Катерина Чепура: Росія розгорнула пропагандистську війну на мирній землі і їй майже ніхто не протидіє

Любов Єремічева

Вони з’являються у місцях безкоштовної роздачі газети “Вєсті” у шокуючих і жахаючих нарядах зомбі – таким чином активісти привертаються увагу громадськості до відвертої пропаганди, яка може буквально роз’їсти свідомість та перетворити тих, хто став її жертвою, на справжніх зомбі – без власної позиції та точки зору. До слова, активісти неодноразово наражалися на агресію з боку тих, хто не розуміє чи не хоче розуміти усієї шкоди від викривленої інформації. Про ефект від акційГромадський Простір поспілкувався із однією з учасниць цього креативного руху спротиву Катериною Чепурою, активісткою громадянського руху Відсіч.

Як і у кого зародилась ідея зомбі-акцій?

– В одного з наших активістів, точно не пригадаю в кого, але зомбі-акції виникли спочатку як протидія російській пропаганді на телебаченні, вже потім, з моєї подачі, ми почали проводити їх біля роздачі газети Вєсті.

У чому полягає сенс таких акцій? Чого ви прагнете ними досягнути?

– Ми свідомі того, що на прогресуюче-зазомбованих наші акції не вплинуть, а розраховуємо, в першу чергу, вплинути на тих людей, які не знають, що беруть до рук, не розібрались в ситуації, адже газета зроблена дуже майстерно і пропаганда там дуже тонко завуальована.

Який ефект від таких “шокуючих” флеш-мобів. Яка реакція оточуючих?

– Реакція різна. Нам зустрічаються як агресивні, проросійські індивіди, так і прихильники, але найголовніше, що частенько ми потрапляємо на людей, яким відкриваємо очі, які не знали, що це газета Медведчука і так далі. Тож, повільно, але ефект є.

Я знаю, що ви неодноразово наштовхувались на агресію. Хто ці люди, які вам перешкоджають? І як на це реагує міліція?

– Першого разу це були читачі Вєстєй, переважно дідусі і бабусі (за деякими винятками). Ситуація дуже незручна, бо ці дідусі били дівчат, а відповідати їм було якось ніби незручно, це ж старі люди, тому ми намагались просто ухилятись. На жаль, не завжди виходило. Нашій активістці Ніні на попередній акції вибили щелепу, вона боєць Нацгвардії і зараз вже в АТО. Отак у нас ставляться до героїв.

Другого разу нас вже чекали тітушки, 5 хлопців. Від них ми вже відбивались, бо інакше б наслідки були значно серйознішими. Смішно, що власники газети намагаються залякати нас, адже це просто неможливо.

Як готуєтесь до акцій, де берете костюми, як шукаєте ідеї?

– З костюмів у нас сорочки, які ми купили на секондхенді і розмалювали червоною фарбою. На обличчі грим – спочатку на нього довелось витратитись, він недешевий, але нам його ще на довго вистачить.

Щодо ідей, то завжди по-різному, зазвичай, нас надихають самі винуватці проведення наших акцій.

Ти режисер театру за професією, чи допомагають ці навички у флеш-мобах?

– Звісно! Як мінімум, я навчилась накладати грим (усміхається – ред.). І навчаючись на режисера, я отримала багато корисних навичок, які використовую. До речі, цей процес двосторонній – в театрі я використовую досвід, який отримую на акціях.

Чи хтось в Україні підхопив ваші ідеї для проведення чогось подібного?

– Так, все поступово починає зрушуватись з місця, нам вже пропонували допомогу кілька організацій в захисті від тітушок, адже міліція виявилась бездіяльною, також періодично пишуть люди, які готові долучатись до кампанії.

Що плануєте? Чи будуть якісь інші акції, іншого сценарію?

– Будуть, про формат поки говоримо, але не зараз. Наразі в найближчі дні плануємо продовжувати проводити зомбі-акції, далі просуватимемось географією України, адже цю газету поширюють не тільки в Києві. Звісно, найгостріша проблема фінансування, адже окрім таких акцій потрібно роздавати людям інформацію про газету Вєсті, про те, кому вона належить і про те, як розпізнати пропаганду, це у нас в найближчих планах.

Чи підтримуєш у собі оптимізм щодо вирішення складної ситуації в Україні?

– Намагаюсь, але з кожним днем це стає дедалі важче, адже зараз Росія розгорнула масштабну пропагандистську війну на мирній землі і їй майже ніхто не протидіє. Органи, які б мали цим займатись просякнуті боягузами і зрадниками, і тому ми можемо сподіватись тільки на себе, тож опускати руки не маємо права.

Чи бажаєш додати кілька слів, актуальний для України меседж?

– Меседж? Треба засукати рукава і кожного дня робити свою справу, не чекаючи на подяку, бо подякують, або проклянуть нас тільки наступні покоління.

До слова, активісти в Києві намагаються боротися із пропагандою не тільки акціями, але й одиночними пікетами. Цього активіста Громадський Простір сфотографував на Позняках ще взимку цього року.