Ігор Кулик: архіви – це можливість дослідження історії

Ігор Кулик – історик, начальник управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті Українського інституту національної пам’яті. До цього 2009-10 рр. був на посаді начальника відділу Департаменту архівного забезпечення Служби безпеки України. З 2011 р. — експерт Центру досліджень визвольного руху. Був одним із координаторів проекту «Доступ до архівів як право на суспільну пам’ять» та став співавтором довідника «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів». У 2014-2015 роках очолював Галузевий державний архів СБУ.

Ігор Кулик

«Часто мені доводиться руйнувати стереотипи, що архіви це щось важке, темне, страшне з мишами, з бабусями у великих скельцях, які на всі питання одна відповідь: “Чо прийшов?”, “Чо нада?”.

Треба розуміти одну важливу річ, що до 1991 року будь-які архіви КГБ (у широкому розумінні), усі ті установи, які співпрацювали – це міліція, прокуратура і, так звані, “народні суди”, всі вони зберігали архіви не заради того, щоб через якусь кількість років, ми (студенти, викладачі, вчителі) спробували знайти щось цікаве та історичне, щоб дослідити історію, насправді це далеко не так. У будь-якому тоталітарному суспільстві спецслужби – це той стовп, на якому тримається ця система. Тому будь-які архіви КГБ – це є, у першу чергу, оперативна інформація. Як казав один класик: “Есть человек – есть проблема, нет человека – нет проблемы”. Вся суть архівів зосереджується довкола певної людини, не довкола певної події, не довкола певного населеного пункту. І до 1991 року ця людина була дана, щоб знайти якусь компрометуючу інформацію. Знайти щось, щоб можна було тримати її у довгих лещатах, чи безпосередньо на ту людину, чи на родича, чи на знайомого, кума, брата, свата…

Зараз архіви – це можливість дослідження історії. Це не оперативна цінність, а дуже хороша історична цінність. Цінність зрозуміти українську історію.

Ще одна особливість архіву КГБ – це єдине місце, де існує інша думка. Тому що у будь-якому тоталітарному суспільстві було дві думки: офіційна і неправильна. Архіви КГБ – це те місце, де можна знайти іншу думку, ту думку, за яку можна було поплатитися життям.

В архівах КГБ інформація найбільш позбавлена від ідеологічного нашарування. Видавання бажаного за дійсне надзвичайно мало. У спецслужб було завдання слідкувати за тим, що відбувається у суспільстві».

Більш детально у відео:

Лекція відбулась в рамках культурного форуму “Кам’яний Острів”  у місті Кам’янець-Подільський.


Останні публікації цього розділу:

Як зберігати власну ресурсність та вибудовувати психологічну стійкість команди у час війни

Україна перебуває в ейфоричній фазі (за схемою Тимчасові фази катастрофи)

Іван Науменко: сталася толока в масштабах цілої країни

Олеся Островська-Люта: головним проектом всіх українських творців культури була демократія

Ігор Бураковський: відбудова України — це безпрецедентне історичне завдання

Ігор Козловський: росія не врахувала, що в нас суб'єктне громадянське суспільство