками. Водночас ми прагнемо зберегти баланс 50/50, щоб у діалозі брали участь і представники місцевого самоврядування, і організації громадянського суспільства. Також розраховуємо на участь людей, які працюють у міжнародних проєктах, адже й вони формують порядок денний, проєкти та активності для громад. Форум дає їм можливість безпосередньо почути запит від громад. Для цього буде спеціальний майданчик для обміну думками.

Оскільки це Форум громадської участі, ми плануємо провести його у партисипативний спосіб. Це не буде захід лише з дискусіями та кількома питаннями із залу. На Форумі постійно відбуватимуться активності: воркшопи, презентації, дискусії, зустрічі груп підтримки. Кожна людина з громади зможе прийти й озвучити свої проблеми, запитати поради або просто поділитися переживаннями. Часто цього достатньо, щоб знайти шлях для руху далі.

По собі знаю, як важливо усвідомлювати, що ти не один із певною проблемою. Коли бачиш, що ще є люди, які справляються з подібними викликами, це дає сили й напрямок для дій. Крім того, ми пропонуємо цікаву вечірню програму, щоб учасники могли поспілкуватися, обмінятися досвідом і просто побути разом у неформальній атмосфері.

Працюємо у напрямку підтримки громадських організацій

— Наша Асоціація також активно працює над підтримкою громадських організацій. Ми розпочинали з Львівської та Дніпропетровської областей, де підтримували шість організацій. Згодом наша діяльність поширилася на Запорізьку та Харківську області.

Наразі ми маємо активні проєкти, спрямовані на підтримку громадських організацій. При цьому завжди стикаємося з питанням: що саме буде корисним для цих організацій. На жаль, часто спостерігається тенденція, яка мені не дуже подобається: міжнародні проєкти та українські організації надто зосереджуються на розвитку процедур у секторі, налагодженні моніторингу чи операційних планів. Через це іноді втрачається відчуття того, скільки корисного організація вже зробила на місцях.

Ми прагнемо знайти баланс між розвитком процесів і визнанням реальної цінності організацій, їхніх досягнень. Сподіваємося й надалі партнерувати з організаціями, розширювати це бачення та проводити спільні заходи для громад — не лише у форматі форуму, а й у різних практичних активностях.

Треба бути готовим виступати в консорціумах не лише організаціями-членами, а й керуючими організаціями

— Розкажіть і про міжнародну співпрацю…  

— Міжнародну співпрацю ми розпочали з самого початку діяльності Асоціації. Оскільки ми відразу заявили про себе як провайдерів партисипативних послуг та команду, що просуває цей напрямок в Україні, нам було важливо знати, що відбувається у світі.

Одним із наших партнерів є організація People Powered зі США, яка працює глобально як міжнародний хаб партисипації. Вона організовує підготовку проєктів, спільні заходи та менторські програми для різних країн. Якщо організація хоче отримати менторство, їй призначають наставника з іншої країни. Я сам був ментором для грузинського муніципалітету та угорського міста, яке впроваджувало практики партисипації.

Ще один напрямок People Powered — воркшопи з непростими темами. Наприклад, до повномасштабного вторгнення я фасилітував воркшоп щодо партисипації біженців, мігрантів і ВПО. Ми побачили, що потреби цих трьох груп різняться, хоча їх часто об’єднують.

Ми також підписали меморандум про співпрацю з Асоціацією партисипативних міст у Португалії. Нам цікаво переймати їхні практики: вони роблять акцент на людяний, «сімейний» підхід — укріплюють сусідські відносини, організовують сусідські фестивалі. Ми теж впроваджуємо такі підходи у громадах, коли плануємо заходи чи роботу наших хабів.

У сучасному світі важливо не закриватися у своїй «бульбашці». Навіть у складні часи варто залишатися відкритими для нових ідей і досвіду інших.

Я раджу організаціям шукати міжнародні партнерства, але спершу варто відповісти на питання: навіщо воно потрібне? Не просто для підписання меморандуму, а щоб співпраця реально працювала на команду і розвиток. Також перевіряйте, чи дотримується потенційний партнер тих цінностей і принципів, яких дотримується ваша організація.

Зараз Україна інтегрується до ЄС, і очікується багато проєктів інфраструктурної та гуманітарної підтримки, що реалізовуватимуться через ОГС. Нам потрібно бути готовими виступати в консорціумах не лише як члени, а і як керівні організації — ті, що беруть на себе основну відповідальність. Краще мати такі партнерства заздалегідь і знати, з ким працюватимете. Наша Асоціація вже набуває досвіду участі у таких консорціумах.

Чи потрібно всім організаціям розвивати міжнародні партнерства? Не обов’язково. Якщо організація працює на місцевому рівні, наприклад, у сфері соціальних послуг, може вистачити партнерів у спілках чи асоціаціях в Україні для менторства або ресурсної підтримки. Але якщо організація має амбіції працювати на національному чи міжнародному рівні, розвиток міжнародних партнерств є обов’язковим.

Будьте готові до ризиків

— Чи передбачаєте ви зміни для Асоціації у майбутньому? Та що важливого можете порадити українським ОГС з огляду на ваш досвід?

— Наші напрямки роботи, без сумніву, можуть змінюватися. У нас гнучкий підхід, і ми завжди його застосовуємо.

Мій головний меседж: не зациклюйтеся на чомусь одному. Якщо бачите, що підхід не працює, дає слабкий результат або вимагає занадто багато ресурсів, краще спробувати інший шлях. Ми так само працюємо з міжнародними донорами та проєктами, і не боїмося відверто сказати: «Ми пробували це, але воно не працює, давайте змінимо». Так, це іноді складно через процедури, перепогодження чи зміни бюджетів, але результат вартий того. Робота «для галочки» не приносить користі ні громаді, ні команді. 

Ми відкриті до змін і готові додавати нові програми чи підходи, про які наразі навіть не знаємо. Порада для громадських організацій: не бійтеся змін — вони рухають вперед. Особливо в наш час, коли зміни відбуваються неминуче.

Ще один важливий аспект — реєстр ризиків. Раджу організаціям створити власний реєстр і регулярно його оновлювати. Це допомагає передбачати проблеми та мінімізувати їхній вплив. Наприклад, на одній міжнародній зустрічі я озвучив ризик релокації нашої команди та можливу втрату ключових співробітників. Мене запитали, як я оцінюю цей ризик, і я відповів, що він високий. Тоді ми прописали всі необхідні процедури, щоб мінімізувати вплив. Тож будьте готові до ризиків, плануйте реагування завчасно — це робить організацію сильною та стійкою.

Спілкувалися: Алла Прунь, Галина Жовтко