Інга Дуднік: До Майдану ми були такі собі “міські божевільні”, а тепер є розуміння – влада має контролюватися

Віталій Ніщименко

“Колись мене спитали: що вас змусило вийти на Майдан? Розумієте, я на Майдані вже вісім років. До Майдану ми були такі собі “міські божевільні“, які щось там вимагали від органів влади. Тому що ми щільно займаємось доступом до публічної інформації. Тому коли ми стукаємось, робимо аналіз, робимо моніторинги, оцінюємо що діяльність не відповідає нормативній базі, то це нікому не подобається. Тому зараз Майдан викристалізував людей готових до активних дій. І вже коли минуло два роки, можна сказати, що всі розуміють, що владу треба контролювати”, – розповідає Громадському Простору Інга Дуднік, виконавча директорка ГО «Територія успіху». Ми поговорили про те, яким чином її організація робить свій внесок у перетворення Кропивницького на Територію Успіху, про громадські партнерства, про трансформації у громадському секторі, в активностях громади міста та регіону після Майдану.

Громадський Простір: Кілька слів про Вашу організацію.

Інга Дуднік: Громадська організація «Територія успіху» створена у 2008 році. Це є правозахисна громадська організація. Фактично, ми єдина в такому сенсі організація, яка працює в Кіровоградській області. У нас вектор роботи – це захист прав людини і все, що дотично до цього питання. У нашій організації працює громадська приймальня, яка надає безкоштовну юридичну допомогу. Надаємо допомогу безпосередньо людині, конкретній людині в конкретній ситуації. А другий такий дуже глобальний напрямок ми намагаємось створити умови, робимо все від нас залежне для того, щоб унеможливити порушення прав людини. Тобто на основі звернень, які до нас поступають у громадську приймальню. Ми дивимося чому виникло це питання. Питання можуть бути не в компетенції певного чиновника або якійсь системі порушення. Якщо декілька звернень було, то це є системне порушення. Тоді ми вже плануємо нашу компанію, нашу діяльність стосовно того, щоб унеможливити в подальшому звернення з цього приводу, вирішити питання на системному рівні.

Наприклад, ось ви бачили в нас Романа Харченка. Це переселенець з Луганської області. Ми допомагаємо йому у суді з Національним Банком України, відстоювати його трудові права. Тобто таких от ситуацій у нас дуже багато. За минулий рік наші юристи дали більше 1800 консультацій. Це, як правило, люди, які соціально незахищені або не знають куди звертатися. Ми провели більше шістдесяти інформаційно-просвітницьких заходів з питань захисту прав людини. Крім того, ми говоримо, що на сьогоднішній момент, створити умови для реалізації прав людини без демократизації процесів керування державою, керування територією неможливо. Тому ми ці процеси поєднуємо. Ми працюємо і на місцевому рівні.

Наприклад,  у нас є така горизонтальна платформа “Рада експертів”, де зібралися просто активні люди, які прагнуть змін на нашому місцевому рівні. Рада експертів, наприклад, розробила і провела багато перемовин з депутатами нашої міської ради стосовно прийняття регламенту. Нам вдалося деякі норми регламенту вичистити. Завдяки цьому Кропивницький вже має практично найкращий регламент. Якби депутати дослухалися на 100% до наших пропозицій, то у нас був би найкращий регламент. Тому що ми чистили усе, що стосується не тільки  порушення законодавства, а й що стосується здорового глузду.

Крім того, ми надаємо допомогу внутрішньо переселеним особам. В минулому році ми, співпрацювали з Міжнародною організацією міграції, в цьому році ми теж плануємо продовжити співпрацю. Чекаємо від них там вже остаточних узгоджень зі створення організації самозайнятості, підвищення кваліфікації внутрішньо переселених осіб. Минулого року завдяки цьому 25 осіб отримало допомогу. МОМ закупили для них обладнання вартістю до 800 доларів. П’ять осіб пройшли курси підвищення кваліфікації. Наприклад, в однієї особи вдвічі підвищився дохід, вона підвищила кваліфікацію і знайшла іншу роботу, яка більше оплачувана.

Громадський Простір: Які бачите свої пріоритети розвитку організації, що плануєте продовжувати?

Інга Дуднік: У 2014-му році програма розвитку ООН «Демократизація та права людини в Україні» підтримала нас разом з 6ма організаціями, які стали хабами в Україні в розвитку громадянського суспільства. І ось ця мережа хабів зараз реалізує проект за підтримки Євросоюзу. І ми вже самі стали донорами, скажімо так, для новостворених організацій і для організацій, які є у невеличких населених пунктах Кіровоградської та Черкаської областей. У нас був тур, вперше минулого року, і нам було подано на конкурс 33 заявки – 10 проектів було підтримано. Вони вже реалізовані, і є проекти дуже успішні. А в цьому році, ось ми готуємося, з вересня ми запускаємо другий тур конкурсу міні грантів у Кіровоградській і Черкаській областях. Тобто у нас дуже багато напрямків роботи, але вони все-одно йдуть в одному руслі.

Топова для нас тема доступу до публічної інформації, прав людини, але ж якщо ми не будемо підтримувати, не будемо допомагати розвивати громадянське суспільство, то ми просто точково впливатимемо. Ми не зможемо вплинути на ситуацію на системному рівні, тому допомагаємо організаціям, які є в регіоні, підтримуємо їхні ініціативи, допомагаємо їм розвинутись і намагаємось з ними працювати для того, щоб їх підтримати, щоб вони ставали до наших лав.

Громадський Простір: З ким співпрацюєте у громадському секторі?

Інга Дуднік: На місцевому рівні ми співпрацюємо з Інститутом соціокультурного менеджменту. Тому що розвиток громадянського суспільства, підтримка громадських ініціатив, наші пріоритети. (Лев Абрамов, експерт і тренер – читайте детальніше в  інтерв’ю Громадського Простору). Ми працюємо з організацією, яка була створена активними вчителями із селища Компаніївка, це громадська організація «Взаємодія». Вони організувалися у 2008 році, ініціативна група були, потім ми допомогли їм у 2010 році створити громадську організацію. Співпрацюємо з ними зараз дуже активно.

Також співпрацюємо зі штабом по роботі з переселенцями, вони зараз зареєструвалися як громадська організація”  –  переселенці створили  ГО “Крок назустріч людям” і очолила її координатор Донецької і Луганської областей при Кіровоградському обласному штабі допомоги внутрішньо переселеним особам. Що стосується загальноукраїнського рівня, то вісім організацій: Фонд громади міста Херсон “Захист” (Херсон), Центр підтримки громадських і культурних ініціатив “Тамариск” (Дніпропетровськ), Центр “Жіночі перспективи” (Львів), Донецьке КВУ (Київ), ГО “МАRТ” (Чернігів),  “Комітет виборців України” (Рівне),  БФ Центр громадських ініціатив (м. Перечин, Закарпатська область) та ГО “Територія успіху” (Кропивницький).

Це організації, які стали хабами. З 2005 року співпрацюємо з Харківською правозахисною групою. У рамках Української Гельсінської спілки ми активно співпрацюємо з більше як 30-ма організаціями, тобто це є мережа всеукраїнська.

Зараз створили проект, для нас новий, тому що виступаємо тут у новій для нас ролі – як аналітичний центр. Це є коаліція: Торгово-промислова палата, наша організація як аналітичний центр і Кіровоградське обласне відділення всеукраїнської організації «Фортеця». І ми працюємо на створення дорожньої карти, порядку денного з розвитку малого та середнього бізнесу у Кропивницькому, тому що Кропивницький – регіон дуже бідний. Дохід мешканців Кіровоградської області складає 75% середньоукраїнського. Ще в радянські часи наша область була дотаційною, тому що вона аграрна і зараз у нас всього на область п’ять чи шість великих підприємств. Тобто з робочими місцями дуже важко. Якщо не підтримати цей аспект, то в людей є питання тільки як отримати гроші на хліб насущний… Про які там громадські ініціативи, про яку реалізацію соціальних проектів взагалі може йти мова…

Громадський Простір: Які ще труднощі виникають у Вашій діяльності?

Інга Дуднік: Я вже багато років працюю у громадському секторі і кожен раз, коли приходять вибори і ти бачиш списки  депутатів, то розумієш, що потрібно починати все спочатку. Те, що було напрацьовано – все йде назад. Це стосується й питань отримання інформації від міської ради.  На інформаційний запит отримуємо інформацію,  а змінилися заступники міського голови і вже навіть на безневинні запити,  отримуємо розлоге роз’яснення законодавства, а запитувану інформацію ні.  Вони у всьому вбачають що їх десь хочемо підставити, не розуміють чого ми від них хочемо. І це проблема не тільки нашої організації. Так громадські активісти, які прийшли організоване нашою організацією навчання, використовують всі доступні методи захисту права на інформацію – звертаються до Уповноваженого ВР з прав людини.

Ми два роки вручаємо «Шини року» нашим чиновникам, за бездіяльність та за рішення чи вчинки, які порушують здоровий глузд. Є певні номінації, які пропонує громада, які пропонують журналісти. Наприклад, наш обласний очільник – голова Обласної державної адміністрації, на 100% потрапляє під люстрацію. Але Порошенко призначив його Головою обласної державної адміністрації, і з 14-го року, після виборів він обіймає посаду. Він двічі у 14 і в 15 році отримав ці шини. Отримували шини і міський голова, і секретар міської ради, депутатський корпус минулого скликання, тому що нові ще не встигли. Депутати отримали за те, що не звітують перед виборцями, вони взагалі не розуміють навіщо це.

Подивимось як закінчиться 16-й рік, як ці депутати будуть звітувати, але депутати минулого скликання: «Ми?», «Звітувати?», «Да?», «А нащо?», «Це не наша парафія, ми не будемо цим займатися», хоча по закону вони повинні. Ми намагаємось якимись цікавими ініціативами привернути увагу до роботи. Разом з ОПОРОЮ ми проводили вже два роки вимірювання індексів публічності місцевої влади. Тобто ОПОРА розробила методологію, стосовно того як можна у певний час, і яким чином поміряти публічність міського голови, депутатського корпусу і виконавчого комітету міської ради. Це традиційно проходить десь у жовтні-листопаді. У цьому році теж будемо міряти. Минулого року у місті Кропивницький трішки збільшився рівень публічності. Завдяки діяльності депутатів, вони стали краще публікувати протоколи, стенограми. Важко поки що сказати, що буде в цьому році.

До осені у нас багато роботи, працює на сьогоднішній день 8 осіб, і ще є волонтери. Ми співпрацюємо з юридичною клінікою, яка працює при нашому Кіровоградському державному педагогічному університеті – там в нас є факультет історії і права, от на базі створена юридична клініка. Студенти у нас проходять практику, ми до них приходимо з якимись інформаційними лекціями. Дві особи з нашої організації є представниками національного превентивного механізму «Омбудсмен плюс».

Громадський Простір: А як, на вашу думку, після Майдана зросла активність громадян. Може ці події якось вплинули на Вашу організацію?

Інга Дуднік: Ну Ви знаєте, колись мене спитали, що вас змусило вийти на Майдан? Розумієте, я на Майдані вже вісім років. До Майдану ми були такі собі “міські божевільні“, які щось там вимагали від органів влади. Тому що ми щільно займаємось доступом до публічної інформації. Тому коли ми стукаємось, робимо аналіз, робимо моніторинги, оцінюємо що діяльність не відповідає нормативній базі, то це нікому не подобається. Тому зараз Майдан викристалізував людей готових до активних дій. І вже коли минуло два роки, можна сказати, що всі розуміють, що владу треба контролювати. Потрібно зміщувати акценти діяльності влади від того як зручно державі – до того як зручно людині. Але питання стоїть в тому, що багато хто хоче вчитися і розуміє, що не можна робити якихось радикальних кроків, треба спочатку навчитись як це треба робити. А є люди які розуміють: «я маю контролювати, я хочу це робити, я вибираю той спосіб який зручний мені». Є певні алгоритми. Але суспільство дуже активізувалося, я маю сказати. Люди стали зовсім інакше дивитися на речі, які відбуваються навколо.

Громадський Простір: Яка нині ситуація у громадському секторі Кропивницького?

Інга Дуднік: У Кіровоградській області більше двох тисяч організацій, по місту Кропивницькому їх більше тисячі. Тих, що я б хоча б знаю про їхнє існування, їх може 50… У нас зараз в регіоні, такий провал трошечки в діяльності громадських організацій. У 2008-2010-му роках був пік, було багато організацій. А потім сталося так, що одні організації розвинулися і пішли далі на всеукраїнський рівень і там працюють. А інші організації свою діяльність згасили, менш активними стали… Зараз з`являється багато громадських ініціатив, вони стосуються допомоги військовим, пораненим, контролю за діяльністю влади. І вже з 13-того року практично в Кіровоградській області відсутня донорська підтримка.

У нас 12 тисяч переселенців, але міжнародна фінансова допомога переважно йдуть на схід і захід. Я розумію, що 200 тисяч переселенців у Харківській області, Кіровоградська область, звичайно, з ними не зрівняється, але ж і цим людям треба жити, а внутрішніх ресурсів обмаль дуже. У нас навіть немає на сьогоднішній момент місць для компактного проживання переселенців. У нас був проект з Данською радою у справах біженців, коли ми доїжджали до кожного переселенця в населений пункт до п’яти-шести людей. Тобто вони розсіялись по області. З одного боку, це сприяє інтеграції їх в суспільство, а з іншого, якщо у них є якісь певні проблеми, то вони варяться у власному соку. І коли була постанова і призупинили їм виплати, ми казали, що можна це оскаржити через суд, жодна людина не сказала: «Давайте будемо судитися», «Ми почекаємо».

І зайшла до нас Міжнародна організація з міграції минулого року. Це практично єдина можливість підтримки вимушено переселених осіб. Практично ми не є в територіальних пріоритетах взагалі і, на жаль, це дуже сильно впливає на діяльність громадських організацій. Тому коли ми оголошуємо «Конкурс», я очікую що в цьому році в нас буде набагато більше заявок. Тобто є активність, готовність писати, я не скажу що усі заявки були сильними, були і слабенькі. Для того ми проводили навчання. Кожного місяця ми проводили навчання для громадських організацій з тої чи інакшої теми, для того щоб їх навчити як треба працювати. Ми очікуємо багато заявок, великий конкурс, тому що ми фактично єдині хто дає тут гроші.

Спілкувався – Віталій Ніщименко

Робота з текстом – Марія Поцілуйко