Ольга Веснянка: в наших спільних руках – не породжувати нові конфлікти, а добре жити разом

Громадський Простір

Останні інтерв’ю для Громадського Простору показали, що культура та освіта – це ті точки, з яких варто було б почати відбудову України. Ми попросили Ольгу Веснянку, блоггерку, журналістку, громадську активістку, організаторку кінопоказів на теми прав людини, екології, прокоментувати питання: «Якою має бути зараз культурна політика?».

Ольга Веснянка:

– Скажу лиш про ті сфери, якими переймаюсь – кінематограф/кіновиробництво й культурне розмаїття, включення переселенців(ок) у культурне життя громад на місцях.

Отже, розвитку українського кінематографу, кіновиробництва потрібно якщо не допомагати, тоді бодай не заважати. А переселенців(ок) з Криму й сходу України слід жваво залучати до культурного життя міст й містечок, регіонів. Аби всім було добре, всі були представлені й культурне життя на місцях багатіло.

Щодо кіно в Україні, ще 11 серпня оприлюднено лист кінематографістів Президентові України й коментар до нього голови Спілки – Сергія Тримбача під промовистою назвою «Війну вже програно». Я не та людина, яка уважає, що кіно слід використовувати для пропаганди, люблю кіно як таке. Але не зрозуміти занепокоєння спілчан важко. Йшлось про те, що в держбюджеті України було «ліквідовано витрати як на гранти молодим кінематографістам, так і державну премію імені Олександра Довженка».

У коментарі Сергія Тримбача наголошується, що «слідом за радикальним скороченням витрат на фільмовиробництво, цей крок ставить під сумнів усю культурну політику нинішнього керівництва держави». «Невже таких перемін ми прагнули, невже такого фіаско здорового глузду, такої зневаги до кінематографа, екранної культури в цілому?» – так емоційно ставив питання голова Національної спілки кінематографістів України.

Може, Президент і почув, а може таким жестом вирішено трохи заспокоїти кіно-громадськість. Та от 23 серпня, на сайті глави держави, з’явилось розпорядження щодо президентських грантів молодим діячам у галузі кінематографії для створення і реалізації творчих проектів. Щоправда, лише трьом, та й суми… напевно такі, які є. Також добре у майбутньому, найближчому – враховувати помилки й призначати на керівні посади справді фахівців(чинь) в галузі культурного менеджменту, а не людей за партійними квотами чи в угоду політичній доцільності.

Щодо культурної політики, скажімо так, місцевого рівня – напрочуд вчасними виглядають будь-які ініціативи з залучення переселенців(ок) до культурного життя громад. Як-от лекції й зустрічі, де можна дізнатись більше про кримськотатарську культуру у Львові, чи-от тренінг у Вінниці «Креативний простір та нова різноманітність України», який ініціювало, зокрема, Літературне угруповання «СТАН» (Луганськ). Під час цього освітнього заходу для новаторів, завдяки розумінню влади міста і ідеям гостей з Луганська, включено й тему співпраці з переселенцями(ками), ще й у позитивному руслі. Подивіться, як виглядає анонс вступного слова від організаторів тренінгу: «Вінниця – місто найбільших очікувань, нової політичної еліти, комфортне для життя, відоме за кордоном. Вінниця – місто з великою кількістю переселенців. Вінниця – місто, яке вирішує проблеми». Тим більше, що для виживання в цих умовах, коли війна руйнує душі, і людям, які вимушені полишати свої домівки, й тим, хто зустрічає нових сусідів(ок) є необхідність порозумітися, жити в мирі. Постаємо перед новим викликом, вже відомі випадки, коли люди з Криму й Донбасу зіштовхуються зі стереотипами, нерозумінням, часом, й дискримінаційним ставленням. А в наших спільних руках – не породжувати нові конфлікти, а добре жити разом, взнаючи щось нове одне від одного, співпрацюючи.