Режисер Олексій Радинський у межах арт-резиденції від ІЗОЛЯЦІЇ дослідив індустріальні артефакти невеликого музею на Донеччині

У планах митця – створити на основі цих знахідок документальну відеороботу 

Якщо ви плануєте відвідати Бахмут чи Соледар, то обов’язково відвідайте і місто Часів Яр, радить київський режисер і публіцист Олексій Радинський. Насамперед – заради місцевого Палацу культури, який дивує не лише красою архітектури, а й своїм потенціалом як культурної інституції.

Саме під його дахом Олексій Радинский працював у квітні над мистецьким проєктом у межах арт-резиденції «Заземлення», організованої платформою культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ. Досліджував тему Антропоцену й цікавився станом культурних інституцій у промислових містах.

«Готуючись до резиденції, я дослідив заклади культури і мистецтва в цій місцевості. Мене цікавив контекст: очевидно, що ІЗОЛЯЦІЯ, переїхавши до Соледара, не стала тут першою культурною інституцією, тут щось було і раніше, просто зараз все – у занепаді, – розповідає Олексій Радинський. – Найбільше мене зацікавив Часовоярський промисловий історико-краєзнавчий музей, розташований в будівлі Палацу культури. Він працює вже багато років і має унікальні історичні, краєзнавчі, мінералогічні колекції, архів. Мені видалася цікавою і в дечому іронічною ситуація, що поки в Соледарі з’являється нова мистецька інституція, у той же час в сусідньому місті, по суті, зникає інша».  

Раніше Палац культури був у власності містоутворюючого підприємства – акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат». Тут були численні гуртки та спортивні секції, в яких займалося понад 250 людей, переважно діти. Також тут розмістився промисловий історико-краєзнавчий музей, а у великій залі проходили концерти. Це – заклад, довкола якого завжди концентрувалося культурне й соціальне життя міста, він гуртував локальну спільноту й був майданчиком для спілкування й обміну знаннями. Але восени 2020 року комбінат вирішив оптимізувати свої витрати, зокрема запланував ліквідувати палац як юридичну особу й звільнити всіх його співробітників. Людей новина шокувала. Комбінат дає змогу часоярівцям жити, а Палац культури – жити більш якісно й насичено.

Заклад культури зрештою вдалося врятувати. Міська рада та працівники установи домовилися з комбінатом, що той надасть будівлю в оренду громаді. Усе відтепер фінансуватиметься з міського бюджету. Зокрема, і робота музею.

«У мене була ідея якось – інформаційно або творчо – підтримати краєзнавчий музей, попрацювати з його унікальною колекцією, унікальними артефактами. Я хотів, щоб мій проєкт не лише показав важливість цього музею, а й загалом необхідність таких культурних інституцій, як палац культури, – розповідає Олексій Радинський. – У нас такі палаци і будинки культури вважаються “жахливим радянським пережитком”, а у світі такий формат культурної інституції – найбільш перспективний. Маємо не ліквідовувати їх, а розкривати їхній потенціал. Тому я вирішив зробити свій проєкт у співпраці з таким закладом».

Разом із краєзнавцем і менеджером резиденції «Заземлення» Михайлом Кулішовим та істориком і співробітником музею Валерієм Богуненком режисер протягом тижня працював із музейними архівами.

«Ми знайшли дуже цікаві історичні артефакти, що стосуються міста і його минулого. Це, зокрема, фотоматеріали про рекультивацію земель навколо Часового Яру, де в 1970-80-х роках активно видобували глину, – розповідає Олексій Радинський. – Зібрали цікавий матеріал про різні екологічні підходи до промисловості, які, на жаль, так і не були сповна реалізовані або не мали відчутного ефекту. Разом із занепадом індустрії відбувся і потужний занепад екологічних практик. Сьогодні вже про жодну рекультивацію земель не йдеться, хоча видобуток корисних копалин у великих масштабах триває. Мені цікаво досліджувати, як трансформується ідея, що людина може необмежено й довільно використовувати природу задля розбудови цивілізації, в ідею, що за все доведеться відповідати».

Олексій  планує використати зібраний під час резиденції матеріал для створення відеороботи. Попереду – осмислення матеріалу і монтаж. Було б чудово, говорить митець, згодом показати цю відеороботу в часовоярському Палаці культури й у Соледарі. «І я дуже сподіваюся, що увага, яка зростатиме до Соледара, зокрема й завдяки ІЗОЛЯЦІЇ, торкнеться і сусідніх міст і містечок. І особливо Палацу культури в Часовому Яру», – підсумовує режисер.

Олексій Радинський – режисер, публіцист. Автор фільмів «Випадок у музеї» (2013), «Люди, які прийшли до влади» (2015), «Зсув» (2016), «Київський фільм. Перший епізод» (2017), «Колір фасаду: синій» (2019) та інших. Працював редактором часописів KINO-КОЛО (2006–2007) та «Політична критика» (2011–2014).

Нагадаємо, серія короткострокових резиденцій для митців «Заземлення», ініційована культурною платформою ІЗОЛЯЦІЯ, триватиме до серпня. Її мета – мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем у регіоні, спровокованих людською діяльністю. Митці протягом тижня живуть у Соледарі, куди в 2020-му з Києва переїхала ІЗОЛЯЦІЯ, й працюють над мистецькими проєктами, які потім залишаються у місті. 

Усі новини проєкту читайте на сайті Фонду ІЗОЛЯЦІЯ, а також у телеграм-каналі.

Підготувала Марія Семенченко