Проект “Центри рівноваги” для жінок: ресурсів людині має вистачити на все життя, а не тільки на тимчасове

Громадська організація «Громадський Рух "Жіноча Сила України"» ось уже декілька місяців реалізує в Луцьку проект "Центри рівноваги" за фінансової підтримки Міжнародного благодійного фонду ...

Жіноча Сила України

Громадський Простір

Громадська організація «Громадський Рух “Жіноча Сила України”» ось уже декілька місяців реалізує в Луцьку проект “Центри рівноваги” за фінансової підтримки Міжнародного благодійного фонду «Український жіночий фонд». Завдяки проекту жінки отримують практичні інструменти роботи в кризових ситуаціях, що створює можливості знизити ризики виникнення критичних ситуацій (домашнє насилля та насилля загалом, що спостерігалось у родинах військових і самих військових, які брали участь у військових діях в Афганістані в кінці 1980-х років) у сім’ях та у соціумі в цілому. Про основні актуальні запити дружин, матерів, сестер військовослужбовців, які захищають нашу країну, а також про складні життєві ситуації як можливість ресурсу Громадський Простір поспілкувався із представницями організації – Ольгою Вержиківською, координаторкою психологічного напрямку, Оксаною Сіренко, координаторкою проектів, та Оленою Шапар, психологом. До Вашої уваги також – відео-запис простих тілесно-орієнтованих вправ, які допоможуть позбутися стресу та прийти в тонус.

Громадський простір: Військові дії тривають вже більше двох років, очевидно, випливає дуже багато душевних ран, які варто лікувати. Які із цих ран варто лікувати і на що саме спрямований ваш проект?

Якщо дома складно, то і військовослужбовцю дуже важко це переживати

Ольга: Наш проект, у першу чергу, спрямований на роботу із сім’ями військовослужбовців – з мамами, сестрами, дружинами і з дітками. Чому саме з ними? Тому що коли військовий повертається додому або знаходиться там на військових діях, то сім’я – це той форпост, та земля, до якого він завжди тяжіє. Якщо дома складно, чи дружина телефонує про проблеми, чи в неї погане самопочуття, чи вона хворіє, то і військовослужбовцю дуже важко це переживати. Тому коли стабільно вдома, коли дружина, мама, діти в гарному гуморі і гарному здоров’ї, то йому воюється там легше. І саме ось ці  рани ми намагаємося випереджати. Я б сказала випереджати, тому що ми пояснюємо як змінюється і психіка, і фізіологія чоловіка після повернення із зони АТО, з військових дій, специфіка його поведінки: коли він знаходиться там і не відповідає на дзвінки, то не треба думати, що вже щось сталося – може він просто зайнятий, тому вимкнув телефон. Тому ми займаємось дуже простою роз’яснювальною роботою, причому зі свого досвіду, з того досвіду, який ми уже самі пройшли, спілкуючись з жінками, в яких чоловіки воюють. Самі жінки починають ділитися своїми напрацюваннями на цих зустрічах. У нас на меті – включення жінок в процес обміну своїм досвідом, аби вони відчували, що у всіх схожі проблеми, але вони мають вирішення –  можна щось зробити самій, а не чекати допомоги, до прикладу, звернутись до такої ж жінки як і я.

Жіноча Сила України

Громадський простір:  З якими найчастіше запитами звертаються жінки? Що їм болить?

Олена: Часто жінки запитують про те, як їм розповідати про зміни в сім’ї, що відбулися, коли чоловік знаходився у зоні АТО – чи варто їм говорити про проблеми, які виникають дома? Яким чином справлятися з тими тяжкими емоційними станами, які спричинені страхом за життя та здоров’я чоловіка? Ставлять також питання, які конкретно не пов’язані з такою ситуацією: про виховання дітей, про те, як їм легше вчитися, про взаємини з родичами.

Громадський простір:  На якій території ви поширюєте свою діяльність?

Ольга: Зараз ми поширюємо свою діяльність на території України, наразі є взаємодія  з Луцьком, Дніпропетровськом, Запоріжжям, Маріуполем, Києвом, Харковом, Кузнецовськом. У Луцьку у нас проект, який буде діяти до кінця серпня. Його фінансування нам забезпечує Український Жіночий Фонд. Завдяки цьому ми маємо змогу робити все це – приїздити туди раз на два тижні  і працювати з жінками, відслідковувати динаміку. Тобто це справжня постійна кропітка робота. Нам також допомагають і державні структури міста Луцьк – забезпечили нас приміщенням, де ми можемо працювати із жінками. У нас досить активна робота пішла по Луцьку. Звісно, ми співпрацюємо з Нацгвардією, саме із неї це все і почалося ще у лютому 2015 року. І зараз це все починає набирати якомога більші оберти. Ми познайомились із психологами в тих містах, де були і працювали, і тепер із ними підтримуємо зв’язок. Робота йде досить інтенсивна. Сказати зараз точно скільки ще міст ми відвідаємо в найближчий час, я не можу, тому що це така жива робота відповідно до змін у суспільстві.

Громадський простір:  Давайте поговоримо про самі методи, з якими ви працюєте. Оксано, я знаю, що ви  займаєтесь тілесною терапією – у яких моментах вона може допомогти?

Кожну  тілесну терапію, яку ми їм надаємо, пропускаємо через себе

Оксана: Перш за все скажу, що все те, що ми показуємо жінкам, те, чим ми з ними ділимося – кожна з нас, як правило, проходить сама. Кожну  тілесну терапію, яку ми їм надаємо, пропускаємо через себе. І за рахунок цього кожна з нас розуміє на що це впливає, як можна змінити фізичний стан, як можна людину вивести в той чи інший момент зі стану агресії, чи якогось хвилювання. Наприклад, питання з дітками, з підлітками: приходить дитина зі школи, дуже знервована, у поганому стані – як саме в цей момент мама може допомогти? Вона може порадити ту чи іншу техніку. Наприклад, у нас є техніка розслаблення по Якобсону, яку дитина із задоволенням використовує. За рахунок того, що під час її виконання розслабляється саме фізика, тіло, підключається розслаблення психіки. Тому дитина заспокоюється і спокійно та адекватно реагує на ті чи інші речі, злість та агресія проходять. Є ще багато різних допоміжних заходів, які ми не розказуємо, а саме показуємо на практиці – що воно дає, як воно діє і обов’язково пояснюємо, на що це впливає.

Жіноча Сила України

Громадський простір:  Так, насправді у деякому сенсі ми – як машини, тому механіка багато чого вирішує в нашому житті. Можливо, є якась найпростіша вправа, яку можна описати для наших читачів?

Оксана: Найпростіша техніка, яку також люблять мої діти, називається «німий крик». Вона зовсім проста: ми просто стаємо в звичайну позу, згинаємо трошки коліна, підтискаємо руки, затискаємо лікті біля себе кулаками. Далі уявляємо ту чи іншу ситуацію, яка нас роздратувала, чи нам стало боляче, потім затискаємо і ніби кричимо, але разом з тим голос наш не чути. Потім декілька секунд ми стоїмо, розслабляємось. За рахунок розслаблення під час того, коли ми стоїмо, нейронний зв’язок між двома півкулями розривається. Тому та ситуація, яка була дуже болюча і яка на нас натискала, просто розривається. І коли проробити таку ситуацію декілька разів, людина заспокоюється, врівноважується її фізичний стан, думки відразу стають на місце, ми можемо діяти далі. Таких технік дуже багато і не завжди словами це можна пояснити, тому важливо саме показувати і розповідати, на що це впливає і як може допомогти.

ВІДЕО ВПРАВИ “НІМИЙ КРИК” 

Ольга: Коментар стосовно цієї техніки – ми працювали саме з жінками, матерями, дружинами для того, щоб випереджати якісь проблеми. До нас приходять люди, які просять якісь інструменти. Ми бачимо, в якому психологічному стані вони до нас прийшли, що з ними відбувається, адже є ще ряд вправ, які можна давати тільки тим, у кого є проблеми психологічні, але не психічні. Якщо є психічне захворювання, то певні вправи робити не можна категорично. Тому завжди у нас є ще діагностика, щоб зрозуміти середовище, у кого який стан, і тоді вже адекватно реагуємо. Є багато нюансів, про які відразу і не скажеш.

До речі, за проектом ми готуємо методичні матеріали з інфографікою, по якій люди зможуть робити ці вправи. У нас є дизайнер, який малює інфографіку, там буде опис. Вправи будуть прості  – думаю, що під кінець луцького проекту ми зустрінемось і покажемо.

Громадський простір:  Нещодавно я спілкувалася із психологом із Театру Переселенців, вони застосовують свої мистецькі методики, щоб подолати  стреси, які пережили ті, кому довелося переселятися. Психолог згадав про момент «тут і  зараз» як інструмент боротьби зі страхами. Адже усі страхи у нас виникають переважно через те, що ми думаємо про те, що буде  в наступний момент, що буде завтра. Але в цьому «зараз» страхів не має. Що говорять про це ваші методики, чим ви користуєтесь, щоб подолати страхи? Як правило, матері, сестри, жінки, які відправляють своїх чоловіків на війну, переповнені страхами про те, що буде завтра…

Жіноча Сила України

Олена: Бувають конкретні ситуації, коли у людини справді виникає так звана «панічна атака». Є дуже прості тілесно-орієнтовані техніки, які можуть допомогти людині повернутися у теперішній час. Наприклад, так звана техніка «5,4,3,2,1», яка може бути застосована як до дітей, так і до дорослих. Завжди існує момент, коли ось цей страх ще не поглинув людину повністю. Робиться вона дуже просто: на “п’ять” – дихаю, п’ять спокійних вдихів і видихів. На “чотири” бачу – наприклад, ми вибираємо об’єкти певного кольору – бачу зелену футболку, зелену траву, зелене дерево, зелений м’яч. На “три” – що я в цей момент чую – як дихаю, чую шум транспорту, чую власний голос; на “два” – що я відчуваю – холод, тепло; і на “один” – я. Така техніка застосовується навіть у військових – це дії, які допомагають людині в хаосі опинитися в “тут і зараз”. Я її застосовую і в індивідуальних консультаціях – це дуже добре працює. Та все одно потрібно з’ясувати причину такої поведінки людини. Найшвидший спосіб – метафоричні карти. Улюблена річ, клієнтам дуже подобається – коли ми з’ясовуємо, яка ситуація у вас зараз, до чого ви хочете прийти і тоді ми шукаємо ресурс, який може допомогти – або зовнішнє щось, допомога інших людей, або ж людина повинна в собі знайти силу. Ми допомагаємо людині знайти цей ресурс і активізувати його. Часто люди не можуть активізувати ресурси, тому що вони психологічно травмовані, тоді є такі техніки, які допомагають стерти старі спогади і створити нові в своїй уяві. Однак ми влаштовані так, що наша уява завжди вибере кращу життєву ситуацію, і вже з неї до нас приходитимуть інші люди, інші події, інша енергія.

ВІДЕО ВПРАВ: 

Коли ми починаємо згадувати минуле, дуже довго зависати там, або думати про майбутнє, ми автоматично свою енергію відправляємо туди

Оксана: Чому саме важливо знаходитися “тут і зараз”? Коли ми починаємо згадувати минуле, дуже довго зависати там, або думати про майбутнє – переживаємо, чому чоловік не бере трубку, ми автоматично свою енергію відправляємо або в минуле, або в майбутнє. А коли “тут і зараз” нам треба наша енергія, її в нас не залишається. Коли я починаю “зависати”, для мене спрацьовує така цікава дивакувата фраза: “чистимо картоплю – думаємо про картоплю”. У будь-якому моменті помічаємо: якщо в мене чашка з чаєм в руках, я думаю про чай – який він смачний, якого кольору. Такі прості речі повертають в “тут і зараз”. Або їдемо в транспорті, відмічаємо, які кольори нас оточують, що ми чуємо. Ось їдемо в транспорті і почали зависати, тож просто сидимо і  починаємо: ага, люди в такому одязі, а водій в іншому, там хтось заговорив по телефону – таким чином концентрувати увагу саме на тому, що відбувається тут і зараз. Коли людина втомлена, вона реально  підбадьорюється, є прилив енергії, яка сконцентрована тут і зараз. Просто треба в певний момент заспокоїтись і все стане саме так, як має бути.

Громадський простір: Застосовуючи ваші методики або інші превентивні та профілактичні інструменти, чи можливо, щоб людина після всіх подій залишиться абсолютно здоровою, ресурсною, могла  далі продовжувати життя в нормальному настрої, без якихось травм?

Ольга: Людина, яка  була учасником військових дій – такою, якою була раніше, вже ніколи не буде. Все одно залишиться травма. І саме тому ми працюємо з дружинами, щоб цей ресурс був у сім’ї, щоб вона давала ту підтримку, на яку може опиратися людина, яка прийшла з війни. Це основна наша мета. Звісно, якщо у людини є бажання, то вона буде прислухатися і сама долучатися до цих дій. Ось для цього ми і працюємо. Найперша мета  роботи – це включити людину, щоб вона почала допомагати сама собі. Згодом ті, хто знаходяться в її оточенні, будуть бачити це і розуміти, робити висновки, та будуть долучатися і брати приклад. Перше правило в психології – не бігти когось рятувати, а зробити так, щоб людина сама усвідомила, прийшла на допомогу собі. Якщо в родині мама і діти роблять вправи, то чоловік, як мінімум, буде питати, що це вони таке роблять, а як максимум – почне з часом і сам робити.

Жіноча Сила України

люди все одно психологічно травмовані: це їх нормальна реакція на ненормальне явище

Олена: Хочу сказати про те, що люди все одно психологічно травмовані, це вже відбулося і від цього нікуди не втекти. Я завжди кажу своїм клієнтам, що це їх нормальна реакція на ненормальне явище:  це вже відбулося і є певні наслідки, з якими ми працюємо. Ми також говоримо людям про те, що існує так званий «посттравматичний зріст»: все те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Справді – у людини з’являться багато навичок, отриманих в такій травматичній ситуації, більш широкий діапазон реагування у майбутньому. Про такий посттравматичний зріст треба говорити, адже ми не можемо усунути минуле.

Громадський простір: Чи достатньо в Україні психологів  працює з такими профілактичними завданнями? Наскільки це взагалі актуально?

Людина може навчитися, не будучи психологом, знаходити свій ресурс і ділитися цим досвідом з іншими

Ольга: Робота на випередження і профілактика – це, на мою думку, одна з найактуальніших задач. Я не можу сказати взагалі про всі межі України, але мені б дуже хотілося, щоб було більше психологів, які працюють на випередження, адже це дуже необхідна робота. Люди вигорають і таке відбувається у всіх – у тих же волонтерів, про це пишуть всі ЗМІ – ресурсів людині має вистачити на все життя, а не тільки на тимчасові задачі. Має бути постійна і масова робота з людьми над тим,  як правильно цей ресурс знаходити і як на нього опиратися, що з ним робити. Людина може навчитися, не будучи психологом, знаходити свій ресурс і ділитися цим досвідом з іншими. Тому це справа не тільки виключно психологів, але й для кожної людини – знайти спосіб собі допомагати і показати цей приклад іншому.

Громадський простір: Мене надихнув запис виступу знаменитого оратора Ніка Вуйчича в Києві, який говорить про труднощі як про наші ресурсні можливості зростати. Іноді травми, рани, пережитий досвід роблять нас тими, ким ми є. Як нам негатив зробити власним ресурсом?

Жіноча Сила України

Ольга: Звісно, є така можливість. Людина, яка пережила якусь складну проблему в житті, пройшовши цей біль, стає досвідченішою і може навчити інших багато чому. Люди, які проходили через військові дії і потім працювали над собою, виходили з того стану, стають уважнішими, чіткіше відчувають небезпеку і можуть випереджати якісь події,  у них загострюється інтуїція. Сам по собі досвід не є запорукою знання. Досвід є у всіх: і у тих, хто п’є горілку, та це ні про що не говорить. Досвід стає цінним, коли він переростає в якісь знання, тобто є щось пережите плюс інформація, яка отримується, і головне – бажання цим всім скористатися, вийти на новий рівень. Оце і дає живе знання, яким людина починає ділитися з іншими. Тоді це стає дійсно чимось важливим, до цієї людини вже звертаються за порадами.

Завжди у будь-якої людини є шанс перейти на інший рівень і вийти з болю

Мене свого часу вразив тренінг, на якому військовий розповідав про досвід того, як він був на війні у В’єтнамі. Він ділився прикладами того, як вони йшли вночі через багнюку і не можна було дати ані звуку, адже від цього ще й залежало життя інших побратимів, і тим, як він потім це використовував в житті. З його історій вирізняється це зерно знання, яке можна брати і використовувати у себе в житті. Тому треба жити, йти далі і рости, змінюватися. Завжди у будь-якої людини є шанс перейти на інший рівень і вийти з болю. Не тікати від нього, не намагатися його заглушити, бо тоді він починає доганяти ще більше, а саме по чесному пройти. В психології є таке поняття як «робота горя» –  людину треба вчити, як не тікати, а проходити його. У кожної людини це може бути протягом різного періоду. Треба знати, як з цим жити, не поринати туди з головою, не тікати, а жити, тому що це процес, який відбувається в психіці постійно і людина його відчуває. Ми вчимося, і люди, які проживають складні стресові болючі періоди теж вчаться, по факту, тут всі одночасно вчаться.  Це особистий вибір людини – чи вона візьме щось цінне і зміниться, чи вона впаде під вагою проблем і болю. А ми віримо, та власне й працюємо для того, щоб люди починали комунікувати, обмінюватись досвідом і відкриватися один перед одним. Через довіру, через бажання йти далі змінюється і життя.

бути завжди на позитиві і старатися максимально пізнавати щось нове

Оксана: Кожна людина має право змінити щось в своєму житті, але зміни можливі лише тоді, коли вона справді цього захоче. Доки людина не хоче, їй ніхто не зможе допомогти, дати ту чи іншу техніку. Вона мусить сама усвідомити, що їй це допоможе і стане в нагоді. Коли вона це усвідомить і візьме те зерно, то вона із задоволенням буде ділитися з іншими. У свою чергу, інші люди, дивлячись на те, як змінюється людина –  її очі, погляд, із задоволенням будуть спостерігати і запитувати: “Що ти зробив для того, щоб стати таким?” Основне – це бути завжди на позитиві і старатися максимально пізнавати щось нове, брати якийсь новий ресурс для того, щоб змінити життя, якщо воно тебе не влаштовує. Не сидіти на дивані  і не говорити про те, що все погано, а ставити собі питання – а що ти зробив для того, щоб щось змінити?

Олена: Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Це дійсно правда.

Спілкувалася: Любов Єремічева
Транскрибування: Дар’я Демут 


Тематика публікації:                   

Останні публікації цього розділу:

Олександр Славський про соцпідприємництво: почніть вже - є різниця між робити і зробити

Prostir Talks: громадські мережування та партнерства - коли це працює?

Джон Райт: ЄС підтримує громадські організації, які мають чітке бачення змін

Крим. В умовах окупації

Як громадянське суспільство має адаптуватися, щоб пережити найбільші виклики

Громадські організації мають високий рівень довіри, але її можна підвищити