Реєстрація


Можлива дискримінація як проблема громадянського суспільства, або про те, чи будити сплячого собаку в контексті “celebrate diversity“ (Продовження)

Початок дивитись тут. Найбільш значущі результати: Для переважної більшості респондентів не зрозумілі заходи з пропедевтики можливої дискримінації. Ми отримували досить аргументовані відповіді ...

Початок дивитись тут.

Найбільш значущі результати:

Для переважної більшості респондентів не зрозумілі заходи з пропедевтики можливої дискримінації. Ми отримували досить аргументовані відповіді про необхідність дій, якщо є випадки систематичної цілеспрямованої дискримінації. В іншому випадку, на думку респондентів, можна нашкодити більше, ніж сприяти рівноправ’ю. А втім, лише різноаспектно й різнорівнево осмислена мета виховної роботи з учнями та всебічна підтримка з боку педагогічного колективу дій і співробітництва з НУО уможливлять соціальний ефект від виховної діяльності та зниження рівня напруги в суспільстві.

В ході опитування з’ясувалося, що частина респондентів – учні та їхні батьки – стверджували, що вчителями ніколи не проводилися ніякі заходи, які можна було б інтерпретувати як пропедевтичні/захисні дії щодо учня з расовими ознаками меншості населення країни.

З громадськими організаціями респонденти співпрацюють спорадично, ситуативно, не ефективно.

Найбільш поширені випадки ущемлення – це відмова учнів від спільних навчальних або дозвіллєвих видів діяльності з такими учнями (на думку учнів із расовими ознаками, а втім стверджувати це не маємо підстав), принизливі питання з боку однолітків. Рідше — неадекватне реагування на учнів з расовими ознаками в українських костюмах.

Найчастіше відсутність випадків дискримінації учні й батьки пов’язують із тим, що ними зроблено все, аби не було підстав для низької (само)оцінки учня, а саме: з успішністю у навчанні, вихованні, активною позицією, відвідуванням позашкільних закладів, науковій, технічній, художньо-творчій діяльностях, ін.

За словами студентки азійського походження, яка брала участь в опитуванні як практикантка, вона була “кращою за всіх у навчанні, бігала швидше, ніж хлопці, грала з останніми у футбол, чудово опанувала гру на скрипці й до того красива зовні», що означає, що ні в кого не було підстав для її дискримінації. На наше питання, а як бути тим школярам, які не найкращі у навчанні, не грають на скрипці, не бігають швидше за всіх і не гарні зовні, отримали відповідь: “Мені їх шкода”.

План роботи педагогічного колективу – як свідчать результати їх аналізу практикантами, наші бесіди з соціальними педагогами, психологами, студентами-практикантами – не є сукупністю взаємопов’язаних елементів з просування ідеї недискримінації. Його зміст і особливості в зв’язку з наявністю учнів із різними расовими ознаками, а також практичні аспекти виховного процесу в класі навчання таких учнів нічим не відрізнялися від інших, де таких учнів не було — власне ніщо не говорило про те, що можлива дискримінація є темою чи/або питанням виховної діяльності.

На наше запитання про те, до кого звернувся чи звернеться учень у разі можливої ​​дискримінації, відповідь була така: самі розберемося, у нас вже є досвід. Взагалі, в учнів, їхніх батьків низький рівень обізнаності про способи вирішення проблеми дискримінації. Це може бути наслідком або неефективного просування ідей рівності і недискримінації в установі, або її ігнорування педагогічним колективом. Так, по відношенню до двох учениць африканського і азійського походжень були вчинені дії, які ними інтерпретовані як дискримінація за ознакою раси, кольору шкіри, національного походження, а вчителями в дитячому колективі не проводилася ніяка робота з метою заохочення рівності і недискримінації.

Активність матері однієї з цих учениць допомогла побачити ситуацію зсередини: ні вона, ні її дочка не знають нічого про те, куди можна звернутися / подати скаргу про можливу дискримінацію, яка (гіпотетично) відбувається в школі. Також вони не поінформовані вчителями про обов’язки і права учнів і їх батьків відповідно до законів, а в дитячому колективі не проводилася ніяка робота з метою заохочення рівності і недискримінації.

На сьогоднішній день питання про співпрацю шкіл, які стали об’єктом дослідження, з профільними НУО, залишається відкритим. Це не значить, що співпраця ігнорується, просто, як у нас заведено, підхід є таким: засновують потрібний коньюктурний громадський осередок, який є своєрідним філіалом навчального закладу, а тому старанним виконавцем тих чи інших пропозицій. Ми не критикуємо дії адміністрації, ми ведемо мову про об’єктивність результативності виховних (а також навчальних) процесів.
Думаємо, що  НУО, які засновані педагогами, науковцями, методистами, фахівцями в галузі педагогіки, психології, спроможні запропонувати свою допомогу: навчальні програми, тренінги та рекомендації, а також науково-методичну підтримку.
НУО «Академія моніторингу та експертизи» та «Інститут консолідації та партнерства» планують повернутися до порушеної проблеми в майбутньому навчальному році.

Література

Жорнова О. , Жорнова О. Неурядові організації як об’єкт дослідження політичної і соціальної психології / Ольга Жорнова, Олена Жорнова // Проблеми політичної психологіїю -Вип. 2. – С. 13-25.
Жорнова Ольга Іллівна, Жорнова Олена Іллівна. Нові грані фахової підготовки вихователя: соціокультурний аспект змісту освіти: [Зміст соціокультурної освіти, структура змісту. Зміст, мета курсу “Соціокультурна діагностика”]. // Проблеми освіти. – К., 2005. – С. 183-192.
Жорнова О.І. Теорія і методика формування культуротворчості: Монографія / Ольга Іллівна Жорнова. – Запоріжжя: Дике поле, 2006. – 416 с.
Жорнова О. І. Ідея культуротворчості і перспективи соціальної психології [Текст] : есе / Ольга Жорнова ; Нац. акад. пед. наук України, Ін-т соц. та політ. психології. – Київ : Міленіум, 2015. – 98 с.
Жорнова О. Перспективи розвитку професійної освіти у контексті вимог ЄС / Ольга Жорнова [Текст] // Вища освіта України. – Тематичний випуск “Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського простору”. – 2008. – Т. 3 (10). – С. 150 – 156.

Стаття написана у співавторстві з Оленою Жорновою