Реєстрація


Марія Голуб: євроінтеграційні реформи потрібні, насамперед, Україні

Марія Голуб, експертка Центру підтримки реформ при Кабміні, експертка РПР, та експертка Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», поділилася своїми міркуваннями щодо темпів євроінтеграції із часів ...

Марія Голуб
Марія Голуб: євроінтеграційні реформи потрібні, насамперед, Україні

Марія Голуб, експертка Центру підтримки реформ при Кабміні, експертка РПР, та експертка Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», поділилася своїми міркуваннями щодо темпів євроінтеграції із часів Майдану, розповіла про актуальні успіхи та невдачі процесу, та оцінила роль громадянського суспільства сьогодні в євроінтеграційних реформах.

Марія: Я представляю Український Центр Європейської Політики, а також кампанію «Сильніші разом!» – платформу, яка об’єднує посольства країн-членів ЄС, українських експертів, громадських активістів, дипломатів, представників органів влади у величезну коаліцію людей, які хочуть популяризувати Угоду про асоціацію і ті вигоди, які несе для нас посилення співпраці з Європейським Союзом.

Громадський простір: Чи можете в кількох словах проаналізувати загалом період після Майдану, період після підписання Угоди про асоціацію: що, на Вашу думку, позитивного, а що негативного сталось за цей час саме в темі євроінтеграції?

Увесь євроінтеграційний процес в нашій країні йде надзвичайно складно

Марія: Насправді, євроінтеграційний процес – один з найбільш болючих, з якими зіштовхувалася наша країна, тому що ми всі знаємо – Революція Гідності почалась як Євромайдан. Дуже багато проблем виникло, власне, з підписанням Угоди, тому що її розділили на дві частини: спочатку відбулось політичне підписання в 2014 році, а потім, під тиском Росії, нам довелось відкласти найважливішу, економічну, частину – це те, що стосується зони вільної торгівлі – на рік, аж до 2016 року. І процес підписання, і процес підготовки, і процес імплементації Угоди про асоціацію – взагалі весь євроінтеграційний процес в нашій країні йде надзвичайно складно. Якщо порівнювати, наприклад, з двома іншими країнами – Молдовою і Грузією, які так само, як і ми, майже в той самий час підписали Угоду про асоціацію – то, напевно, з найбільшими проблемами стикаємось саме ми. Це залежить і від певних політичних моментів, і від соціальних, і від економічних, і від того, що ми – єдина країна, яка веде повномасштабну війну з Росією, хоча схожі проблемні ситуації є і в Грузії, і в Молдові.

У нас одна політична криза завершується і відразу починається інша

З найбільш позитивних моментів: можна сказати, що процес пішов. Наразі, станом на 2016 рік, є певна політична воля виконувати Угоду про асоціацію, навіть на найвищому рівні. Ми як громадські активісти, як експерти, вимагали навіть призначення конкретної людини, відповідальної за європейську інтеграцію – профільного віце-прем’єра з питань європейської інтеграції. Ми цього вимагали, починаючи із 2014 року, і ось тільки в квітні 2016-го на цю посаду була призначена Іванна Климпуш-Цинцадзе. Це величезний позитив, тому що Іванна – впевнена, досвідчена та переконана євроінтеграторка і євроатлантистка. Однак, політичний аспект тепер не дуже сприятливий через переформатування Кабміну, через те, що у нас одна політична криза завершується – і відразу починається інша, як завжди. Як було, так і лишається – починають говорити: «Нам не до євроінтеграційних робіт, у нас війна, у нас економічна криза, у нас знову можливі вибори на носі – нам не до євроінтеграції». Найменш сприятливий, можливо, акцент склався в міжнародному середовищі, тому що, власне кажучи, Євросоюз теж зараз переживає не найкращі та не найстабільніші для себе часи. Ми побачили, що відбувається зараз з “брекзітом” Великої Британії – взагалі не зрозуміло, чим це закінчиться. Цього ж таки року ми пережили референдум в Голландії, коли було поставлено під загрозу повноцінний вступ в силу нашої Угоди про асоціацію. Тому, на жаль, набагато більше якихось негативних моментів. Серед позитивних моментів можна відзначити галузі енергетики, транспорту, екології – це ті сфери, які є дуже важливими, і в них спостерігається певний прогрес, хоча б на рівні підготовки і прийняття певних законів. Але знову ж таки, якщо, наприклад, в енергетиці можна прослідкувати, що багато законів прийнято, вступило в дію, але є певний ступор на стадії імплементації, то в таких сферах, як транспорт, екологія, дуже багато законопроектів міністерства розробили, але через дуже складний процес проходження цих євроінтеграційних законів, вони застрягли десь в парламенті – у депутатів елементарно не доходять до них руки.

Марія Голуб

Громадський простір: Чому депутати звертають на них так мало уваги, що стопорить процес: політична воля чи щось іще?

Ми елементарно не виконуємо тих міжнародних зобов’язань, які на себе взяли

Марія: Немає однозначної відповіді на це питання. По-перше, саме класична євроінтеграція дуже складна: антикорупція, судова реформа, децентралізація – це все теж євроінтеграція. Тому що в нас є Порядок денний асоціації, більш політичний, рамковий, і є конкретно євроінтеграція – це виконання та імплементація  директив ЄС, здійснення дуже складних, ключових, технічних реформ, наприклад, приведення нашого законодавства у відповідність до європейського в частині санітарних та фітосанітарних норм і стандартів, технічних регламентів – це дуже-дуже складні теми, які зачіпають багато в чому такі вузькі, корпоративні, лобістські інтереси, тому є певна складність.

Наприклад, екологія: надзвичайно важливим є законопроект «Про оцінку впливу на довкілля», без нього жодного прогресу в євроінтеграції не буде. Так, наприклад, Україна ратифікувала Конвенцію Еспо, згідно з якою ми маємо ухвалити Закон «Про оцінку впливу на довкілля». Секретаріат цієї Конвенції наразі просто завалений листами-скаргами на Україну про те, що ми елементарно не виконуємо тих міжнародних зобов’язань, які на себе взяли. Але в парламенті присутнє досить сильне і потужне промислове лобі, яке вже в черговий раз блокує прийняття цього законопроекту, незважаючи на те, що ми дуже відкриті до обговорення – як громадськість, експерти, так і Міністерство екології, яке також підтримує цей законопроект. Давайте тоді обговорювати, якщо є чутливі моменти для наших виробників і підприємців, давайте правильно виписувати певні норми, щоб, з одного боку, ми повністю виконували Угоду і зобов’язання, а з іншого – не несли загрози національному виробнику. На жаль, поки що нам не вдається прийняти цей законопроект навіть в першому читанні.

Дуже багато складних технічних деталей стосуються якраз гармонізації фітосанітарних стандартів – це та сфера, яка відповідає за можливість наших виробників виходити на ринки Європейського Союзу. Тобто рамкові закони ми всі ухвалили, нібито технічно на законодавчому рівні наші виробники готові виходити… Ми ухвалили ще в 2014 році стандартизацію, метрологію, технічні регламенти, дуже багато всього зроблено в частині безпечності харчових продуктів – це ключове, тому що Європейський Союз робить акцент саме на споживача – це в Україні інколи робиться акцент на підприємцях, щоб підтримати виробника – там зовсім інша філософія ведення торгівлі, де робиться акцент на споживача, тобто потрібно довести, що твій продукт, в першу чергу, є якісним та безпечним, а друге – це те, що він може конкурувати на європейському ринку. Так ось, незважаючи на те, що рамкові закони були ухвалені, вони не працюють, тому що дуже багато потрібно зробити на імплементаційному рівні не тільки Міністерству аграрної політики, а з іншого боку, і нашим підприємцям, бо вони елементарно не готові виходити на європейський ринок. І саме тому, наприклад, був жест доброї волі від Європейського Союзу – вони нам скасували майже 90% ввізних мит: «Торгуйте, кордони відкриті. Доведіть, що ваші продукти або певні товари відповідають нашим критеріям по якості та безпечності – будь ласка, можете вільно торгувати». Та у нас виявилось дуже мало  підприємців, які готові цим скористатись. Відповідно, якби якісно була проведена домашня робота з реформ, то економічний ефект від перших двох років дії Угоди про асоціацію був би набагато більшим.

Громадський простір:  Чи, на Вашу думку, українці готові  ціннісно до Європейського Союзу, тому що, з одного боку, ми любимо демократію, хочемо в Європу, ми за це стояли на Майдані і т.д…. Навіть європолітики нещодавно згадали: “Ось українці помирали за європейські цінності, а ви, британці, хочете виходити з Євросоюзу”. Але, з іншого боку, нам часом бракує толерантності та інших речей, тому за Вашою оцінкою, наскільки ми ціннісно готові вступити до Європейського Союзу?

Євроінтеграція потрібна не Європейському Союзу, а у першу чергу, нам, українцям

Марія: Я б навіть сказала, що ціннісно ми зараз більше європейці, ніж ті  європейці, що географічно знаходяться в Європі (хоча ми знаємо, що Україна є центром Європи). Можливо, – я хочу звучати максимально дипломатично, –  інколи складається враження, що ми приділяємо увагу певним цінностям набагато більше, ніж представники інших країн-членів ЄС, тому ціннісно ми, звісно, готові. Більше того, треба звертати увагу на те, що євроінтеграція потрібна не Європейському Союзу, а у першу чергу, нам, українцям. Тут важливо подивитись, як саме українці сприймають європейську інтеграцію, тобто що це для них. Тут будуть дуже цікаві факти. Наприклад, цінності будуть десь у кінці списку, тому що пересічні громадяни – декілька досліджень робилось з цього приводу – сприймають євроінтеграцію насправді дуже-дуже просто: для них це достойний рівень життя, достойний рівень заробітних плат, пенсій, медичне страхування, медична реформа, освіта, можливість їздити Європейським Союзом без віз – і потім, звісно, йде питання цінностей. Хоча ціннісно ми вже там, і протягом Революції Гідності просто ще раз це довели.

Громадський простір: До речі, Ви згадали таке гаряче питання, яке постійно усіх цікавить – безвізовий режим. Які у Вас передчуття: це вже реально для нас?

Нашим політикам і високопосадовцям треба повчитись відповідальності

Марія: Звісно, це реально. Єдине, на що я постійно звертаю увагу – нашим політикам і високопосадовцям, мабуть, треба повчитись відповідальності. Коли вони дають якісь обіцянки або роблять декларації, які стосуються долі всього народу, треба більше відповідальності. До прикладу, коли українцям було обіцяно, і обіцяно Президентом, безвізовий режим, – якщо я не помиляюсь, він мав би у нас уже бути в 2015 році, або лунають обіцянки, що Україна стане членом Європейського Союзу за 10-15 років або до 2020 року… Тут треба бути дуже обережними. По-перше, не все залежить від нас, по-друге, ми можемо просто не встигнути з реформами, бо у всьому, що стосується безвізового режиму, вступу до Європейського Союзу, є політична надбудова, а є конкретні, вузькі, профільні, складні, болючі реформи, які потрібно здійснити для того, щоб отримати той самий безвізовий режим або якусь перспективу членства в Європейському Союзі.

Щодо безвізового режиму ми виконали все, що від нас вимагав Європейський Союз, тепер м’яч на полі Європейського Союзу

Щодо безвізового режиму ми виконали все, що від нас вимагав Європейський Союз, ми отримали схвальне рішення – тепер м’яч на полі Європейського Союзу. Я дуже скептично налаштована щодо того, що вони встигнуть прийняти якесь рішення до своїх літніх канікул – у них також є літні канікули, до яких залишилось декілька тижнів. Тому питання безвізового режиму для України буде розглядатись уже на новому етапі, який буде у вересні. Є певний позитив, тому що присутня політична воля піднімати це питання, акцентувати на ньому увагу зі сторони України і зі сторони європейських колег та партнерів. Нам в черговий раз, як і з голландським референдумом, не пощастило потрапити в один пакет, так би мовити, з Туреччиною, Сербією, особливо з Туреччиною. Зараз питання номер один для наших посадовців, експертів і всіх, хто комунікує на найвищому рівні з Європейським Союзом – це те, щоб ми були розділені, щоб питання України розглядалось окремо: наприклад, в пакеті з Грузією, тому що неможливо порівнювати Туреччину і Україну, оскільки по Туреччині ще більше політичних питань. Я лишаюсь оптимістом: ми можемо отримати безвізовий режим вже до кінця цього року, але потрібно працювати і працювати над цим.

Марія Голуб

Громадський простір: В Україні існує чимало ініціатив, які працюють саме над питанням європейської інтеграції – Національна платформа Східного партнерства, Платформа громадянського суспільства Україна-ЄС – на скільки, за Вашою оцінкою, ці та інші організації консолідовані та впливають на ситуацію?

Марія: На мою думку, все дуже просто – чим більше, тим краще. Щойно Іванну Климпуш-Цинцадзе призначили профільним віце-прем’єром, вона проявила доброзичливий жест – зібрала представників всіх громадських організацій, які працюють у сфері європейської інтеграції, євроатлантичної інтеграції, і провела установчу нараду. Там поділились тим, чим ми, наприклад, можемо допомогти віце-прем’єру, чим віце-прем’єр може допомогти у нашій діяльності. І тепер працюємо, з одного боку, безпосередньо з віце-прем’єром, з іншого – багато де по діяльності перетинаємось з іншими ініціативами. Ви назвали дві, але їх, звичайно, більше. Якщо брати до уваги економічні та інші реформи, які пов’язані з Угодою про асоціацію, то тут буде дуже широке коло організацій, які так чи інакше співпрацюють і з екології, і з антикорупції, і з судовою реформою, і децентралізацією. Власне кажучи, Реанімаційний Пакет Реформ – це теж така парасолькова ініціатива, яка працює і з економічною євроінтеграцією, і з питаннями міжнародної політики, міжнародної безпеки. Платформа Східного партнерства – це певна надбудова, тому що вони працюють якраз в рамках Східного партнерства, а це теж євроінтеграція, але така комплексна, бо тут є взаємозв’язок дуже багатьох країн, які входять в цю ініціативу. Ми з ними дуже добре працюємо, навіть на персональному рівні – з питань безвізового режиму, призначення віце-прем’єра тощо. Громадянська платформа Україна-ЄС – це взагалі один з двосторонніх органів, який прямо передбачений Угодою про асоціацію. Україна пройшла досить довгий і в певних питаннях проблемний період створення цієї Платформи, але цей процес майже завершено. Основним завданням цієї Платформи буде моніторинг виконання Угоди про асоціацію, а також участь у роботі інших двосторонніх органів. Наша організація входить якраз до цієї Громадянської платформи – це більш широке, загальне об’єднання.

Громадський простір: На скільки тема євроінтеграції є ключовою для українців?

Марія: Взагалі це дуже чуттєва для українців тема. Ми знаємо, наскільки багато жертв принесла Україна в ім’я європейської інтеграції. І зараз, якщо ми не будемо демонструвати суспільству відданість цій ідеї, відданість тому, що ми готові здійснювати ці реформи… І реформи починаються не з простих українців, бо ми піднімаємо тарифи, говоримо, що це вимоги європейської інтеграції, що в нас має бути ринок природного газу, у нас мають бути обґрунтовані тарифи, а в першу чергу, треба починати з себе: я маю на увазі, менше корупційних скандалів, більше реальних дій, реальних реформ. Так ось, якщо зараз українська влада втратить шанс, в першу чергу, довіру українського суспільства, то це буде дуже-дуже погано, тому що ми не маємо що запропонувати натомість.

У нас є ідея європейської інтеграції, яка свого часу дуже консолідувала українське суспільство, об’єднала, як ніколи раніше. Зараз, на мою думку, потрібно зміщувати комунікаційні акценти – правильно подавати Угоду про асоціацію, бо це ті реформи, які потрібні насамперед нам, це не Євросоюз  з нагайкою вимагає від нас: «Зробіть те, ухваліть це, бо ми не дамо вам грошей!» – або, навпаки: «Ось буде політичне рішення, і ми завтра Україну приймемо в члени Євроспільноти». Ні. Насправді це ті реформи, які потрібні нам для того, щоб стати сильною, демократичною, заможною країною, тому що, в першу чергу, європейська інтеграція означає досить високий рівень добробуту, заможності і, звісно, демократії. Я впевнена: якщо буде політична воля на виконання Угоди і на виконання євроінтеграційного курсу, то це піде на користь Україні.

Марія Голуб

Громадський простір: Крім політичної волі, що ми, як громадські активісти як громадяни, можемо зробити, щоб наблизити цей євроінтеграційний процес, щоб зробити Європу ближчою до нас?

Євроінтеграція – це конкретні закони, конкретні директиви, конкретні реформи, які треба робити на щоденній основі

Марія: Можна працювати в дуже багатьох аспектах. Перший – і він є найскладнішим – це співпраця з нашими органами державної влади, з парламентом для того, щоб їх спонукати, щоб вони не забували, що євроінтеграція – це конкретні закони, конкретні директиви, конкретні реформи, які треба робити на щоденній основі. Це не так, що є один євроінтеграційний закон, наприклад, про Національну комісію з питань регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Енергетичний закон, енергетична європейська інтеграція – це величезні зобов’язання України перед Енергетичним Співтовариством – цей закон депутати не можуть ухвалити вже декілька років. Остання версія готувалась приблизно рік, було декілька спроб, було перше читання – так ось, не можуть за рік ухвалити закон. Громадські активісти мають звертати на це увагу чим більше, тим краще.

Потрібно брати інший темп – надзвичайно швидший. Варто запроваджувати навіть конкретний сесійний день один раз на сесійний тиждень, щоб приймати євроінтеграційні закони, або, наприклад, щоб кожного дня був виділений певний час на перелік тих законів, які йдуть на виконання Угоди про асоціацію. Далі – і тут роль громадянського суспільства є не менш важливою – це прослідкувати, як саме потім ці закони будуть імплементовуватись. Тому що європейська інтеграція – це не просто прийняти закон і відзвітувати, потрібно, щоб пройшов час, дуже складний час, щоб подивитись, як ці зміни будуть діяти на практиці. Наприклад, медична реформа: там треба чимало часу для того, щоб привести нашу медичну систему у відповідність до європейських норм. Від цього виграє, в першу чергу, український споживач, український громадянин. Або, наприклад, та ж сама система безпечності харчових продуктів – від цього виграє український споживач, це важливо не тільки тому, що ми зможемо торгувати з Європою та усім світом, якщо будемо відповідати європейським стандартам, а тому, що наші продукти харчування будуть набагато якіснішими, набагато безпечнішими. Тут знову потрібна буде участь громадянського суспільства, як класичного watchdog: сидіти і спостерігати.

У нас залишилось надзвичайно багато міфів, і вони продукуються спеціально, тією ж Російською Федерацією

Ще надзвичайно важлива роль і допоміжна функція – комунікаційна, тобто пояснювати і розповідати, чим є європейська інтеграція, тому що у нас залишилось надзвичайно багато міфів, і вони продукуються спеціально, тією ж Російською Федерацією. У нас напрочуд сильна пропаганда йде зі сторони Російської Федерації, в тому числі, що або Україна не потрібна Євросоюзу, або що Україна – це failed state(англ. неспроможна, провальна держава), яка не зможе виконати цю Угоду, і взагалі – ніхто нас не чекає в Європейському Союзі. Потрібно комунікувати на щоденній основі, пояснювати людям. У нас є спеціальний компонент проекту, який називався «Сильніші разом! Схід». Ми для себе обрали певні області Східної та Південної України, в тому числі і території, які звільнені, для того, щоб проводити щоденну інформаційну роботу, пояснювати, дискутувати. В дискусіях є можливість переконати людину. Коли ти запитуєш: «Чим для Вас є європейська інтеграція? Чого Ви насправді боїтесь?» – чуєш дуже багато міфів, щодо яких в простому спілкуванні можна елементарно людину переконати, пояснити.

77% жителів півдня і сходу України хочуть будувати Європу в себе

Більш того, ми проводили дослідження: виявляється, 77% жителів Півдня і Сходу України хочуть будувати Європу в себе, тобто в нашій країні. Вони здатні терпіти певні складнощі в своєму житті, підтримувати складні, болісні економічні реформи для того, щоб ми були схожими з європейцями за стандартами, за якістю життя; але, наприклад, питання членства не піднімалось. На мою думку, це є найбільш правильний підхід, можливо, саме так треба комунікувати і пояснювати нашу європейську інтеграцію. Тобто ми робимо реформи, які потрібні для нас, для нашої країни, стаємо дійсно сильною економічно, політично, демократично, привабливою і стабільною країною, а потім вже вирішуємо питання членства.

Крім того, в Україні – це теж треба пояснювати людям – є дуже багато можливостей саме регіонального лідерства. Якщо подивитись політично і географічно, ми знаходимось на перетині, а для торгівлі це взагалі ідеальне місцезнаходження. Ми можемо стати хорошим і дуже перспективним хабом, логістичним, транспортним, економічним, торговельним, не тільки між Росією – Росія для нас зараз складний, так би мовити, торговельний партнер – а й навіть з Китаєм, іншими країнами Азії і Європою. Це теж треба розвивати, і це теж треба пояснювати, тому що дуже часто у спілкуванні з нашими грузинськими, молдавськими, азербайджанськими колегами, якраз в рамках Східного Партнерства, ми чуємо цей заклик до України: «Візьміть на себе функцію регіонального лідера, можливо, нам тоді буде набагато легше і краще відстоювати свої інтереси в Європейському Союзі і перед Євроатлантичним альянсом». Треба пояснювати, треба говорити з людьми, треба їх переконувати, треба їх чути. Адже що фідбек від людей є не менш важливим – це дає можливість кожного разу переорієнтуватись, оскільки реформи робляться не в кабінетах і не для кабінетів, вони робляться для людей. Людей треба чути, з людьми треба говорити, і в цьому роль громадянського суспільства є просто величезною.

Розмову вела Любов Єремічева
Робота над текстом Ірина Гузій


Тематика публікації: