Короткі ланцюги постачання продуктів в Україні. Частина 1

powerreform

Короткий ланцюжок постачання загалом добре лягає у рекламний лозунг – «з лану – до столу».

Проте, насправді, реалізація такого лозунгу у великих масштабах просто не можлива. Але для певних груп сучасних жителів міст і містечок він виглядає актуально. Ще більш важливими короткі ланцюжки постачання харчових продуктів виглядають в умовах війни, технологічних та природніх лих, коли руйнуються традиційні продовольчі мережі, ускладненими та небезпечними є логістичні маршрути.

Ця коротка записка була підготовлена на початку 2025 року в рамках нашого співробітництва з європейськими партнерами, зокрема Шведським інститутом аграрного господарства та учасниками неформальної мережі з Польщі, Литви, Латвії, Естонії.

1. Короткі ланцюги постачання харчових продуктів в Україні.

В Україні сільське господарство є досить розвиненим з точки зору власне високотоварного виробництва, проте з точки зору забезпечення населення країни якісними і різноманітними харчовими продуктами, то ситуація тут не виглядає надто оптимістичною.

1. 1. Виробництво та споживання продуктів

За останніх два десятиліття сільськогосподарське виробництво змістилося[1] в бік виробництва зерна (зростання у 2,2 рази з 1991 року по 2021 рік), у той час як виробництво цукрового буряку скоротилося у 3,3 рази, м’яса у забійній вазі – у 1,7 рази, молока – у 2,6 рази. Кількість великої рогатої худоби за цей період зменшилася у 9,3 рази, свиней – у 3,5 рази, овець та кіз – у 7,7 раз. Частка продукції рослинництва у виробництві продукції сільського господарства України у 2021 році становила 82,3 відсотка.

Все це призводить до того, що харчування населення не є збалансованим. (через війну актуальних даних на 2023-25 роки не має)

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй, в Україні[2] середнє (за три роки) споживання особою на день протеїну у 2018 – 2020 роках становило 88 грамів (Німеччина – 105, Польща – 108 , Румунія -107, Естонія – 103, Латвія – 96, Литва – 125 грамів), зокрема протеїну тваринного походження – 42 грами (Німеччина – 66, Польща – 61, Румунія – 53, Естонія – 68, Латвія – 57, Литва – 79 грамів), середнє споживання особою на день жирів за згаданий період в Україні становило 86 грамів (Німеччина – 157, Польща – 130, Румунія – 126, Естонія – 133, Латвія – 135, Литва – 117 грамів), середня енергозабезпеченість раціону проти мінімально необхідного рівня в Україні у 2020 – 2022 роках становила 118 відсотків (Німеччина – 146, Польща – 140, Румунія – 148, Естонія – 127, Латвія – 136, Литва – 137 відсотків).

Відтак можна стверджувати, що при високорозвиненому сільського господарстві харчування українців не є кращим ніж у сусідніх країнах.

1. 2. Законодавство

В Україні сформовано достатньо великий масив законодавства для регулювання сільськогосподарського виробництва:

“Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин”,

“Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів”,

“Про матеріали і предмети, призначені для контакту з харчовими продуктами”, 

“Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції”,

“Про фермерське господарство”,

“Про особисте селянське господарство”,

“Про державну підтримку сільського господарства України”,

“Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”,

“Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин”,

Проте все це законодавство не оперує поняттям «коротких ланцюгів поставок» продовольчої продукції та не містить пріоритетів для того аби вони розвивались.

1. 3. Стратегічні документи

Останнім часом в Україні було прийнято два документи стратегічного характеру:

• Стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року[3].
• Стратегія продовольчої безпеки України на період до 2027 року[4].

У цій Стратегії в принципі визначені стратегічні цілі, які можна було б використати для просування ідеї скорочення ланцюжків поставок харчових продуктів:

«Стратегічна ціль 1. Наповнення продовольчого ринку шляхом сприяння сталому розвитку виробництва сільськогосподарської продукції та харчових продуктів

Стратегічна ціль 2. Забезпечення економічної доступності продовольства для усіх груп населення України» Проте далі в Стратегії не має жодного припису, що важливим

Операційний план заходів для Стратегії[5] також не містить заходів, які б стосувались такої теми, як короткі ланцюжки постачання харчових продуктів.

Варто зауважити, що в Україні в сільському господарстві домінують великі агрохолдинги, робота яких спрямована на формування великих товарних мас, передусім, зерна та олії, натомість значна частина продуктів для споживання, надходить споживачам від дуже малих виробників – індивідуальних селянських домогосподарств. Всі стратегічні документи також орієнтовані насамперед на високотоварне виробництво і не містять рішень для розвитку малих виробників і їх доступу на ринки.

1. 4. Ситуація на ринках харчових продуктів

Реалізація продукції домогосподарств відбувається передусім на ринках у містах, які є або легальними з певним контролем якості продукції, або стихійними, без такого контролю.

Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції»[6] встановлює порядок заснування та функціонування оптових ринків проте він не стосується роздрібних продажів та скорочення ланцюжків поставок.

В Україні є низка нормативних актів, які визначають регулювання контролю якості продукції і які можуть суттєво впливати на можливості прямого постачання харчових продуктів від малих виробників та домогосподарств. Зокрема, це Закон «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»,  та МЕТОДИКА  визначення основних індикаторів продовольчої безпеки, постанова[7] Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. N 1379.

1. Торговельні мережі

Основна частина харчових продуктів реалізовується через найбільші продуктові мережі[8] України

За даними Retailers Association of Ukraine, в країні діють масштабні торговельні мережі, що спеціалізуються на продажу продовольчих товарів.

Основні торговельні мережі реалізовують продукцію, отриману великими партіями і доступ до них малих виробників є обмеженим. Їхні магазини розміщені у великих і середніх містах де є достатньо значна кількість населення, натомість малі міста та сільські поселення залишаються поза межами інтересу цих мереж.

Додатковий коментар: Останнім часом великі торгівельні мережі стали розміщати у своїх залах місця для торгівлі крафтовою продукцією, створеною для таких мереж. Це виглядає позитивною тенденцією.

1. Традиційні й організовані ринки

Традиційні ринки та ярмарки — важливий канал SFSC, оскільки фермери й крафтові виробники можуть безпосередньо контактувати зі споживачами, уникаючи додаткових посередників.

Стаціонарі ринки різного розміру є в усіх обласних центрах, районних центрах та у центральних поселеннях громад з населенням понад 10 тисяч осіб. Саме на таких ринках реалізовується значна частина продукції вирощеної малими фермерами та домогосподарствами.

Ярмарки – це тимчасові організовані ринки, що проводять свою діяльність у окремі дні, визначені місцевою владою у визначених місцях.

Гарним прикладом тут є місто Київ, де організовані Київською міською державною адміністрацією регулярні сільськогосподарські ярмарки відбуваються в різних районах столиці, що дає змогу споживачам купувати продукцію безпосередньо у виробників.

2. Крафтові виробники та фермерська продукція. Об’єднання виробників і маркетплейси.

Впродовж останніх 10-15 років в Україні розвивається крафтове виробництво харчових продуктів. Його основні напрями це: молочна продукція; м’ясна продукція; меди; пиво і вина; трав’яні чаї; здорова їжа.

Продаж продукції здійснюється в основному через інтернет та туристичні локації, у готелях та магазинчиках біля туристичних об’єктів.

Українські крафтові виробники та фермери

• Каталог брендів на «Товариство Крафту»
• Маркетплейс крафтових та фермерських продуктів

Онлайн-платформи для локальної продукції

• Craftmarket.shop
• Foody.ua
• Hectare.ua (Інтернет-магазин)
• CraftFoodShop
• ItsCraft
• OLX: «Крафт» у розділі «Продукти харчування та напої»

Завдяки активному розвитку інтернет-комерції крафтові господарства й невеликі ферми спрощують доступ споживачів до локальних і «регіональних» товарів. Це позитивно впливає на становлення коротких ланцюгів постачання, адже виробник отримує можливість напряму продавати продукцію кінцевому споживачу.

Дослідження свідчать: крафтові сири, ковбаси, джеми, мед, випічка — серед найзатребуваніших позицій. Зростання купівельної спроможності в цьому сегменті підтверджує тенденцію до «свідомого споживання», коли люди обирають локальні продукти заради свіжості, якості та підтримки місцевих виробників.

Крафтове виробництво породжує новий вид туризму – гастротуризм, який є доповненням до лікувально-оздоровчого та історично-архітектурного. Особливо такий туризм розвинувся в регіоні Карпат – Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області, вздовж Дністра – Тернопільська, Хмельницька, Вінницька області, на південно-західній частині Одеської області.

Сьогодні зберігається позитивна динаміка розвитку крафтового виробництва:

• Зростає кількість малих виробників, що формують власні бренди та ексклюзивні лінійки.
• З’являються спільні платформи та кооперативи для популяризації крафтової продукції й виходу на нові ринки збуту.

Проміжний висновок

Поточний розвиток коротких ланцюгів постачання (SFSC) в Україні спирається на три ключові напрями:

1. Традиційні формати – міські «продуктові базари», ринкові ярмарки, оптові ринки.
2. Онлайн-інструменти (маркетплейси, сайти крафтових виробників) інтегрують локальних фермерів і крафтових підприємців із міськими споживачами.
3. Туризм – розвиток туристичної привабливості з акцентом на місцеву ідентичність регіонів (наприклад Карпат), де крафтова продукція слугує додатковою принадою для туристів.

В Україні відсутня зрозуміла політика щодо підтримки малих виробників та скорочення ланцюжків поставок харчових продуктів від виробника до споживача, а  законодавство не сприяє розвитку малих виробників продуктів та їх доступу до продовольчих ринків і потребує вдосконалення.

Незважаючи на позитивні тенденції і зростання попиту на локальні та крафтові товари, основні перешкоди для розширення SFSC — це обмежена ринкова інфраструктура, складне регуляторне середовище й недостатня взаємодія між державними органами, ритейлом і невеликими фермерами. Збільшення кількості онлайн-сервісів, організовані ринки та міські ярмарки і увага до місцевої/регіональної ідентичності свідчать про поступову інтеграцію коротких ланцюгів постачання в продовольчу систему України.

Далі буде.