Ірина Орловська: «Щоб наблизити своє життя з інвалідністю до нормального, я завжди маю план Б, а то і В»

Інвалідність – це ні в якому разі не вирок. Це, скоріше, спосіб життя. І важливо навчитися інтегрувати у цей спосіб життя такі поняття, як щастя, радість, впевненість у собі, комунікабельність та ...

Додано:
Vitaliy Drobotun

Орловська головна
Ірина Орловська: «Щоб наблизити своє життя з інвалідністю до нормального, я завжди маю план Б, а то і В»

Інвалідність – це ні в якому разі не вирок. Це, скоріше, спосіб життя. І важливо навчитися інтегрувати у цей спосіб життя такі поняття, як щастя, радість, впевненість у собі, комунікабельність та професіоналізм. Саме за такими поняттями живе Ірина Орловська, яка внаслідок травми пошкодила хребет та здобула інвалідність. Зараз Ірина пересувається на колясці, але це не є перешкодою до повноцінного життя. Як відчувати себе впевненим кожного дня та як отримати можливість займатися улюбленою справою читайте у спеціальному інтерв’ю Правозахисної організації «Права людини» з Іриною Орловською.

– Ірино, розкажіть про себе, про те, де живете, де працюєте, яку освіту маєте?

– Я зі столиці, працюю в «Альфа-Банк Україна», в головному офісі в Києві. Займаю посаду керівника зi стратегii роздрiбних продажiв. Закінчила Київський національний економічний університет. Вчилася за спеціальністю «державні фінанси», починала працювати за фахом, а потім перейшла в банківську сферу. Окрім цього маю аналітичні навички – це робота з великими обсягами даних. Також  маю великий досвід у продажах банкiвських послуг, бо до травми я була директоркою відділення, безпосередньо працювала з клієнтами. Хоча починала як звичайний менеджер. Знаю всі процеси роботи у банкiвському вiддiленнi, в принципі.

– Ви згадали про травму. Можете декілька слів про це, якщо не болісно згадувати?

– Це відбулося у серпні 2016 року. Я впала з велосипеда і зламала хребет. З того часу я пересуваюся на колясці.

Права людини:

–А, як ви обрали свою професію?

– Обирала професію, коли в 1999 році закінчувала школу, і тоді було модно йти вчитися або на економіста, або на юриста. В той час економічна освіта мені здалася більш кращою. Ні скільки не жалкую. Мені подобається.

– Наскільки складно було працевлаштуватися, чи краще сказати, поновитися після травми?

– Мені не довелося шукати роботу або добиватися поновлення. До травми я була працевлаштована. І після неї моє керівництво пішло мені назустріч. Вони вирішили надати мені можливість дистанційно працювати, зайняти ту посаду, яка була вільна. Адже директором відділення я працювати вже не могла. Зараз я мінімум 2 рази на тиждень відвідую офіс, це можливо – приміщення прилаштоване під мене. І можу весь день повноцінно проводити на роботі. Тільки добиратися для мене складно. Тому я не кожен день туди їжджу.

– Чи довелося вам боротися за своє право на працевлаштування на рівні з іншими?

– Був момент, коли закінчувався термін мого лікарняного. Мене питали, чи можу я хоча б вдома на комп’ютері працювати. І тоді я домовилася з відділом кадрів, сама приїхала. Вони не наполягали на тому. Але мені важливо було показати, що я звичайна людина, що я можу бути в офісі і працювати на рівні з іншими. Всі були в доброму сенсі здивовані. Зараз мене сприймають досить повноцінною. І, здається, всі вже забули про те, що думали ніби я не могла чогось виконувати.

– Що складніше, працевлаштуватися чи працювати?– Мені здається, що складніше все ж таки знайти роботу. Ще до травми я завжди розуміла, що хорошу роботу знайти це вдача. А зараз тим більше.

– З якими складнощами стикаєтесь під час роботи та як їх долаєте?

– Перш за все, це архітектурна доступність. Моя компанія винаймає частину приміщень у великому бізнес-центрі, який достатньо новий. Але для людей з інвалідністю нічого не зроблено. Є ліфт, є місця для парковки, але потрапити до самої будівлі вже складно. Я попросила довести до ладу санвузол і мені його облаштували.

– Що (хто) вас надихає?

– Мене надихає моя жага до життя, бажання жити повноцінно, як і раніше. Я часто стикаюся з перепонами – наприклад, я хочу поплавати в басейнi, і тоді починаю думати, як вирішити це питання. Якщо я хочу звичайних речей для себе, тоді починаю трохи більше думати над тим, що зробити, щоб вони стали для мене такими ж звичайними, як і для інших людей. Наприклад, я завжди планую: якщо я йду в ресторан, і розумію, що до санвузла мені не дістатися, то зажди є план Б – офіціант, або друзі, якi мене донесуть, а то й план В. Ще мене надихають  такі люди, як я. Після травми я сама знайшла їх в соцмережі, і доci спостерiгаю за тим як вони живуть, працюють, вiдпочивають. Саме вони мене мотивують.

– Що б ви порадили собі на початку шляху до успіху маючи існуючий досвід?

– По-перше, я б порадила зупинитися і подумати, де я є, що цікаво, що хочу робити кожного дня. Зараз таке життя, що можна навчитися будь-чому самостійно. Взагалі навчатися це завжди цікаво. Буває таке, що люди танцюють в колясці. Просто потрібно мати впевненість в тому, що ніхто вас не зупинить. Коли я отримала травму, мені багато чого пропонували окрім моєї роботи. Головне це активність і спілкування. Мені, зокрема, пропонували можливість працювати в туристичному бізнесі дистанційно. У нас в Києві є ті, хто організовує навчання в IT-сфері для людей з інвалідністю. Варіанти завжди є. Важливо не зупинятися.

– Що ви можете порадити людині з інвалідністю, котра шукає роботу?

– Я раджу підключати знайомих, соцмережі. Потрібно визначитися, де ви хочете працювати та набиратися нових знань, в тому числі, дистанційно.– І останнє питання, хто така Ірина Орловська?

– Іра Орловська – це така жіночка, яка щаслива, живе повноцінним життям і доводить всім, хто сумнівається, що життя не обмежується фізичними можливостями. Зараз весь світ орієнтований на те, що важливо хто ти є зсередини. А ззовні – всі ми різні. І завжди є можливість бути щасливим.

Матеріал був підготовлений за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Для чого працює Мережа хабів громадянського суспільства?

Відсутність ліків та персоналу - реалії реформи пенітенціарної медицини

Бібліотеки – сховище книжок чи простір поширення знань?

Інформація, комунікація, дифамація

Енергоефективність Тернопільщини: виклики та досягнення в умовах євроінтеграції

На Буковині обговорили виклики та досягнення у сфері енергоефективності