Галина Самчук: розвінчування міфів актуальне по всій країні, але зараз ми веземо це на Схід

Громадський Простір

Галина Самчук, координаторка проекту – Фестиваль “Із країни в Україну” (Фундація соціальних інновацій “З країни в Україну“), організаторка численних культурних заходів розповіла Громадському Простору про світоглядну і патріотичну місію фестивалю, що й досі триває на Сході, а також про свою громадянську позицію, завдяки якій вона стала частиною команди організаторів.

Громадський простір: Галино, давайте для початку з Вами познайомимось. Я знаю, що Ви організовували «Трипільське коло» і зараз організовуєте фестиваль «Із країни в Україну». Розкажіть про витоки Вашої такої патріотичної позиції.

Галина: Фестивалями я почала займатись ще з 2006 року. Мені хотілось змінити щось на краще в країні. Я розуміла, що поки незаміжня, я можу робити все, що захочу: можу дозволити собі ходити в походи, організовувати фестивалі, витрачати своє життя на таку громадську діяльність. Перші заходи ми з колегами починали робили такими, як фестивалі своєї мрії – про що ми мріяли, як ми фестиваль найкраще уявляли, так ми і намагалися ці проекти втілювати. Зрозуміло, що ми не проходили ніяких навчальних курсів, підбадьорюючих плескань по плечу від професіоналів у нас не було. Ми йшли цим шляхом суто інтуїтивно, дивились на західні фестивалі, вишукували як там правильно, наприклад, продаються квитки завчасно, як афіші робляться і т.д. Ми вчились на чужому досвіді – дивлячись, як хтось реалізовує свої проекти. Таким чином ми дійшли до певного свого професійного рівня при тому, що я починала в компанії людей, які закінчили Київський національний економічний університет за спеціальністю «Фінанси та банківська справа». Тобто у нас не було ні проектних менеджерів, ні маркетологів, але ми поступово ці знання набули і в певний період могли дати фору тим, хто виходить з Київського університету культури і мистецтв, принаймні наші проекти були успішніші.

За ці десять років було організовано досить багато проектів, але в якийсь період це набридло, захотілось просто зайнятись бізнесом, оскільки я – приватний підприємець. Я не займаюсь громадською діяльністю постійно, а “годую” себе як приватний підприємець, що організовує заходи на замовлення. Так сталось – я рада цьому – минулого року мене долучили до проекту «Із країни в Україну» як кураторку одного із секторів. З’їздила в два заїзди в три міста Харківської і Донецької області, це виявилось дуже цікаво і непередбачувано. У мене було дуже багато питань до організаторів стосовно того, чому вони саме так це роблять, та пропозицій: «Може, давайте оце ще зробимо». І коли ми проводили підсумкову зустріч, обговорювали, що можна покращити, мені запропонували очолити фестиваль на цей рік. Я довго думала, тому що це дуже великий об’єм роботи, до того ж була змінена концепція порівняно з минулим роком. Я погодилась, зараз уже відступати нікуди, ми працюємо. Минулого та позаминулого років – це був фестиваль дружби, який їхав на Схід показати, що нам, людям з Центральної та Західної України, Схід потрібен. Ми, насправді, не знаємо Сходу. Коли їдеш туди, то розумієш, що насправді немає ніякої різниці – на Сході ті ж самі проблеми у містах, що й на Заході, ті самі люди, в них ті самі потреби, таке ж бажання жити в кращій країні. Ми везли свій контент з Києва: музикантів, майстрів, концепції майстер-класів, відкриту бібліотеку – все, що було зібрано в Києві чи містах Центральної України, збиралось в автобус і їхало на Схід.

Звичайно, є різні люди, але ми не бачили якоїсь агресії або несприйняття фестивалю – навпаки, дуже багато людей підходили зі сльозами на очах і казали: «Дякуємо, що ви нарешті до нас приїхали», – і це була не Донецька чи Луганська, а Харківська, Запорізька області. Ми вважаємо, що там все добре, але, насправді, там люди не бачать якісного українського продукту. Вони підходили, дякували і запитували: «Коли ви наступного разу до нас приїдете, коли вас чекати знову?» Ми подумали: «Люди, ви ж можете самі робити цей проект, ви ж можете самі проводити цей фестиваль!». Для Києва цей фестиваль не є чимось особливим, набір заходів не є якимось дуже унікальним. Київ, може, балуваний уже на даний момент.

Громадський простір: З чого складається Ваш фестиваль?

Галина: Родзинкою, вишенькою на торті є наша концертна програма. Треба зауважити такий нюанс, що це волонтерський проект: ні музиканти, ні майстри, ні будь-які люди, долучені до цього проекту, не отримують ніякої зарплатні, ніяких грошей – це абсолютно волонтерська діяльність. Музиканти зголошуються виступати безкоштовно, їхати в тур на три міста одразу – тобто в п’ятницю, суботу, неділю в трьох різних містах ти маєш вечірні концертні виступи і радіальні виїзди у військові частини або госпіталі – віддалені куточки, звідки люди не можуть дістатись до фестивалю з певних причин.

Фото: Фестиваль “З країни в Україну”, м.Кривий Ріг

Громадський простір: Чи легко артисти на таке погоджуються?

Галина: Можна сказати так: коли була дуже напружена ситуація в 2014-2015 році, тоді, мабуть, легше погоджувались, а зараз, знаєте, люди вже трохи збайдужіли до цього. Але зараз в нас хороший лайн-ап, у нас чотири заїзди, і на всі в нас є класні музиканти, які дійсно «качають» публіку та роблять живу українську класну музику. Люди на місцях дізнаються про українську музику – що вона існує, що вона класна, що під неї можна танцювати.

Громадський простір: Можете назвати кілька імен, наприклад.

Галина: Наприклад, в перший заїзд з нами їздив гурт «Карна» з Івано-Франківська, який запалював публіку просто шалено, гурт «Nesprosta» – дуже цікавий патріотичний рок. На заїзд, який був тиждень тому, з нами їздив«Шепіт Нагваля» – неймовірний колектив з Кривого Рогу, просто шалена джазово-рокова енергетика; дуже класний колектив «B&B Project» – це бандура і баян, ви, мабуть, на YouTube бачили їхні кавер-версії світових хітів, які збирають мільйонні перегляди. Цього року в нас така концепція, що ми не просто привозимо свій контент у міста, а й намагаємось зібрати краще з того, що є там в регіоні. В першому заїзді у нас було три місцевих колективи, які грають рок. У цьому заїзді також в кожному місті є свій набір місцевих колективів, і це, мені здається, дуже класно, тому що ми даємо класну сцену, гарний звук і чудову аудиторію. Виступати у нас на фестивалі – вигідно всім. Крім сцени, у нас є шість стандартних майданчиків фестивалю. Цього року вони розширені на два, я зараз про них розкажу детальніше. Перший, який їздив від самого початку, як тільки проект зародився – майданчик «Ремесла» – це десять майстер-класів народних ремесел. Раніше ми везли десять майстрів та матеріали для них, і повністю безкоштовно діти мали можливість протягом п’яти годин навчитись будь-яким ремеслам. Цього року ми веземо з Києва п’ять майстер-класів, а місцева команда надає своїх п’ять майстрів.

Фото: Фестиваль “З країни в Україну”

Ще в нас є дуже класна ініціатива – фотовиставка. Ми представляємо фотографії великого формату кращих фотохудожників України. Фотографії, зібрані з різних куточків України – це краєвиди та історичні пам’ятки. Обов’язково в тих містах, куди ми їдемо, виставляємо фотографії фотохудожників саме з їхнього міста. Ця виставка складається з 50-ти фотокарток з усієї України, 30-ти фотокарток з цього міста і по 30 – з наступних двох міст, в які ми їдемо. Таким чином мешканці мають можливість ознайомитись з неймовірними місцями і побачити, що Україна прекрасна не тільки десь там, на Заході, а й тут, що їхня земля теж прекрасна. Це пробуджує певний патріотизм саме до того, де ти живеш. На фотовиставці ми також проводимо лекції для фотографів-початківців, де вони навчаються різним класним штучкам від професіоналів. Ще в нас є чудовий майданчик, який завжди з аншлагом – це «Відкрита бібліотека». Можливо, хтось думає, що це буккросинг, але він суттєво відрізняється – насправді, це окремий формат. Ми привозимо певну кількість книжок, попередньо зібраних в кав’ярнях для того, щоб вони їхали на Схід. Це, зазвичай, якась цікава українська література, можливо, російська, іншими іноземними мовами: польською, іспанською – таке теж нам люди приносять, і це теж знаходить свій попит там, на місцях. Люди просто беруть книжку і мають розказати комусь, хто також знаходиться на цьому майданчику, чому він хоче взяти саме цю книжку, чому його цікавить ця тема. Це не просто спілкування за чашечкою кави, а за книжечкою – люди діляться своїми літературними вподобаннями,  своїм досвідом, і цей майданчик завжди має шалений успіх на фестивалі. За фестиваль у нас розходиться десь 700 книжок. Одна книжка – в одні руки, можна зрозуміти, який потік людей проходить через майданчик: за шість годин 700 людей там точно буває і спілкується.

Фото: Фестиваль “З країни в Україну”, м. Сєвєродонецьк

Ще один майданчик, який дуже для нас важливий, хоч він і не такий масово відвідуваний, але це певна боротьба за душі, якщо можна так сказати – це майданчик лекцій. На лекціях ми представляємо етнографічну складову, розповідаємо про етнографію саме цього краю, де ми знаходимось, проводимо культурологічні й історичні лекції, тобто йде розвінчування історичних міфів. Насправді, розвінчування історичних міфів актуальне по всій країні, але зараз ми веземо це на Схід. З нами їздять досвідчені лектори, які роблять це дуже цікаво, і ті, хто приходять до них, завжди задоволені, мають про що поспілкуватись і значно розширюють свій горизонт. Також одним із таких атракціонів цього лекторію є те, що ми приїжджаємо, наприклад, на Слобожанщину, в Луганську область, і показуємо музейні речі – повністю традиційний костюм конкретно цього регіону, те, як вдягається українська жінка Слобожанщини. Для багатьох, хто відвідує якраз цю лекцію, стає величезним відкриттям: «Ми ж українці!» – вони бачать реальні історичні артефакти, які підтверджують це. Адже це дійсно  український костюм, немає ніякого кокошника, вони згадують: «У моєї бабусі, прабабусі таке було…», – тобто люди починають цікавитись своїм корінням, і це теж дещо змінює в головах.

Громадський простір: Що Вас вразило за весь цей час поїздок на Схід?     

Галина: Основне, що можу сказати: зламалось дуже багато стереотипів. Те, що там люди інші, те, що вони якісь залякані – це все стереотипи. Насправді, там класні люди – добрі, чесні, відповідальні. У нас теж вистачає всякого – і в Центрі, і на Заході, не можна сказати, що у нас тут всі такі «рожеві і пухнасті». Там є дуже багато класних людей, які дійсно хочуть жити і живуть з Україною в серці, намагаються робити своє життя кращим тут і зараз, не шукаючи якихось «Америк» та інших закордонів.

Громадський простір: Яка у Вас цільова аудиторія, хто до Вас приходить?

Галина:  Спершу хочу розповісти ще про два майданчики фестивалю, тому що це дуже важливо. У нас є майданчик «Містечко громадських ініціатив», де свою діяльність представляють громадські організації саме цього міста або сусідніх міст. Таким чином містяни мають можливість ознайомитись із тим, куди вони можуть застосувати свої вміння. Вони дізнаються, що конкретно тут – ось так допомагають, таке роблять або так навчають – це теж має певний успіх. Ми бачимо, що у нас в деяких містах – тільки три громадські організації беруть участь, а в деяких буває й по вісімнадцять. Розумію, що це дуже актуально, і люди хочуть цим займатись.

Ще один майданчик, який ми веземо з собою – цього року це новаторство –  «Сучасна Україна», де представляємо стартапи і якісь досягнення в науковій, технічній сфері саме українців. Будь-хто з охочих має можливість ознайомитись з інформацією в текстовому форматі про те, що це за досягнення, що це дійсно роблять українці  і що в України є шалене майбутнє, великий потенціал. Не все так погано: у нас в країні багато чого виробляється, багато хто заробляє саме знаннями – ми цей потенціал показуємо. Також ми представляємо ці досягнення фізично: 3D-принтери, квадрокоптери, сонячні грилі, інші якісь ноу-хау, створені українцями – те, що просто людина розумна може створити і не соромиться сказати, що вона українець. Дуже багато хто до нас долучається в цьому напрямку – це досить заможні люди, яким цікаво показати, що нам є чим пишатись, окрім шароварів та віночків, нам є куди рости. Вони залишаються в Україні з патріотичних міркувань, а не тому, що не мають можливості виїхати, бо могли б вже виїхати багато разів, але хочуть розбудовувати саме цю країну. Ці люди беруть участь в нашому майданчику «Сучасна Україна», і ми маємо можливість поділитись цим досвідом з місцевими мешканцями.

Фото: Фестиваль “З країни в Україну”

Це шість наших стандартних майданчиків. Але цього року ми сформували трошки іншу концепцію –  співпрацюємо з місцевими активістами, які формують власну команду організаторів фестивалю в місті Лисичанськ, Сєвєродонецьк чи Бахмут. Вони вносять свої пропозиції про те, що би хотіли ще організувати в себе в місті, адже знають своє місто і потреби містян. Команди пропонують власні ініціативи, власні проекти, а ми їх підтримуємо у силу наших можливостей, і виходить, мені здається, чудово. Десь створюються об’єкти стріт-арту – розмальовуються занедбані стіни, створюються якісь мистецькі об’єкти. Наприклад, в Сєвєродонецьку створили еко-сквер з літнім кінотеатром. Це був запущений сквер, яких в Києві і в будь-якому іншому місті багато: просто вигоріла трава, дерева якісь ростуть, смітничок. Громада й активісти поступово це вичищали ще до появи фестивалю, але під фестиваль там відкрився літній майданчик з кінотеатром, де з піддонів зробили глядацький зал, а з ДСП створили екран, і тепер потрібно тільки ввімкнути проектор. Кожну ніч там крутять кіно: класику, призерів різних кінофестивалів, мультики – щось цікаве, чого не побачиш в звичайному кінотеатрі. Він абсолютно відкритий, головне правило – не смітити і дбати про цей громадський простір. Також там відкрили лінію скеледрому зі страховками, з усім, яку виставлятимуть на будь-яке свято, і дуже багато дітей зможуть долучитися до такої спортивної секції. І так в кожному місті. В Покровську, поблизу головної площі, створили етнокуточок з етнохатою, де будуть представляти традиційні українські ремесла під різні свята. Кожне місто створює щось своє особливе, що конкретно для цього міста актуально – це дуже круто. Так само створюються різноманітні майданчики: спортивні, урбаністики, показів мод – те, що не є нашою стандартною програмою, але затребувано в цьому місті. Таким чином місцеві активісти мають можливість себе виявити більше, краще, цікавіше.

Ви мене питали про те, що мене вражає. Мене, насправді, вражають ці люди, тому що я розумію, що робити проекти вперше непросто, я знаю, на скільки це складно і неприємно починати щось робити, змушувати себе до якоїсь планомірної роботи, але вони це роблять і роблять з великою любов’ю до свого міста та з великим горінням. Вражає, коли люди увесь день тяжко працюють на фестивалі на волонтерських засадах, у спеку, а потім підходять до нас ввечері і кажуть: «Дякуємо, що ви приїхали і змусили нас зробити цей фестиваль. Дякуємо!» – це вражає. Вони хочуть це робити надалі і вже мають проекти і плани того, що вони будуть створювати – це результати фестивалю.

Фото: Фестиваль “З країни в Україну”, м.Старобільск

Цільова аудиторія, з якою ми працюємо – це ті активісти, яких ми вчимо – чи, можливо, краще сказати, допомагаємо, тому що ми самі багато чому вчимося – як створювати проекти в їхньому місті. Але є ще та цільова аудиторія, яка приходить на свята – це люди, спраглі за культурним життям, за чимось українським, я би так їх охарактеризувала. У нас дуже різна вікова аудиторія – це і люди старшого віку, яких цікавлять ремесла, лекції, книжки, і молодь, яку цікавлять концерти і сучасні хай-тек штуки, які ми привозимо. Тобто ми підібрали такий контент, який цікавий усім. Дітям своє: вони обов’язково мають дитячу розважальну програму з призами, всі мають можливість розважитись на повну. Знову ж таки, свято у нас культурне, ми не робимо акцент ні на яких прапорах. Ми просто спілкуємося і показуємо, що можна організувати гарне свято і робити це все на громадських засадах, відпочити душею в такому форматі – не обов’язково для цього потрібен алкоголь чи якусь «зірку» привезти з закордону, можна це зробити власними силами зі своїми музикантами і своєю командою.

Громадський простір: До Вас таке питання подвійного характеру: з одного боку, чи допомагає Вам держава у проведенні таких фестивалів, чи вона взагалі знає про цей фестиваль, а з іншого боку – після того, як в країні почались реформи, трансформації, чи Ви, як культурна діячка, відчуваєте якісь зміни з боку держави, чи стало чогось доброго більше?

Фото: Фестиваль “З країни в Україну”, м. Кривий Ріг

Галина: Я намагаюсь не мати з державою ніяких справ в культурній сфері, тому що маю дуже негативний досвід співпраці з певними інституціями і не розраховую на цю підтримку ніколи. Якщо говорити про проект «Із країни в Україну», то, звичайно, про нього держава знає. Організатором проекту є Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну» – це організація, яка була створена після перших фестивалів, які відбулись у 2014 році. Фізично здійснюємо цю діяльність за рахунок тих коштів, які залучені меценатами, партнерами – фестивалю надається багато партнерських послуг, зокрема ЗМІ. У нас неймовірні інформаційні партнери, я би так сказала. Була така ситуація, коли нашу рекламну кампанію оцінювали зі сторони і казали: «Ви стільки грошей вгатили!» Ми ж відповідаємо: «Це все за красиві очі», – тому що дійсно у нас немає грошей, щоб за це платити, але ми маємо дуже класних інформаційних партнерів, які нас підтримують і допомагають донести інформацію про фестиваль на місцях, всюди. Що стосується співпраці з державними інституціями, то ці локальні команди, які в нас є в містах (а в нас у кожному з 11 міст є своя команда), якраз і спілкуються із адміністративними органами у своєму місті задля проведення заходу. Це спілкування у більшості є успішним, а в деяких моментах, я би сказала, феєричним. Якщо говорити про Покровськ або Сєвєродонецьк, то там дійсно є співпраця. Я сподіваюсь, що нарешті влада на місцях зрозуміла, що підтримка ініціатив громадських активістів їм вигідна, тому що вони роблять великий шмат роботи, який, насправді, мала би робити держава в культурній і громадській сферах. А тут активісти просто просять надати охорону, щоб почергувала швидка допомога, поки буде захід, і допомогти з підключенням до електроенергії – це недорого, на це адмінресурсу вистачає. Звичайно, в деяких містах ми бачимо не просто пасивний, а й агресивний спротив проведенню фестивалю. Я не буду називати ці міста, команди впорались, їм великі аплодисменти за це, але є таке, що в деяких місцях намагаються навіть відговорити тих, хто хоче співпрацювати з фестивалем – настільки вони бояться цього якісного українського. Насправді, ми ж не розмахуємо ніякими прапорами і не кидаємось ні до кого з якимись гаслами, ми – аполітичний громадський проект.

Громадський простір: Можливо, заокруглюючи нашу розмову, Ви запросите відвідувачів на майбутні фестивалі, а також можете звернутись, якщо Вам потрібні якісь партнери, волонтери, тощо.

Галина: Фестиваль відбудеться 29-го липня – в Бердянську, 30-го і 31-го – найбільший фінальний проект в Маріуполі, де будуть «вершки» всього, що ми можемо, там об’ємна програма, дуже цікава – буде класно! Маєте привід: можете і на море з’їздити, і на фестиваль. Якщо маєте там знайомих, попередьте їх також про цей проект, тому що це варто не пропустити!

Розмову вела Любов Єремічева
Робота над текстом Ірина Гузій