Яна Балашова із “Help and Travel”: ламаємо стереотип, що волонтер – це людина з коробочкою

Яна Балашова - волонтерка нової, проте вельми активної молодіжної ініціативи "Help and Travel" із міста Черкаси, що пропагує волонтерство та відповідальність по відношенню до своїх громад та країни в ...

ЯНА1

Любов Єремічева

Яна Балашова – волонтерка нової, проте вельми активної молодіжної ініціативи “Help and Travel” із міста Черкаси, що пропагує волонтерство та відповідальність по відношенню до своїх громад та країни в цілому. Щоліта активісти обирають маленькі села і їдуть туди послужити, чим можуть, посприяти вирішенню якоїсь конкретної актуальної проблеми. Ми зустріли Яну під час масштабного громадського фестивалю “АHALAR-fest: Сила досвіду громади” у Чернігові, і розпитали про успіхи “Help and Travel”.

Яна Балашова

Громадський простір: Я знаю, що у вашої організації особлива та цікава історія заснування.

зламати стереотип про те, що волонтер – це така людина з коробочкою

Яна: Так, заснували її флексери – учасники американського обміну The Future Leaders Exchange (FLEX), це молоді люди, які тоді вчилися у десятому чи одинадцятому класі і які прожили цілий рік за обміном в одному зі штатів Америки. Вони там волонтерували і дивилися, як там все зроблено – як діє система волонтерства, як ставляться до активних людей, до активної молоді. Тож по приїзду в Україну вони вирішили зробити те саме – познайомити нашу країну із поняттям, що таке волонтер, зламати стереотип про те, що волонтер – це, знаєш, така людина з коробочкою, яка збирає на хвору дитину або ще на когось із отримує із цього всього 30%.

Ці флексери зробили волонтерський тур кількома областями. Пунктами стали маленькі села в трьох-чотирьох областях. Засновники написали грант, і їм вдалося залучити активних людей (всього близько двадцяти разом із організаторами) з усієї України, які хотіли робити якісь позитивні зміни. Найняли автобус для цих потреб. Один день – одне село. Тобто приїхали в село, поволонтерували, щось пофарбували, порили траншею, навіть в одному музеї зробили каналізацію (закупили матеріали, виконали роботи) – це з того, що найбільше запам’ятовується. Учасники туру трошки побачили, що таке допомагати безкорисливо, хто такий волонтер – що це не людина з коробочкою. Вийшов такий ефект, що коли люди повертаються додому, до своїх регіонів (люди були із Заходу, і зі Сходу, з усіх частин України), починають робити щось своє. Так запустилася ланцюгова реакція, коли волонтери першого туру почали робити свої тури. З’явився тур у Криму, через рік з’явився тур у Черкасах – це зробила моя подруга, яка була у найпершому турі, а я до неї долучилась. Через чотири роки організації турів – тобто просто поїздок, як ініціативних людей (ми не були організацією), ми вирішили, що окрім турів, треба ще щось робити грандіозне – для молоді, для людей, щось для того, щоб трошки познайомити одну громаду з іншою громадою. Наприклад, сільську громаду з міською громадою, старше покоління з молодшим.

Коли ми приїжджаємо в села, нам дуже часто говорять: “Боже, а хто ж вас змусив таке робити? Біднесенькі!” А ми кажемо: “Уявляєте, а ми за це ще й платимо членські внески по 100 гривень?” Люди у стані шоку, вони не розуміють, як так можна: “Ви що – це самі попросилися сюди? Ви що це самі, за своїм бажанням, фарбуєте нам паркан?”  Ми відповідаємо: “Так, ми ще 100 гривень за це платимо”.

Громадський простір: Що особисто тебе мотивує фарбувати паркани і робити тури?

Яна: Фарбувати паркани – це весело, це дуже весело. Загалом, мені подобається сам процес організації, тому що ми цим займаємося… ну півроку це точно. Це круглі столи, домовленості із сільськими головами, візити до сіл, планування харчування, розробка програм – наприклад, у цей вечір ми робимо психологічні тести, а в цей вечір ми дивимося мотиваційне або соціальне кіно. Волонтерувати – це класно. Коли я бачу, що громада “ковтнула цю рибку”, вони справді оцінили… Або навіть не оцінили… Але я бачу – ось, наприклад, у цьому році був обідраний Дім культури, а ми його пофарбували і зробили із будівлі просто лялечку, це наскільки приємно. Було важко, ми стояли на таких лісах і трохи хиталися, ми розуміли, що можемо впасти, хоч і застраховані… Та це було так приємно потім подивитися на результат. Мене, мабуть, мотивує моя свідомість і усвідомлення, що я роблю щось хороше. Мені від цього дуже тепло.

???????????????????????????????

Громадський простір: Чи багато вас людей в ініціативі?

Яна: Ми тільки започатковуємо таку річ, як членство в організації. У раді є чотири людини (у нас це називається рада «Help and Travel»), крім того, у нас ще є менеджер з міжнародних зв’язків, людина, яка жила у США і переїхала до Мексики – вона спілкується з Європою, з Америкою, з усіма нашими партнерами з інших країн, у нас є юристка, у нас є дизайнер. Тобто рада складає чотири людини, але в загальному це десять людей, які щось постійно роблять.

Громадський простір: Як на вас реагує місцеве населення – їм подобається, що ви приїхали, чи вони насторожені?

сільський голова говорив: “Де ви були раніше?”

Яна: По-різному, не можна підігнати всіх під одне. Є такі люди, які у минулому році у селі, яке я організовувала… Тому що у нас чотири організатори – наприклад, я беру одне село або два і за них відповідаю. Два дні я організаторка, а останні дні я волонтерка. У селах, які я організовувала, пам’ятаю, що було декілька таких випадків, коли я телефонувала або ми приїжджали і сільський голова говорив: “Де ви були раніше?” Тому що коли ми телефонуємо і говоримо: “Ми ось така організація волонтерів, хочемо приїхати до вас і щось зробити. Ми купимо матеріали, заплатимо за харчування – будь ласка, просто дайте нам фронт робіт, який ми можемо виконати”. Реакція – в основному, це – “О, Боже, де ви були раніше? Звісно, приїжджайте” Є навіть така: “Не треба платити за харчування, ми вас погодуємо, зробимо екскурсію, приїжджайте”. Тому що, знаєш, є екскурсійні тури, є проекти, щоб просто познайомитися. А коли тобі кажуть: “Будь ласка, ви нам тільки дайте побільше роботи, щоб ми трошки аж стомилися”, то люди дивуються: “А ви точно приїдете? І матеріали привезете? Так-так-так, приїжджайте!”

нам завжди дуже раді, нас завжди пригощають – варять юшку, якусь кашу, нас завжди дуже гарно зустрічають

Я не можу сказати, що нас десь зустріли погано. Були такі випадки, коли не було повністю уявлення того, що ми робимо і навіщо, нам говорили: “Вам дали грант, мабуть, мільйон чи скількись там”. Ми кажемо: “Та ні, всього три тисячі доларів”. Бувало, що люди трішки ображалися на те, що ми привезли мало матеріалів і хотіли, щоб ми привезли 60 літрів однієї фарби, 80 літрів іншої  – у нас просто не було на це коштів. Але загалом – нам завжди дуже раді, нас завжди пригощають – варять юшку, якусь кашу, нас завжди дуже гарно зустрічають.

Яна 4

Громадський простір: Мрієте розширити ваш рух Україною?

Яна: Так. У нас в принципі в один рік, в одне літо реалізується декілька турів. Наприклад, всеукраїнський – який охоплює декілька областей, у тому році це було на Західній Україні і регіональний – наш, черкаський. У цьому році також планується робити національний і або львівський, або в якійсь іншій області – дивлячись, хто із волонтерів знову захоче це організовувати. Так, плануємо розширитись. Крім того, ми зараз робимо не тільки тури, а й освітні проекти, і презентації, і знайомство із тим, що таке волонтер.

через рік чи два після нашого туру беремо волонтерів, і по двоє або троє направляємо їх у ті самі села

Після турів ми ще робимо “Друзі “Help and Travel”  – це також дуже класна ініціатива для того, щоб закріпити ефект. Адже просто приїхати, пофарбувати, поїхати – це краще за все, але ми через рік чи два після нашого туру беремо цих волонтерів, і по двоє або троє направляємо їх у ті самі села – для того, щоб вони ще два дні там побули і вже попрацювали зі школярами. Ти розумієш – якщо ми їздимо влітку по цим турам (липень-серпень), то про яких школярів може йти мова – школи немає. Ми там лише ночуємо  – ми в спальниках ночуємо, так – або в клубах, або в школах. На цій повторній ініціативи ми ніби закріплюємо повторний ефект – ще раз волонтеруємо зі школярами…

Яна Балашова

Громадський простір: Тобто ще навчаєте молоде покоління?

у селі не такий доступ до інформації, як у нас

Яна: Так, розповідаємо їм про можливості для молоді – ти ж розумієш, що у селі не такий доступ до інформації, як у нас. Це нам просто пощастило, що у нас є можливості для молоді, тренінги, семінари – у селі трошки важче із цим. Тому потрібно дітей про це інформувати, тому ми й робимо такі закріплюючі тури, приїхали й запитали: “А як вам те, що ми зробили? Чи є якийсь ефект? А як громада відреагувала? Чи громада продовжує це розвивати чи не дуже: пофарбували – то й добре, давайте знову нічого не робити?” Тобто робимо таку своєрідну ревізію.

Громадський простір: Я знаю, що під час ваших турів ви, часом, натрапляєте на цікаві знахідки, як от замок… Розкажи про це.

ми досліджуємо свій регіон, досліджуйте й ви свій

Яна: Так, Леськовський палац. Коли ми вибираємо програму для турів, ми обираємо пункти, які знаходяться поруч одне із одним, а також маленькі села, які чогось потребують. У цьому році для нас стало відкриттям, коли ми знайшли дуже-дуже маленьке село, де живе менше, ніж 200 людей, в якому знаходиться грандіозний замок. Це був замок, який всередині в аварійному стані, і оскільки він знаходиться поряд із військовою базою, то про нього мало хто знає, окрім цих двохсот людей. Тож ми, як патріоти своєї області, Черкащини, ще показуємо людям з інших областей – дивіться, у нашій області, в серці України, окрім багатої історичної спадщини, є ще скільки культурних цікавинок! У нас є церква зі змішаними стилями у маленькому селі Мошни – там намішано і бароко, і готика, і там наче частина якоїсь Східної церкви, потім частина католицької. І це в одній. Уявляєш? Копія такої є десь в Європі. Хто про це знає? Ніхто! У нас є просто розкішні каньйони, на які учасники турів з різних куточків України дивились із такими очима, казали: “Боже, чому про це ніхто не знає?” Тому у нас одночасно йде інформація: дивіться, ми досліджуємо свій регіон, досліджуйте й ви свій. Це наскільки унікальні речі, які є у кожній, я впевнена, просто у кожній області.

Ми дуже багато побачили. Ми подивилися на Сахнівську школу – це перша авторська школа, ще радянських часів, яка включає в себе шість корпусів – ти уявляєш собі? Вона охоплює собою дуже-дуже багато гектарів.  І це школа в селі! Вона розрахована на величезну кількість людей, а вона в селі, де туди ходить 5-6 учнів на один клас. А чому б не зробити із цього закладу якусь школу-інтернат, якийсь проект провести, чи освітні заходи, тренінги для дітей, щоб це був реально такий масивний ресурс…

Громадський простір: Табори….

Яна: Табори – так! Уявляєш собі – це школа на шість корпусів, в якій є свій планетарій, басейн (коли ми там ночували, нам дозволили купатися в басейні). Величезний басейн – в селі! Але дуже мало людей про це знає.

Громадський простір: Яно, може на сам кінець заохотиш наших читачів до волонтерства, служіння людям?

Україна починається з мене

Яна: Я не подумала про те, що треба взяти із собою одну футболку, яка завжди зі мною… У всіх ініціативах, куди ми їздимо, я беру із собою жовту футболку «Help and Travel», на спині якої написана програма турів і  найважливіша наша фраза “Україна починається з мене”. Тож Україна починається з мене, з тебе, з вас, всіх, хто це читає. А до волонтерства повинна лежати душа, заохотити до цього, переламати людину – неможливо. Кожній людині хочеться допомагати, кожній, комусь трошки більше, комусь трошки менше. Коли люди розуміють, що це приємно, весело і це дуже легко… насправді, допомагати дуже легко, тоді починається процес.

Громадський простір: Дуже дякую тобі, успіху!


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Юлія Соловйова: мотивацією має бути бажання жити під синьо-жовтим стягом

Олександра Матвійчук: громадяни, які усвідомлюють свою роль — величезна рушійна сила

Юлія Євпак: еліта — завжди актив, вона та, хто рятує країну, коли зле

Волонтер Михайло Шелеп: менші збори в меншому колі людей — ефективніші

Ініціативи Степаня: залучаємо можливості, які дають поштовх діяти та змінювати життя молоді на краще

Команда ГО "Креативний простір Креденц": молодь має бути дотична до відбудови