Чи вміє Національна поліція спілкуватися з журналістами?

Національна поліція позиціонує себе як нова і прогресивна установа, що прагне впровадити системні зміни. Чи є ці зміни дійсно системними? Як на мене, питання залишається відкритим.

Працюючи над своєю черговою статтею, звернулась до Департаменту комунікації Національної поліції. У підсумку — “буденне спілкування” з прес-службою поліції дозволило виявити значні системні проблеми у роботі установи, не помітні на перший погляд.

Передісторія. Готуючи черговий матеріал про реформу правоохоронних органів, зокрема, як проходила у Києві переатестація колишніх міліціонерів у нові поліцейські, ще в лютому цього року звернулась до прес-служби Національної поліції. Хотіла почути їхню думку щодо переатестації. Зайшла на офіційну сторінку Національної поліції, у розділі “Інформаційні запити від ЗМІ” знайшла контакти для звернень від преси.

Написала на емейл, який було зазначено. У той же день (3 лютого 2016 року) отримала відповідь від прес-служби. Текст листа цитую:

“Доброго дня! Пані Тетяно, по-перше, вам потрібно відповідно оформити ваш запит — на офіційному бланку, підпис, печать. А, по-друге, як рекомендація, зверніться до прес-служби поліції саме Києва (спікер столичної поліції Оксана Блищик тел 097-732-79-84), адже ви хочете дізнатися як проходила переатестація безпосередньо в Києві. Будуть ще питання — пишіть. Дякую. З повагою, copy2mvsinfo”

Зателефонувавши прес-секретарю столичної поліції, чіткої відповіді на своє питання не отримала: мовляв, зв’язуйтесь з прес-службою Національної поліції, нехай вони надають коментарі. 5 лютого пишу знову до Національної поліції. Журналістський запит на ім’я Хатії Деканоідзе, подаю, як годиться, відповідно до їхніх вимог — на офіційному бланку, з підписом і печаткою організації. 8 лютого отримую відповідь від перс-служби Національної поліції. Цитую:

“Доброго дня! Запит направляємо у роботу! Дякуємо. З повагою, copy2mvsinfo”

Відчуваючи, що швидкої відповіді я не отримаю, опублікувала матеріал без коментаря, щоб зберегти актуальність теми, яку порушила у статті. Але і прес-службу Національної поліції у спокої не залишила. Написала їм ще раз, уточнюючи, коли можна отримати коментар. У той же день отримала відповідь. Цитую:

“Доброго дня! Запит направляємо у роботу! Дякуємо. З повагою, copy2mvsinfo”

Таке враження, наче з автовідповідачем спілкуєшся. До того ж, з явними ознаками деперсоналізації — “З повагою, copy2mvsinfo”. До слова, мовчання з боку прес-служби триває дотепер. Запит було відправлено 5 лютого 2016 року. Сьогодні 12 квітня і офіційної відповіді на мій запит, відповідно до озвучених вимог, від прес-служби Національної поліції так і не надійшло.

Зав’язка. Проігнорувати таку “байдужість” зі сторони Національної поліції, тим паче у час реформ, я не могла. І вирішила розібратися, що ж там таке відбувається. До того ж, у мене з’явилися сумніви, чи має право Національна поліція вимагати від журналістів оформлювати запити на офіційному бланку, з підписом і печаткою? У які строки прес-служба має надати відповідь журналістові? І чи взагалі існує таке поняття на законодавчому рівні, як “інформаційний запит від ЗМІ”? Щоб розібратися з цим, звернулась по допомогу до правозахисників — експертів Асоціації УМДПЛ.

Розвиток дій. Як виявилось, українським законодавством не передбачено такого поняття, як “інформаційний запит від ЗМІ”: “Такого терміну як “інформаційний запит ЗМІ” не існує, оскільки всі види запитів на рівні законодавства регулюються двома законами: “Про доступ до публічної інформації” і “Про інформацію”. Проте воно може бути введене відомчими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини поліції зі ЗМІ. Однак таких наразі не існує, або вони не опубліковані. Таке поняття вживається, наприклад, у Положенні про Департамент комунікації Національної поліції України (затв. Наказом НПУ від 04.12.2015 №145)” — пояснює юрист, експерт Асоціації УМДПЛ Євген Крапивін.

Щоб з’ясувати, чи дійсно є такі нормативно-правові акти у Національної поліції, ми разом з експертом програми “Відкритість правоохоронної системи” Іваном Юрчиком підготувати два запити на інформацію. Перший містив такий текст:

“Відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації” прошу надати копії нормативно-правових актів чи інших документів, якими регулюється процедура надання коментарів журналістам та розгляду журналістських запитів”

та другий:

“Відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації” прошу надати копії нормативно-правових актів (включно з внутрішньовідомчими), якими регламентоване подання та розгляд інформаційних запитів від засобів масової інформації”

На ці два (різні!) запити від Національної поліції надійшли дві ідентичні відповіді. До слова, відповіді надійшли у передбачений Законом строк — протягом 5 днів. Проте не містили прямої відповіді на питання “Яка ж процедура надання коментарів” та “Звідки взялося поняття “Інформаційний запит від ЗМІ”? Було лише відсилання до Конституції України, Законів України “Про центральні органи виконавчої влади”, “Про доступ до публічної інформації”, “Про інформацію”, “Про Національну поліцію України” та до Положення про Департамент комунікації Національної поліції України, яким визначається перелік службових повноважень Департаменту.

Кульмінація. Отримавши таку абстрактну відповідь, вирішили зателефонувати до Департаменту комунікації Національної поліції на контактний номер, який було вказано на офіційному сайті Національної поліції для інформаційних запитів від ЗМІ: “(044) 256-11-01”. Дзвонили кілька днів поспіль, кілька разів на день. Оскільки трубку ніхто не взяв, пішли до громадської приймальні Національної поліції, що розташована за адресою: Київ, вул. Богомольця, 10.

Зателефонувавши за внутрішнім номером, зв’язалися з Відділом прес-служби Департаменту комунікації Національної поліції. Начальник прес-служби — Гулевич Микола Миколайович. Спілкування відбувалось через внутрішній телефон — до кабінету начальника нас не запросили і у вестибюль до нас ніхто не спустився. Пан Гулевич чесно визнав, що нормативно-правових актів, які б регулювали термін розгляду інформаційних запитів від ЗМІ Національна поліція не має. Пояснив, що, зазвичай, запит від ЗМІ розглядається до п’яти днів, але це залежить від того, чи вдається прес-службі знайти спікера, а також потребує часу, щоб зібрати інформацію, що запитується. Щодо того, що запит має бути на офіційному бланку, з підписом і печаткою — начальник прес-служби посилався на те, що цього буцімто вимагають дві Постанови Кабінету Міністрів України: № 1153 від 1997 року та № 348 від 1998 року.

Пан Гулевич також додав, що якщо я не отримала відповідь на свій запит, то мала б наполегливіше телефонувати за вказаним номером на сайті для звернень від ЗМІ. Мабуть, він так і не почув те, що ми намагалися йому донести, — за вказаним номером додзвонитися неможливо.

Щоб перевірити інформацію щодо постанов, на які послався начальник прес-служби, знову звертаюсь за консультацією до експерта, юриста Асоціації УМДПЛ Євгена Крапивіна. Як виявилось, одна з Постанов (№ 1153 від 17.10.1997 “Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади”), на яку послався начальник прес-служби Департаменту комунікації Національної поліції, втратила чинність ще у листопаді 2011 року.

Друга Постанова, на яку послався начальник прес-служби (№ 348 від 14.04.1997 “Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації”), має обов’язковий характер, але все одно не містить норм про офіційний бланк.

Чому Національна поліція керується у своїй діяльності Постановою Кабміну, яка вже давно втратила чинність, не зрозуміло. Чи то начальник законів не знає чи старанно імітує ефективність роботи свого Департаменту? Також не зрозуміло, чому спеціально введений термін Національною поліцією “інформаційний запит від ЗМІ”, який би, здавалось, мав би полегшити комунікацію з пресою, лише її ускладнює? Чому така поважна установа, як Національна поліція України не має затвердженого документу — алгоритму дій комунікації зі ЗМІ? Мимоволі нав’язується висновок, що ті постанови, про які згадали у Національній поліції, згадали лише для того, щоб від них відчепилися. Адже в них йде мова лише про діловодство, яке вимог до запитів не ставить.

Розв’язка. Перед тим, як опублікувати цей матеріал, телефоную ще раз на вказаний на офіційному сайті Національної поліції номер для інформаційних запитів від ЗМІ. У відповідь — тиша… На електронний лист із запитом про коментар (відправлений ще у лютому) відповідь також досі не надійшла. Провівши таке невеличке дослідження якості комунікації Національної поліції зі ЗМІ, змушена констатувати два невтішних факти. Перший — відсутність у Національній поліції відомчих нормативно-правових актів, що визначають чіткі вимоги до запитів для отримання інформації для ЗМІ у найкоротший строк, створює практику відмови у наданні інформації локальним, маловідомим або “незручним” ЗМІ. Другий, найвагоміший — правова неврегульованість питання щодо запитів від ЗМІ становить загрозу для дотримання прав людини Національною поліцією України.