Як ставитися до російської культури та просувати український культурний продукт за кордоном

Аспен Інститут Київ провів бесіду присвячену культурі. До діалогу Інститут залучив українських культурних діячів та членів Спільноти — лідерів різних сфер. Серед учасників бесіди були філософ Вахтанг Кебуладзе та режисер Влад Троїцький. Вахтанг Кебуладзе розповів як українцям варто ставитися до російської культури, а Влад Троїцький поділися рецептом просування українського культурного продукту за кордоном. 

Ксенофобія та відсутність позитивних героїв: як звірства росіян пов’язані з характером їхньої культури

Вахтанг Кебуладзе переконаний, що неможливо відокремити російську мову, культуру, літературу від Путіна або Сталіна. Від самого початку російська культура є абсолютно ксенофобською і у цьому лежить коріння звірств, які вчиняють росіяни. 

— Німців можна було умовно лікувати, змушуючи їх читати Гете, тому що Гете — це письменник світового масштабу. Те, що він писав, стосується кожної людини. А якщо росіяни і далі читатимуть Пушкіна, вони ставатимуть ще гіршими, тому що Пушкін — ксенофоб. Ніхто не сперечається з тим, що він талановитий поет, але саме тому, що ця література талановита, вона — небезпечна, — зазначає філософ.
Режисер Влад Троїцький вбачає у російській літературі й іншу небезпеку — її принципову антигуманність. На думку Троїцького, у цій літературі немає жодного позитивного героя:  

— Я застав Радянський Союз, всі ми проходили російську літературу. Поняття «велика російська література» було аксіоматичним. Тоді видавалося нормою, що Печорін, Онєгін, Раскольніков — герої. Насправді, вся російська література говорить про непотрібність людини: ні собі, ні комусь іншому. І, на жаль, не можна сказати — давайте викреслимо цю особливість, все пройде. Так не виходить, тому все це — інерційні процеси. 

Усіх, хто вважає себе росіянами, зачіпає, коли до них та їх культури ставишся з іронією

Вахтанг Кебуладзе вважає, що у українців є постколоніальна деформація — ми надто серйозно ставимося до російської культури. Дуже багато людей в Україні, навіть патріотично налаштованих, не можуть уявити світ без неї. Але дійсність така, що російська культура — одна з багатьох у світі — для когось вона цікава, а для когось ні. Наприклад, якщо спитати освіченого європейця чи європейку про російську літературу, вони назвуть лише Толстого та Достоєвського. У світі просто не читають цю літературу. 

На думку Вахтанга, усіх, хто вважає себе росіянами, зачіпає, коли до них та їх так званої великої культури ставишся з іронією. Філософ переконаний, що це modus vivendi — саме іронічного ставлення ми і маємо притримуватися. У цьому контексті він також розповів про «ефект Чікокі»:

— Я був в Іспанії і мої друзі музиканти запросили мене на концерт. За їх словами мені мало бути цікаво, тому що вони гратимуть Чікокі. Я перепитав чому мені мало б бути цікаво слухати Чікокі і зрозумів, що іспанцям важко вимовити слово Чайковський, тому вони говорять Чікокі. Повірте, якщо в світі зникне музика Чікокі, то буде дуже багато іншої музики. Ми не помремо і наші діти не будуть неосвіченими невігласами, якщо не слухатимуть Чайковського. 

Вахтанг розповів, що озвучив цей ефект на форумі бібліотекарів у Львові багато років тому, але у той час вже тривала російсько-українська війна. За словами філософа, він ніколи не відчував такої хвилі ненависті до себе — зреагував російський інтернет, увімкнулися тролі. Серйозні критичні, розгляди російської культури, історії, літератури, політики від Вахтанга не отримували такої ненависті. Це маркер того, що дійсно неприємно росіянам. 

Щоб змінювати тренди, треба пропонувати місцевим унікальний продукт, вписаний у їхню систему координат

Протягом багатьох років росіяни формували у європейських країнах інтелектуальне культурне середовище, яке «підгодовували». У Франції для цього проводили круглі столи, конференції стосовно, наприклад, вивчення екзистенціалізму, основоположником якого наче є Достоєвський. Росіяни і зараз дуже потужно використовують soft power. Натомість Україна, на жаль, системно не працювала зі своїм позиціонуванням назовні до початку повномасштабного російського вторгнення. 

Влад розповів про український арт-фронт, створений після 24 лютого. За цей час у різних країнах вдалося провести більше 160 вистав. На його думку, секрет успіху у тому, щоб не замикатися, бути відкритими та готовими вчитися, не втрачаючи при цьому своє коріння. 

— Ефективно працює створення колаборацій. Наприклад, європейським або американським театрам не вистачає трушної енергії. Нам, можливо, не вистачає компетенцій. Коли ти об’єднуєш енергію з усією надбудовою, яка існує у Старому і Новому світі, продюсуванням, технологіями, отримуєш продукт іншої якості. З точки зору зміни трендів ти маєш спілкуватися з місцевими людьми, а щоб робити це на перенасиченому ринку — запропонувати їм унікальний продукт, але вписаний у їх систему координат — фестивалів, майданчиків, тощо.