Виклики, можливості і перспективи для реінтеграції окупованих територій: головне з експертної дискусії

Які позитивні та негативні підсумки 2019 року у питанні реінтеграції тимчасово окупованих територій, які виклики чекають Україну у наступному році, та що мають робити і держава, і громадянське суспільство? На ці питання шукали відповіді під час круглого столу, ініційованого Національною платформою «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію», в Українському кризовому медіа-центрі.

Основні 5 питань, які за підсумками 2019 року демонструють поступ у політиці безпечної реінтеграції, і, водночас, створюють виклики  – це відновлення зустрічей у «нормандському форматі» та перспективи ревіталізації Мінських угод, нова інституційна основа політики реінтеграції: створення посади віце-прем’єра з питань реінтеграції та Координаційної ради з питань реінтеграції; розробка державної стратегії безпечної реінтеграції та проекту Концепції перехідного правосуддя, а також налагодження загальнонаціонального діалогу щодо реінтеграції, зазначив Володимир Лупацій, координатор робочої групи Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію».

Серед головних позитивних наслідків саміту у Парижі учасники дискусії називають сам факт відновлення переговорів після 3-річної перерви та початок дискусії щодо ревіталізації Мінських домовленостей.

На думку Євгена Марчука, представника України  у  Тристоронній  контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях у 2018-2019 роках, та Олександра Мартиненка, генерального директора «Інтерфакс-Україна», акції «Ні капітуляції» перед зустріччю у «нормандському форматі» послабили позиції українського президента на переговорах, демонструючи партнерам, що він не контролює ситуацію. Натомість Марія Золкіна, політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва», вважає, що акції допомогли Володимиру Зеленському, тому що це продемонструвало неможливість легітимізації рішень, на яких наполягає Росія.

Олег Саакян, координатор робочої групи Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію», зазначив, що зустріч у Парижі дещо пом’якшила поляризований дискурс в українському суспільстві: президент водночас і озвучив «червоні лінії», які є принциповими для України, і продемонстрував принцип «спочатку люди». За підсумками зустрічі з’явилися певні опорні точки безпечної реінтеграції, і Україна має вже сьогодні працювати над своєю готовністю до сценаріїв, які створять можливість для повернення людей і територій, додав він.

На думку Євгена Марчука, Україна ще не використала всього потенціалу Мінських домовленостей, зокрема і на зустрічі у «нормандському форматі». Президент РФ Володимир Путін вдавався до цитування політичних положень Мінська-2 у своїй аргументації, і Україна могла б зробити те ж саме, акцентуючи на важливих для неї безпекових питаннях. Зокрема, ще Мінськ-1 передбачав, що ОБСЄ має створити зону безпеки вздовж українсько-російського кордону, забезпечуючи постійний моніторинг і верифікацію всього, що там відбувається. Також Росія «забула» про те, що гібридні сили мали бути відведені не від фактичної лінії зіткнення, а від лінії, визначеної ще у 2014 році, до зайняття Дебальцевого.

На думку Володимира Фесенка, голови правління Центру «Пента», головні виклики для України у контексті подальших переговорів – неготовність Путіна до поступок, відсутність консенсусу всередині країни щодо врегулювання конфлікту, а також недосвідченість нової української влади.

За підсумками 2019 року, головними досягненнями експерти називають забезпечення реалізації виборчих прав внутрішньо-переміщених осіб, певні зрушення з житловим питанням для внутрішньо-переміщених осіб, звільнення частини полонених і політв’язнів. Також за 2019 рік підготували Концепцію перехідного правосуддя – рамковий документ, на основі якого можна буде приймати інші, що регулюють окремі питання, розповів Антон Кориневич, постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим.

Учасники обговорення акцентували на тому, що Україна має вже зараз окреслити своє бачення реінтеграції окупованих територій Донецької і Луганської областей, яке буде чітко виписаним, враховуватиме усі ризики та передбачатиме синергію заходів у різних сферах. Головним завданням на 2020 рік називають налагодження координації державних органів та експертного середовища для напрацювання цих рішень. Також потрібно покращити комунікацію з боку команди президента і налагодити широкого діалогу довкола реінтеграції, особливо найбільш чутливих питань – амністії та виборів.

Попередній рік засвідчив що суспільство не готове на мир будь-якою ціною, зазначила Марія Золкіна, політична аналіткиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва». Зокрема, зросла підтримка думки про те, що окуповані території Донецької і Луганської областей мають повернутися під контроль України на тих же умовах, що до початку російської гібридної агресії. Навіть у Східному макрорегіоні, де найбільша готовність до компромісів задля миру, більшість виступають проти виборів на умовах Росії без жодних додаткових стандартів та проти повної амністії для осіб, що скоювали злочини під час конфлікту.

«Головний виклик – щоб шукаючи шляхи домовитися, ми не поляризували українське суспільство. Потрібно робити ставку на те, що об’єднує суспільство, а не навпаки», – наголосила Марія Золкіна.

«Важливо, щоб і влада, і суспільство шукали безпечний варіант реінтеграції, і це передбачає необхідність діалогу без ультиматумів – щоб чути одне одного і шукати точки дотику. У наступному році потрібно сконцентруватися на цьому», – зазначив Володимир Фесенко.

Для України стоїть питання не просто «червоних ліній», а збереження держави, тому у перемовинах щодо досягнення миру у жодному разі не можна відходити від власної Конституції і правового поля, каже Ольга Айвазовська, голова правління громадської мережі «ОПОРА».

«Ніяких виборів восени, відповідно до Конституції, законодавства України і міжнародних стандартів, навіть якщо буде прийнято спеціальний закон, не може бути організовано. Практика перехідного правосуддя, транзитного періоду до повернення у правове поле свідчить про те, що потрібно від 12 місяців до 3 років. Є унікальні завдання, які мають реалізовуватися на рівні держави відповідальними особами, із залученням міжнародних інституцій, і вони у ці строки реалізовані бути не можуть. По-друге, нам потрібна картинка спільного майбутнього як результат широкомасштабних діалогів – на рівні політичних еліт, громадських діячів та експертів, звичайних громадян-мешканців підконтрольних і непідконтрольних уряду територій. Без цього у держави не буде завдання, директив для реалізації реінтеграції», – зазначила Ольга Айвазовська.

Важливо вже зараз пояснювати людям, які знаходяться на окупованих територіях, чого їм очікувати у разі повернення під контроль України, щоб у них не було страхів через невизначеність. Роз’яснювати, як відбуватиметься перехідне правосуддя, потрібно задовго до того, коли цей процес розпочнеться, зазначила Тетяна Дурнєва, виконавча директорка ГО «Громадський холдинг «Група впливу».

У дискусії про реінтеграцію важливо не забувати про Крим та не розділяти питання Криму і Донбасу, зазначила Олександра Дворецька, координаторка офісу з розробки гуманітарної політики України. Також потрібні законодавчі зміни, які полегшать становище українських громадян на окупованих територіях і створять підґрунтя для деокупації – як, наприклад, доступна процедура отримання українських свідоцтв про народження, атестатів про середню освіту тощо, зауважила Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA.

Відеозапис І панельної дискусії Ви можете переглянути тут: українською, англійською
ІІ панельна дискусія: українською, англійською

Джерело: УКМЦ.