Короткі ланцюги постачання продуктів (SFSC): що це таке і для чого? Частина 2

powerreform

У першій частині цієї статті ми розглянули, що таке власне «короткі ланцюги постачання продуктів» і які власне є передумови для їх розвитку в Україні. Варто відмітити, що війна засвідчила  перспективність цієї системи постачання в умовах криз. Тому український досвід зараз активно вивчається у європейських країнах і навіть на рівні ЄС розглядаються варіанти підтримки для SFSC.

Що ж робити для розвитку такої мережі в Україні виходячи із досвіду війни та структури с/г виробництва?

На наш погляд, формування ідеальної моделі для коротких ланцюгів постачання в Україні потребує насамперед зміни підходів до формування сільськогосподарської політики та політики у сфері продовольчої безпеки на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Для цього потрібне врахування інтересів різних сторін правовідносин: виробник – споживач – держава

Що було б корисно для фермерів?

Ідеальний сценарій для малих і середніх сільгоспвиробників в Україні міг би передбачати наступне:

1. Сформувати широку мережу коротких ланцюгів постачання, що дає змогу виробникам оминути посередників та отримувати справедливі ціни на власну продукцію (з порівняно високою доданою вартістю). Це можливо, в першу чергу, в межах територіальних спільнот та регіонів із використанням наявних мереж ринків та торгівельних операторів.
2. Покращити інфраструктуру для малих виробників: наявність спільних (кооперативних) пунктів прийому/здачі, сховищ, логістичних центрів, ефективних каналів збуту (онлайн і офлайн).
3. Спростити  систему регулювання: поетапної (з урахуванням масштабів виробництва) сертифікації та маркування харчових продуктів.

Що було б важливо для споживачів ?

1. Доступність до місцевих продуктів: споживачі, незалежно від місця проживання (місто чи село), отримують доступ до локальних, якісних, а головне, прийнятних за ціною продуктів.
2. Різноманітність каналів мікрорітейлу: фермерські ринки, спеціалізовані магазини, стаціонарні точки видачі, онлайн-платформи та мобільні додатки, що полегшують купівлю свіжих продуктів протягом усього року.
3. Формування спільнот виробників та споживачів: завдяки тіснішій комунікації з виробниками, споживачі глибше розуміють процеси виробництва харчових продуктів. Це посилює довіру та сприяє розвитку культури відповідального споживання.

Подібні моделі уже частково реалізовані в низці європейських країн, де місцеві уряди підтримують фермерські кооперативи та ініціативи «farm-to-table» (від ферми до столу). В Україні підтримка таких практик може бути інтегрована, зокрема, у відповідні програми регіонального розвитку.

Чому це, зрештою, корисно і для влади?

Для центральної та місцевої влади короткі ланцюги постачання можуть стати своєрідним фундаментом для сталого розвитку територій:

1. Інтеграція у національні стратегії розвитку сільських територій: SFSC можуть бути враховані у Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року та Стратегії продовольчої безпеки.
2. Фінансові стимули: надання грантів, пільгових кредитів чи податкових знижок для кооперативів та фермерів, що впроваджують інноваційні рішення в торгівлі та логістиці.
3. Зменшення регіональних диспропорцій: розвиток SFSC у менш розвинених регіонах та територіях всередині регіонів може зменшити міграцію населення до міст і стимулювати підвищення зайнятості.
4. Покращення харчування різних соціальних груп населення: жителі громад та регіонів зможуть отримати більш різноманітні продукти харчування у різних сегментах продовольства, що, серед іншого, покращить соціальний клімат у громадах та регіонах.

Проміжний висновок

Бажана модель розвитку коротких ланцюгів постачання в Україні передбачає консолідований підхід усіх заінтересованих сторін:

Фермери отримують достойний прибуток і доступ до ринків без посередників.

Споживачі виграють від прозорості, доступної ціни та впевненості у якості продуктів.

Місцева влада отримує схвалення своїх дій і політичну підтримку від місцевих виборців.

Держава досягає цілей сталого розвитку, скорочує регіональні диспропорції та розвиває сільські громади.

Отже, короткі ланцюги постачання мають вийти за межі «нішевого сегмента», стати повноцінним чинником економічного зростання, зміцнювати продовольчу безпеку та стимулювати екологічно відповідальні практики в Україні.

Шлях, який потрібно пройти 

Щоб досягти ідеальної моделі розвитку коротких ланцюгів постачання (SFSC) в Україні, необхідна скоординована співпраця на рівні державної політики, розвитку інфраструктури та підвищення обізнаності споживачів. Важливо врахувати міжнародний досвід та адаптувати до українських реалій уже апробовані підходи. 

Поки що ключовою проблемою належного розвитку мереж є надто незначна кількість виробників, які можуть забезпечувати ритмічну і прогнозовану поставку продуктів і тотальне домінування в аграрній сфері великих агрохолдингів.

Війна показала важливість малих виробників та їх гнучкість. Після окупації значної частини Херсонської області у 2022 році було втрачено виробництво значних обсягів цибулі, помідор, баклажанів, кавунів. Але вже у 2023, а головно в 2024 році всі ці втрати на ринку було компенсовано продукцією малих виробників з інших регіонів, для яких раніше ця продукція не була традиційною.

Тому шляхи для зміни можуть виглядати таким чином:

1. Зміни у аграрній політиці та політиці розвитку сільських територій

1. Внесення змін у Стратегію розвитку сільського господарства та Стратегію продовольчої безпеки.
2. Спрощення регулювання безпечності харчових продуктів для малих виробників та домогосподарств.
3. Фінансові стимули та цільове фінансування малих виробників та торговельних мереж для продажу продуктів першої свіжості.
4. Надання грантової та організаційної підтримки самоорганізації домогосподарств, що вирощують місцеві продукти для місцевих та регіональних ринків.

2. Розвиток спроможності

1. Навчання фермерів та домогосподарств новим технологія вирощування.
2. Адаптація виробників до вирощування нових видів рослин через кліматичні зміни і уподобання споживачів.
3. Підтримка різних форм кооперації.
4. Підтримка розвитку крафтових виробництв.
5. Реєстрація та захист місцевих географічних назв.
6. Реклама та просування місцевих торгових марок та продуктів.

3. Розвиток інфраструктури

1. Місцеві ринки.
2. Пересувні ярмарки.
3. Онлайн-платформи.
4. Мобільні пункти приймання продукції.

4. Підвищення обізнаності та освіта споживачів

1. Місцеві та регіональні інформаційні кампанії відповідного спрямування.
2. Навчальні програми для школярів і молоді.
3. Підтримка фестивалів місцевої їжі.
4. Підтримка створення просторів спільнотворення у гастрокультурі.

5. Пілотні проєкти та їх масштабування

1. Запуски регіональних пілотних проектів у сфері скорочення ланцюжків поставок.
2. Оцінка результатів та масштабування на основі регіональних та державних програм.

Проміжний висновок

Перехід до ідеальної моделі SFSC потребує комплексного підходу й активної участі всіх заінтересованих сторін: держави, фермерів, бізнесу, органів місцевого самоврядування та споживачів. Формуванню вигідної для всіх системи коротких ланцюгів постачання харчових продуктів в Україні сприятиме вдосконалення законодавства, розвиток інфраструктури SFSC, об’єднання виробників у кооперативи, підтримка розвитку каналів збуту, освітні заходи для населення і масштабування перевірених пілотних проєктів.

Хто, що, коли, з якими ресурсами та в чиїх інтересах?

Перехід від нинішньої моделі домінування великих торговельних мереж та агровиробників до стійкішої до впливів і викликів системи забезпечення жителів громад харчовими продуктами, потребує цілісної політики, розроблення якої знаходиться в зоні відповідального міністерств: агрополітики, розвитку громад та територій та міністерства економіки.

На даний момент не спостерігається достатньої кількості  ініціатив у цій сфері, ця тема не є присутньою у публічному дискурсі, її не просувають також і потенційні вигодонабувачі: малі виробники і домогосподарства, з одного боку, та споживачі з іншого.

Аби зазначена  проблема була зрушена з місця потрібно:

1. Започаткувати фахову і широку публічну дискусію у інформаційному просторі.
2. Провести більш глибоке дослідження з вивчення потреб заінтересованих осіб.
3. Створити організаційне ядро заінтересованих осіб у формуванні політики коротких ланцюжків постачання.
4. Розробити пропозиції щодо зміни існуючих політик.
5. Провести компанію адвокатування змін в інтересах малих виробників та споживачів.

У найближчий час розпочинається процес підготовки проєкту Державної стратегії регіонального розвитку на 2028-34 роки, отже варто врахувати у ньому викладені вище підходи і пропозиції, що сприятимуть поширенню ідеології коротких ланцюгів постачання харчових продуктів від виробника до споживача.