Скандал у соцмережі: що робити, коли організація, через вислів/коментар свого представника, потрапляє у шквал критики? Кейс УГСПЛ

Скандали у соцмережах трапляються чи не щодня. За один недоброзичливий чи хамський коментар в фейсбуці бізнес може отримати купу неприємних відгуків. Стратегія «Ви самі винуваті, а ми хороші» себе не виправдовує, що доводить безліч практичних кейсів (як з рестораном міжнародної мережі Vapiano у Львові чи WOG).

Не оминув зашквар в фейсбуці і громадський сектор. Борис Захаров, представник Української Гельсінської спілки з прав людини прокоментував пост учасниці флешмобу #яНеБоюсьСказати, яка оприлюднила імена людей, які, за її словами, здійснювали щодо неї сексуальні домагання.

Борис Захаров пише: «Мне этот бред попался на глаза. Девочку – к психиатру, а некоторых комментаторов – в бан», «По сути. Даша написала пост диффамационного содержания. Она может стать ответчиком в суде, если кто-то из потерпевших захочет подать на неё в суд. А потерпевшие – именно люди про которых писала Даша, а не она сама, пока не доказано обратное. Тягар доведення лежить саме на особі, що поширює таку інформацію», «…Каждый случай может быть описан абсолютно по-разному. Если опытный адвокат посадит перед собой Дашу и задаст ряд вопросов, то может сложиться абсолютно иная картина. А если поискать пруфы, то их вообще может не быть. И что тогда?», «Вы знаете этих людей? Люди, которые пишут, хорошо знают всех фигурантов. Им легко отличить, что в этой истории правда. Дьявол же кроется в мелочах».

Цей коментар обурив значну частину правозахисної спільноти. Зокрема «Феміністична мастерня» видала заяву, де засудила таку поведінку колеги.

На це відреагувала вже Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), яка опублікувала свою заяву. Організація підтримала позицію Бориса Захарова, хоча і зазначила, що висловлена ним думка є його особистим поглядом на ситуацію.

Що робити, коли організація, через вислів/коментар свого представника, потрапляє у шквал критики?

Рекомендації та аналіз від клубу піарників громадських організацій «Піранья», що об’єднує 68 комунікаційних експертів в сфері НУО з усієї України.

Ситуація має не лише юридичну, а й комунікаційну сторону, яку не можна ігнорувати. Формально законні дії без нормальної комунікації з суспільством підривають довіру до організації та тільки збільшують критику

Перш за все проблема виникла не скільки через позицію Захарова, яка полягає в тому, що слова можливої жертви домагань мають бути підтверджені доказами. Цю думку можуть поділяти багато юристів. Проблема в тому, в якій тональності була висловлена позиція правозахисника. «Мне этот бред попался на глаза. Девочку – к психиатру, а некоторых комментаторов – в бан» – оцінка, яка була висловлена в коментарі, була висловлена таким чином, що обурила його колег.

Так, коментуючи ситуацію, Лариса Денисенко, юристка, правозахисниця, письменниця в матеріалі Центру інформації про права людини зазначає:

«Що мене особисто найбільш зачепило – грайлива інтонація не тільки Бориса Захарова, а й достатньої кількості колег, яких я дуже поважаю. Вони дозволили собі дуже упереджено поставитися до цієї ситуації і до Дарії. Дівчина, якщо навіть і дозволила собі дифамаційну поведінку, не просила аналізувати її дії. На це право мали люди, котрих вона звинувачує».

Замість того, аби вибачитись за зневажливу манеру, яка образила як правозахисників так і учасниць флешмобу #яНеБоюсьСказати, та прояснити позицію з юридичної точки зору, Борис мовчить.

Згодом з’являється заява УГСПЛ, яка займає позицію накшталт: «Це його особиста думка, але він правий щодо юридичних моментів».

Найцікавіше, що гендерний експерт УГСПЛ Тамара Марценюк також фактично засудила позицію представника організації. В згаданому вже матеріалі Центру інформації про права людини, вона наголошує:

«У нас в Україні і взагалі на пострадянському просторі мало хто задумується про те, що і яким чином говорити, і особливо в соціальних мережах. Треба реально бути обережними. З одного боку, ми всі живі люди і маємо емоції, з іншого боку – ці всі слова, особливо публічних людей, можуть бути використані по-різному.

До слова, я зараз не можу пригадати, коли за нетолерантні висловлювання людину, наприклад, оштрафували. Тож не маючи таких юридичних прецедентів, фактично люди можуть не турбуватися з приводу своєї репутації. Але подібні висловлювання справляють свій ефект».

То що ж варто було зробити Борису і організації, аби уникнути скандальних наслідків?

1. Вибачитись за зневажливе ставлення до потерпілої
2. Проконсультуватися з гендерним експертом щодо офіційної позиці організації в такій чутливій темі (адже в організації такий експерт є)
3. Розказати про заходи, які будуть вжиті, аби таких ситуацій більше не сталося

(прописати політику поведінки в соцмережах, проведення поглиблених тренінгів для персоналу тощо).

Цей випадок свідчить про те, що громадські організації часто не готові до кризових комунікацій, що загрожує їх репутації. А значить клуб «Піранья» буде шукати можливість провести навчання по цій, без сумніву, важливій темі.