“Люди втомилися терпіти те, що терпіли 26 років”, – про протести в Білорусі правозахисник Костянтин Реуцький

Протести в сусідній Білорусі: хто є їх рушійною силою, наскільки готове суспільство відстоювати право на чесний вибір, яким є голос робітників державних підприємств, що страйкують. Про це ...

Додано:
ua-ur

IMG_7072
“Люди втомилися терпіти те, що терпіли 26 років”, – про протести в Білорусі правозахисник Костянтин Реуцький

Протести в сусідній Білорусі: хто є їх рушійною силою, наскільки готове суспільство відстоювати право на чесний вибір, яким є голос робітників державних підприємств, що страйкують. Про це розповідають гості програми “Активізація з Людмилою Тягнирядно” журналіст, директор благодійного фонду “Восток-СОС” Костянтин Реуцький, правозахисник, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини, голова правління Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA Володимир Яворський та білоруська активістка Поліна Бродік.

9 серпня в Білорусі відбулися вибори президента. Того ж дня громадяни вийшли на вулиці проти фальсифікації підсумків голосування. Костянтин Реуцький, журналіст і правозахисник, висвітлював перебіг протестів у Білорусі, де був затриманий разом із колегою Євгеном Васильєвим. Про події того дня розповідає директор благодійного фонду “Восток-СОС” Костянтин Реуцький.

Нас затримали під час того, як ми знімали з колегою неправомірні дії щодо одного з протестувальників. Чоловік, на думку міліціонерів, надто повільно йшов пішохідним переходом, заважаючи таким чином проїхати міліцейським машинам. Його дуже брутально скрутили, повалили на землю, били, одразу навколо зібралися люди, які зверталися до міліціонерів, вимагали не бити цього чоловіка. Зараз білоруси, взагалі, дуже жваво відгукуються на подібні речі і одразу намагаються втручатися в подібні ситуації. Ми стали очевидцями випадково, оскільки чекали таксі, щоб їхати знімати іншу акцію. Тож ми почали знімати і це стало підставою, на думку міліціонерів, для того, щоб затримати вже нас. Не дивлячись на те, що ми одразу ж представилися, нас так само брутально скрутили, трохи побили, кинули в машину і повезли в Совєтське РУВС міста Мінська. Потім нас теж доволі брутально допитали і відвели до подвір’я РУВС, де в той вечір і в ту ніч чекали своєї долі понад 50 затриманих мітингувальників. Фактично 17 годин ми піддавалися катуванням, – розповідає журналіст Костянтин Реуцький.

За його словами, декілька разів за ніч привозили нових людей, їх били по 5-6 омоновців, всім чим можливо, били довго. Десь близько другої чи третьої ночі всім затриманим принесли заповнені протоколи. Їх зміст нікому досі невідомий. Ознайомитися з протоколами нікому не дали, змусили підписати. Ті, хто не хотів підписувати або вимагав ознайомитися зі змістом, їх теж били і зрештою змушували підписати.

Наступного ранку нас етапували до слідчого ізолятора на вулиці Окрєстіна, що на околиці Мінська. Нас просто поклали обличчям вниз, довгою шеренгою у дворі слідчого ізолятора. Ми провели там увесь день від ранку до пізнього вечора. Після чого нас завели в слідчий ізолятор і почали процесуальне оформлення. У ту ніч з Лукашенківської адміністрації була дана команда не виносити рішень про штрафи або адмінарешт, всіх затриманих відпустили під зобов’язання на першу вимогу з’явитися до суду. Наскільки ми зрозуміли, більшість затриманих буде проходити у кримінальній справі щодо масових заворушень. Саме через це нам відмовили у поверненні наших речей, засобів зв’язку, телефонів та комп’ютерів“, – продовжує розповідати про своє затримання у Білорусі директор благодійного фонду “Восток-СОС” Костянтин Реуцький.

Вперше в історії сучасної Білорусі можна спостерігати масштабні протести по всій країні і страйки на великих державних підприємствам. Вихід людей на вулиці міст може свідчити про зміну свідомості громадян, вважають активісти.

Я фактично з 2008 року працюю в Білорусії і мав змогу спостерігати за динамікою суспільних настроїв. Зараз в протестних акціях беруть участь набагато більший відсоток людей, ніж це було в Україні під час Євромайдану. Крім цього, дуже багато білорусів, які не беруть участь в акціях, але активно висловлюються на їхню підтримку. Люди виходять просто, щоб привітати учасників акції і, може, хоч там на хвилинку доєднатися до неї. Переважна більшість цих людей висловлюються на підтримку протестувальників. Одиниці висловлюються на підтримку Лукашенка, але вони стають предметом цькування. Їх цькують, це відверто так. Все говорить про те, що люди просто втомилися терпіти, те що вони терпіли 26 років“, – наголошує Костянтин Реуцький.

Прихильники Олександра Лукашенка в багатьох коментарях ЗМІ говорять про стабільність, яку вони мають. Йдеться про гарну роботу, рівні дороги чи економічний розвиток. Проте вони закривають очі на права людини.

Наше уявлення про добробут у Білорусі дещо спотворене. Це міф. Якщо говорити про дороги, то ті дороги, які були побудовані на початку нульових, вже фактично розкладаються, бо на них теж вкрали посіпаки Лукашенка. А нові дороги в Україні будуються набагато краще, набагато якісніше, ніж в Білорусі. Рівень заробітної платні в Білорусі не вище українського, а у деяких спеціальностей навіть менший, ніж в Україні. Рівень громадянських свобод набагато нижчий, тобто людям не дозволено майже нічого, за критику влади можна потрапити в таку немилість, що залишишся без роботи, без засобів до існування. Велика ймовірність того, що ти просто проведеш декілька років у тюрмі. Суспільство повністю контролюється адміністративною вертикаллю, і всі засадничі рішення приймаються навіть не в кабінетах уряду, а безпосередньо в кабінеті Лукашенка. Можна таке терпіти 10-15 років, але зараз іде 27 рік правління Лукашенка, звісно, що люди втомилися особливо молоде покоління, яке не розуміє, чому вони повинні жити у такий спосіб, – вважає Костянтин Реуцький.

Масштабні протести в Білорусі стали відповіддю на побиття мирних протестуючих ОМОНом. Проте, на думку, правозахисників, хвиля обурення і невдоволення режимом Лукашенка назрівала раніше.

Є багато речей, якими білоруси не вдоволені. Наприклад, декрет президента про так званих туніядців. Це люди, які не сплачують податки. Вони становлять великий відсоток доволі активних людей. А тому влада вирішила їхні доходи оподаткувати. Це була перша така ластівка, коли люди почали виходити в регіонах на акції. Таких кроків насправді багато. З однієї сторони ця система має багато позитивів, але з іншої – є все-таки речі, які просто не дають розвиватися. Зокрема, бізнесу доволі важко розвиватися, тому що держава зацікавлена в підтримці тільки державного бізнесу. І таких речей назбиралось достатньо і зараз все вилилося в такі масові протести“, – підкреслює правозахисник, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини, голова правління Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA Володимир Яворський.

Протести набирають обертів. Вони є хаотичними і не мають одного центрального управління. Про те, чи готові білоруси перейти до формування коаліцій, утворювати нові громадські об’єднання і контролювати владу говорить правозахисник.

Я впевнений, що ми навіть не перейшли середину протестів, тому що влада не збирається нікуди йти. Влада не хоче змінюватися, хоча люди вимагають діалогу і певних кроків назустріч. Ніяких кроків на зустріч не відбувається. Сьогодні знову почалися затримання з боку ОМОНу, знову людей розганяли на вулицях, не так жорстоко, але все одно їх знов затримують. Порушуються кримінальні справи, людей викликають в суди, де штампують сотні рішень на день. Тобто репресивна машина продовжує працювати. Проблема в тому, що саме владі потрібно змінюватись, але білоруси розуміють, що це насильством доволі складно вирішити. Якщо люди почнуть воювати проти власної держави, це доволі небезпечно і нікому не потрібно, ніхто цього не хоче. Більшість білорусів вважають, що можна справді домовитися, і не обов’язково вбивати один одного“, – говорить правозахисник Володимир Яворський.

Окрім пересічних громадян, які долучаються щодень до протестів у містах, свою позицію показує і робочий клас – працівники державних підприємств, які страйкують. Нині працівники двадцятьох системотворчих заводів беруть участь у страйку.

Страйки на заводах виникли так само стихійно, як частина цього великого низового протесту. Люди об’єднуються всередині трудових колективів, протестуючи в тому числі і проти ручних профспілок, які намагаються просувати політику Лукашенка. Офіційні профспілки завжди були інструментом тиску на робітників, інструментом маніпуляції думкою робітників. Зараз люди фактично скидають ярмо цих ручних профспілок і протестують проти режиму“, – зазначає  Костянтин Реуцький.

Білоруська активістка Поліна Бродік вважає, що зараз громадянське суспільство знаходиться на стадії підйому.

Ніколи в Білорусі такого не було, щоб люди об’єднувалися так швидко і настільки ефективно пропонували допомогти один одному. Ці великі протести доводять, що є певна єдність між людьми. Нарешті білоруси зрозуміли, що разом ми можем чогось досягнути. І я сподіваюсь, що цей протестний марш з часом не слабшатиме і люди не перестануть виходити на вулицю“, – ділиться думками білоруська активістка Поліна Бродік.   

Нинішні протести, на думку білоруських активістів, можуть стати приводом для створення нових громадських організацій та ініціатив, які далі будуть боротися за реформи та зміни в країні.

“По-перше, самі працівники тих же заводів почали обєднуватися і показувати спільний голос. По-друге, що стосується громадських організацій, вони формуються вже зараз не тільки в самій Білорусі, а й за її межами. Тож, безперечно, ми будемо жити у вільній країні“, –  зазначає Поліна Бродік.

Слухати ефір 

Дивитися ефір 

Джерело: Українське радіо 


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Всеукраїнський фестиваль соціальної реклами об'єднує наймолодших

Виборчий кодекс у смартфоні. ОПОРА розробила мобільний додаток «Вибори 2020»

ENGin допомагає молоді покращувати розмовну англійську

Стартував курс "Грантовий менеджмент від УКФ"

Презентували мобільний додаток #PrisonersVoice

На Контрактовій площі в Києві відкрилася виставка про репресованих археологів